Фільм про Рідну Віру

sp; Новий канал українського телебачення ось уже тричі (в тому числі на прохання глядачів) показав фільм “Острів забутих Богів”. Автор фільму Ганна Гомонай. Дійові особи – українські рідновіри-язичники, члени Об’єднання Рідновірів України та їхні чисельні гості. Починається фільм богослужінням за Предківським звичаєм біля жертовного багаття на Купайла 2003 року: ось Волхвиня Зореслава здійснює возливання меду-сури та складає хлібну требу, далі обряди з Купайлом та Мареною, очищення вогнем, величний вінок здоров’я та вогняне колесо, що символізує саме Коло Свароже. Звучать дивовижні за своєю стародавністю пісні, круто заплітається у вихорі хоровод – Кривий танок. Далі перед глядачем йдуть кадри про Родове Слов’янське Віче, яке відбулося на тому ж острові через місяць. Наметове містечко, язичницькі прапори, вогнище, розлогі дуби. Діляться своїми враженнями від почутого і побаченого старійшина Польської Родзімої Вяри Сташко Потребовський, лідер білоруського Слов’янського руху Володимир Сацевич, господиня – ректор Української Духовної Академії Рідновірів Галина Лозко та інші студенти і гості. П’ять слов’янських держав узяли участь у Вічі: Україна, Польща, Білорусь, Росія, Болгарія. Що ж притягує в Україну слов’янських рідновірів? Саме тут вони пізнають основи прадавньої Віри Предків, бо така академія створена і офіційно зареєстрована вперше серед слов’янських країн саме в Україні. Через увесь фільм авторка сценарію простежує шлях молодої дівчини Полонеї, яка стала язичницею за велінням душі і горда своїм вибором. Величне свято Перуна найбільш вражаюча частина фільму. Тут чоловіки, увінчані дубовим гіллям, набираються сили від Священного Дуба, освячуються вогнем, проходячи крізь вогняні ворота, змагаються в силі, дужанні. Зрештою все завершується українськими піснями та священною братчиною, де на честь Бога Громовержця приносять в пожертву м’ясо ритуального “вепра”. Сам Перун привітав своїх вірних воїнів громом і блискавицями, однак не поливав дощем, обминувши острів стороною. “Ложку дьогтю” в сюжет фільму намагався долити ректор християнської духовної семінарії, який (боронь, Боже!) до язичників не причетний. Просто Ганя Гомонай взяла в нього інтерв’ю біля брами Михайлівського Золотоверхого. Одначе, його спроба не вдалася: служитель християнського культу, не зміг залякати глядача, сказавши, що язичництво – це гріх, і в семінарії воно не вивчається навіть у курсі “сектознавства”. Як відомо кожному язичнику-рідновіру, саме християнство – є сектою юдаїзму. Рідна Віра ж існувала з правіку. Пастор також помилився і в тому, що нібито Рідна Віра – це “шлях назад”. Такий погляд – надто спрощений. Слід зрозуміти, що новий цикл Відродження етносу настав і не рахуватися з цим уже не можливо. На Осторові Незабутих Богів (саме так треба було назвати фільм!) усе дихає здоров’ям, красою, молодістю. До цього прагнуть усі рідновіри. Подальші кадри фільму переконливо завідчили, що Рідна Віра – це шлях уперед!