Скарги (molestiae aegroti). Вони є суб`єктивними відчуттями хворим своєї недуги

Вони є суб`єктивними відчуттями хворим своєї недуги. Розрізняють скарги основні, які з найбільшою вірогідністю засвідчують прояви хвороби - біль, кашель, задишка, серцебиття, запори, проноси, нудота, блювання, зниження зору, слуху та інше, а також ознаки недуги, видимі для пацієнта. Це можуть бути скарги на збільшення в об`ємі живота, раптове схуднення або прогресуюче збільшення маси тіла, кровотечі, кровохаркання, надмірне збільшення або зменшення кількості виділеної сечі, поява дьогтьоподібного калу, крові у сечі, виникнення пухлиноподібних утворень на тілі, поява набряків, жовтяничного або синюшнього збарвлення шкіри та ін.

Загальні скарги які прямо не свідчать про певне захворювання, або захворювання конкретної системи організму, але можуть зустрічатись при інших подібних захворюваннях, ускладнювати і обтяжувати перебіг основної хвороби. До них належать загальна слабкість, психо-емоційна неврівноваженість, зниження працездатності, фізична слабкість, порушення сну, відчуття дискомфорту, або нездужання, підвищення або зниження температури тіла, остуди або жару.

Методика проведення розпитування хворого з метою з¢ясування скарг.

З¢ясування скарг хворого вимагає від лікаря виняткового мистецтва і професійної етики, які спрямовані на відвертість і довіру пацієнта, у спілкуванні з лікарем, також вимагає тактовності лікаря при виясненні у хворого індивідуальних і часто інтимних особливостей хвороби. Пацієнту доцільно спочатку дати можливість відповісти на одне із питань: на що ви скаржитесь (що вас турбує), які неприємні відчуття ви відмічаєте в організмі, що свідчать про ваше нездоров¢я? Ці питання можна задавати пацієнту в різних лексичних варіантах, але сутність їх має бути єдиною – пацієнт повинен висловити суб¢єктивне відчуття ознак хвороби – основної і супутніх.

В процесі такого діалогу з пацієнтом необхідно спершу дати можливість повністю вислухати його інформацію, а потім уточняти деталі додатковими запитаннями. У разі інформації пацієнта, яка не має відношення до хвороби або полишена діагностичної значущості, лікарю слід тактовно втручатися в діалог, коректувати відповіді хворого за допомогою цілеспрямованих пояснень або питань. Натомість, мовчазного пацієнта слід активно залучати до бесіди без прояву нетерпіння або дратівливості. Питання слід задавати короткі, чіткі, зрозумілі пацієнтові, корегуючи відповіді на них конкретними стислими поняттями. Слід находити іноді обтічну форму питань, які торкаються інтимної сфери життя пацієнта, шкідливих звичок, окремих хвороб (сифіліс, СНІД, гонорея).

При визначенні скарг недостатньо виявлення лише певного хворобливого відчуття, яке може бути спільним для численних захворювань, важлива деталізація скарги – особливості її прояву, зв`язок із іншими суб`єктивними відчуттями, індивідуальні характеристики – частота, тривалість, періодичність, інтенсивність та ін. Наприклад, у разі найчастішої скарги – болю, важливо не лише виявити у пацієнта його наявність, але й уточнити важливі, семіологічно і діагностично значущі, особливості – причини виникнення (емоції, прийом їжі, фізичні, психічні навантаження), локалізацію, характер (гострий, розпираючий, стискуючий, колючий), іррадіація в інші частини тіла, зв`язок з можливими причинними факторами (фізичні, нервові перенавантаження, метеорологічні зміни, геомагнітні зрушення тощо). Це стосується і інших скарг, виявлених лікарем при опитуванні пацієнта. Тобто, кожна скарга має бути всебічно вияснена і як самостійна ознака хвороби, і як пов”язана з іншими скаргами. Така деталізація важлива стосовно і інших скарг.

3. Анамнез хвороби (anamnesis morbi).

Ця структурна частина анамнезу, спрямована на вияснення особливостей еволюції хвороби – від найменших (початкових) її проявів до моменту зустрічі лікаря з пацієнтом. Цей розділ анамнезу виключно важливий в оцінці індивідуального перебігу хвороби, визначенні діагнозу і комплексного лікування хворого.

Анамнез хвороби спрямований на вияснення особливостей її індивідуального перебігу, частоти ускладнень, ефективності лікувально-оздоровчих заходів від початку виникнення недуги до моменту зустрічі пацієнта з лікуючим лікарем, а також з студентом-медиком на всіх етапах йог клінічної підготовки.

Методика проведення розпитування.

Анамнез хвороби збирають у такій послідовності:

1. Початковий період:

- раптово чи поступово розпочиналась хвороба;

- коли відбувся перехід від здорового до хворобливого стану (рік, місяць, доба, година);

- найімовірніші причини хвороби;

2. Подальший розвиток хвороби:

- періоди і частота загострень та тривалість ремісій (в хронологічній послідовності);

- методи і результати раніше проведених діагностичних обстежень;

- методи і ефективність раніше проведеного лікування (із зазначенням назв лікувально-оздоровчих установ), переносність медикаментозних та інших засобів: з цією метою можна додатково скористатись медичними довідками – виписками із попередніх історій хвороби, амбулаторної та санаторно-курортних карт);

- наявність інвалідності (рік встановлення, причина, група);

- мотиви і причини останньої госпіталізації.