Біологічне значення умовних рефлексів

Умовні рефлекси являються сигналами, тому забезпечують найбільш досконале пристосування організму до зовнішнього середовища або своєчасне реагування. Умовний рефлекс є вищою формою пристосування організму до зовнішнього середовища на сигнал безумовної дійсності. Умовні рефлекси сприяють надходженню їжі, своєчасній втечі від небезпеки, знешкодженню негативних впливів, правильній орієнтації в часі та просторі. Умовний рефлекс згасає у випадку втрати умовним подразником спеціального призначення (значення сигналу). Згідно з сучасними даними утворення умовного рефлексу здійснюється за принципом функціональної системи поведінкової реакції з формуванням зони аферентного синтезу, акцептора наслідків дії та зворотної аферентації про наслідки та їх корекцію в випадку необхідності. П.К.Анохін звернув увагу на те,що для формування поведінкової реакції недостатні тимчасові зв’язки між корою та підкорковими структурами. В основі формування поведінки лежить організація функціональної системи поведінки. Функціональна система поведінкового акту – це комплекс структур, необхідних для досягнення мети, задоволення потреб тобто отримання корисного результату. Вона формується в 3 стадії:

1. Стадія прегенералізації збудження в корі центру умовного подразника та центру в підкірці безумовного подразника;

2. Стадія генералізації-за рахунок ретикулярної формації;

3. Стадія інтеграції-формування акту в цілому.

П.К Анохін запропонував свою схему формування поведінкової реакції.

Зона аферентного синтезу – це структури ЦНС, які отримують основну інформацію з навколишнього середовища. При цьому діє основний подразник, враховуються умови при яких він діє, включається інформація пам’яті.

Зона прийняття рішення – приймається рішення як відповісти на дане подразнення.

Програма дії – створюється програма дії з урахуванням дії можливих наслідків:

а) акцептор результату дії -прогнозує, які будуть наслідки, якщо застосовувати цю програму, допомагає врахувати помилки, які можуть бути;

б) еферентне збудження – формується центральний механізм виконання програми дії.

Дія + параметри -це корисний результат, одержаний відповідно програмі. Він співвідноситься до акцептора результату дії і показує, чи співпадає корисний результат з тим, що прогнозували.

Зворотна аферентація допомагає виявити це спів падіння.Якщо співпадає, то функціональна система поведінкового акту перестає діяти. Якщо ні, то вносяться корективи в програму дії, щоб отримати потрібний результат.

Відповідно з цією схемою люба цілеспрямована дія передує прийняттю рішення шляхом “аферентного синтезу” тобто аналізу і синтезу аферентної інформації, яка має 4 джерела: 1) біологічну мотивацію; 2) обстановочну аферентацію (умови навколишнього середовища); 3) пускову аферентацію (стимул реакції); 4) пам’ять (інформація, що виникає внаслідок життєвого досвіду). Таким чином, І стадія забезпечує поширення збудження, яке генералізовано захвачує центри кори та підкірки. Аферентний синтез закінчується формуванням програми дії, яка по Анохіну складається з 2 різних елементів: еферентної програми дії, тобто певної послідовності нервових команд, які поступають на виконавчі органи – ефектори (скелетні м’язи, залози, внутрішні органи) та акцептора наслідків дії, тобто нейронної моделі передбаченого результату, до якого повинна привести дана дія. Здійснення програми дії призводить до наслідків, які оцінюються організмом з допомогою зворотного зв’язку. Цей ланцюг замикає складну рефлекторну дугу в кільце. Інформація про реально одержаний результат порівнюється з прогнозом, який закодовано в акцепторі результату дії. Якщо отриманий результат відповідає сподіваному, то дана функціональна система перестає існувати, мета, яка стояла перед організмом досягнута.