Мета роботи. 1) Визначити просторові пороги тактильної чутливості різних ділянок шкіри

1) Визначити просторові пороги тактильної чутливості різних ділянок шкіри.

2) Встановити наявність адаптації у тактильних рецепторів до тривалої дії подразника.

Матеріали і обладнання. Циркуль або естезіометр, тепло і холод, горошинки або намисто, мідні монети, секундомір.

Хід роботи

а) Визначення просторових порогів тактильної чутливості у людини.

Досліджуваного садять на стілець і зав'язують пов'язкою очі. Розсувають на декілька міліметрів ніжки естезіометра і прикладають до різних ділянок шкіри: до кінчика пальця, до внутрішньої і зовнішньої поверхні долоні, передпліччя, плеча, шиї і спини.

Відзначають, на якій відстані відчувається дотик двох ніжок естезіометра як однієї. Отримані дані оформляють у вигляді таблиці.

 

б) Дослід Арістотеля.

Вказівним і середнім пальцями перекочують горошину. Потім пальці перехрещують і повторюють дослід. Порівнюють відчуття, отримані в обох випадках.

 

в) Послідовні температурні образи.

До лоба досліджуваного прикладають нагріту мідну монету і залишають її на 30 с. Потім монету знімають, а отримані відчуття аналізують. Відзначають скільки часу (в секундах) вони тривають. Такий же дослід повторюють з холодною монетою.

 

VI. ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ. ТРАВНИЙ КАНАЛ ТА ЙОГО
ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ

Основною умовою життєдіяльності організму є обмін речовин, який постійно протікає на різних рівнях – як всередині клітин, так і між ними, в органах, системах, а також між організмом та зовнішнім середовищем.

Основні компоненти корму – білки, жири, вуглеводи – це високомолекулярні сполуки, які не можуть проникнути через канали клітинних мембран. Вони попередньо повинні бути перероблені до більш простих молекул.

Травлення – це фізіологічний процес, який полягає в перетворенні поживних речовин корму із складних хімічних сполук у більш прості, доступні для засвоєння організмом.

Процес травлення проходить у травному каналі, який умовно ділять на три відділи: передній, середній та задній. До переднього відділу належить ротова порожнина, глотка і стравохід; до середнього – шлунок і відділ тонких кишок; до заднього – відділ товстих кишок. Травний канал включає також залози (слинні, підшлункову та печінку), секрети яких виливаються в порожнину травного каналу. Передній відділ травного каналу необхідний для захоплення, пережовування, змочування та ковтания корму, середній є місцем основної хімічної обробки корму та всмоктування продуктів гідролізу, а в задньому відділі проходить обробка перетравлених залишків корму, всмоктування води та формування фекалій.

Стінка травного каналу від стравоходу до прямої кишки покрита чотирма шарами: слизовою оболонкою, шаром гладких м'язів, підслизовою та серозною оболонками. Компоненти травних соків синтезуються секреторними клітинами залоз, розташованими в слизовій оболонці ротової порожнини, стравоходу, шлунка, кишечнику, а також клітинами травних залоз.

Загальні принципи травлення однакові для всіх видів домашніх тварин, але структура і форма відділів їх травного каналу мають значні відмінності, що обумовлено характером живлення.

Поряд з функцією розщеплення корму, його зберігання, абсорбції поживних речовин, переміщення і викидання неперетравлених залишків, травний канал виконує обмінну, синтетичну (за участю мікроорганізмів) та інкреторну функції. Спеціальні ендокринні клітини слизової оболонки тонкого кишечнику інкретують біологічно активні поліпептиди, які регулюють виділення харчотравних секретів.

Основні типи травлення

Розрізняють три основні типи травлення: внутрішньоклітинне, порожнинне та мембранне. У малоорганізованих представників тваринного світу, наприклад, простіших, відбувається клітинне травлення шляхом піноцитозу та фагоцитозу.

Клітинне травлення полягає в тому, що в клітині є спеціальні ділянки, з яких формуються піноцитозні міхурці, або так звані фагоцитозні вакуолі. За допомогою цих утворень одноклітинні організми захоплюють харчовий матеріал і перетравлюють його своїми ферментами.

Порожнинне травлення характерне для вищих тварин. Воно проходить у системі органів, яка називається травним каналом.

Мембранне травлення – це ферментативне розщеплення корму в слизовій оболонці тонкого кишечнику, яке проходить при контакті ворсинок слизової оболонки з субстратом, який розщеплюється.

 

Суть процесу травлення

Механічні процеси – це процеси, які призводять до зміни структури і фізичних властивостей корму – щільності, консистенції, розмірів частинок і т. д. Це відбувається в результаті пережовування, скорочення м'язів шлунково-кишкового каналу, впливу рідкої частини травних соків.

Фізико-хімічні процеси – це процеси, які сприяють набуханню частинок корму, збільшенню їх поверхневого натягу, активізації ферментів, підвищенню розчинності солей.

Біологічні процеси – це процеси послідовного ферментативного гідролізу харчових полімерів спочатку до проміжних продуктів, а потім до мономерів, при поступовому проходженні корму по відділах шлунково-кишкового каналу.

Ферментативна система травного каналу містить в собі: а) ферменти травних секретів, що виділяються внутрішньостінними або застінними травними залозами; б) ферменти, що утворюються мікроорганізмами травного каналу; в) ферменти, які є в рослинних кормах.

У травленні білків беруть участь протеази, вуглеводів – карбоангідрази; нуклеїнових кислот – нуклеази; жирів – ліпази.

Встановлено тісну залежність секрету і активності ферментів від характеру травлення тварин. Так, у м'ясоїдних та хижих переважають протеази, у травоїдних – карбоангідрази. Спектр ферментів змінюється з віком тварин, що обумовлено зміною умов травлення.

Мікробіальна переробка корму здійснюється бактеріями і простішими, які населяють різні відділи шлунково-кишкового каналу.

Особливо інтенсивно ці процеси протікають в передшлунках у жуйних тварин, у менш інтенсивній формі вони проходять в сліпій та ободовій кишках у коней, кролів і ін.

Травлення за участю мікроорганізмів називається симбіонтним. При цьому мікроорганізми за допомогою ферментів розщеплюють та утилізують поглинуті хазяїном харчові речовини, а сам хазяїн використовує продукти життєдіяльності мікроорганізмів, а також вторинну їжу, до складу якої входять симбіонти. Це явище спостерігається в основному у жуйних тварин.

РОБОТА 6.1. ВИДІЛЕННЯ СЛИНИ НА ХАРЧОВІ Й НЕЇСТІВНІ РЕЧОВИНИ

Секрет слинних залоз – слина змочує корм, а муцин, що входить до її складу, робить його слизьким – це полегшує ковтання корму. В слині деяких тварин (свині) є амілолітичні ферменти – амілаза та мальтаза. На неїстівні речовини, які потрапляють в ротову порожнину, виділяється слина, збіднена ферментами. Така слина називається відмивною.

У діяльності слинних залоз відзначається зміна рефлекторної реакції та здатність травного каналу пристосовуватись до різних видів кормів.

Контрольні питання.

1. Які є методи вивчення слиновиділення?

2. Що таке латентний період слиновиділення?

3. Як визначити умовний та безумовний рефлекс слиновиділення?

4. Рефлекторна дуга безумовного та умовного рефлексів слиновиділення?

5. Яка кількість слини виділяється на різні подразники і чим це можна пояснити?

Мета роботи. Спостереження за секреторною діяльністю слинних залоз: 1) коли працює слинна залоза? 2) який механізм її регуляції та довжина латентного періоду слиновиділення? 3) які речовини викликають виділення секрету слинних залоз? 4) як змінюється функція слинних залоз залежно від фізичних та хімічних властивостей подразника?

Матеріали і обладнання. Ножиці, вата, спирт, ефір, мендєлєєвська замазка, спиртівка, штатив з пробірками, металева лійка, градуйована пробірка; корми: хліб, сухарі, сухарний та м'ясний порошки, м'ясо, молоко; неїстівні речовини: пісок та 0,3%-ний розчин соляної кислоти; секундомір, гумова груша, вода, віскозиметр.

Хід роботи

Дослід проводять на собаці з хронічною фістулою підщелепної залози за Павловим-Глинським (1895). Операція полягає в тому, що відпрепарована протока підщелепної слинної залози виводиться в міжщелепний простір і підшивається до країв шкіряної рани.

Підготовка до досліду. Фістульну собаку, яку витримували на голодній дієті 16 – 18 годин, ставлять в станок. Ефіром висушують шкіру біля слинної протоки. Нагрітою мендєлєєвською замазкою приклеюють лійку до шкіряного покриву в області слинної протоки. До лійки прикріплюють градуйовану пробірку для збирання та вимірювання кількості слини.

а) Спостереження за натуральним умовним рефлексом слиновиділення. Собаці показують корм (хліб, м'ясо) і фіксують час появи першої краплі слини.

 

б) Рефлекторне виділення слини на харчові та неїстівні речовини. Собаці дають послідовно різні корми (див. протокол досліду), вимірюючи їх кількість за величиною сухої речовини. Кожний вид корму згодовують протягом однакового часу – однієї хвилини. В кожному випадку слину збирають протягом 1,5 хв, починаючи з моменту дачі подразника. Між окремими фрагментами досліду роблять перерву в 2–3 хв. Неїстівні речовини засипають в ротову порожнину.

Виділену на кожний з подразників слину виливають у пронумеровані пробірки, визначаючи її кількість та записуючи в протокол досліду. Отримані результати аналізують і роблять відповідні висновки.

 

 

в) Визначення в’язкості слини.

Нижній кінець капіляра віскозиметра закривають, а через верхню лієчку наливають 1 мл дистильованої води. Відкривають нижній кінець і відмічають, за скільки секунд вода пройде через капіляр. Таким же чином визначають швидкістъ проходження через капіляр 1 мл слини з кожної проби.

Визначають коефіцієнт відносної в'язкості, розділивши час проходження слини через капіляр на час проходження води через той же капіляр.

Протокол досліду

Найменування подразника	Кількість подразника, г	Час дії под-разника, хв	Час збирання слини, хв	Кільк. виділ. слини, мл	В’язкість слини
1. Сухарі	10,0		1,5
2. Сухарний порошок	10,0		1,5
3. Свіжий хліб	20,0		1,5
4. М’ясо сире	40,0		1,5
5. М'ясний порошок	10,0		1,5
6. Молоко	200,0		1,5
7. Пісок	10,0		1,5
8. Розчин соляної кислоти	50,0		1,5