Типи і види сімей 2 страница

Соціальний педагог співпрацює:

1. З психологом. Звичайно, значну допомогу соціальному педагогу надає психолог навчального закладу. На початку роботи з конкретною сім'єю соціального педагога цікавить уся інформація, шо стосується особистості дитини, яка в ній виховується. Дослідження особистісних рис, акцентуацій характеру, особливостей взаємин здійснює шкільний психолог та надає соціальному педагогу узагальнену інформацію щодо особливостей особистості дитини, її стосунків з батьками, однолітками; дані оформлює у вигляді психологічної характеристики; здійснює психологічне консультування батьків або осіб, які їх замінюють. Психолог висвітлює на консиліумі, педраді, батьківських зборах причини та насідки психологічних проблем, які переживає дитина в неблагополучній родині, а також особливості проявів дезадаптації учнів; надає відповідні рекомендації класному керівникові, вчигелям щодо психологічних особливостей роботи з педагогічно занедбаними дітьми; проводить індивідуальну корекційну роботу. Соціальний педагог, оперуючи одержаною від психолога аналітичною інформацією, організовує роботу з сім'єю. Отже, у парі, практичний психолог і соціальний педагог спроможні ефективніше допомогти неблагополучній родині та дитині, яка багато пережила і потребує соціально-психологічної реабілітації.

2. З адміністрацією, класним керівником. Соціальний педагог бере участь у заходах контролю з виховної роботи, яку проводить адміністрація школи. Раз на тиждень представник шкільної адміністрації (директор, завуч), представник батьківського комітету разом із соціальним педагогом обходять усі класи, перевіряючи зовнішній вигляд дітей, додержання гігієни тощо з метою визначення контролю з боку батьків. Усі спостереження соціальний педагог фіксує у своєму журналі; уточнює дані про сім'ю, одержані із соціального паспорту класу, заносить (за необхідністю) додаткову інформацію до індивідуальної картки дитини, спілкується з класним керівником з приводу становища родини, планує відвідування. Таким чином, соціальний контроль здійснюється з боку шкільної, соціальної служби, з боку класного керівника і з боку адміністрації школи. Соціальний педагог аналізує інформацію, проводить бесіди з учнями й вирішує, яких саме заходів необхідно вжити у кожному конкретному випадку.

Соціальному педагогові необхідно усвідомити, що не все в роботі з дитино га її сім'єю він повинен виконувати самотужки. Значний обсяг цієї роботи покладається і на представників інших галузей, відомств, служб: кримінальної міліції (КМ), виконкому, служби у справах неповнолітніх (ССН), відділу у справах сім'ї та молоді, центру соціальних служб для молоді (ЦССМ), наркологічного диспансеру та ін. Тому для педагога надзвичайно важливо налагодити зв'язок з цими установами, а потім раціонально використовувати можливості кожної.

Отже, від того, наскільки ефективно соціальний педагог зуміє залучити до своєї роботи представників органів виконавчої влади та громадських організацій, залежить вирішення питань благополуччя кожної конкретної сім'ї, з якою він працює. На цьому етапі важливо визначити чіткі функції, повноваження різних установ, що займаються проблема сім'ї.

Соціальний педагог у разі необхідності здійснює переадресацію сім'ї до інших служб, які займаються соціальним захистом населення. Дня цього педагог має чітко знати повноваження відповідних служб, їх місцезнаходження, контактні телефони, здійснювати постійний зв'язок з відповідальними особами з охорони дитинства різних відомств. Соціальний педагог постійно ознайомлюється з останніми нормативними актами, законодавчими документами, наказами, розпорядженнями, які стосуються соціального захисту дітей; відвідує міжвідомчі наради, семінари, круглі столи; підвищує свою кваліфікацію.

Робота соціального педагога у закладі освіти потребує активного використання дієвих технологій соціальної роботи. Проблеми, з якими так чи інше працює соціальний педагог, пов'язані з сім'єю, захистом прав та інтересів дитини в ній, охороною здоров'я.

Сучасну сім'ю нині може спіткати кілька найгостріших проблем, частину з яких вона не може розв'язати без допомоги фахівців із соціальної роботи. Усі функції щодо надання допомоги тим, хто її потребує, виконують суб'єкти соціальної роботи. Це і держава загалом, яка здійснює соціальну політику, і органи місцевого самоврядування, громадські організації, фонди тощо. На рівні системи освіти здійснення соціального патронажу сім'ї та охорони дитинства покладено на місцеві органи управління освітою, навчально-виховні заклади, зокрема соціально-психологічну службу, яку представляють соціальний педагог і практичний психолог. Кожен із суб'єктів має своє завдання, повноваження та функції.

Завдання соціально-психологічної служби освіти у цьому напрямі - забезпечення одержання основних соціально-нравових потреб дитини, сприяння її успішній соціальній адаптації в умовах дитячого колективу і сім'ї, задоволення потреб дитини у розвитку і самореалізації.

Слід зазначити, що практичний психолог і соціальний педагог є фахівцями, які не можуть бути взаємо замінюваними, у кожного з них відповідно до фаху - своя методологія роботи, інструментарій, напрями та зміст діяльності, що відповідають їх функціональним обов'язкам. Зрозуміло, що їх сумісна праця, а також система роботи педагогічного колективу у взаємодії з іншими державними установами дозволяють певною мірою зазначати ефективність соціального супроводу дитини і сім'ї в сучасних умовах.

Актуальним постає питання про пошук придатних форм взаємодії усіх структур, органів та установ, які б були спроможні забезпечити сьогодні соціальний захист сім'ї, зокрема інтересів дитини. Слід особливу увагу звернути на формування основних напрямів форм та наповнити адекватним змістом діяльність соціального педагога у закладі освіти.

Соціальну основу співробітництва школи і сім'ї у вихованні дітей складає спільність мети і сімейного виховання. Тому так важливо для соціального педагога уникнути негативних факторів спілкування з батьками, які гальмують розвиток співробітництва. Найпоширеніші з них:

- авторитарний характер дій;

- відсутність вміння трансформувати сучасні соціальні вимоги в педагогічні завдання;

- низька педагогічна культура і відсутність гнучкості педагогічних позицій, низька комунікативність і культура спілкування;

- недостатній розвиток комунікативних здібностей;

- невміння реально оцінити виховний потенціал сім'ї, батьків

Необхідно пам'ятати про можливість негативного ставлення батьків до співробітництва. Тому в організації співробітництва з сім'єю багато залежить від особистісних якостей соціального педагога, його загальнокультурної та педагогічної досконалості.

Отже, сім'я є головним інститутом соціалізації. Вона пройшла великий історичний шлях розвитку, який призвів до суттєвих змін у функціях і значенні сім'ї в суспільстві. У сучасній сім'ї, як у дзеркалі, відбиваються всі складності та протиріччя соціально-економічного й морально-духовного розвитку суспільства. Це позначається на якості існування сім'ї, виконанні нею своїх завдань, серед яких провідним є виховання дітей. Сім'я вимагає захисту, уваги і поважливого ставлення до себе. Тому діяльність соціального педагога і скерована на те, щоб в процесі посередницької діяльності створювати найбільш сприятливі умови життєдіяльності сім'ї, залучати до цієї роботи всі виховні інститути.

Запитання до самоконтролю:

1. Яке місце займає сім'я в соціалізації особистості?

2. Проаналізуйте суспільно-політичні погляди на значення сімейного виховання на різних етапах розвитку нашої держави.

3. Дайте визначення сім'ї як соціального інституту виховання. Як взаємодіють знання різних суспільних наук про сім'ю в їх інтегрованому змісті?

4. Як розглядає соціальна педагогіка соціальні функції сім'ї в суспільстві?

5. В чому особливості соціально-педагогічного визначення виховної функції сім'ї?

6. Розкрийте зміст психологічних механізмів соціалізації дитини в різних типах сімей.

7. Який зміст вкладає соціальна педагогіка в поняття «благополучна» і «неблагополучна» сім'я?

Література:

1. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2002. - №3: Законодавство України про сім'ю.

2. Діти і соціум: особливості соціалізації дітей дошкільного молодшого шкільного віку: монографія // A.M. Богуш, Д.О. Варяниця, Н.В. Гавриш, С.М. Курінна, І.П. Печенко; наук редактор. A.M. Богуш; За заг.ред Н.В. Гавриш. - Луганськ: Альма-Матер, 2006 - 368 с.

3. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / загальн. ред.: 1. Звєрєвої та Г. Лактіонової. - К.: Наук.свіг, - 2001. - С.32-38

4. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлебник С.Р. Соціальна педагогіка: Навч. посібник. - К.: ІЗМУ, 1997. - С.222-243.

5. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посібник для вищ. навч. закладів. - К.: Освіта, 1998. - С. 139-176.

6. Гіриходько В.М. Підготовка майбутніх педагогів до превентивного виховання дігей із неблагополучних сімей: Науково-методичний посібник/Приходько В.М. - Запоріжжя: Прем'єр, 2006. - 288с.

7. Соціальний педагог: Науково-виробниче видання / Упорядники: Шаповал Т., Гончаренко Т., - Київ: Видавничий дім «Шкільний світ». Видавець Л. Галіцина, 2006. - 79с.

8. Соціально-педагогічний словник / за ред В.В. Радула. - К.: «Ексоб», 2004. - С.236.

9. Грубавіна І.М. Зміст та форми просвітницької роботи з батьками // Наук.-метод. матеріали для працівників соціальних служб учителів, соціальних педагогів, сгудентів педагогічних вузів: - К.:УДЦССМ, 2000. - 88с.

Розділ 6. МОНІТОРИНГ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

6.1. Виховання як діяльність

Виховання дітей та молоді - важливий чинник економічного, соціального і культурного розвитку, збереження духовних, моральних, громадянських, родинних, національних і особистісних цінностей. Виховання є певною мірою процес, що відбувається в людині. Виховання - завжди плід індивідуального шляху зі своїм центром і своєю динамікою в людині, у зростанні і розвитку особистості, це є досвід, який передається від часу народження дитини, відбувається і закінчується в особі, яка впродовж життя самовиховується.

Виховання як діяльність - сфера наукової компетенції теорії виховання.

Виховання, за визначенням Е. Фромма, - це допомога дитині в розвитку її потенційних можпивостей.

У державних документах - Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», у Національній доктрині розвитку освіти. Державній програмі «Вчитель», в Указі Президента України «Про невідкладні заходи забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні від 4 липня 2005 року. Постанові Кабінеіу Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки» від 3 вересня 2004 р. № 1183, «Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти» від 31 грудня 2005 р. № 1312, у Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, у Національній програмі патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, у Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності зазначені основні завдання для здійснення виховного процесу та соціально-правового захисту його учасників; сприяння і підтримка діяльності навчальних і соціально-реабілітаційних закладів громадськими, політичними, релігійними та іншими організаціями; забезпечення надання навчальним закладам соціально-гуманітарної та благодійної допомоги, спрямовані на зміцнення гуманістичних основ житгя суспільства, взаємовідносин між людьми, утвердження високої духовності і моралі, дотримання громадянської правосвідомості у життєдіяльності українського суспільства; визначення мети, завдання та змісту виховання; визначення прав та обов'язків учасників виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про виховання; для створення умов підвищення якості та сприяння розвитку особистості, творчих здібностей і талантів дитини.

У нашому розумінні виховання - це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм, правил поведінки особистості, а виховний процес - створення базису формування особистісної культури, системи ціннісних ставлень до світу та до самого себе; забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.

Результатом виховання, який виявляється у соціально прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей є вихованість.

Основними критеріями вихованості, безумовно, можна вважати відношення до людей, до діяльності, а також поведінку особистості у повсякденному житті.

«Справжнє виховання, - писав видатний український педагог В.О. Сухомлинський, - полягає в тому, щоб постійно відбувалася внутрішня робота думки і серця, щоб моральні цінності, які розкриває перед вихованцем учитель, ставали його особистим надбанням, відбивалися в його взаєминах з товаришами, у ставленні до людей. Це і є та духовна діяльність,... без якої немислиме виховання. Тільки ця діяльність і народжує в юній душі те святе і непорушне, що стає моральним осереддям людини» [33, 259]. Виховання, на погляд В.О. Сухомлинського, це піднесення людини, постійне і копітке, великотрудне і радісне [там само, 432].

Труднощі виховання зовсім не в тому, що достаток матеріальних і духовних благ таїть у собі якусь небезпеку... Труднощі виховання ось у чому: чим більше радощів житія дається молодому поколінню, тим з більшою турботою повинні ми вкладати в юні серця ті моральні цінності й багатства, ті наші святині, без яких життя може перетворитися в бездумне проїдання створеного старшими поколіннями, в «існування, - за словами Ф.М. Достоєвського, - для власної пельки» [там само, 311].

Виховання - це важке добування щастя [там само, 486].

Якщо дотримуватися стародавніх зради цій і шукати для людини лаконічно однословне визначення, яке здатне вказати на головну її відмінність від всіх інших живих істот, то замість таких словосполучень як Homo Faber (людина творець), Homo scientias (людина високоосвічена) або Homo pulchrum (людина вродлива, благородна), Homo loquens (людина говірлива) або Homo agilis (людина діяльна), Homo sociologius (людина соціологічна) або Homo psicologicus (людина психологічна), ми запропонували б визначення Homo educus (людина вихована), Homo probatus (людина досвідчена), Homo complus (людина вишукана). Ці визначення інтегрують усі вищезгадані у розумінні виховної діяльності як об'єктивного явища суспільного буття, де кожна людина стає учасником складного й неперервного процесу соціального відтворення поколінь. Саме процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, що допомагають йому функціонувати як повноправному члену суспільства, не тільки відрізняє особистість від тварини, але й робить її Людиною. Найвища цінність - саме людина, єдиний носій розуму й душі, реальний творець цивілізації, матеріальної й духовної культури, себе самої. Людина здатна не тільки помилятися, але й виправляти свої помилки, не тільки укидати себе й інших у соціальні катаклізми, драми і трагедії, але й переборювати протистояння добра і зла. Л.М. Толстой якось зауважив, що «Только человек, сознающий себя духовным существом, может сознавать человеческое достоинство свое и других людей, и только такой человек не унизит ни себя, ни ближнего поступком или положением, недостойным человека».

Це зауваження є цінним для сьогодення тим, що не може не турбувати бродяжництво (дрономанія), здійснення злочинів, сексуальні відхилення, проституція, вживання психоактивних речовин (за останні шісгь років майже у тричі зросла кількість виявлених і поставлених на облік неповнолітніх споживачів наркотиків із числа учнів шкіл), деструктивний вплив різновидів молодіжної субкультури, релігійних сект, течій тощо. Останнім часом набирає оберги залежність від різного роду ігор (гемблінг, лудоманія).

Оскільки виховання й навчання ми розглядаємо як процеси взаємопов'язані і взаємозбагачувані, неможливо виховувати без навчання - цілеспрямованого процесу передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, то основне завдання моніторингу виховної діяльності навчального закладу полягає в тому, щоб визначити і з'ясувати, що може і повинне дати особистості та чи інша складова навчально-виховного процесу з урахуванням як громадських потреб, так і ціннісних орієнтацій, мотивів та інтересів самих учнів. Зокрема, важливо чітко визначити реальний стан і внесок виховної діяльності у формування соціально активної особистості, що поєднувала б у собі духовне багатство, морально-етичну порядність і чистоту та фізичну досконалість.

Надзвичайно актуально для сьогодення звучить порада К.Д. Ушинського про те, що якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх її стосунках, то вона, повинна передусім її теж пізнати у всіх стосунках [36,15].

Вихователь повинен прагнути пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її слабостями і у всій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимоі-ами. Вихователь повинен знати людину в сім'ї, в суспільстві, серед народу, серед людства і наодинці зі своєю совістю; в усіх віках, в усіх класах, у всіх положеннях, в радості і горі, у величі і приниженні, у надмірі сил і в хворобі, серед необмежених надій і на одрі смерті, коли слово людської утіхи вже безсиле. Він повинен знати спонукальні причини самих брудних і самих високих діянь, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку усяких пристрастей і усякого характеру. Тільки тоді буде він в змозі черпнути в самій природі людини засоби виховного - а засоби ці величезні!» [36,23].

6.2. Змістовна сутність моніторингу

Якісний рівень виховання забезпечується «в світі за допомогою відповідних технологій, що отримали назву моніторингу. Перш ніж розглядати можливі показники виховної діяльності закладу освіти, здається доцільним з'ясувати, що ми розуміємо під поняттям «моніторинг», зокрема виховання, це дасть змогу також скласти найбільш дієву систему індикаторів і показників визначення результативності (якості) виховання як об'єкта моніторингового дослідження.

Популярність моніторингу як засобу дослідження та оцінювання будь-якого об'єкта чи системи зростає в усьому сві ті з року в рік. Уперше моніторинг був використаний в екології, потім поступово перекачував до сфери виробництва, банківської справи та фінансів, медицини та освіти.

Нині оцінка якості освіти і виховання стала одним із найважливіших показників, за якими визначається ефективність функціонування системи освіти будь-якої держави. Основою сучасних моніторингових досліджень у галузі освіти і вихгзання є точні масові педагогічні вимірювання, пов'язані з об'єктивним оцінюванням досягнутого учнями і студентами рівня вихованості і навченості та встановленням його відповідності державним стандартам.

Отже, проблема організації діяльності моніторингових служб та проведення порівняльних моніторингових досліджень з метою одержання об'єктивної та повної інформації про досягнутий системою освіти і виховання України стан надзвичайно багатогранна й особливо актуальна для нашої держави у період докорінного реформування як самої системи освіти і виховання, так і системи державного управління нею.

Сферою педагогічної діяльності і водночас об'єктом теоретичних досліджень моніторинг, як система збирання та розповсюдження інформації про якість освіти, що забезпечує безперервне відстеження її стану і прогноз розвитку, став зовсім недавно, хоча як феномен педагогіки та управління освітою, зародився у першій третині XX століття.

Проте саме поняття «моніторинг» (від лат. - нагадування, застереження, вказівка, з англ. - відстеження, контроль) у педагогічній літературі й освітянській практиці тлумачиться неоднозначно. Нині широко та рядоположно вживаються такі терміни й поняття, як «Моніторинг - аналіз (самоаналіз)», «Моніторинг - педагогічна діагностика», «Моніторинг - експертиза», «Моніторинг - тестування», «Моніторинг - анкетування», «Моніторинг - опитування», «Моніторинг - аналітичне дослідження» тощо. Дуже часто вони не пояснюються, що вносить певний хаос в розуміння дефініцій.

Це зумовлено, на нашу думку, різними підходами авторів до тлумачення тих чи інших процесів, а також багатоаспектністю, багатовимірністю й суперечливістю складових, що входять до тих чи інших термінів і понять.

Перш ніж розібратися в тих поліморфних визначеннях, що стосуються проблеми моніторингу виховної діяльності, зазначимо, що ми не будемо торкатися проблеми моніторингу якості освіти, діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу, стандартів освіти, тестування в освіті. Ці проблеми достатньо викладені у працях І.Є. Булах, Г.В. Єльнікової, В.А. Кальнея, О.І. Локшиної, Т.О. Лукіної, І.В. Маслікова, С.М. Шведова, С.Є. ІІІишова, у Віснику «Тестування і моніторинг в освіті».

При цьому зазначимо, що наші міркування грунтуються на останніх досягненнях педагогічної науки та не претендують на вичерпність і відповідають власному розумінню проблеми, що грунтується на аксіологічному й парадигмальному підходах.

У «Сучасному словнику іншомовних слів» моніторинг визначається як:

1) постійний контроль за будь-яким процесом з метою виявити, чи відповідає він бажаному результату або початковим прогнозам;

2) спостереження за довкіллям, оцінка й прогноз його стану у зв'язку з господарською діяльністю людини;

3) збір інформації для вивчення громадської думки стосовно якогось питання [34,464].

Останнім часом термін «моніторинг» часто вживається стосовно педагогіки. І в науковій літературі, і в методичних розробках він асоціюється з процедурою систематичного збирання даних про важливі аспекти на загальнодержавному, регіональному чи локальному рівнях [25,11].

З точки зору методологів та теоретиків, моніторинг в освіті, або освітній моніторинг слід розглядати як систему збору, обробки, зберігання та поширення інформації про освітню систему або її окремі елементи, що орієнтована на інформаційне забезпечення управління, дозволяє робити висновки про стан об'єкта у будь-який момент часу та дає прогноз його розвитку [З, 27], як «комплекс процедур щодо спостереження, поточного оцінювання перетворень керованого об'єкта і спрямування цих перетворень на досягнення заданих параметрів розвитку об'єкта» [11, 52], як узагальнене, комплексне оцінювання ефектиглості функціонування всієї системи освіти на основі системного аналізу всіх факторів [18, 8], як «система організації збору, зберігання, обробки та розповсюдження інформації про діяльність освітньої системи, яка забезпечує систематичне відслідковування за її станом, прогнозування її розвитку і проектування заходів стосовно її вдосконалення [23], як неперервне стеження за станом навколишнього середовища з метою попередження небажаних відхилень за найважливішими параметрами (М. Реймерс).

Моніторинг завжди характеризується систематичністю спостережень і має превентивний характер. Будь-який усвідомлений розвиток неможливий без супроводжуючого відслідковування для спрямування процесу на бажаний результат. Таке відслідковування проводиться за допомогою моніторингових процедур.

Дійсний моніторинг містить у собі багатий комплекс процедур, що дозволяють виявити динаміку розвитку системи у певний період. Через це він добре вписується в алгоритм маркетингу освітніх послуг, є його необхідною умовою та невід'ємним компонентом. За такої постановки питання моніторингу, поряд з прогнозуванням, виступає як один з найважливіших елементів системи інформаційного забезпечення, а це дозволяє розглядати його як складову частину системи управління освітою. Таким чином, моніторинг забезпечує інформаційну стабільність, запобігає дефіциту інформації під час підготовки рекомендацій та прийняття управлінських рішень, підвищує їх обґрунтованість.

Як відзначають деякі дослідники, термін «моніторинг» інколи вживають у значенні відстеження результативності навчально-виховного процесу (наприклад, моніторинг навчальних досягнень учнів); подекуди під ним розуміють звичайний педагогічний контроль (моніторинг успішності); частіше його використовують у сенсі різнобічного вивчення певних параметрів функціонування системи освіти чи окремих її елементів або суб'єктів освітнього процесу (моніторинг якості підготовки фахівців з певної спеціальності, матеріально- технічного забезпечення навчальних закладів, стану здоров'я учнів тощо) [19, 1]. Отже, моніторинг все більше набуває статусу дослідження, а не емпіричного збору інформації про певні характеристики та властивості освітньої системи.

На основі вивчення й аналізу наукової літератури ми дійшли висновку, що моніторинг - сфера наукової компетенції інформації, яка вивчає структуру та загальні особливості виховної діяльності, а також питання, пов'язані зі збиранням, зберіганням, пошуком, аналізом відповідних даних щодо різних сфер виховання; квалітології - триєдиної науки, що охоплює теорію якості, теорію оцінювання і теорію управління якістю, тому під моніторингом виховної діяльності розуміємо вид систематичної педагогічної діяльності, спрямований на набуття нових знань, інформації та ін., на виявлення визначених проблем за допомогою засобів і методів, нагромаджених і розроблених наукою, який максимально реалізує в собі закони виховання та розвитку особистості і забезпечує можливість прийняття конкретних управлінських рішень. Моніторинг- - не данина моді, а стиль сучасного науково-педагогічного мислення, яке включає в себе неперервне і тривале спостереження, аналіз, синтез, порівняння, класифікацію, уміння здійснювати розумові операції, необхідні в усіх випадках, що вимагають висновків, узагальнень, визначення належності явищ або предметів до певного класу, оцінювання «пану виховання, розповсюдження інформації про діяльність освітньої виховної системи, а також прогнозування динаміки та основних тенденцій її розвитку. Моніторинг - не інформаційно-кореляційний супровід системи виховної діяльності будь-якого навчально-виховного закладу.

У зв'язку з цим виникає питання: невже моніторинг ніколи раніше не застосовувався у виховній діяльності і його введення є чимось новим? Звичайно, ні.

Ідею моніторингу висунув англійський психолог Ф. Голтон у книзі «Дослідження людських здатностей та їх розвитку» (1883). Ця ідея була названа тестом.

У 1890 p. методику тестування розробив американський психолог Д. Кетгелл.

Для педагогічних цілей з 1892 року тести почали використовувати Ф. Голтон і Дж. Саллі. Проте широке використання тестів як системи прийомів для випробування та оцінювання розумового розвитку або обдарованості дітей, пов'язано з працями французьких психологів А.Біне і Т.Сімона. Тести Біне-Сімона привернули увагу педагогів та психологів багатьох держав світу і були адаптовані з урахуванням національних особливостей JI. Терменом в CLUA, Бобертагом в Німеччині, С. Бьортом у Великобританії, A.M. Шуберт в Росії.

Значний розвиток методика тестування здобула в педології (П.П. Блонський, K.M. Корнілов, В.М. Бехтерєв, 1.1. Россолімо, О.П. Нечасв - в Україні; Е. Мейман - у Німеччині; ГІіццолі - в Італії; С. Холл - в CLL1A).

Як свідчить аналіз психолого-педагогічної літератури поняття «моніторинг» введено в науковий обіг у 60-х роках XX ст. і одне з його перших нормативних визначень подано в 1977 р. у «Міжнародній енциклопедії освіти» [38]. У ньому це поняття визначається як технологія постійного спостереження конкретного явища, його оцінки і прогнозування розвитку.

На початку 1980 pp. воно з'являється у провідних педагогічних енциклопедіях: у 1982 р. - у 5-му виданні «Енциклопедії досліджень в галузі освіти», у 1985 р. - у «Міжнародній енциклопедії освіти», у 1987 р. - у «Радянському енциклопедичному словнику».

6.3. Сутність моніторингу виховної діяльності

Об'єктами моніторингу виховної діяльності закладу освіти можуть бути: зміст виховання; система виховання і виховної роботи; система науково-методичного забезпечення виховного процесу; участь учнів у виховній роботі; всебічний розвиток індивідуальності, сутнісних сил особистості, потреб, інтересів, здібностей, генетично заданих обдарувань, таланту, позитивних рис характеру, ідеалів, свідомості; соціалізація особистості; колективна діяльність учнів; педагогічна діяльність учителів; результати виховного процесу; різноманітні аспекти діяльності навчальних закладів тощо.

Відповідно до законодавчих документів, об'єктами моніторингу можуть буги складові системи громадського, морального, інтелектуального, розумового, національного, соціального, трудового, сімейного, превентивного, естетичного, полікультурного, патріотичного виховання, виховання у системі військової освіти, у спеціальних установах для неповнолітніх, а також правова і психологічна безпека дітей та молоді, нормативно-правове, психолого-педагогічне забезпечення виховного процесу; зміст, здійснення кадрового, науково- методич ного забезпечення виховного процесу; підготовка та перепідготовка педагогічних та науково-педагогічних працівників до виховної діяльності.

Моніторинг виховної діяльності навчального закладу мас здійснюватись з метою: