Парентеральне харчування

Навчальна мета: уміти ввести інсулін у флакон з розчином глюкози; увести хворому сольові розчини, вітаміни; увести в ор­ганізм білкові гідролізати, жирові емульсії.

Виховна мета: усвідомити значення дій процедурної медичної сестри під час проведення парентерального харчування.

10 — 5-209

Початковий обсяг знань: знати особливості введення в орга­нізм розчинів глюкози; особливості введення сольових розчинів і вітамінів; особливості введення білкових гідролізатів, жирових емульсій.

Оснащення:

1) система для внутрішньовенного краплинного введення ін-фузійних розчинів;

2) лікарські інфузійні "коктейлі";

3) білкові гідролізати;

4) суха або нативна плазма;

5) альбумін, протеїн;,

6) жирові емульсії;

7) стерильні тампони, серветки, гумові рукавички;

8) 70% розчин етилового спирту;

9) грілка.

Необхідність і особливість уведення в організм розчинів глю­кози. У зв'язку з тим що в організмі людини запасів вуглеводів у вигляді глікогену вистачає тільки на добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть вико­ристовувати енергію жирних кислот, то за відсутності природного харчування хворому вже через добу слід уводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД препа­рату на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше застосовують внут­рішньовенне введення розчинів.

Необхідність уведення в організм сольових розчинів і вітамі­нів. Для регуляції електролітного балансу хворим часто вводять парентерально такі розчини солей: 0,9% розчин натрію хлориду; 4% розчин калію хлориду; 10% розчин кальцію хлориду; 25% роз­чин магнію сульфату. Використовують також уведення готових кристалоїдних розчинів: "Дисоль", "Ацесоль", "Хлосоль", "Лакта-соль".

Для регуляції обміну речовин в організмі необхідно вводи­ти хворим такі вітаміни: 6% розчин тіаміну броміду (вітамін Ві); 0,5% розчин піридоксину гідрохлориду (вітамін В₆); 0,003%, 0,01%, 0,02%, 0,05% розчини ціанокобаламіну (вітамін Ві₂); 5% та 10% роз­чини аскорбінової кислоти (вітамін С).

Необхідність і особливість уведення в організм білкових гідро­лізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкової підтримки організму хворим уводять суху або нативну плазму, розчини аль-

буміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, гід­ролізат казеїну, амінопептид).

У разі швидкого введення гідролізатів може виникнути відчут­тя жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому починати вводити білкові гідролізати слід повільно, починаючи з 10—20 кра­пель за 1 хв протягом ЗО хв, а потім дозу підвищують до 25—35 кра­пель за 1 хв.

У разі виснаження хворих (рак травного каналу, тяжкі опера­ції) призначають внутрішньовенне уведення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід). Швидкість уведення така сама, як і біл­кових гідролізатів.