Складові елементи операційного циклу підприємства

 

Тривалість операційного циклу включає період часу від моменту витрачання грошових коштів на придбання виробничих запасів до отримання грошей від дебіторів за реалізовану продукцію і визначається як:

 

Т_оц = Тгк + Твз + Тнв + Тгп + Тдз, дні, (10)

 

де Тгк, Твз, Тнв, Тгп, Тдз – відповідно тривалість обігу грошових активів, виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості в днях, яка визначається за формулою:

 

Ті = 360: Коб_і = 360 · ОА_і: В, дні, (11)

 

де Коб_і – швидкість обороту і-го виду обігових активів, об.;

ОА_і – середньорічний залишок і-го виду обігових активів, тис.грн.;

В – виручка від реалізації продукції без ПДВ, тис. грн.

Тривалість виробничого циклу – період повного обертання матеріальних елементів обігових активів, що використовуються у виробничому процесі:

 

Твц = Твз + Тнв + Тгп, дні. (12)

 

Тривалість фінансового циклу – період повного обертання грошових коштів, які інвестовані у оборотні активи, починаючи від моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали та закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за поставлену готову продукцію:

 

Тфц = Твц + Тдз – Ткз, дні, (13)

де Ткз – тривалість погашення кредиторської заборгованості, дні.

3. Методичні вказівки до рішення задач (6,7,8,9,10) теми № 5 «Управління прибутком»

 

Ключовими елементами операційного аналізу є: операційний важіль, поріг рентабельності і запас фінансової міцності підприємства. Операційний аналіз – невід'ємна частина управлінського обліку, результати якого, на відміну від фінансового, можуть бути комерційною таємницею підприємства.

Наявність постійного елемента у складі витрат при зростанні обсягу продажів викликає непропорційне збільшення прибутку. Таким чином, темпи збільшення (зменшення) прибутку випереджають темпи збільшення (зменшення) обсягу продажів. У цьому полягає ефект операційного левериджу або операційного важеля (ОВ). З метою визначення сили впливу операційного левериджу, розраховують відповідне його значення:

 

ОВ = ВМ / П; (14)

ВМ = ПВ+П або ВМ = РП-ЗВ → (15)

ОВ =1+ПВ:П; (16)

 

РП = ПВ+П+ЗВ = ВМ+ЗВ, (17)

де ВМ – валова маржа;

П – операційний прибуток;

ПВ – постійні витрати;

РП – обсяг реалізованої продукції (виручка від реалізації продукції без ПДВ, акцизів тощо або чистий операційний дохід);

ЗВ – змінні витрати.

Цей коефіцієнт показує, на скільки відсотків збільшиться (зменшиться) прибуток підприємства при збільшенні (зменшенні) на 1% обсягу реалізації продукції:

 

ΔП=ΔРП·ОВ, %, (18)

 

де ΔП – темп приросту валового операційного прибутку, %;

ΔРП – темп приросту обсягу реалізації продукції, %;

ОВ – операційний важіль, коефіцієнт.

Отже, якщо сила дії операційного важеля дорівнює 3, то при скороченні виручки на 33% підприємство має нульовий прибуток (прибуток скорочується на 100%). ΔРП=ΔП:ОВ=100%:3=33%,

Дія операційного важеля (левериджу) полягає у тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди породжує більш суттєві зміни операційного прибутку.

Співвідношення постійних і змінних операційних витрат характеризується коефіцієнтом операційного левериджу:

К_ОВ=ПВ: В_З , (19)

де Вз – загальна сума операційних витрат:

 

Вз = ПВ+ЗВ. (20)

 

Склад змінних витрат: витрати на закупівлю сировини і матеріалів, витрати на споживання електроенергії виробничих цехів, транспортні витрати машин виробничого призначення, торгово-комісійні витрати, заробітна плата промислово-виробничого персоналу.

Постійні витрати умовно можна вважати незалежними від обсягу виробництва. Склад постійних витрат: амортизаційні відрахування; виплата відсотків за кредит; орендна плата; оклади управлінського персоналу

Чим вище значення коефіцієнта операційного левериджу, тим більшою мірою проявляється здатність прискорювати темп приросту операційного прибутку по відношенню до темпу приросту обсягу реалізації продукції.

Коефіцієнт валової маржі (КВМ) розраховується за формулою:

КВМ= ВМ / РП. (21)

Обсяг виручки від реалізації, за якої підприємство має нульовий прибуток, називається порогом рентабельності (точка беззбитковості).

Поріг рентабельності у вартісному виразі розраховується за наступною формулою:

 

ПР=ПВ:КВМ=ПВ/(1-РЗВ), (22)

 

де КВМ – коефіцієнт валової маржі;

РЗВ – рівень змінних витрат, коеф.:

 

РЗВ= ЗВ / РП, грн/грн (23)

Поріг рентабельності у натуральному виразі:

ПР_нат = ПВ: (Ц₁ - ЗВ₁), (24)

 

де Ц₁ – ціна одиниці продукції №1;

ЗВ₁ – змінні витрати на одиницю продукції №1;

Для розрахунку обсягу виробництва, який може (за інших рівних умов) забезпечити отримання певного розміру прибутку (Ппл), скористаємося формулою:

 

(3.23)

 

Різниця між досягнутою виручкою та пороговою називається запасом фінансової міцності. Це обсяг, на який підприємство може знизити обсяг реалізації до моменту отримання збитків, розраховується за формулою:

 

ЗФП = РП – ПР, грн. (25)

Запас фінансової міцності в процентному виразі розраховують з метою дізнатися, на скільки відсотків підприємство може знизити обсяг реалізації продукції до моменту отримання збитків:

 

(26)

Графічний метод визначення точки беззбитковості зображений на рисунку 1.

Маржина-льний дохід

Обсяг виробництва

Рисунок 1 -Графічний метод визначення точки беззбитковості

 

 

4. Методичні вказівки до рішення задач теми 7 «Оцінка вартості капіталу та оптимізація його структури»

Вартість капіталу, принципи її оцінки (11, 12, 13)

Вартість капіталу – ціна, яку підприємство платить за залучення капіталу з різних джерел. Управління вартістю капіталу– процес формування раціональної вартісної структури функціонуючого капіталу.

Мета управління вартістю капіталу – мінімізація ціни функціонуючого капіталу.

Процес оцінки вартості капіталу базується на наступних основних принципах:

1) принцип попередньої поелементної оцінки вартості капіталу.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємствав звітному періоді визначається за формулою:

(27)

 

де ЧП – чистий прибуток, який розподіляється між власниками підприємства у звітному періоді;

ВК – середньорічна сума власного капіталу;

 

Вартість додатково залученого акціонерного капіталу:

- за рахунок емісії привілейованих акцій:

, (28)

 

де Д – сума дивідендів, передбачених до виплати відповідно до контрактних зобов'язань емітента;

ВКпр – сума власного капіталу, що залучається шляхом емісії привілейованих акцій;

Е – питома вага витрат на емісію акцій (добуток суми витрат на емісію до загальної суми емісії);

 

- за рахунок емісії простих акцій:

 

, (29)

 

де Ка – кількість простих акцій;

Дпа – сума дивідендів, що підлягають до сплати за однією простою акцією;

Ів – планований індекс змін дивідендних виплат;

ВКпа – сума власного капіталу, сформованого за рахунок емісії простих акцій;

Обслуговування зобов'язань за акціями багато в чому співпадає з обслуговуванням зобов'язань за позиковим капіталом. Проте істотною відмінністю в характері цього обслуговування (з позицій оцінки вартості) є те, що виплати за користуванням позиковим капіталом відносяться на витрати (собівартість) і тому не входять до складу оподаткованого прибутку, а дивідендні виплати за акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку організації, тобто не мають «податкового щита». Окрім виплати дивідендів до витрат організації відносяться також емісійні витрати, пов’язані з випуском акцій (так звані «витрати розміщення»), які збільшують вартість позики.

Традиційно виділяють наступні базові елементи оцінки й управління вартістю позикового капіталу:

Вартість позикового капітал у формі банківського кредиту визначається на основі ставки відсотка за кредит, яка формує основні витрати на його обслуговування. Ця ставка в процесі оцінки вимагає внесення двох уточнень: ставка повинна бути збільшена на розмір інших витрат організації, обумовлених умовами кредитної угоди (наприклад, страхування кредиту за рахунок позичальника) і зменшена на ставку податку на прибуток з метою віддзеркалення реальних витрат організації:

 

(30)

 

де П – ставка проценту за банківський кредит, %;

Пп – ставка податку на прибуток, коеф.;

(1-Пп) – «податковий щит»;

Впр – рівень витрат на залучення банківського кредиту, коеф. (добуток витрат по кредиту до суми кредиту);

 

Вартість фінансового лізингу:

 

(31)

 

де Лс – річна лізингова ставка, %;

На – річна норма амортизації активу, що залучається на умовах фінансового лізингу, %;

Вфл – рівень витрат на залучення активу на умовах фінансового лізингу, коеф. (розраховується як відношення суми витрат до вартості активу).

Лізингоотримувач (орендар) при отриманні об'єкту фінансового лізингу збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкту фінансового лізингу (без урахування відсотків або комісій, нарахованих відповідно до договору на вартість об'єкта фінансового лізингу) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке отримання. При нарахуванні лізингового платежу лізингоотримувач (орендар) збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі відсотків або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (не враховуючи суму лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за результатами податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

 

Вартість позикового капіталу, що залучається шляхом емісії облігацій:

, (32)

 

де Кп – ставка купонного проценту, %;

Ео – рівень емісійних витрат, коеф. (добуток суми емісійних витрат до загального обсягу емісії);

 

Вартість товарного кредиту, що надається у формі короткострокової відстрочки платежу:

 

, (33)

 

де Цз – розмір цінової знижки при здійсненні платежу за продукцію готівкою, %;

Пвп – період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях.

Якщо за умов контракту відстрочка платежу допускається протягом місяця з дня поставки продукції, а розмір цінової знижки за готівковий платіж складає 5%, то ці 5% і складатимуть місячну вартість залучення товарного кредиту (у розрахунку на рік ця вартість складатиме 5%·360/30=60% без урахування податкового коректора). Може виявитися, що вигіднішим буде взяти банківський кредит для негайної оплати продукції і отримання відповідної цінової знижки, ніж користуватися такою формою товарного кредиту.

 

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованостіпідприємства дорівнює нулю, оскільки є безкоштовним джерелом фінансування господарської діяльності підприємства за рахунок цього виду позикового капіталу. Прикладом внутрішньої кредиторської заборгованості є затримка виплати заробітної платні персоналу, сплати податків і податкових платежів, здійснення страхових внесків;

 

2) Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу полягає у визначенні середньозваженої вартості капіталу, яка визначається за формулою:

, (34)

 

де Ці – вартість окремих елементів капіталу, %;

Уі – питома вага окремих елементів капіталу у загальній сумі, коеф.;

3) принцип порівнянності оцінки вартості позикового і власного капіталу (якщо позиковий капітал оцінений в цінах, наближених до ринкових, то вартість власного капіталу по відношенню до поточної ринкової вартості істотно занижена);

4) принцип динамічної оцінки вартості капіталу (одночасно зі зміною вартості окремих елементів капіталу повинні вноситися корективи до середньозваженого його значення);

5) принцип взаємозв'язку оцінки поточної та майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства (такий взаємозв'язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу, який характеризує рівень вартості кожної нової його одиниці, що додатково залучається підприємством). Гранична вартість капіталу розраховується за формулою (34). При цьому замість фактичного значення вартості капіталу з і-го джерела береться нова прогнозна ціна його залучення, а частка і-го джерела береться відповідно до цільової (бажаної для підприємства) структури;

6) принцип визначення межі ефективного використання капіталу, що додатково залучається. Оцінка вартості капіталу повинна бути завершена розробкою критерійного показника ефективності його додаткового залучення. Таким показником є гранична ефективність капіталу (ГЕК), яка характеризує співвідношення приросту рівня прибутковості додатково залученого капіталу і приросту середньозваженої вартості капіталу:

 

,(35)

де ∆ Рк – приріст рівня рентабельності капіталу, %;

∆ СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу, %.

Управління структурою капіталу. Фінансовий важіль (14, 15)

 

Ефект фінансового важеля (левериджу) (ЕФВ) відображує зміну чистої рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових засобів:

 

, %, (36)

 

де ЧРвк – чиста рентабельність власного капіталу.

де ВР_А- валова рентабельність активів – добуток прибутку до оподаткування та сплати відсотків (НРЕІ – нетто-результат експлуатації інвестицій) до середньорічної суми всього капіталу, %;

ПП – ставка податку на прибуток;

 

Розраховується ЕФВ наступним чином:

 

(37)

 

де Цпк – ціна або середньозважена вартість (СВпк) позикових ресурсів, %;

ПК – середньорічна сума позикового капіталу;

ВК – середньорічна сума власного капіталу.

 

, %, (38)

 

де Ц_і^ПК – ціна і-го джерела позикового капіталу;

У_і^ПК – питома вага і-го джерела позикового капіталу.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає в тих випадках, коли рентабельність сукупного капіталу вище середньозваженої ціни позикових ресурсів, тобто ВРа>Цпк (СВпк).

Розглядаючи вищенаведену формулу, можна виділити 3 складові:

1) податковий коректор фінансового левериджу (1-ПП), який практично не залежить від діяльності підприємства, але може бути врахований у наступних випадках:

- якщо по різних видах діяльності встановлені диференційовані ставки оподаткування;

- якщо за окремими видами діяльності підприємство використовує пільги за податком на прибуток;

- якщо окремі дочірні фірми здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах або в інших державах;

2) диференціал фінансового левериджу (ВР_А-Цпк), який є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

3) коефіцієнт фінансового левериджу (ПК:ВК) є тим важелем, який мультиплікує позитивний або негативний ефект, який виникає за рахунок відповідного значення його диференціала.

При позитивному ефекті фінансового важеля вигідно використовувати позикові засоби в обороті підприємства, оскільки в результаті цього відзначається приріст власного капіталу:

грн. (39)

 

Таким чином, ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків змінюється сума власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів до обороту підприємства.

Загальноприйнятим вважається твердження, що ефект фінансового важеля повинен дорівнювати 30 - 50% рівня валової рентабельності активів, тоді ЕФВ здатен компенсувати податкові відрахування.

Слід особливо відзначити: чим більше сила дії фінансового важеля, тим більше фінансовий ризик, пов'язаний з діяльністю організації, оскільки зростає ризик невідшкодування суми кредиту разом з відсотками для позичальника, зростає ризик падіння дивіденду і курсу акцій для інвестора.