Мал. 9. Варіанти зупинення кровотечі згинанням кінцівок у суглобі

можуть лопатися, завдаючи значних пошкоджень. Допомогу слід подавати так само, як і за будь-якої венозної кровотечі, але з особливою обережністю.

Втрата крові по-різному впливає на людину. Найбільш чутливі до неї літні люди та діти. Втрата 300—400 мл крові може бути для них смертельною. Під час значної втрати крові розвивається гостре недокрів'я. У цих випадках людина скаржиться на зростаючу слабкість, запаморочення, шум у вухах, жагу, нудоту, потемніння в очах. Людина може знепритомніти. З'являються судоми. У таких випадках хворого доцільно покласти на рівну поверхню для попередження знекровлення мозку, звільнити від одягу шию, груди.

У разі знепритомнення можна зробити «самопереливання» крові, яке полягає у почерговому піднятті верхніх і нижніх кінцівок. Це допомагає кращому притоку крові в життєво важливі органи. Якщо потерпілий у свідомості, у нього немає травм черева, його необхідно напоїти гарячим чаєм чи просто водою. Однак основним методом лікування гострого недокрів'я є термінове переливання донорської крові, тому постраждалого треба якомога швидше доставити до медичного закладу.

Кровотеча в грудну порожнину виникає під час ударів у груди, переломів ребер, внаслідок пошкодження судин та заповнення однієї чи обох плевральних порожнин кров'ю. Це може бути причиною здавлювання легенів, що, в свою чергу, утруднює і навіть припиняє дихання. Симптомами є блідий колір обличчя, задишка, частий пульс. Допомога полягає у наданні тілу потерпілого напівсидячого положення і прикладанні до грудей пузиря з льодом. Звичайно, потерпілий має бути негайно госпіталізований.

Кровотеча в очеревину виникає найчастіше внаслідок розриву печінки або селезінки. Як і під час кровотечі в грудну порожнину, шкіра потерпілого стає блідою, холодною та липкою, пульс — слабким. Людина відчуває жагу, сильний біль, може знепритомніти. Хворого слід покласти на спину, на живіт покласти пузир з льодом. Забороняється годувати потерпілого та давати йому пити. Можна лише змочити губи.

Інфекція, інтоксикація, пневмо- і гемоторакси

Будь-яка рана, навіть незначна, — серйозна загроза для життя, адже вона може стати джерелом зараження мікроорганізмами. Процес потрапляння в рану мікроорганізмів називається інфікуванням. Більшість мікробів на Землі є редуцентами (або деструкторами), тобто їх призначення в природі полягає у розкладанні складних органічних сполук та їх мінералізації. Потрапивши у рану, вони починають розкладати змертвілі тканини, спричинюючи нагноєння та інтоксикацію.

Інтоксикація — це процес загального отруєння організму продуктами розкладу змертвілих тканин. Під час гниття білків та інших речовин, з яких складається людське тіло, утворюється багато нітрогеновмісних токсичних речовин, які, поширюючись з кровотоком по всьому організму, можуть спричинити загальне зараження крові та органів.

Найбільш небезпечне потрапляння бактерій-анаеробів, які розвиваються без повітря. Вони можуть спричинити так звану газову гангрену — тяжкий запальний процес. Найбільш ранньою ознакою цього ускладнення є відчуття розпирання у рані, що починається на другу добу після поранення. Потім з'являється сильний біль, навколо рани спостерігається набряк тканин, шкіра стає холодною, вкривається плямами, зникає пульсація судин. Під час легкого натискування на рану відчувається крепітація — скрип газових бульбашок, що проникають у тканини. Температура тіла швидко підвищується до 40 °С.

У рану можуть бути занесені й збудники інших небезпечних хвороб, які часто спричинюють загальне зараження організму — сепсис, що нерідко закінчується смертю навіть за найінтенсивнішого лікування. Найвірогіднішими збудниками цієї хвороби є стафілококи та стрептококи. Характерними ознаками хвороби є дуже висока температура, що супроводжується ознобом, сильною спітнілістю і різким погіршенням загального стану. Хворий марить, непритомніє.

Отже, треба запам'ятати: все, що доторкається до рани, має бути стерильним.

Найнебезпечніші для життя проникні поранення. У випадку такого поранення можливі пошкодження внутрішніх органів: діафрагми, шлунка, печінки, кишкового тракту, які іноді супроводжуються випаданням органів з порожнини. Проникні поранення грудної клітки є причиною виникнення деяких специфічних ускладнень. Серед них виділяють пневмоторакс і гемоторакс.

Пневмоторакс — потрапляння повітря у плевральну порожнину. Розрізняють:

• зовнішній (плевральна порожнина має контакт з атмосферою крізь рану в грудній клітці);

• внутрішній (коли пошкоджується легенева тканина та бронхи. Повітря у цьому випадку проникає з плевральної порожнини в трахею);

• відкритий (повітря заповнює плевральну порожнину під час вдиху і виходить під час видиху);

• закритий (плевральна порожнина не контактує безпосередньо з атмосферою, і повітря, що проникло під час вдиху, не виходить під час видиху, а поступово розсмоктується);

• клапанний (повітря надходить під час вдиху, але внаслідок зміщення тканин і закриття рани не виходить і не розсмоктується. Такий пневмоторакс найнебезпечніший, оскільки спричинює здавлювання судин і серця, що звичайно порушує діяльність серцево-судинної системи і може призвести до смерті).

Гемоторакс — потрапляння крові у плевральну порожнину внаслідок пошкодження легеневої тканини. Його ознаками є кровохаркання, витікання крові через рот і ніс.

У всіх випадках поранень і тяжких ускладнень необхідна негайна госпіталізація хворого, оскільки його життя може врятувати тільки своєчасно надана медична допомога.