Ключові поняття та терміни. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини

Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості; передумови, засоби і форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування, умови і критерії його істинності і достовірності.

Агностицизм – вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності.

Суб’єкт пізнання – реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах як мислення, відчуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми і методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здатності й опанувала історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише тією мірою, у якій вона ввійшла в сферу діяльності суб'єкта.

Відчуття є образами, відображеннями, копіями або свого роду знімками окремих властивостей предметів або явищ об'єктивного світу.

Сприйняття виступають як більш складні форми пізнання, що відбивають не окремі властивості предметів, а єдність різних сторін, властивостей, що характеризують образ предмета в цілому. Вони виникають на основі узагальнення відчуттів, осмисленого усвідомлення умов, при яких предмети впливають на органи почуттів.

Уявлення – узагальнений конкретний образ, відтворений, створеномий на основі заздалегідь сприйнятих образів предметів і явищ. Уявлення дає можливість зіставити різноманітні сприйняття і наочно уявити властивості, зв'язки і відношення речей, які в даний момент безпосередньо і не сприймаються.

Поняття – форма мислення, що відображає загальні й істотні ознаки предметів і явищ. Вони відображають світ глибше, повніше і точніше, ніж уявлення й інші форми почуттєвого пізнання, оскільки втілюють у собі багатство конкретного, одиничного й особливого.

Судження – форма абстрактного мислення, у якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь про будь-що.

Висновок – це процес мислення, в результаті якого з двох або декількох суджень виводиться нове судження.

Об’єктивна істина – це такий зміст людських знань про дійсність, що не залежить ні від конкретної людини, ні від людства.

Відносна істина – це таке знання, що у принципі правильне, але неповно відбиває дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу.

Абсолютна істина – це такий зміст людських знань, який тотожний самому предмету і який не буде спростовано подальшим розвитком пізнання і практики.

Хиба (заблудження) – це такий зміст людського знання, у якому дійсність відтворюється не адекватно і який обумовлено історичним рівнем розвитку суб'єкта і його місця в суспільстві.

Наукове пізнання – це цілеспрямований процес, що вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, обумовлені метою пізнання.

Факти – це сприйняті людиною (суб'єктом пізнання) і зафіксовані у визначеній формі ті або інші сторони, моменти дійсності.

Методи – це певні прийоми, засоби досягнення мети, підходу до пізнання і перетворення дійсності.

Спостереження – це певна система фіксування і реєстрації властивостей досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту, що спрямовується визначеною задачею.

Метод виміру – це певна система фіксації і реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів і апаратів.

Експеримент – це метод емпіричного рівня пізнання, засіб почуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою спеціально обраних або штучно створених умов, що забезпечують протікання в чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв’язків між явищами.

Аналіз – це розчленовування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

Синтез – це поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.

Аналіз і синтез діалектично суперечливі і взаємообумовлені методи наукового дослідження.

Абстрагування – це метод відволікання від деяких властивостей і відношень об’єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях і відношеннях, що є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки і властивості певного класу об'єктів і здійснюється перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального.

Індукція – це такий метод наукового пізнання, коли на основі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Дедукція – це метод наукового пізнання, за допомогою якого на підставі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних із необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме.

Моделювання – це метод вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його аналогу (моделі), що заміняє оригінал, його сторони і властивості, які становлять безпосередній предмет наукового інтересу.

Ідеалізація – це засіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об’єкти.

Ідея – це форма наукового пізнання, що заперечує зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, і з'єднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету цілеспрямованого перетворення останньої.

Проблема – це форма наукового пізнання, єдність двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.

Проблема – це суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, що відбиває протиріччя між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона одночасно є методом і засобом пізнання.

Гіпотеза – форма і засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів рішення проблеми. Це – ймовірні судження, припущення, здогадки, засновані на спостереженні, узагальненні фактів, на сукупному знанні, але ще не доведені.

Концепція – це форма і засіб наукового пізнання, засіб розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії.

Теорія – це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність, що має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірність і сутнісні характеристики об’єкта. На відміну від гіпотези теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена й перевірена практикою.

Наука – це історично сформована форма людської діяльності, спрямована на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності.

Перенесення на науку тих сподівань життєвого управління, що раніше задовольнялися релігійним світоглядом, утворило основу нової ідеології сцієнтизму, тобто віри в науку як у єдиного пастиря.