Правове регулювання процедури укладання міжнародних договорів купівлі-продажу

У практиці міжнародної торгівлі широко застосовується Віденська Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу і його основні умови. Ця конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу, а визначає спеціальні торгові терміни по відношенню до постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар. Деякі види продажу під дію Віденської конвенції не підпадають. Наприклад, продаж з аукціону, продаж цінних паперів, суден, електроенергії.

Положення Віденської конвенції 1980 р. носять диспозитивний характер, тобто вона надає сторонам договору право в умовах контракту виключати дію, відступати від будь-якого з її положень або змінювати його дію.

Контракт купівлі-продажу відповідно до Конвенції про міжнародні договори купівлі-продажу може бути укладений у письмовій, усній, в частково письмовій і частково усній формах.

Порядок укладання та виконання зовнішньоторговельних договорів України регулюють такі нормативно-правові акти:

- Цивільний кодекс України;

- Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.;

- Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 31.05.2007 р.;

- Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15.09.1995 р.;

- Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998 р.;

- Указ Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності України» від 04.10.1994 p.;

- Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.1994 p.;

- Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 10.02.1996 p.;

- Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21.06.1995 р.;

- Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 06.09.2001 р.

Згідно ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі чинним законодавством України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законодавства України та закону країни, де він укладався. В зовнішньоекономічній угоді беруть участь дві сторони, які називаються контрагентами (партнерами). В конкретні відносини можуть вступати іноземні фізичні та юридичні особи. Юридична особа – це організація, яка має у відповідності із законодавством країни приналежності та національним режимом власності особисте майно і відповідає за своїми зобов’язаннями цим майном. Іноземна юридична особа – це організація, яка володіє правами й обов’язками юридичної особи за законодавством іноземної держави.

При укладанні зовнішньоторгової угоди сторони повинні визначити, право якої країни буде використовуватися для регулювання форми угоди, а також прав і обов’язків сторін. Відповідно до українського законодавства права та обов’язки сторін зовнішньоторговельного контракту визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту чи в результаті подальшого узгодження. У випадку відсутності такої угоди до контракту застосовується право тієї сторони, де заснована, розташована штаб-квартира чи є основне місце діяльності сторін.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України чи законом. Для підписання зовнішньоекономічного договору суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів за участю України.

Пропозиції щодо укладання міжнародних договорів України міжвідомчого характеру подаються до Кабінету Міністрів України міністерствами та відомствами за погодженнями з МЗС. У разі потреби вони попередньо погоджуються з іншими заінтересованими міністерствами й відомствами.

Рішення про проведення і підписання міжнародних договорів України міжвідомчого характеру приймаються міністерствами й відомствами, до компетенції яких входять питання, що регулюються такими договорами за погодженням із МЗС і дозволу Віце-прем’єр-міністра України згідно з розподілом обов’язків.

Затвердження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, які передбачають набуття ними чинності після затвердження, здійснюється міністерствами й відомствами, від імені яких були підписані такі договори.

Міністерства і відомства, які уклали міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечують виконання зобов’язань Української сторони, контролюють дотримання прав, що випливають із таких договорів Української сторони, і виконання іншими учасниками договору їхніх зобов’язань.