Органи шкірного чуття

У шкірі людини є тактильні (дотикові), температурні і больові ре­цептори (рис.81). Різні види рецепторів відрізняються за своєю будо­вою і розподілені в шкірі у вигляді своєрідної мозаїки.

 

Рис. 81. Схематичне зображення рецепторів шкіри:

Тактильні рецептори сприймають механічні подразнення, що супроводжуються відчуттям дотику і тиску. Вони мають форму видов­жених цибулин, до яких підходять нервові закінчення. До тактильних рецепторів належать: а) дотикові тільця (тільця Мейснера), що мають вигляд одного звивистого нервового закінчення, одягненого у капсулу; б) пластинчасті тільця (тільця Пачіні), що складаються з нервового за­кінчення, оточеного сполучнотканинними пластинками; в) дотикові диски Меркеля. Вони розміщені біля волосяних цибулин, в епідермісі, судинах і глибоких шарах шкіри долоневої поверхні кисті, особливо на кінчиках пальців, губах, сухожилках, очеревині, брижі кишок тощо. В середньо­му на 1 см2 шкіри припадає 25 тактильних рецепторів. Найбільше їх у шкірі долонь, на кінцях пальців, на губах, кінчику язика. Найменше — у шкірі спини і живота.

Збудження, яке виникає в тактильних рецепторах при контактах шкіри з предметами, надходить до мозкового кінця аналізатора (зад­ньої центральної закрутки кори великих півкуль), де трансформується у відчуття дотику або тиску. Завдяки тактильній чутливості людина відчу­ває форму, величину і характер поверхні навколишніх предметів.

До терморецепторів, або температурних рецепторів, нале­жать два види нервових закінчень. Одні з них сприймають теплові под­разнення (тільця Руффіні), а другі холодові (колбочки Краузе). Розмі­щені терморецептори у шкірі, а також у слизовій оболонці носа, рота, гортані, стравоходу, шлунка і кишечнику. Це клубочки тонких нервових закінчень, які містяться в сполучнотканинних капсулах. Зміна зовніш­ньої температури подразнює терморецептори шкіри і викликає в моз­ковій частині аналізатора відчуття тепла або холоду. Внаслідок цього рефлекторно змінюється просвіт кровоносних судин шкіри, завдяки чому змінюється її кровопостачання і температура.

Холодових рецепторів в організмі 250 тисяч, теплових — 30 ти­сяч. Холодові рецептори розміщені на глибині 0,17 мм, а теплові—0,3 мм від поверхні шкіри. Холодові рецептори дуже швидко реагують на под­разнення, а теплові — повільніше. Терморецептори — необхідна ланка підтримання температури тіла, термостазу, вони сигналізують про зміну температури навколишнього середовища. Температурне чуття є вже у новонародженої дитини.

Біль —це специфічне відчуття, якісно відмінне від будь-якого іншо­го відчуття. Воно виникає тоді, коли на ту чи іншу частину організму діє подразник, що має руйнівний характер. При цьому виникає цілий ряд захисних реакцій, спрямованих на збереження частин тіла або цілого організму.

Больові подразнення сприймаються больовими рецепторами, або вільними нервовими закінченнями. Больові рецептори розміщені не тільки в шкірі, але і в м'язах, кістках, внутрішніх органах. На поверхні в 1 см2 буває близько 100 больових точок, а на всій шкірній поверхні їх близько мільйона. На шкірі майже немає ділянки, де не було б больових рецепторів. Але розташовані вони нерівномірно: більше — у пахвовій та паховій ділянках і найменше—на підошвах, долонях, вушних раковинах.

Збудження, що виникають у больових рецепторах внаслідок дії под­разника, передаються по доцентрових нервах у вищі кіркові та підкіркові (у таламусі та гіпоталамусі) центри болю, де й створюється відчуття болю. Сила больових відчуттів значною мірою залежить від стану не­рвової системи. Больові рецептори реагують на різні коливання темпе­ратури, тиску, на концентрацію простагландинів, що виділяються уш­кодженими клітинами. Вони інформують про локалізацію та інтен­сивність болю головний мозок і стимулюють виділення ендорфінів — блокаторів болю.

При сильних больових подразненнях рефлекторно порушується нормальна діяльність органів: посилюється виділення адреналіну в кров, підвищується концентрація цукру в крові, частішає ритм серцевих ско­рочень, прискорюється зсідання крові, підвищується кров'яний тиск, затримується дихання і т.д.

Питання для самоперевірки

1. Визначте взаємозв'язок будови і функцій вестибулярного апарату.

2. Визначте взаємозв'язок будови і функцій смакового аналізатора.

3. Визначте взаємозв 'язок будови і функцій нюхового аналізатора.

4. Охарактеризуйте особливості та біологічне значення шкірноїчутливості.

5. Як анатомічно і функціонально взаємопов'язані між собою сен­сорні системи рівноваги та м'язової чутливості?

6. Встановіть біологічне значення болю.

Історична довідка

\ ° Голковколювання як метод лікування зародився у XIV ст. до

н.е. у Китаї. Вплийаючи на певні зони шкіри, можна лікувати той чи інший орган.

Важливо знати, що...

о Запалення і почуття болю спричиняють простагландини — ре­гуляторні речовини, які синтезуються із жирних кислот в клітинах організму людини. Вони впливають на центр терморегуляції, який знаходиться в головному мозку. Підвищення температури тіла пов'язане з посилен­ням синтезу простагландинів. Аспірин гальмує синтез простагландинів і тим самим знижує температуру, зменшує запалення й біль.

о Певні ділянки шкіри стають болючими при захворюванні дея­ких внутрішніх органів. їх називають зонами Захар'їна-Герда. Наприк­лад, біль під правою лопаткою може свідчити про запалення жовчного міхура, а в разі інфаркту міокарда може боліти ліва рука.

о Тютюн, алкоголь та наркотики призводять до загибелі нюхових рецепторних клітин, зниження чутливості нюхового нерва та нюхових центрів.

Цікаво знати, що:

° Коли людина голодна, їй майже усе здається смачним. І навпа­ки, варто їй добре наїстися, як найкращі страви втрачають свою при­вабливість. Це відбувається тому, що діяльність смакових рецепторів залежить від стану органів травлення. У голодної людини смакові ре­цептори під час вживання їжі збуджуються, бо до них через центр голо­ду, що у гіпоталамусі, з шлунка надходять збуджувальні імпульси. Але варто людині вгамувати голод, як одразу за сигналами від "ситого" шлунка через центр насичення гіпоталамуса смакові рецептори різко знижують свою активність.

о Чутливість теплових рецепторів значно слабша, ніж холодових. Тому ми можемо пити гарячий чай, хоча склянку з ним тримати у руці майже неможливо.

Література

1.Кирпиченко А.А. и др. Нервньїе и психические болезни (с осно­вами ухода за больньїми): Учеб. пособие /А.А.Кирпиченко, А.А.Гур-леня, А.А.Пашков.— Мн.: Вьіс.шк., 1997.— С. 231-233.

2.Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячоїпатопсихології: Навч. посібник.— К.: Перун, 1996.— 464 с.

3.Медико-біологічні основи валеології. Навчальний посібник длястудентів вищих навчальних закладів / Під ред. П.Д.Плахтія.— Кам'я-нець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний педагогічнийуніверситет, 2000.—С. 112-123.

4.Основи психології: Підручник / За загал, ред. О.В. Киричука,В.А. Роменця.— К.: Либідь, 1995.— 632 с.

5.Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. Навч.посібник для пед. ін-тов.— К.: Вища школа, 1981.— С. 140-155.

6.Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Проби, навч. посіб­ник. — К.: Фенікс, 1998.— С. 72-78.

7.Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібн.—К.: УСМП, 2001.— С. 237-238.

8.Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Гигиена и здоровье школьника.—М: Просвещение, 1988.—С. 136-138.

 

Тема 11.

Гігієна навчально-виховного

процесу в школі

Лекція 25.

ГІГІЄНА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ШКОЛІ

План

1. Визначення готовності дітей до навчання у школі.

2. Особливості розумової праці. Розумова і фізична працездатністьдитини.

3. Стомлення, його фізіологічна сутність і діагностика. Педагогічніоснови подолання ранньої втоми.

4. Перевтома як патологічний стан, заходи щодо її запобігання тарежим дня школяра.

Основні поняття: готовність до школи, "шкільні зрілість", пра­цездатність, фаза входження в роботу, фаза оптимальної стійкої пра­цездатності, фаза стомлення, "охоронне" гальмування, втома, рання втома, стомлення, стомлюваність, перевтома, режим дня.

1. Визначення готовності дітей до навчання у школі

Проблема визначення готовності дитини до навчання у школі була і залишається достатньо актуальною. Початок навчання у школі є для неї переломним моментом життя, який викликає зміну стереотипів, ви­роблених в дошкільних закладах і сім'ї. Тривалі й систематичні на­вчальні заняття, значне статичне навантаження, вимоги режимного і дисциплінарного характеру, призвичаювання до життя і спілкування в колективі, постійне оцінювання педагогами його навчальних досягнень і поведінки — все це супроводжує першокласника від початку його шля­ху до здобуття середньої освіти.

Перші 2-3 місяці навчання є важкими практично для всіх учнів, не­залежно від рівня їх фізичного і психічного розвитку. Іноді навіть спосте­рігається такий стан, який трактується лікарями як адаптаційна хвороба. Деякі дослідники описують стан, у якому перебуває дитина першого року навчання у школі як "шкільний стрес" чи "шкільний шок". Приводом для таких висновків є реакція дитячого організму, що переживає період інтен­сивної гістоморфологічної та функціональної перебудови органів і систем в цей період, на незвичні впливи шкільного оточення.

Завдання вчителя — полегшити адаптацію дитини до нових умов, тобто зменшити ступінь нервово-психологічної травматичності пере­хідного періоду від дошкільного життя до шкільного. Потім, у міру за­вершення періоду адаптації, більшість дітей звикає до нових умов і більш чи менш успішно оволодіває навчальною програмою. Проте частина першокласників (за даними різних дослідників їх від 10 до 20%) або не справляється з навчальними завданнями, поповнюючи ряди невстига-ючих учнів, або справляється, але надзвичайно напружуючи фізичні і психічні сили. Особливої уваги педагогів та батьків потребує саме ос­тання категорія, адже діти, які входять до неї досягають успіхів ціною здоров'я. Найчастіше це призводить до нервового виснаження, а іноді й до неврозу.

Як же дізнатися чи готова дитина до школи, чи "дозріла" вона для неї? Зауважимо, що останнім часом у початкових класах досить гострою є проблема шкільної зрілості. Більшість спеціалістів сходиться на думці, що шкільна зрілість — це такий рівень фізичного і психоемоційного роз­витку дитини, котра приходить до першого класу, який дасть змогу їй без шкоди для здоров'я справитися з вимогами, які висуваються школою.

Слід відзначити, що ранній вік дитини, з яким збігається початок шкільного навчання, не можна вважати основною причиною недостат­ньої шкільної зрілості. Наукові дослідження дають підставу вважати, що у значної частини дітей 6-річного віку основні фізіологічні системи є достатньо зрілими і готовими до умов навчання. Перехід до система­тичного навчання, на думку психологів, стимулює подальший розвиток психіки дитини, її пізнавальної та особистісної сфери.

Проте діти одного календарного віку можуть суттєво відрізнятися за рівнем морфофункціональної зрілості. Тому при вступі до школи не­обхідно враховувати не лише їх календарний, але й біологічний вік.

Більшість дослідників проблеми шкільної зрілості сходяться на думці, що на початок систематичного навчання у школі дитина повинна відповідати таким вимогам:

1)мати розвинене образне мовлення, достатній запас слів, вміннябудувати поширені речення;

2)не мати виразних дефектів звуковимови;

3)мати достатній рівень розвитку довільної уваги, тобто здатністьзосередитися на одному предметові, на виконанні одного завдання;

4)необхідний для навчання письма розвиток моторики дрібнихм'язів кисті рук;

5)відповідний віку рівень фізичного розвитку, який визначається запоказниками зросту відповідно табличним даним, приросту довжини тілаза останній рік, кількістю постійних зубів;

6)відсутність хронічних захворювань та інших значних порушеньу стані здоров'я.

На сучасному етапі науково обґрунтованими є використання таких критеріїв готовності дитини до систематичного навчання:

о зрілість форми тіла, що виявляється у показниках фізичного роз­витку;

о рівень розвитку мовлення;

о успішність виконання тесту Керна-Іразека;

° дозована в часі (2 хв.) робота з фігурними таблицями;

о психофізичний рейтинг.

У нашій країні досить поширений тест А.Керна у модифікації І.Іразека, більш відомий як тест Керна-Іразека. Він дає змогу створити за­гальне враження про рівень психічного розвитку дитини, а саме: ступінь зрілості сенсомоторики, рівень координації пальців рук, рухливість нер­вових процесів тощо. Тест складається з трьох завдань: намалювати фігуру людини; скопіювати десять намальованих крапок, розташованих одна від одної на однаковій відстані по вертикалі і горизонталі; відтворити незнайому комбінацію штрихів, перемалювавши якусь просту фразу на зразок "Він їв суп", "Спи бо час" тощо.

Діти, які готові до навчання в школі повинні намалювати фігуру людини з головою, тулубом та кінцівками, зобразивши деталі — ніс, вуха, очі, рот, волосся, шию, пальці; точно скопіювати десять крапок, довівши цим здатність до наслідування; написати фразу, відтворивши при цьому штрихи букв, їх нахил і поставивши крапку в кінці фрази.

Кожне завдання оцінюється за 5 бальною системою: від 1 до 5. Причому 1 — це найкраща оцінка, 5 — найгірша. Рівень "зрілості" визначається за сумарною кількістю балів, яку одержить дитина, вико­навши всі три завдання. Дітей, які одержали від 3 до 5 балів, вважають готовими до систематичного навчання; оцінка 6-8 балів вказує на не­обхідність більш пильної уваги до таких дітей у процесі навчання, хоча вони також вважаються готовими до школи (так звані "середньозрілі" діти). Оцінка 9 і більше балів свідчить про неготовність дитини до на­вчання в школі.

Рис. 82. Визначення шкільної зрілості за результатами зображення фігури • людини (тест Керна-Іразека).

У балах: 1 — фігура має такі елементи: голову, очі, вуха, ніс, рот, волосся, тулуб (з одягом), шию, кінцівки з пальцями; 2 — фігура може не мати окремих елементів: волосся, пальців; 3 — при зображенні фігу­ри допускається відсутність шиї, вух, волосся, одягу, пальців; 4 — при­мітивне зображення фігури; 5 — головонога фігура (рис.82).

Завдання 2. Скопіювати 10 крапок (рис. 83).

У балах: 1 — повна подібність, допускається лише невелике відхи­лення окремих крапок або всього стовпчика з трьох крапок, загальний малюнок не повинен бути зменшеним більше ніж удвічі; 2 — кількість крапок повинна відповідати зразку, допускається відхилення трьох кра­пок у вертикальному або горизонтальному напрямку більше, ніж на по­ловину відстані між ними; 3 — відтворено загальну подібність, але кіль­кість крапок не відповідає зразку, вона не повинна перевищувати 20 і бути меншою від 7, допускається поворот малюнка на 180 градусів; 4 — подібності немає, зображення складається з окремих крапок, розмі­ри і кількість крапок не відповідають зразку; 5 — абсолютна не­відповідність.

Рис. 83. Визначення шкільної зрілості за результатами копіювання крапок та перемальовування простої фрази (тест Керна-Іразека).

Завдання 3. Відтворити незнайому комбінацію штрихів (рис. 83).

У балах: 1 — букви відповідають зразку або відрізняються за роз­міром не більше, ніж вдвічі, прописна буква вища, між словами є відстань, нахил букв вправо не перевищує 30 градусів; 2 — фразу можна прочи­тати, але немає єдиного нахилу букв; 3 — зображено правильно не мен­ше ніж 4 букви; 4 — набір штрихів; 5 — плутане зображення.

Крім описаного вище досить популярним є "філіппінський" тест визначення шкільної зрілості. Дитину просять дістати правою рукою ліве вухо, причому рука повинна охоплювати голову зверху. Якщо дити­на добре справляється із завданням, тобто пальці руки дістають вуха і при цьому положення голови залишається прямим, це свідчить про до­статню "зрілість" і готовність дитини до систематичного навчання. Коли дитина не може дотягнутися рукою до вуха або ж нахиляє голову, щоб виконати завдання, тоді говорять про неповну готовність дитини до шкільного навчання. Очевидно, що тест простий у використанні і може бути застосований не лише психологами чи педагогами, але й батьками.

2. Особливості розумової праці. Розумова і фізична працездатність дитини

Процес набуття знань має велике соціальне і психологічне значен­ня в житті людини. З перших днів навчання в школі дитина починає реалізовувати себе у новій для неї сфері розумової праці.

Поширене помилкове уявлення про розумову працю як про легку базується на тому, що при ній енергетичні витрати (а це один із критеріїв оцінки складності праці) значно нижчі за фізичні. А втім, при розумовій праці мозок, який складає лише 1,2-1,5% маси тіла, споживає більше 20% його енергетичних ресурсів. Потік крові до працюючого мозку збільшується у 8-10 разів порівняно зі станом спокою, зростає споживан­ня ним кисню і глюкози. Погіршуються функції зорового аналізатора— гострота зору, стійкість ясного бачення, контрастна чутливість, зорова працездатність.

Розумовій праці властивий і найбільший ступінь напруги уваги: так, під час читання спеціальної літератури ця напруга майже вдвічі вища, ніж при водінні автомобіля по місту, і в 5-6 разів вища, ніж при виконанні багатьох видів немеханізованої фізичної роботи. Мала рухливість, ви­мушено одноманітна поза при розумовій праці ведуть до послаблення обмінних процесів, застійних явищ в м'язах ніг, органах черевної по­рожнини.

Питання гігієни навчально-виховного процесу нерозривно пов'язані з режимом дня дітей і підлітків, норми навантаження учнів розумовою працею. Тому головним завданням школи є така організація режиму праці й відпочинку школярів, створення таких умов для їхньої роботи, які б забезпечили високу працездатність дітей протягом усього часу навчальних занять, дали б змогу відтягнути час настання втоми і запо­бігти перевтомі.

Працездатність — це здатність людини розвинути максимум енергії та, економічно витрачаючи її, досягти поставленої мети, якісно виконуючи розумову і фізичну роботи. Розумова і м'язова працездатність тісно пов'язані з віком: усі показники працездатності збільшуються за­лежно від росту і розвитку дитини. Працездатність може змінюватися протягом дня і тижня (рис. 84-85).

Рис. 85. Зміна динаміки працездатності протягом тижня.

Працездатність не завжди однакова, і в однієї й тієї ж людини може змінюватися як залежно від пори року (сезонні коливання), так і залеж­но від дня тижня та години доби. За коливанням добової працездат­ності розрізняють "голубів", "жайворонків" та "сов".

"Голуби" характеризуються "двовершинною" кривою динаміки працездатності: перший пік настає приблизно о 10-11 год., о 14-15 год. працездатність зменшується, а близько 17-18 год. знову зростає, пони­жуючись увечері. "Сови" найбільш продуктивно працюють у вечірні години, а "жайворонки" — навпаки, у ранкові.

Річні темпи зростання показників розумової працездатності від 6 до 15 років коливаються у межах від 2 до 53%. Якщо взяти такі показ­ники, як продуктивність і точність роботи, то перший значно зростає до 11-13 років, при мінімальному зростанні другого.

Чисельно приріст продуктивності у 13-15 років поступається точ­ності роботи. І у 15-17 років продуктивність і точність зростають на 14-26%.

Рис. 85. Зміна динаміки працездатності протягом тижня.

У процесі виконання конкретної роботи працездатність має визна­чені, закономірні коливання. Спочатку, коли учень тільки розпочинає роботу, працездатність відносно невисока і поступово зростає. Цей пе­ріод називається фазою входження в роботу. Він включає, по-перше, налаштування нервових і гуморальних механізмів управління тим чи іншим видом діяльності; по-друге, поступове формування необхідного стереотипу рухів; і, по-третє, досягнення потрібного рівня вегетативних функцій. У дітей, порівняно з дорослими, ця фаза дещо коротша, що пояснюється більш високою збудливістю і функціональною рухливістю нервової системи.

Наступною є фаза оптимальної стійкої працездатності. У цей час дитина здатна навчатися найбільш продуктивно і якісно. При­родно, що тривалість цієї фази, як і попередньої, індивідуальна і зале­жить від віку, стану здоров'я, рівня тренованості тощо. Оскільки пра­цездатність починає погіршуватися, розвивається фаза стомлення. Загалом, тим учням усіх вікових категорій, котрі мають відхилення у стані здоров'я, притаманний більш низький рівень розумової праце­здатності.

Отже, працездатність школярів може змінюватися у процесі на­вчальної діяльності за певною схемою. Так, у першій половині навчаль них занять у більшості учнів молодших класів працездатність збері­гається на відносно високому рівні. Підйом працездатності відбувається після першого уроку. До кінця 3-го уроку показники її зменшуються і стають ще більш низькими наприкінці 4-го уроку.

Відповідно до динаміки показників працездатності змінюється і поведінка учнів протягом дня. Наприкінці 4-го уроку погіршується ува­га, діти дивляться у вікно, неуважно слухають учителя, розмовляють і навіть встають з місця. Короткий період збудження змінюється в'ялістю; дітям важко зберегти потрібну позу, вони погано стежать за пояснен­ням учителя.