Характеристика шкільного приміщення

Мета: Навчити студентів методиці санітарно-гігієнічної оцінки шкільного приміщення.

Обстеження шкільного приміщення починають з розташування основних і підсобних приміщень. Планування приміщень повинно забезпечити функціональний зв’язок окремих приміщень між собою і передбачати послідовність їх використання.

Розміри приміщень встановлюються залежно від їх призначення і кількості учнів. Площа класної кімнати розраховується із норми не менше 1,25м² на одного учня, але не менше 50м². Довжина класної кімнати повинна бути не більше 9м, а ширина – не більше 6м. Висота класної кімнати має бути не менше 3м, кубатура на 1 учня – не менше 3,75м³.

Учбові кабінети повинні мати площу, виходячи із норми 2,5 м² на учня, 50 – 66м² і при кабінетній формі навчання в класі повинно бути не більше 25 учнів.

Лабораторії з фізики, хімії, біології повинні мати площу не менше 70м² з лаборантською 16м² при кожній лабораторії.

Для санітарно-гігієнічної оцінки класної кімнати крім норм площі і кубатури, велике значення має природне і штучне освітлення, режим вентиляції, опалення, загальний стан приміщення.

Для оцінки природного освітлення використовуються світло-технічний та графічний показники.

Світло-технічний показник – це коефіцієнт природної освітленості (КПО). КПО – це відсоткове відношення природної освітленості на робочому місці в приміщенні (П_в) до освітленості зовні на горизонтальній поверхні при розсіяному світлі (П_з): КПО = (П_в х 100)/ П_з. Ця величина дає достатньо об’єктивну оцінку стану природної освітленості у приміщенні, так як вона відображає вплив багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів.

Визначення рівня освітленості в приміщенні і зовні проводять люксметром (Мал. 16). Принцип дії його побудований на тому, що при попаданні світлових променів на фоточутливий елемент, в ньому виникає потік електронів (явище фотоефекту), який утворює фотопотік у внутрішньому ланцюгу, що фіксується гальванометром. Шкала приладу градуйована в люксах. Люксметр Ю-16 має три шкали і набір світлофільтрів, що дає змогу заміряти освітленість від 1 до 50 тисяч люкс.

На величину природної освітленості суттєвий вплив має орієнтація вікон приміщення.

Графічний показник – світловий коефіцієнт (СК) – це відношення площі скла вікон (S_в) до площі полу(S_п) приміщення: СК = S_в / S_п.. Світловий коефіцієнт виражається відношенням, де в чисельнику завжди повинна бути 1, а знаменник показує у скільки разів площа полу більша за площу скла вікон.

Штучне освітлення в приміщенні забезпечується електричними лампами. Розрізняють загальне і місцеве освітлення. Іноді застосовують змішане освітлення. Рівень штучного освітлення визначають люксметром (об’єктивний метод). Якість штучного освітлення можна визначити розрахунковим методом по питомій потужності світильників. Для цього необхідно визначити загальну потужність усіх ламп в приміщенні і розділити на площу полу, отримаємо питому потужність (Ватт/м₂). Для того, щоб визначити штучну освітленість в люксах необхідно питому потужність умножити на коефіцієнт 12,5 при люмінесцентному освітленні, при лампах розжарювання – на 2 або 2,5 залежно від потужності застосованих ламп.

Визначення необхідного об’єму вентиляції. Тривале перебування людей в приміщенні призводе до суттєвих змін фізичних властивостей і хімічного складу повітря. Коли якість повітря приміщення змінюється тільки за рахунок людей, то розрахунок об’єму вентиляції проводять по кількості вуглекислоти, виділеної людьми: V = К х N / Р – Р₁, де

V – об’єм вентиляції (м³/год).

К – кількість вуглекислого газу, що видихає 1 людина за 1 годину (22,6л). Для дітей до 18 років ця величина рівна віку дитини.

N – кількість людей в приміщенні.

Р – допустима концентрація вуглекислого газу в приміщеннях (1л/м³, або 0,1%).

Р₁ – вміст вуглекислого газу в атмосферному повітрі (0,4л/м³, або 0,04%).