Девіантна поведінка як форма соціальної дезадаптації дітей і підлітків: психолого-педагогічний аспект

Процес соціалізації постійно супроводжується необхідністю вибору людиною однієї з альтернатив поведінки, різноманітними реакціями у взаємодії з окремими людьми та соціумом. Стимулом для вдосконалення, досягнення гармонії з оточенням є соціальні норми – сукупність вимог і очікувань, що висуває соціальна група, організація, суспільство до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) усталеного зразка (типу). Нормативні вимоги й очікування фіксуються і виражаються як у вербальній формі (писані закони, інструкції, кодекси), так і в невербальній (символічна атрибутика, народні моральні норми поведінки) [63].

Суб′єкти діяльності, дотримуючись соціальних норм співжиття, вимагають від інших відповідної поведінки. Нормальною вважається поведінка, яка адекватно відповідає потребам і можливостям розвитку та соціалізації індивіда в рамках його взаємодії з мікросоціумом. Проте немало індивідів негативно реагує на вимоги суспільства, що спричинює відхилення у поведінці

Поведінка з відхиленням - девіантна (лат. deviatio - відхилення) – система дій і вчинків, які суперечать загальноприйнятим соціальним нормам права, культури, моралі [46, с.121].

Девіантної поведінки набувають люди, соціалізація яких проходить у середовищі, що сприяє такій поведінці (агресія, аморальність, насильство). У цьому середовищі дані фактори вважаються нормальними, а суспільство ставиться до них толерантно.

Значними симптомами порушень визнають наявність таких рис психічної незрілості: залежність від чужої думки та ситуації, нездатність активно впливати на неї, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю, саморегуляції, поєднання інфальтивності з афективною збудливістю, стійкий психологічний бар′єр з дорослими.

Серед факторів, які впливають на причини виникнення девіантної поведінки, М.Галагузова та ін. виділяють такі: 1) біологічні фактори: генетичні (розумово відсталі діти, дефекти мови, слуху, зору, фізичні, нервові зрушення); психофізіологічні (конфліктні ситуації, хімічні та радіаційні забруднення середовища); фізіологічні (дефекти мови, зовнішній непривабливий вигляд, який викликає негативізм в оточуючих); 2) психологічні фактори: наявність у дитини психопатології чи акцентуації, які виражаються у нервово-психічних захворюваннях – психопатії, неврастенії, стан на грані норми; 3) соціально-педагогічні фактори, що проявляються у дефектах шкільного, сімейного чи громадського виховання (навчальна дезадаптація, дисгармонія у внутрісімейних стосунках, гіперопіка, асоціальність сім’ї, жорстоке або байдуже ставлення до дитини тощо); 4) соціально-економічні: класовий поділ суспільства, безробіття, інфляція, соціальне напруження, нестабільність; морально-етичні: низький моральний рівень вихованості суспільства, знищення цінностей, особливо духовних, утвердження прагматизму й практицизму, байдужість до чужого горя і страждань, а також байдуже ставлення до різних проявів девіантної поведінки [63].

Очевидно, що поведінка з відхиленням є одним із проявів соціальної дезадаптації – порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища засобами взаємодії та спілкування за хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе та свої соціальні зв’язки й міжособисті контакти [46, с.122].

Ведучи мову про дитячо-підліткову дезадаптацію, М.Галагузова, Ю.Галагузова, Г.Штинова та ін. уточнюють категорії дітей, які зазнають цього процесу: діти шкільного віку, які не відвідують школу; діти-сироти; соціальні сироти; підлітки, які вживають наркотичні і токсичні речовини; підлітки сексуально розпусної поведінки; підлітки, які здійснили протиправні дії [63, с.216].

Соціально-педагогічні параметри поведінки з відхиленням у дітей і підлітків, її структура і зміст у науковій літературі оцінюються і характеризуються неоднозначно. Одні вчені розглядають таку поведінку як невідповідність дій і вчинків дитини соціальним вимогам, що висуваються до неї; інші вбачають у поведінці з відхиленням віддалення від існуючих правових норм, їх порушення, тобто „ненормальну” поведінку з погляду нормативно-значущого фактора. Треті трактують таку поведінку як порушення моральних норм і власних етичних обов’язків, з одного боку, і як порушення закону (крадіжка, розбій тощо), але без притягнення підлітків до кримінальної відповідальності через неповноліття, з іншого боку.

У психолого-педагогічній літературі існує диференційований підхід до характеристики поведінки з відхиленням. Зокрема, Л.Зюбін виділяє чотири варіанти поведінки з відхиленням:

1) відхилення, яке не є порушенням загальноприйнятих етичних норм. Це може бути поведінка, яка не відповідає віку дитини при її нормальному психічному розвитку (наприклад, підлітку подобається гратися з дитячими іграшками);

2) порушення загальноприйнятих норм, які не правопорушенням (наприклад, егоїзм, замкненість, скупість, недовірливість, жорстокість, які, якщо їх не подолати, можуть привести до правопорушення);

3) правопорушення, тобто поведінка, що порушує правові норми, статті адміністративного чи кримінального законодавства;

4) поведінка з відхиленням, що зумовлена патологічними факторами, захворюваннями (може бути у підлітків із психопатологічними рисами особистості, у невротиків, у психічно хворих людей) [13, с.175].

С.Беличева класифікує поведінку з відхиленням як стійкий прояв відхилення від соціальних норм, що формується під впливом несприятливих умов соціального розвитку і соціалізації. Відповідно розрізняють:

- поведінку з відхиленнями соціально-пасивного типу, яка виражається у прагненні втекти від активного суспільного життя, ухиленні від своїх громадянських обов’язків, небажанні розв’язувати як особисті, так і соціальні проблеми (ухиляння від навчання і роботи; бродяжництво, втечі з дому, занурення у світ штучних ілюзій за допомогою алкоголю, токсичних і наркотичних речовин, суїцид);

-поведінку з відхиленнями корисливої спрямованості, яке проявляється у проступках і правопорушеннях, пов’язаних з прагненням отримати майнову вигоду, матеріальну підтримку (крадіжки, спекуляції тощо);

- поведінку з відхиленнями агресивної орієнтації, що проявляється в діях, спрямованих проти особистості (образа, хуліганство, побиття, завдаванням тілесних ушкоджень) [8].

У залежності від соціальних наслідків розрізняють такі варіанти девіантної поведінки: 1) поведінка, яка приймає суспільно несприйнятливі, навіть небезпечні форми, тому суспільство повинно застосовувати певні санкції (представники такого типу поведінки підривають суспільний порядок, відбувається розпад особистості, її десоціалізація; у таких дітей виступають деформовані потреби, цінності, які спонукають особистість чи соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства); 2) поведінка, яка зумовлена процесами розвитку суспільства, його відставанням, знеціненням соціальних норм, стандартів, що необхідно змінювати (форми цього виду девіантної поведінки досить рухливі, вони перебільшуються, коли йде ломка стереотипів і застарілих норм поведінки. У такому випадку не кожна форма соціального відхилення може бути оцінена однозначно негативно. Коли вона виявляє протест і вимогу про зміну застарілих “неспрацьовуючих” норм, тоді вона прогресивна).

Як будь-яка дія, девіантна поведінка має внутрішній механізм, своєрідну „пружину” (мета, мотив), які зумовлені психобіологічними особливостями особистості, її віковими особливостями, соціальним досвідом, загальним розвитком.

Відповідно, зазначають російські науковці О.Гонєєв, Н.Ліфінцева, Н.Ялпаєва, девіантна поведінка підлітка може проявлятися у декількох площинах:

- як особливості окремих психічних процесів (підвищена рухомість нервових процесів чи їх загальмованість; їх стійкість чи слабкість; підвищена активність чи пасивність дитини; зосередженість і розсіяність; балакучість чи замкнутість; імпульсивність і непередбачуваність, підвищена збудливість і афективність тощо);

- як соціально зумовлені якості особистості і риси характеру (неорганізованість, незібраність, лінь, неуважність, недисциплінованість, брехливість, капризність, упертість, грубість, озлобленість, агресивність, жорстокість);

- як низька загальна культура, негативне ставлення до моральних норм і правил, до оточуючих людей (неохайність, безтактність, байдужість, необов’язковість, невиконання завдання, пропуски занять, прогули, бродяжництво, конфлікти з ровесниками і дорослими, копіювання зразків асоціальної поведінки, орієнтація на вузькогрупові інтереси та цінності);

- як шкідливі звички (паління, вживання алкоголю, токсичних і наркотичних засобів, захоплення азартними іграми) [13, с.176].