Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

включаючи суспільне неприйнятну, не є лише ззовні обумовленою та наперед визначеною, а як продукт творчої активності особистості може бути корегованою, їй можна запобігти позитивним впливом на цю особистість. Вчений був прихильником теорії правової держави, завданнями якої вважав досягнення загального блага і справедливості, гарантування кожній людині права на гідне існування.

Ще далі у розвитку кримінологічної складової кримінального права просунувся відомий український науковець та державний діяч М. П. Чубинський (1817 — рік смерті невідомий). У ряді його праць із кримінальної політики (нариси з цього предмета видані у Харкові, 1905) чільне місце займала суто кримінологічна тематика. Він твердо виступав за необхідність вивчення причин злочинного діяння, суспільних витоків злочинності, її зв'язку з суспільним середовищем, розуміння соціальних завдань кримінального покарання як засобу перевиховання засудженого. Йому належить, очевидно, першому з українських фахівців, твердження, що основою протидії злочинності є запобігання злочинам (Курс уголовной политики. — Ярославль, 1895). Свої ідеї М. П. Чубинський намагався реалізувати у державній політиці, зокрема перебуваючи 1918р. на посаді Міністра юстиції в українському уряді гетьмана П. П. Скоропадського. Із захопленням влади в Україні більшовиками він, як і багато інших видних діячів, емігрував за кордон. Там він деякий час займався науковою та правотворчою діяльністю, публікував статті.

Відомо, що у 1921 р. розробляв проект Кримінального закону у Королівстві сербів, хорватів та словенців. Відомостей про подальшу його діяльність знайти не вдалося. Слід відзначити, що ідеї таких прогресивних українських діячів, як М. П. Чубинський щодо усунення соціальної несправедливості — головного чинника суспільних негараздів: злиденності, насильства, злочинності, певним чином знаходили втілення у деяких актах Української Народної Республіки, у тому числі Директорії. Відомо, наприклад, що у Декларації Директорії М. п. Чубинський УНР 1918р. зазначалося, що наслідком гра-

Глава 2

біжницької політики часів панування буржуазії та поміщиків стало злидарство, моральний занепад людей, розквіт спекуляції, насильства, жорстокості, сваволі. З урахуванням провини у цьому нетрудових експлуататорських класів, Директорією їх було позбавлено права голосу. Передбачалися також заходи щодо відновлення духовності, моральності, правопорядку.

Серед інших шляхів розвитку кримінологічних поглядів і уявлень про природу злочинів, слід відмітити появу у другій половині XIX ст. антропологічного напряму. Його поява пов'язується з дослідами, що проводив в'язничний лікар-психіатр Чезаре Ломброзо, який працював у м. Турині (Італія). Через походження від Ломброзо цей напрям отримав ще одну назву — ломброзіанство. На підставі використання у дослідженні засуджених антропологічних, психологічних і психіатричних методів Ломброзо у першій із своїх книг («Преступньїй человек», 1876) доводив, що злочинність притаманна людям за всіх часів. Серед них є природжені злочинці. Вони відрізняються певними антропологічними фізичними і психічними ознаками, у тому числі типовими для них, які негативно впливають на їхній культурний та моральний розвиток. Звідси було зроблено висновок, що проблема протидії злочинності — це запровадження заходів безпеки від злочинців шляхом винищення одних, тривалої, навіть на все життя, ізоляції других, лікування третіх. Зміст антропологічного напряму кримінального права та кримінології тут зазначається схематично. Про нього докладніше йтиметься у главі про злочинність. Береться до уваги й те, що в Україні цей напрям не отримав масового поширення. Проте це не означає, що серед українських кримінологів та фахівців інших наукових галузей тоді і пізніше не було і нині немає прихильників погляду про участь, і навіть визначальну, у детермінації злочинів індивідуальних властивостей людини, які мають біологічне, в тому числі психофізіологічне, а можливо, і генетичне походження. Про це йтиметься у наступних главах Курсу.

Отже, українська кримінологічна думка з моменту її виникнення і до початку XX ст. включно розвивалася у загальному руслі світових цивілізаційних, світоглядних, суспільствознавчих і безпосередньо науково-кримінологічних процесів. Українська