День Перуна у вятичів

Липень 2003 р. Добридень, шановні друзі. Як обіцяла друзям, розказую про поїздку в Калугу на свято День Перуна. На форумі ССО оголошувалося зазделегідь, що на святі буде охорона, яка буде пропускати тільки тих, у кого на руках є запрошення. І ось за два місяці до свята мені прийшло таке запрошення. До речі, запрошення досить цікаве. Невеликого формату. Чітко розписане, як проїхати і потрапити на капище, розпорядок свята, правила поведінки на святі. Правила поведінки цілком розумні: заборонено приносити і розпивати напої, міцністю понад 17% спирту, а також перебувати в стані сп’яніння. Також були заборонені прилюдні гучні виступи і дії, що розпалюють міжрасову, міжнаціональну або релігійну ворожнечу та інше, що підпадає під дію законодавства РФ. Заборонено прослуховування популярної музики і радіо, але народна гудьба заохочується. Ще була одна вимога – всі присутні зобов’язані бути вдягнутими тільки в слов’янський одяг. Мені такі вимоги здалися цілком розумними. Хоча остання вимога здається трохи жорсткою, оскільки слов’янський одяг можуть мати не всі бажаючі бути на святі. Така постановка вимог може відвернути новачків. Але! При тій умові, що запрошення розсилалися за два місяці до свята, вимога про наявність слов’янського одягу вже не здається жорсткою. За два місяці можна потурбуватися про одяг. І навпаки здається дивним той, хто приїхав без такого вбрання, оскільки за два місяці він нічого не зробив, щоб змогти бути присутнім на святі. Приїжджаю в Калугу. Беру таксі до готелю “Калуга”, щоб поселитися. Привозить мене таксист до готелю, виявляється, що він на ремонті. Нікого не поселяють. Його перекупив якийсь вірменин Ташир, що ним скуплено в Калузі вже все, що можна скупити. Ось цього я не розумію. Цей готель нібито був державною власністю. Як вона перепродується в приватні руки? І що це за адміністрація в Калузі, яка так поспішає жити, що вже все Таширу продала? Не розумію. Ну та, гаразд. Відвіз мене таксист в інший готель, в “Оку”. Одномісних номерів у принципі немає. Двомісних номерів також. Є тримісні і чотиримісні. Без зручностей. Зручності на поверсі, причому на іншому. Так, наприклад, душ один на весь готель, розташований на першому поверсі. Ось такий тримісний номер без зручностей коштує 510 рублів за добу. На три доби відповідно 1530 рублів. Так що, шановні, при таких поїздках ймовірно відразу треба розраховувати не на готель, а на намет поруч з капищем. Про готель і думати не треба, тим більше – літо на дворі. Але я ж була без намета і без спальника. А тому одну добу на всяк випадок у готелі проплатила. Залишила речі в готелі, взяла їжу і поїхала на капище, слідуючи інструкції в запрошенні. Все виявилося досить просто. Навіть я перебрехала таксисту назву останнього села на маршруті, все одно він привіз мене, куди треба. От іду я до капища. Трава майже в мій зріст. Нікого не видно, але все ж дивлюся, видно димочки багать підіймаються вдалині на тлі лісу і охоронний чур на вході капища видніється, досить високий, як дерево. А там такий цікавий ландшафт. Між дорогою до ріки, по якій я приїхала, і капищем, паралельно до дороги протікає струмок, зарослий деревами. А перехід через цей грузький, в’язкий, зарослий струмок зручний тільки в одному місці. І якраз там стоїть охорона. Наскільки я зрозуміла, в охороні стояли саме Калужани. Міцні парубки, а з ними декілька дівчат. Отаборилися на весь час свята саме біля входу на галявину. Довелося пред’явити запрошення і слов’янський одяг. Після чого дівчата, на моє здивування, вручили мені букет польових квітів, а чоловіки допомогли дотягнути важку сумку з продуктами до вказаного мною багаття. Дякую їм за це. Величезна галявина, трава така висока. Самій просуватися затяжко. Вогнище я вгадала вдало. Це виявилося багаття, біля якого сиділи гості з різних міст, а з ними разом знайомі мені Калужани, серед них Вадим Казаков. Ось ці господарі мене і поселили, і нагодували варивом з багаття, чому я незвичайно зраділа, оскільки не уявляю, як би я витримала три дні без гарячої їжі. Святогор смачно готує. І на другий день з ранку я з’їздила в готель, відмовилася продовжувати номер, забрала всі речі і вже повністю перебралася на капище. А що це за люди були, які так гостинно прийняли мене біля свого багаття? Мені було дивно, коли Вадим Казаков їх представляв. Перше, що здивувало, – люди приїхали здалеку. Скажемо так, дуже навіть здалеку. Не близький світ. Друге, що Славер-Георгій виявився років на 20 старшим, ніж я уявляла його по спілкуванню з ним на форумі ССО. Ну може так воно і є. Може він в душі дійсно молодший за мене. Я думала, це молодий, настирливий парубок, а він, виявляється, трохи навіть старший від мене. Ще питання, хто з нас молодий і настирливий. Так... Пізніше знайомилася з іншими біля їхніх багать.Мирослав виявився навпаки, молодшим, ніж можна це було собі уявити. Проте таких здивувань було кілька. Наприклад, Володимир Ємельянов, якого я по спілкуванню на форумі уявляла упевненим і напористим, виявився при реальному спілкуванні м’яким і інтелігентним. Причому настільки, що я б тепер сказала, що за ним три покоління предків з інтелігенції. Принаймні враження таке. Народу було не багато, і не мало – близько сотні чоловік. Міст з 16 або 18. З кожного міста було по декілька чоловік, тому усього зібралося не дуже багато, хоч і не мало. З Новоросійська, Орла, Кірова, Москви... Всі міста не перерахую. Приїжджав народ без запрошень. Звичайно, як без цього? Казаков з кожним окремо розбирався. У когось не виявилося слов’янського одягу. Також вирішувалося індивідуально. Комусь поталанило його тут же купити у тих, хто привіз одяг на продаж. Комусь з молоді дозволили бути присутнім в обрядах до пояса роздягнутим (через відсутність слов’янського одягу). Але в результаті на святі були тільки ті, хто бажаний і не було людей в європейському одязі. Не було людей сторонніх, що приїхали просто “поглазеть і попьянствовать”, покричати і “подебоширить”. Кожні дві-три години охорона обходила багаття і вимагала показати, які напої п’ємо, пиво і вино або горілку. Оскільки всі зазделегідь були попереджені про те, що охороною буде перевіряться відсутність напоїв міцніших за 17 градусів, ці перевірки сприймали як належне і охороні пропонували приєднуватися. Також перевірялася наявність запрошення у тих, що сидять біля багать. Охорона, звичайно, була класна. Вона і від Казакова зажадала пред’явити запрошення, що всіх розсмішило. Це все здається жорстким, але дало свій результат.

П’яних не було абсолютно. Ніхто не кричав і не бешкетував. Не було ніяких “розборок і выяснений”. Сторонніх осіб з неясною релігійною орієнтацією не було. Біля вогнищ співали російські народні пісні, по дружньому спілкувалися. Взагалі дружелюбність була належною. Я не біля всіх багать устигла побувати. Але де була, мене приймали привітно. Багато було жінок. Приблизно половина. На галявині бігали діти. Один бутуз запам’ятався. Чотири роки. У слов’янському одязі. З ножем за поясом, як справжній боєць. Цей бутуз, коли були бої, вийшов на середину і заявив, що також хоче боротися. Йому запропонували вибрати з ким. Він вибрав, – мовляв, з цим залізним в кольчузі. І потім був забавний бій хлопчиська з бійцем, в якому, звичайно, перемогло хлопчисько. На святі було торжище, на якому кожний продавав те, що привіз на продаж, – сорочки, старовинні гудзики, касети із записами народних пісень, книги, календарі, плакати, журнали. Ну загалом всяке. Хто що привіз. Був зачин свята. Працювала преса з Ren-TV. Принесли жертву хлібами і грошима. Освятили обереги. Віддали славу Перуну. Братина з квасом обійшла присутніх декілька разів. Вадим для свята приготував 40 літрів квасу. Привіз бочечку напою, який дозрівав просто на галявині. У п’ятницю увечері квас ще був не визрів. Смачний, але ще не доспів. А ось в суботу був уже в самий раз. У п’ятницю бутуз на братчині, спробувавши квасу, голосно і чітко сказав: “Тьху, к-а-к-а-я гадость!!! И д-а-ж-е не сладкое!!!” Але всі поставились поблажливо до бутуза і лише з усмішкою відзначили його незвичайну самостійність. А другого дня квас доспів і малюк, куштуючи його, зізнався Славеру-Георгієві, що смачно. Були кулачні двобої. Пари вибиралися дуже цікаво. Вадим брав головешку з жертовного багаття, розкручував і кидав. На кого укаже, той і б’ється. Якщо слабий, то можеш замість себе друга виставити. Якщо на жінку вказувало, то жінка могла замість себе виставити взагалі будь-кого, на кого впаде око. Приглянувся Кудеяр – славний боєць із Калужан. Йому довелося битися кілька разів. Один раз, оскільки жереб випав на нього. І ще раз, оскільки жінка, вважаючи його кращим бійцем, виставила замість себе. Були бої “на конячках”. Тут виступали вже командами. Група проти групи. Декілька сутичок. Я говорю за себе і за тих жінок, що поряд стояли: особливо сподобалися бої на конячках. Народжують бурю емоцій у душі. Ось ніколи я себе не вважала здатною “вболівати” ні за футбол, ні за хокей, а ось за конячок душа відгукнулася. Коли три пари відразу не можуть повалити одну пару своїх противників і сплелися в клубок, і навпаки, ця єдина пара в центрі валить всі три, ну це... Да!!! Починаєш розуміти, що таке азарт. Були бої на мечах. Виступали ті, хто мав “доспіхи”. Ох, я розумію, що мечі не заточені, але все одно боязко. Як така масивна залізяка так з розмаху попадає по руці, ну навіть нехай і в кольчузі, мимоволі починаєш співпереживати. Я все ж уявляю, що таке – хороший удар, енну кількість років витратила на єдиноборства. А тут удар не рукою, не ногою, і навіть не палицею, а мечем. Ох!!! Дивуюся мужності чоловіків. Не перевелися ще справжні чоловіки серед росіян. Славне це, славно! За бої видавалися грошові призи. Оскільки в боях брали участь аж ніяк не мільйонери, то призи були доречні. Як тільки переможець отримував приз, лунали вигуки його друзів, що мовляв, тепер живемо, мовляв “пішли пива і їжі купимо”. Це чудово, що були грошові призи. Я давно говорю, що в основі язичництва повинні стояти господарські, грошові відносини. Язичники повинні спільно, по-громадському заробляти і мати вільні кошти на розвиток язичницького руху і для своїх потреб. Тим більше, це необхідно таким великим організаціям, як КЯТ і ССО. Ви подивіться на язичників – традиционалістів. У основі будь-якої общини стоїть спільна господарська або артільна діяльність. Це скріплює людей. Якщо ССО виходить на рівень грошових відносин, то це великий крок уперед у справі становлення язичництва. Які конкурси ще були? Був конкурс на кращий жіночий і чоловічий стрій. Кожне місто виставляло своїх представників і всі присутні спільно вирішували, чий костюм кращий. Вибирали кращий жіночий костюм і чоловічий костюм. Чесно кажучи, натомив піар робіт у напрямі реконструкторства однієї з пар. Дівчина, що представляла роботи, не була короткою в їх описі. Але саме вони і перемогли. Мені більш сподобалося вбрання Наталії з Калужан, яка навіть і не вийшла на конкурс. На мій погляд для язичниці важливо не тільки скільки там у неї смуг узору на поньові, парна або непарна кількість, але той єдиний образ, який вона створює своїм костюмом. Інакше це просто реконструкторство, а не язичництво. Проте ті, у кого були фотоапарати, не обійшли Наталію своєю увагою, а фотографували її і так, і сяк. Був також конкурс на кращі “доспіхи”. За всі три конкурси також видавалися грошові призи. Були і обрядові бої. Була розіграна історія про те, як Велес украв корів у Перуна і Перун вимагав їх назад. Перун, звичайно, переміг Велеса. Велес був чудовий. З величезним березовим дубцем і справжньою коров’ячою мордою на голові. Перуном був Вадим Казаков у кольчузі, з мечем і в обладунках. Але від березової дубини йому добряче дісталося, оскільки противник виявився азартним і не відразу здався. Ми всі переживали, чому що ж той ніяк не падає. Були нічні обряди, крада по загиблих воїнах, факельний хід, а також кулачні бої. Це вже були обрядові бої. В них брала участь пара Кудеяр – Віктур ушкуйник... До речі, там не було стовпотворіння волхвів навіть на ім’янареченнях і волхвівських посвяченнях. І ніхто не віщав “отсєбятіну”, яка щойно прийшла в голову, як це буває на мітингах і комсомольських зборах. Всі обряди чітко відпрацьовані. Крім обрядових текстів зайвого не говорилося. Це нам, КЯТовцям наука. Взагалі у ССО багато чому можна повчитися. Організація свята і охорона відмінна. Чужих і невизначених за віросповіданням не було. У суботу відбувалася рада ССО. Сиділи голови общин посеред галявини під яблунею. Там якраз яблуня росте. Сиділи в траві, так що їх і видно не було. І ніхто їм не заважав. Оскільки покликали на свято тільки тих, кого хотіли. Голосували зі своїх питань. Галявина величезна. Біля багаття сидиш, їх не видно і не чутно. Але і дійсно, порядок був на святі хороший. Якщо хто скаже щось погане про свято, той збреше.Я не біля всіх багать була. І розказую враження тільки про тих, з ким спілкувалася безпосередньо. Але судячи з цього спілкування, націоналізм ССО дуже перебільшений. Наприклад, біля вогню велися розмови, в яких засуджувалися гітлерівці, і ті, хто кричать “Хайль Гітлер”. Наскільки я зрозуміла, люди націоналистичні лише в тих межах, у яких можна говорити про відродження російської нації. Це не нацизм. Мало того, не йшлося про те, щоб ущемити інші національності. Говорено про те, щоб слов’янам повернути їхні права. Як сказав Вадим Казаков при відкритті свята: “Всі національності в Росії проводять свої свята, – сабантуй і інше. І ми зараз проводимо своє свято і маємо на це право. Ми – господарі на цій землі. І ніхто не може нам це заборонити”. Хоч не ручаюся за точність слів. Але приблизно так. Я так запам’ятала. Чи Були “скини”? Схоже, що були.Ймовірно, це ті молоді хлопці, що були поголені наголо і на тілі мали багато татуювань. Були такі. Але поводились, як усі. І хвилювалися ті, хто чекав проходження обряду ім’янаречення. А ще й класно грали в конячок. За них я і вболівала. У неділю роз’їжджалися. Дехто з приїзжих дівчат розплакалися.Так не хотілося повертатися до звичайного життя і розлучатися з тими, з ким познайомилися на святі. Ось так. Ті, хто від’їжджав, обходили багаття, щоб попрощатися і дехто також плакав. Свято явно вдалося. Вчитися треба у ССО, вчитися. І нічого соромітного тут немає. ССО давно існує, а ми, КЯТ, тільки півтора року. У ССО більший досвід, ніж у нас. З повагою, Крада Ресурс общини “Колесо Велеса”: http://www.orden.ru Переклад на українську Оріяни Дронюк