Світлолікування

Світлолікування – це використання з лікувальною метою променевої енергії. Фізична природа світла – ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні проміння. При опроміненні відбувається поглинання енергії білковими тканинами, що викликає прискорення руху електронів навкруги ядра. При дії короткого проміння електрони переходять на більш віддалену орбіту – відбувається накоплення енергії. Дія найкоротших промінь вибиває електрони за межі атому, що приводить до іонізації тканин (1 фаза – іонізаційний ефект). Внаслідок поглинення енергії відбуваються зміни у білкових тканинах – розщеплення останніх до амінокислот і утворення гістаміноподібних речовин з високою біологічною активністю (2 фаза – фотохімічний ефект). Нові біохімічно активні речовини через нервову систему змінюють функції органів і систем (3 фаза – фотобіологічний ефект).

Інфрачервоні промені (ІЧП)

Механізм дії: інфрачервоне проміння проникає в тканини на глибину 3–4 мм і викликає, в основному, обертовий і коливальний рух атомів та молекул, якій трансформується в теплову енергію і спричиняє судинну реакцію – короткочасний спазм з наступним стійким розширенням кровоносних судин, активною гіперемією і підвищенням місцевого кровопостачання. Під час ІЧ-опромінення виникає почервоніння шкіри – теплова еритема, яка через 30–60 хвилин зникає. Під впливом ІЧ-опромінення поліпшуються обміні процеси, знижується больова чутливість, знімається спазм судин, виводяться продукти метаболізму, розсмоктуються вогнища запалення.

ІЧ-опромінення використовують тільки у вигляді місцевої дії при лікуванні трофічних, хронічних і підгострих запалених процесах та больовому синдромі. ІЧ-опромінення оказує антиспастичну, обезболюючу, протизапальну дію. При малій інтенсивності підвищуються біологічні процесі в організмі, при більшої – протизапальний ефект.

Показання: гострі та хронічні інфільтрати, міозити, міальгії, в’ялозаживаючі рани, виразки.

Протипоказання злоякісні пухлини, схильність до кровотеч, гіпертиреоз, захворювання крові, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба Ш стадії та інші.

Основні апараті інфрачервоного проміння: інфрачервоні лампи – солюкс, інфраруж і лампи Мініна.

Солюкс – переносна лампа з рефлектором, який відбиває інфрачервоні проміні, що утворюються в лампі з вольфрамовою ниткою розжарювання. Потужність лампи 200 Вт. Балон зроблений із звичайного скла і не пропускає ультрафіолетових променів. Тривалість процедури 10–30 хвилин щодня або через день.

Лампа інфраруж – дає переважно інфрачервоні промені. Спіраль, розташована на внутрішній поверхні лампи, нагрівається електричним струмом до температури 500^оС. Опромінюють місцево певні ділянки тіла, прогріваючи не тільки поверхні, але й глибокі тканини. Тривалість процедури 15–30 хвилин щодня або через день.

Лампа Мініна – складається з рефлектора і синьої лампочки, яка крім теплових променів випромінює й ультрафіолетові промені. Лампою Мініна опромінюють окремі ділянки тіла, тримаючи її у руках на відстань від тіла за почуттям тепла. Тривалість процедури 10–15 хвилин щодня або через день.

Ультрафіолетове опромінення (УФП)

Механізм дії: ультрафіолетове опромінення проникають в тканини на глибину 0,1–1 мм і активізує в організмі біологічні процеси, змінює структуру клітин (денатурацію і коагуляцію білкових молекул) і ДНК. Основні дії УФ-випромінювання: фотохімічна (утворення вітаміну D), бактерицидна, протизапальна, прискорює розвиток сполучної тканини і епітелізацію шкіри (підвищується її бар’єрна роль), знижує больову чутливість, стимулює еритроцитопоез, знижує артеріальний тиск на початку гіпертонічної хвороби, нормалізує ліпідний обмін.

При проведені ультрафіолетове опромінення слід пам’ятати, що світлова чутливість різних людей і навіть різних ділянок шкіри має індивідуальні коливання: найбільш чутлива до УФ-опромінення шкіра тулуба, найменш чутлива – шкіра кінцівок.

Показання до УФ-опромінення: захворювання органів дихання (бронхіт, пневмонія, плеврит); органів травлення (виразкова хвороба, гастрит, холецистит); шкіри (екзема, трофічні виразки); гіпертонічна хвороба, ревматизм, артрит, невралгія, міозит. Проводять УФ-опромінювання вагітним жінкам для профілактики рахіту у дітей, недоношеним дітям; для загартовування, оздоровлення, підвищення опору організму до інфекційних захворювань; особам, що працюють на півночі, в шахтах, метро для компенсації природної УФ-недостатності.

Протипоказання до УФ-опромінення: злоякісні пухлини, схильність до кровотеч, гіпертиреоз, захворювання крові, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба Ш стадії та інші.

Найпоширеніше джерело УФ-випромінювання –газорозрядні лампи, зокрема дугова ртутна трубчаста лампа (ДРТ) з кварцовою трубкою, наприкінці якої впаяні вольфрамові електроди. Повітря з трубки викачане, а її порожнина заповнена парами ртуті і невеликою кількістю газу аргону. Після увімкнення лами електросітку в парах ртуті виникає дуговий розряд. Нормальний режим лампи встановлюється через 5–10 хвилин після увімкнення. Лампи ДРТ використовують у різних стаціонарних і портативних випромінювачах – ВУШ-1, ВПУ, БВД-9 та інші.

Техніка безпеки. При проведенні опромінення необхідно захищати очі хворого і персоналу захисними окулярами. Недостатній захист очей може призвести до розвитку гострого кон’юнктивіту внаслідок опіку ультрафіолетовими променям кон’юнктиви і рогівки очей (біль, світлобоязнь, сльозотеча, почервоніння кон’юнктиви). Симптоми утримаються протягом кілько діб, при цьому рекомендуються холодні примочки і очні краплі з дикаїном.

Послідовність визначення біодоз для хворого

1. Хворий надягає захисні окуляри

2. На ділянку, яку будуть опромінювати, накладають біодозиметр БД-2 (металева пластинка з 6 отворами, які закриваються пересувною заслонкою), для того, щоб визначити мінімальну інтенсивність опромінення, здатного призвести до утворення еритеми; інші частини тіла закривають простиралом.

3. Опромінювач з уже прогрітою ртутно-кварцевою лампою встановлюють перпендикулярно до поверхні місця опромінення на відстані 50 см.

4. Відкривають перший отвір біодозиметра і опромінює шкіру над ним протягом 30 с. Потім через кожні 30 с відкривають наступні отвори, продовжуючи опромінювати ділянки під відкритими раніше отворами., поки не будуть відкрити всі 6 отворів.

5. Через 24 години при огляді шкіри хворого виділяються еритемні полоси відповідно отворів біодозиметра.

6. Підраховують кількість еритемних полос і визначають час, який необхідно для утворення мінімально вираженої полоси: якщо у хворого з’явилось 3 полоси, то мінімальна біодоза складає 2 хвилини.

Запам’ятайте! 1 полоса – 3 хв., 2 полоса – 2,5 хв., 3 полоса – 2 хв., 4 полоса – 1,5 хв., 5 полоса – 1 хв., 6 полоса – 0,5 хв.

Існують дві основні методики УФ-опромінення: загальну (всього тіла) і місцеву (частину тіла або окремі ділянки). Загальне УФ-опромінення може бути груповим (з метою профілактики) та індивідуальним (для лікування).

Індивідуальне загальне УФ-опромінення починають з 1/4 –1/2 індивідуально визначеної біодози. Через кожні 2–3 процедури дозу збільшують у двічі і доводять в кінці курсу лікування до 2–3 біодоз. Процедури проводять через день.

Місцеве опромінення проводять еритемними дозами УФ-променів на відстані 50 см на площу не більше 600-800 см². В один день опромінюють лише одне поле, повторне його опроміння – через 2–3 дні у міру зменшення еритеми, але не більше ніж 5 разів.