Причини і умови, що сприяють вчиненню злочину, як предмет доказування на стадії досудового розслідування

Відповідно до ст. 64 КПК України при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню подія злочину; винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; встановлюють характер і розмір збитку, заподіяного злочином, а також розмір витрат установи охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння. Вказані вище обставини становлять загальний предмет доказування по кожній кримінальній справі, оскільки мають суттєве кримінально- правове й процесуальне значення. У процесі досудового слідства з'ясування цих обставин здійснюється на основі доказування, тобто виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство також зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. їх виявлення відбувається при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи. Завдання виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, викладене в спеціальній нормі ст. 23 КПК України.

Зазначене дає підстави стверджувати, що законодавець у такий спосіб виділяє названі обставини в спеціальний предмет доказування. Така правова регламентація жодною мірою не дає змоги стверджувати про протиставлення даного спеціального предмета доведення загальному, передбаченому ст. 64 КПК України, і про можливості виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, поза процесом доказування.

Стаття 23 КПК України формулює предмет доказування обставин кримінологічного характеру тому, що покладає на органи дізнання та слідства обов'язок виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Оскільки йдеться про доказування всіх перерахованих у загальному та спеціальному предметі доказування (стр. 98) обставин щодо того самого злочину, то здійснюватися воно має по- перше, одночасно; по-друге, у взаємозв'язку з реально існуючою їх єдністю і, по-третє, тими самими засобами. До останніх належить весь перелік слідчих дій, за допомогою яких, можливо, й практично здійснюється доказування у будь-якій кримінальній справі. З такого підходу випливає висновок про недоцільність існування яких-небудь інших засобів виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, тому що законодавець не називає їх серед слідчих дій, за допомогою яких і можливе доведення всіх, у тому числі й розглянутих тут обставин.

Таким чином, доказування причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, повинне здійснюватися протягом усього досудового слідства з моменту прийняття справи до провадження і його закінчення. При цьому отримані дані про обставини, які необхідно доказувати, підлягають відображенню в тих самих протоколах слідчих дій.

Оскільки всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин здійснюються на основі доказування як загального, так і спеціального предмета доказування, то невстановлення або неповне встановлення складових, які входять до структури причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, є підставою для направлення прокурором кримінальної справи на додаткове розслідування відповідно до п. ст. 227 та п. 10 ст. 228 КПК України. На цих підставах кримінальну справу на додаткове розслідування може направляти й суд (п. 8 ст. 242 та п. 2 ст. 244 КПК України).

Суттєвим є питання, до яких меж слідчий повинен встановлювати причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і як визначити достатність цього встановлення. Перед тим, як висвітлювати питання про межі виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, необхідно стисло дослідити питання, що ж саме розуміється під межами доказування обставин, які входять у предмет доказування.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство не згадує про це. У науці кримінального процесу питання меж доказування, а також співвідношення предмета доказування з межами доказування є дискусійним.

Одні автори під межами доказування розуміють окреслений обсяг дослідження доказів, за допомогою яких встановлюється (стр. 99) предмет доказування, другі межі дослідження обставин, які утворюють предмет доказування, треті такий ступінь достатності та достовірності системи доказів, який дає змогу зробити однозначний і неспростовний висновок як по кожному з елементів предмета доказування, так і по справі загалом. Цей ступінь характеризується повним, всебічним та об'єктивним дослідженням усіх обставин справи.

На нашу думку, межі доказування це ступінь необхідної і достатньої сукупності доказів, зібраних по справі, які забезпечують обґрунтовані підстави для прийняття слідчим мотивованого рішення у справі.

Межі доказування відрізняються від предмета доказування тим, що вказують на обсяг інформації, що дає можливість достовірно встановити обставини предмета і правильно їх юридично кваліфікувати. На відміну від предмету доказування, який визначає, що підлягає встановленню по справі, межі доказування є необхідним і достатнім з точки зору законодавця ступенем дослідження фактів, що входять у предмет доказування. Зазначене дає можливість фактично і юридично обґрунтувати рішення, прийняті у процесі провадження по справі. Це характеристика процесу доказування, яка відображає діалектику кількісних і якісних змін знання про обставини справи, що розкриває пізнавальну діяльність у динаміці її розвитку від імовірних до достовірних знань.

Правильне встановлення меж доказування передбачає: а) забезпечення необхідної повноти з'ясування обставин, що становлять предмет доказування; б) використання з цією метою лише допустимих доказів, до того ж в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі. Причому, якщо предмет доказування слід розглядати як межі дослідження обставин справи по горизонталі, то межі доказування, що визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити, як межі по вертикалі.

Зміст предмета доказування залежить від особливостей окремих категорій кримінальних справ (справи про злочини неповнолітніх; справи, пов'язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру; справи протокольної форми досудової підготовки матеріалів тощо). Межі доказування обставин, що входять до предмета доказування, також конкретизуються з урахуванням (стр. 100) особливостей кожної кримінальної справи залежно від складу злочину, у вчинені якого обвинувачується особа.

Межі доказування процесуально забезпечують обсяг доказів, їх джерел, комплекс необхідних для їх одержання слідчих і судових дій з метою всебічного, повного й об'єктивного встановлення всіх компонентів предмета доказування по конкретній кримінальній справі. Він залежить від кількості вихідної інформації при порушенні кримінальної справи; кількості висунутих версій та епізодів злочинної діяльності; слідчої або судової ситуації в той або інший період провадження у справі; індивідуальних особливостей слідчих і суддів як фахівців.

Фактичний обсяг доказування з урахуванням вимог закону визначається, корегується і реалізується слідчим і судом шляхом планування та безпосереднього здійснення ними досудового і судового проваджень. Необхідна кількість доказів, їхніх джерел не може бути заздалегідь (апріорі) визначена по конкретній справі.

Отже, предмет і межі доказування, як його законодавче врегульовані якісні характеристики, відображаються у фактичній сукупності доказів, зібраних слідчим, з урахуванням особливостей конкретної кримінальної справи. Обсяг такої сукупності доказів жоден закон заздалегідь не в змозі передбачити.

Межі виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину, також залежать від особливостей конкретної кримінальної справи. Це відповідає вимогам закону, зокрема ст. 23 КПК України. Однак у доктрині одні автори відстоюють думку, що по кримінальній справі необхідно доказувати причини і умови, які викликали вчинення конкретного злочину, передусім ті, які стосуються події злочину, особи злочинця, умов його праці і побуту, виховання і зв'язків. Інші що у кримінальній справі необхідно доказувати ті обставини, стосовно яких слідчий вживатиме заходів щодо їх усунення. Тому він повинен з'ясувати обставини, які сприяли вчиненню конкретного злочину, який він розслідує, а також й інші обставини, які не були причиною цього, але можуть сприяти вчиненню інших злочинів. Саме таке визначення меж з'ясування причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відповідає завданням кримінально- процесуального законодавства і політиці держави у сфері профілактики злочинності. (стр. 101)

Таким чином, слідчому з метою уникнення неповноти виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину, і гарантування вичерпного з'ясування та належної фіксації необхідних даних про обвинуваченого і причини злочину слід належним чином визначити межі доказування причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. При цьому включити до них такі факти і обставини, встановлення яких, хоча і не пов'язане безпосередньо з вирішенням конкретної справи, але разом з тим абсолютно необхідне для здійснення успішної боротьби зі злочинністю, попередження аналогічних злочинів у майбутньому.