Забезпечення процесу освіти та виховання неповнолітніх засуджених та ув’язнених

Національна академія прокуратури України

Кафедра нагляду за виконанням судових рішень у кримінальному провадженні

Фондова лекція на тему:

„Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні покарань призначених неповнолітнім”

КИЇВ 2013

ПЛАН

1. Сутність прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань призначених неповнолітнім.

2. Організаційно-правове забезпечення прокурорського нагляду.

3. Особливості прокурорського нагляду за виконанням покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (штраф, громадські роботи, виправні роботи).

4. Специфіка прокурорського нагляду за виконанням покарання у виді арешту.

5. Методика проведення перевірок у виховних колоніях.

6. Заходи прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Вимоги до складання довідок за результатами перевірки

 

 

Рекомендована література

 

1. Конституція України 1996 р.

2. Кримінальний кодекс України. Офіційне видання. – К.:Велес, 2010. - 144 с.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України. Науково-практисний коментар. За ред. В.В.Коваленка, А.Х.Степанюка. Київ. Атіка. 2012

4. Кримінално-виконавче право України. Підручник. За ред.О.М.Джужи. Київ. Атіка. 2010

5. Європейські Пенітенціарні правила // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам-Київ, 1996 р. С. 134-162.

6. Ной И.С. Теоретические вопросы лишения свободы. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. - 156 с.

7. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1995. - № 6 - Ст. 35

8. Конвенція ООН про права дитини // Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. — К.: Сфера, 2002. — 243с.

9. Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. — К.: Сфера, 2002. —293 с.

10. Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах: Постанова Кабінету Міністрів України № 429 від 1 квітня 2004 р.

11. Про затвердження типового положення про батьківський комітет при виховній колонії. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань №20 від 28.01.2004

12. Кримінальний процесуальний кодекс України. Паливода А.В. Київ, 2012.

13. Європейські Пенітенціарні правила // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам-Київ, 1996 р. С. 134-162.

14. Минимальные стандартные правила ООН, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних. (Пекинские правила) // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. М.: “Интердиалект+”, 1998. С. 51-85.

15. Льовочкін В.А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К.: 2002. – 18 с.

16. Наказ Міністерства охорони здоров’я ”Про затвердження тимчасових нормативів (норм) забезпечення неповнолітніх у центрах медико-соціальної реабілітації харчуванням, одягом, взуттям, предметами для навчання і дозвілля, комунально-побутовими послугами неповнолітніх”

Основні питання діяльності кримінально-виконавчої системи. Частина 4. К.: МП „Леся”, 2001, - 67

 

Для багатьох з Вас зазначена сфера є новою, яка потребує особливої уваги з огляду на специфіку цього напряму та складний, іноді непередбачливий характер поведінки осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі та застосування заходів примусового характеру. Усім Вам слід розуміти, що всі наші зусилля мають бути спрямовані на комплексний захист прав і свобод дітей в цих установах, належний виховний вплив на них призначених кримінальних покарань та недопущення приниження гідності неповнолітніх під час застосування заходів примусового характеру (тримання під вартою, у спеціальній виховній установі тощо).

Відповідно до пункту 4 статті 121 Конституції України та пункту 4 статті 5 Закону України “Про прокуратуру” на органи прокуратури покладено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

За наслідками проведеного Генеральним прокурором України реформування та реорганізації прокурорського нагляду до переліку об’єктів на цьому напрямі згідно з галузевим наказом Генерального прокурора України «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей від 01.11.2012 № 16гн віднесено:

- органи та установи виконання покарань, попереднього ув’язнення (слідчі ізолятори, арештні доми, виховні колонії, підрозділи кримінально-виконавчої інспекції Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ), органи державної виконавчої служби),

- спеціальні установи та місця тримання затриманих Міністерства внутрішніх справ України, у т.ч. в лінійних підрозділах на транспорті (приймальники-розподільники для дітей, кімнати для затриманих та доставлених чергових частин, ізолятори тимчасового тримання);

- пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (на даний час функціонує 2 таких установи у Волинській та Чернігівській областях);

- Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом (Дніпропетровська область), відділення психіатричних лікарень із звичайним та з посиленим наглядом МОЗ України;

- загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Як Ви бачите перелік органів та установ у цій сфері є досить широким, що потребує від нас належної організації роботи при здійсненні прокурорського нагляду.

З цією метою в пункті 11.1 галузевого наказу визначено періодичність проведення перевірок у зазначених установах:

- у приймальниках-розподільниках для дітей – щомісяця;

- у притулках для дітей – щоквартально;

- у будинках дитини при виправних колоніях – не рідше одного разу на півріччя;

- у загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної та соціально-психологічної реабілітації, соціально-реабілітаційних центрах – не рідше одного разу на півріччя;

- в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих та доставлених чергових частин органів внутрішніх справ, у тому числі лінійних підрозділів органів внутрішніх справ на транспорті, – щодекадно;

- у слідчих ізоляторах, арештних домах, виховних колоніях Державної пенітенціарної служби України, пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, – щомісяця;

- у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, органах внутрішніх справ, що проводять індивідуально-профілактичну роботу з неповнолітніми, які відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі, та звільненими від виконання покарань, державної виконавчої служби, вУкраїнській психіатричній лікарні з суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень із звичайним та посиленим наглядом – щоквартально.

Комплексні перевірки у виховних колоніях Державної пенітенціарної служби України проводити один раз на півріччя.

За необхідності до перевірок залучати відповідних спеціалістів та вирішувати питання щодо участі представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Президента України з прав дитини, громадських і правозахисних організацій.

Дотримання прав ув’язнених та засуджених постійно знаходяться в полі зору Глави держави, Генерального прокурора України, Уповноваженого Президента України з прав дитини, міжнародних правових інституцій, громадськості, ЗМІ та правозахисників.

Основними нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність установ пенітенціарної служби є:

- Конституція України, Кримінально-виконавчий, Кримінальний процесуальний, Кримінальний кодекси України;

- Закони України «Про попереднє ув’язнення», «Про Державну кримінально-виконавчу службу України;

- Правила тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань та Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року N 192, зареєстрованом в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2000 р. за N 751/4972;

- Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Голови ДДУПВП № 275 від 25.12.03, зареєстрованом в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2003 року за N 1277/8598;

- Порядок взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затверджений спільним наказом Мінюсту та МОЗ України № 239/5/104 від 10.02.12, зареєстрованом в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за N 212/20525;

- Порядок взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги засудженим, затверджений спільним наказом Мінюсту та МОЗ України № 710/5/343 від 10.05.12, зареєстрованом в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за N 769/21082.

Слід розрізняти так звані «звичайні» перевірки пенітенціарних установ, у т.ч. установ інших відомств, від комплексних. Їх відмінність полягає в колі питань, які вивчаються прокурором. Так, якщо в першому варіанті, як правило, перевіряється законність поміщення та звільнення з установи (постановки та зняття обліку), порядок та умови відбування покарання чи застосування примусових заходів (режим та умови тримання, стан медичного обслуговування неповнолітніх, законність застосування стягнень, розгляд звернень), то в ході комплексної перевірки перевіряється весь спектр питань, до яких, зокрема, окрім вищезазначених, відносяться питання:

- стану кредиторської та дебіторської заборгованості установи, причини її виникнення та зростання, повноту вжитих адміністрацією заходів з цих питань, а також законності використання бюджетних коштів, розпорядження нерухомим та рухомим майном;

- повноти сплати податків та інших платежів до бюджету;

- якості лікування, стану медичного обладнання, зберігання медичних препаратів;

- працевикористання взятих під варту та засуджених, оплати та охорони праці, профілактики травматизму;

- додержання вимог законодавства щодо проведення виховної роботи з неповнолітніми, організації загальноосвітнього навчання та роботи самодіяльних колективів;

- своєчасності та повноти отримання державних пільг окремими категоріями неповнолітніх, відрахування по виконавчим листам із заробітної плати засуджених;

- ефективності протидії корупції адміністрацією установи, зокрема щодо попередження та реагування на випадки вступу особового складу установи у заборонені стосунки з засудженими та взятими під варту, їх родичами та іншими особами;

- додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища, пожежну безпеку, протиепідемічного режиму знезараження каналізаційних стоків, у т.ч. з тубізоляторів;

- законності умовно-дострокового звільнення засуджених, заміни покарання більш м'яким;

- законності наказів і розпоряджень адміністрації, дотримання трудового законодавства стосовно працівників установи.

Перелік вказаних питань не є вичерпним та залежить від накопиченої прокурорами інформації про стан законності в установі. Реалізуючи комплексний характер нагляду за додержанням прав дітей, які потрапили в конфлікт із законом, при проведенні комплексних перевірок не слід залишати поза увагою питання законності притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх, у т.ч. законності та обґрунтованості обрання стосовно них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, відповідності призначеного судом покарання тяжкості вчиненого злочину та особи неповнолітнього, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, а також захисту їх житлових, майнових та інших прав.

При здійсненні наглядової діяльності на даному напрямі прокурори мають достатньо широкі повноваження, визначені статтями 44, 45 Закону України “Про прокуратуру”:

- у будь-який час відвідувати місця попереднього ув’язнення, ознайомлюватись з документами, на підставі яких осіб затримано, взято під варту або засуджено;

- перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ та в разі їх невідповідності законодавству зупиняти виконання таких актів або скасовувати їх, вимагати від посадових чи службових осіб усунення порушень або надання пояснень з приводу допущених порушень" (в редакції Закону України від 18.09.2012);

- прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього
ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для
виконання заходів примусового характеру. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину,
судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1)штраф; 2)громадські роботи 3)виправні роботи; 4)арешт; 5)позбавлення волі на певний строк.
До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові
покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають
самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути
звернене стягнення. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який
передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних
коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого
за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у
виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт
або виправних робіт згідно з положеннями статей 100, 103 КК України. { Стаття 99 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4025-VI
(4025-17) від 15.11.2011 } У відповідності до ст. 26 КВК України засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними
частинами засуджений зобов'язаний сплачувати штраф у розмірі та
строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини
штрафу засуджений повідомляє відповідний суд шляхом пред'явлення
документа про сплату відповідної частини штрафу.

У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений
частиною першою цієї статті, суд розглядає питання про розстрочку
виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу
покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення
волі відповідно до закону. У разі несплати засудженим чергового платежу при
призначенні штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після
закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену
суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або
позбавлення волі відповідно до закону. Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він
притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті
389 КК України. Прокурору слід здійснювати нагляд щодо виконання кримінального покарання, в порядку, визначеному ст. 539 КПК України. Громадські роботи/глава 8 ст.ст.36-39 КВК України/ можуть бути призначені неповнолітньому у
віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти
годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від
навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду
покарання не може перевищувати двох годин на день. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем
проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється
на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю
за їхньою поведінкою. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт
покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання
засудженого - на органи внутрішніх справ. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених,
роз'яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з
органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких
засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за
додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше
десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або
звернення його до виконання. Засуджені до покарання у виді громадських робіт
зобов'язані додержуватися встановлених відповідно до законодавства
порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці,
працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати
встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом
до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про
зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до
кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки
засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений
строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші
обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно
прибути за викликом і які документально підтверджені.

Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем
роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана
інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а
також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція
направляє до суду подання про звільнення її від подальшого
відбування покарання.

Засудженому забороняється без дозволу
кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України. Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в
годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на
день, а неповнолітніми - дві години на день, але не менше двадцяти
п'яти годин на місяць. На власника підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:

погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку
об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів
цих робіт;
контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт
та дотриманням правил техніки безпеки;

своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про
ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його
на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані
наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського
порядку;

ведення обліку та щомісячне інформування
кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих
засудженим годин і його ставлення до праці.

У разі систематичного несвоєчасного подання інформації про
виконання громадських робіт або нездійснення контролю
відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а
також невиконання інших вимог законодавства кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом. У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських
робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді
громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке
засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності,
до нього кримінально-виконавчою інспекцією може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у
виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає
матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до
кримінальної відповідальності відповідно до статті 389
Кримінального кодексу України.

Ухиленням від відбування покарання у виді громадських
робіт є:

невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та
умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної
відповідальності за правопорушення, які були вчинені після
письмового попередження;

невихід більше двох разів протягом місяця на громадські
роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у
зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється
органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому
кримінальним процесуальним законодавством. Виправні роботи /глава 9 ст.ст. 41-46 КВК України/ можуть бути призначені неповнолітньому в
віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців
до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних
робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі,
встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків. Покарання у виді виправних робіт відбувається на
підприємстві, в установі, організації незалежно від форми
власності за місцем роботи засудженого.

Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на
основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за
їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.

Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт
покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання
засудженого - на органи внутрішніх справ.

Вирок суду приводиться до виконання не пізніше
десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або
звернення його до виконання.

Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених;
роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування ними покарання.

Засуджені зобов'язані: додержуватися встановлених порядку
та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці;
з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;
повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця
проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до
кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки
засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений
строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші
обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно
прибути за викликом і які документально підтверджені.

Протягом строку відбування покарання засудженим
забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу
кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути
наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за
наявності довідки з нового місця роботи про можливість його
працевлаштування.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт,
надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку
відбування покарання.

Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт
зараховується в загальний стаж роботи.

Засудженим забороняється без дозволу
кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Стосовно особи, яка стала непрацездатною після
постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду
досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною,
кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про
звільнення такої особи від відбування покарання.

Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється
роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з
його заробітку провадилося відрахування. Число днів,
відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів,
які припадають на кожний місяць встановленого судом строку
покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів
і відсутні підстави, встановлені КВК України для заліку
невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання
триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості
робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається
день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку
засудженого.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом
якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби,
викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу в іншому кримінальному провадженні у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку. На власника підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт покладається:

щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини
заробітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави;

додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених КВК;
своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про
ухилення засудженого від відбування покарання, переведення
засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;

щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про
кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі,
організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих
днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду,
кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за
листком непрацездатності та з інших причин.

У разі систематичного неправильного або несвоєчасного
відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання
інших вимог кримінально-виконавчого законодавства кримінально-виконавча інспекція надсилає
матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.

Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за
правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до
виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.

Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без
виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від
наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за
кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб,
які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із
заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до
вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності.

Відрахування не провадяться з грошових допомог, які
одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

Власник підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган щодо засуджених до покарання у виді
виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення,
передбачені законодавством про працю.

Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і
сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати
такі заходи заохочення:

подання до суду матеріалів на засудженого щодо
умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини
покарання штрафом;

зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування
покарання.

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від
покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом
надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з
урахуванням характеристики на нього власника підприємства,
установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем
роботи засудженого.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді
виправних робіт до засудженого може застосовуватися застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у
виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає
прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до
кримінальної відповідальності відповідно до статті 389
Кримінального кодексу України

Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді
виправних робіт є: невиконання встановлених обов'язків;
порушення порядку та умов відбування покарання;
вчинення проступку, за який його було притягнуто до
адміністративної відповідальності;
допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також
більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у
зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється
органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому
кримінальним процесуальним законодавством. Арест /глава 12 ст.ст. 50-54 КВК України/ полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як
правило, за місцем засудження в арештних домах, а
військовослужбовці - на гауптвахтах.

Засуджений відбуває весь строк покарання в одному
арестному домі. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арестному домі. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах
ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та
засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення
волі.

На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені
кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають
покарання у виді позбавлення волі.

Засудженим до арешту забороняється:

побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів
або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на
надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної
особи;
одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок
(передач), що містять предмети одягу за сезоном.

Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання
продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до
сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до
однієї години, а неповнолітнім - до двох годин.

За виняткових обставин засудженим до арешту може бути
надано право на телефонну розмову з близькими родичами.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з
благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку
черговості і не більш як на дві години на день.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування
засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування
в арештних домах здійснюються органами виконання покарань у
порядку, передбаченому законодавством.

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту,
можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або
дострокового зняття раніше накладеного стягнення.

За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до
осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи
стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти
діб.

Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо
осіб, засуджених до арешту, регулюється цим КВК України і
здійснюється начальником арештного дому чи його заступником.
Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою
начальника арештного дому.

Ст.63 КК України передбачено, що позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років, а особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, від 6 місяців до 10 років, але за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - до 15 років (ст.102 КК).

Слід зазначити, що на даний часу пенітенціарній системі функціонує 32 слідчі ізолятори в усіх регіонах держави, окрім м. Севастополя, та 8 виховних колонії (у Волинській, Запорізькій, Львівській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Харківській та Чернігівській областях), в яких станом на 01.11.2012 перебуває 1325 неповнолітніх (553 – в СІЗО та 772 – у виховних колоніях).

На території Донецької області діє 3 СІЗО (у містах Донецьку, Артемівську та Маріуполі), у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Одеській та Чернігівській - по два. Найбільшими є Дніпропетровський, Київський та Харківський. Більшість приміщень СІЗО збудовано 100 та 200 років тому, найбільш новою є п’ятиповерхова споруда Криворізького СІЗО, який побудовано за італійським проектом та введено в експлуатацію 01.08.1989. Найбільш давні споруди: Львівський СІЗО (побудований майже 400 років тому) та Чернігівський СІЗО (307 років).

 

Під час перевірок необхідно знати такі основні норми до порядку та режиму тримання, закріплені в чинному законодавстві:

 

1. Норма площі у слідчих ізоляторах складає 2,5 кв. м на одну особу, у т.ч. неповнолітнього, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, - 4,5 кв. м (ст. 11 Закону України «Про попереднє ув’язнення»). У виховних колоніях - 4 кв. м (ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України). 2. Побачення в СІЗО взятим під варту особам з родичами або іншими особами може надаватися лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до чотирьох годин (ст. 12 Закону).У виховних колоніях надаються короткострокові та тривалі побачення. Короткострокові (з родичами або іншими особами) - до 4 годин щомісяця, тривалі побачення з правом спільного проживання (з близькими родичами – подружжя, у т.ч. ті, які не перебували у шлюбі, проте мають спільних неповнолітніх дітей, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки, при реєстрації шлюбу такі побачення надаються позачергово) – до 3-х діб один раз на 3 місяці (ст.ст. 110, 143 КВК України). Побачення проводяться під контролем адміністрації установ. При сумлінній поведінці та ставлення до праці (навчання) після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені неповнолітні мають право додатково одержувати один раз на 3 місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами установи. 3. В СІЗО та виховних колоніях неповнолітні, як і дорослі, мають право одержувати передачі або посилки та грошові перекази і передачі без обмежень (для всіх категорій осіб, окрім тих, які поміщені до карцеру або ДІЗО). 4. Найбільш суворі заходи стягнення:• У вигляді поміщення до карцеру – застосовується до неповнолітніх осіб, взятих під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього
ув'язнення на строк до п'яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування. Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню до карцеру не підлягають.Необхідно звертати увагу на порядок накладення даного виду стягнення: воно може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення. • у вигляді поміщення до дисциплінарного ізолятору – застосовується до неповнолітніх засуджених у виховних колоніях за порушення порядку і умов відбування покарання на строк до десяти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу. Аналогічний порядок застосування цього заходу, що і карцеру.У період тримання в карцері та ДІЗО забороняється одержувати передачі та посилки, отримувати побачення. 5. В СІЗО неповнолітні мають право на щоденну прогулянку тривалістю дві години, як і для вагітних жінок і жінок, які мають при собі дітей.

6. Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення та позбавлення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.

У кримінально-виконавчому законодавстві та законодавстві про попереднє ув’язнення визначено, що порядок надання ув’язненим і засудженим медичної допомоги, та використання з цією метою державних і комунальних закладів охорони здоров’я визначається Кабінетом Міністрів України.На виконання наведених вимог законодавства, про які я вже зазначав вище, у поточному році видано два спільних нових нормативно-правових акти Мінюсту та МОЗ України – Порядки взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги засудженим та особам, узятим під варту.

Ці документи за своє сутністю є достатньо сучасними з огляду на їх відповідність міжнародним стандартам. Їх ухвалено завдяки втручанню Генеральної прокуратури України на виконання рішення міжвідомчої наради керівників правоохоронних та інших державних органів від 24.03.2011.

У зазначених документах, зокрема, визначено основні організаційні засади медичного обслуговування взятих під варту осіб та засуджених, які перебувають у слідчих ізоляторах та в установах виконання покарань, детально регламентовано питання щодо реалізації прав ув’язнених на вільний вибір лікаря під час перебування в СІЗО, забезпечення їх направлення на лікування до закладів охорони здоров’я, належного медичного огляду на предмет наявності тілесних ушкоджень, інформування прокурора протягом доби про їх виявлення тощо.

Ці заходи щодо вдосконалення нормативно-правового врегулювання діяльності пенітенціарних установ дозволять підвищити ефективність захисту прав ув’язнених на охорону здоров’я та унеможливити їх системне порушення.

Забезпечення процесу освіти та виховання неповнолітніх засуджених та ув’язнених.

Навчально-виховний процес у закладах освіти при виховних колоніях відбувається відповідно до Законів України «Про освіту», «Про загальну освіту», Указу Президента «Про національну доктрину розвитку освіти», Положення про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи (далі - Положення про умови навчання та отримання базової освіти), затверджене спільним наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Державної пенітенціарної служби України від 01.03.2002 № 14 154/55, інструктивного листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України і Державної пенітенціарної служби України від 20.05.2009 № 11911/ДВ «Про вдосконалення організації навчання неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі в середніх загальноосвітніх школах Державної пенітенціарної служби України», інших нормативних документів.

Основним документом, що детально регламентує освіту неповнолітніх засуджених в Україні є вищезазначене Положення про умови навчання та отримання базової освіти.

Перевірку організації проведення виховної роботи з особами, позбавленими волі (ст.ст. 123 і 124 КВК України), доцільно почати з вивчення планів роботи заступника начальника установи з соціальної роботи. Вивчити заплановані заходи та перевірити, як вони реально виконані. З’ясувати, чи заслуховуються звіти начальників відділень про виконану роботу. Ознайомитися з роботою начальників відділень з індивідуального вивчення і виховання засуджених з урахуванням особи і вчиненого злочину. Переглянути програми диференційованого виховного впливу на засуджених, де повинні бути плани і вказані проведені заходи, протоколи засідань ради колективу колонії і відділень соціально-психологічної служби.

При перевірці особових справ засуджених звернути увагу на своєчасність і об’єктивність складання характеристик, чи не є вони формальними та чи відповідають матеріалам особових справ.

З’ясувати, які створені самодіяльні організації (ст. 127 КВК України), хто їх очолює, яку роботу вони проводять. За особовими справами перевірити, чи немає серед членів самодіяльних організацій, бригадирів, засуджених із числа злісних порушників режиму, керівників та учасників угруповань негативного спрямування.

У директора школи, яка функціонує в колонії, витребувати дані, які характеризують стан загальноосвітнього навчання, з’ясувати, скільки осіб не охоплені навчанням і причини цього. Особливу увагу слід звернути на залучення до навчання неповнолітніх. Загально - освітнє навчання регламентується ст. 126 КВК України. Слід також вивчити законність надання дозволів засудженим на короткочасні виїзди для складання іспитів у навчальному закладі.

У ході перевірки прокурор повинен з’ясовувати питання щодо максимального охоплення підлітків загальноосвітнім навчанням, наявності робочого навчального плану на поточний навчальний рік, розкладу уроків, умов для отримання освіти (забезпеченість учбовими класами, партами, стільцями, класними дошками, зошитами, ручками, підручниками, наочною інформацією (наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства освіти і науки України від 12.03.2004 №153/32 «Про затвердження Положення про навчальний центр при установі виконання покарань»).

Особливу увагу звертати на проведення з підлітками занять фізкультури та інших оздоровчих заходів (футбол, баскетбол, настільний теніс, підтягування на перекладені, віджимання на бруссях та ін.).

Під час здійснення перевірки в СІЗО прокурор повинен звертати увагу на проведення соціально-виховної роботи із неповнолітніми особами, забезпечення надання середньої освіти, вжиття заходів щодо психологічної підтримки та корекції негативних психологічних станів неповнолітніх; створення необхідних умов для їх інтелектуального, духовного та фізичного розвитку, підвищення освітнього рівня та вирішення інших питань, пов’язаних з перебуванням у слідчому ізоляторі.

Крім того, слід з’ясувати, як налагоджено взаємодію адміністрацією слідчого ізолятора з учбовими закладами, територіальними центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, чи організовано навчання за всіма необхідні предметами, як проводиться соціально-психологічна, інформаційно-роз’яснювальна робота з підлітками з питань профілактики негативних явищ, пропаганди здорового способу життя, забезпечення правової освіченості та надання психологічної допомоги.

Крім того, на сьогодні у ряді регіонів держави значно підвищився рівень рецидивної злочинності серед неповнолітніх, які відбували покарання у місцях позбавлення волі.

Викладене свідчить як про відсутність належної взаємодії між органами та установами виконання покарань, внутрішніх справ і місцевими органами влади з питань профілактики злочинності серед неповнолітніх, так і про послаблення прокурорського нагляду на цьому напрямі. Разом з тим, однією з основних причин зростання рецидивної злочинності є відсутність механізму подальшого влаштування неповнолітніх після їх звільнення з місць позбавлення волі, які опинившись поза межами установ виконання покарань та залишившись не пристосованими для суспільно корисного життя, вчиняють нові злочини, переважно корисливої спрямованості. Зазначені питання 13.11.2012 обговорювалися на координаційній нараді керівників правоохоронних органів за участі Президента України. Проектом рішення наради передбачається вжиття скоординованих заходів в цій сфері. Зокрема ДПтСУ разом із МВС України пропонується розробити із залученням Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України порядок реалізації заходів щодо соціальної адаптації неповнолітніх після відбуття покарання. Це дозволить запровадити на практиці дієві механізми соціальної адаптації неповнолітніх після їх звільнення з місць позбавлення волі.

Також особливої нашої уваги потребують питання організації працевлаштування неповнолітніх після їх навчання в училищах соціальної реабілітації.

Так, відповідно до п. 13 Положення про училище соціальної реабілітації, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. N 859 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. N 734), учневі, який закінчив повний курс навчання та успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація з набутої професії відповідного розряду (категорії) - "кваліфікований робітник" та видається документ про освіту встановленого зразка. Випускнику училища, який здобув повну загальну середню освіту, видається відповідний документ про освіту встановленого зразка.

Згідно п. 45, п. 46 Положення адміністрація училища у місячний строк до передбачуваного відрахування учня повідомляє про це суд та службу у справах дітей за місцем проживання учня, а також батьків або осіб, які їх замінюють. Відраховані з училища учні направляються, як правило, до місця проживання для працевлаштування на підприємствах, в установах, у сільському господарстві та в інших галузях економіки за набутою професією, а в окремих випадках за бажанням - до іншої місцевості за умови письмового підтвердження відповідної служби у справах дітей або державної служби зайнятості про можливість їх працевлаштування і забезпечення житлом.

Відповідно до п. 50 Положення служба у справах дітей повідомляє у десятиденний строк училище про прибуття та влаштування відрахованого учня.

Таким чином, ми бачимо, що механізм працевлаштування таких підлітків існує, проте головним завданням є те, щоб цей механізм на практиці реально спрацьовував.

Практика свідчить, що внаслідок відсутності взаємодії між службами у справах дітей, центрами зайнятості та адміністраціями спеціальних виховних установ неповнолітні після звільнення не працевлаштовуються, що створює передумови для вчинення ними нових злочинів. Наприклад, отримані безкоштовно загальноосвітніми школами при виховних колоніях програмно-апаратні комплекси «Мотиваційний термінал розвитку зацікавленості до професійного самовизначення» фактично не використовуються за призначенням.