Теорія детермінації злочинності

Український кримінолог О. М. Костенко у 1986 р. запропонував розділити детермінаційно-спричинюючий процес на дві частини: детермінацію і регуляцію, а також увести до нього, у тому числі у кримінології, новий елемент, що позначається категорією «підста­ва» (рос. — основание), зокрема «підстава злочину». На його дум­ку, поведінка — це наслідок не причини, а «підстави, яка скла­дається із діалектичне пов'язаних причини та відображення». При цьому детермінуючу роль у значенні «матеріальної основи» по­ведінки (діяльності) він відвів «предметному буттю людини», а свідомості, посилаючись на рефлекторний механізм, залишив функцію відображення (рефлекси) та регулятивну роль¹.

Згадана позиція потребує детального теоретичного аналізу змісту та значення багатьох філософських та психологічних кате­горій, передусім з теорій відображення, детермінації, причинності та ін. Цільове призначення та пов'язаний з ним обсяг Курсу не дають можливості зробити такий аналіз. Зазначимо лише наступ­не. По-перше, пропозиція О. М. Костенка суперечить загаль-новизначеному розумінню категорії «причина», яка згідно з теорією причинності безпосередньо продукує (породжує) наслі­док. Умови буття, «предметна діяльність» без участі свідомості ніякої поведінки безпосередньо не продукують. По-друге, методо­логічною хибою запропонованої конструкції є по суті відкидання активної ролі свідомості, психологічного процесу сприйняття зовнішньої інформації, у тому числі обумовленої умовами буття, її засвоєння та перероблення згідно з впливом суспільної свідомості, відображенням якої є свідомість особи, а також накопиченого останньою власного досвіду, знань, ціннісних орієнтації тощо, які у сукупності визначають спрямованість особистості та провідну лінію її поведінки. По-третє, спрощено розуміється і сам процес відображення, який у психіці людей, на відміну від тварин, на пси­хофізіологічному рівні відбувається за участю (але не переважно) механізму рефлексії, а на психологічному рівні — усвідомлено чи ні, але за участю свідомості. По-четверте, автор неточно подає по­зицію Н. Ф. Кузнєцової, яка у причинному обумовленні злочин­ності роль такого обумовлення нібито відводить лише найближчій

¹ Костенко А. Н. Принцип отражеиия в криминологаи. — К., 1986. — С. 12-17.

215

Глава 5

(безпосередній) причині, якою є дефекти психології індивідуумів, соціальних спільнот. Насправді Н. Ф. Кузнєцова не обмежується лише безпосередньою причиною. «Якщо ж просуватися за криміногенним ланцюжком далі, — пише вона, — у зворотному хронологічному порядку, то розкриватимуться уже інші причинні зв'язки: причини «минулої (тобто названої вище. — Авт.) причи­ни», але не кінцевого результату — злочинності... ці явища, напри­клад, причини формування криміногенної психології, виступають як умови злочинності, а не як її причини»¹. Тут усе і змістовно і, що важливо, термінологічне відповідає теорії причинності. Причинне значення умов буття у спричиненні злочинності тут не відки­дається, а лише згідно з теорією причинності ставиться до відповідної йому ланки криміногенного ланцюга спричинення. О. М. Костенко ставить питання: чому «предметне буття людини» у цьому ланцюзі не може бути поставлене на інше місце — у «сусідню ланку» із злочинністю, де знаходиться її причина². На це запитання можна відповісти так: у цій безпосередній ланці знахо­дяться психологічні утворення, які лише одні продукують, поро­джують діяльнісні прояви, у тому числі злочинні, а умови буття таку продукуючу роль виконують не у цій ланці, а в тій, де форму­ються психіка, її елементи, відображаючи ці умови.

Слід зазначити, що конструкція, запропонована О. М. Костен­ком, не отримала поширення в українській кримінології, зокрема у виданих у наступні роки підручниках.

Як стверджувалося, існують й інші критерії класифікації де­термінантів злочинності. Так, за рівнем їх функціонування вони можуть поділятися на детермінанти вищого рівня, які детерміну­ють злочинність взагалі у значенні цілісної сукупності її су­спільного прояву. Наступний рівень — це системи детермінантів злочинних проявів певного виду, що об'єднуються у видовий різновид за спільними ознаками, скажімо, мотиву чи способу вчи­нення злочину (насильницького, корисливого), або статевої (чо­ловіки, жінки), вікової (неповнолітні, молодь) належності суб'єктів злочинних діянь, сфери вчинення останніх та ін. Нижчий рівень системи детермінації злочинності — це детермінанти окре-

¹ Кузнєцова Я. Ф. Проблеми криминологичсской детсрминации. - С. 13.

² Костенко А. Я. Зазнач, праця. — С. 20.

216