С.Ф. Русова про зміст і організацію навчання дітей

ТЕМА 6. СУСПІЛЬНЕ ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В 1917-1919 РР.

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ІДЕЇ С.Ф. РУСОВОЇ

План

1. Політика уряду Української Народної Республіки в галузі освіти.

2. Суспільне дошкільне виховання в роки Української Народної Республіки.

3. Педагогічна діяльність та ідеї С.Ф. Русової.

Література:

· Русова С. Дошкільне виховання / С. Русова //Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки: навч. посіб. / Упорядник І.Г. Улюкаєва. - Вид. 3-є, доп. - Донецьк: ЛАН- ДОН - XXI, 2011 - С. 64-72.

· Русова С. У дитячому садку / С. Русова // Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки: навч. посіб. / Упорядник І.Г. Улюкаєва. - Вид. 3-є, доп. - Донецьк: ЛАНДОН -XXI, 2011. -С. 72-83.

· Русова С. Мемуари. Щоденник / С. Русова. - К.: Поліграф книга, 2004. - 543 с.

· Русова С. Дошкільне виховання / С. Русова / Вибрані твори. - К.: Освіта, 1996. - С. 34-184.

· Русова С. У дитячому садку / С. Русова / Там же. - С.185-202.

· Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання / С. Русова / Там же. - С. 223-244.

1. Політика уряду Української Народної Республіки в галузі освіти. 1917-1919 роки - складні й трагічні для України: громадянська війна, боротьба за владу різних політичних сил, іноземна інтервенція. Проте в ці роки не тільки продовжували функціонувати навчальні заклади, але й було проведено реформування освітньої системи. Особливо багато було зроблено при Центральній Раді - уряді Української Народної Республіки, яка своїм Четвертим універсалом проголосила створення самостійної, суверенної, незалежної української держави.

В історико-педагогічній літературі радянського періоду політика уряду УНР в галузі освіти і проведені ним конкретні заходи або повністю замовчувалися, або висвітлювалися упереджено і перекручено, на догоду політичній кон'юнктурі. Документи, матеріали, що стосуються освітніх справ у цей період, були вилучені й до початку 90-х років зберігалися у спецсхові Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України.

28 червня 1917 року Центральна Рада України утворила Генеральний секретаріат освіти (9 січня 1918 року його було перейменовано в Міністерство народної освіти). Очолив його Іван Матвійович Стешенко, відомий у Києві педагог.

Незважаючи на складні умови, в цей час було проведено два Всеукраїнські учительські з'їзди (5-6 квітня і 10- 12 серпня 1917 року), Всеукраїнський учительський професійний з'їзд (13-15 червня 1917 року), нарада у справі організації освіти на Україні (15-20 грудня 1917 року), на яких було вироблено план управління справою освіти, визначені принципи побудови освіти в Україні тощо.

Прийнятими документами було проголошено, що всім народам Української республіки повинно бути забезпечено "вільний розвиток їхньої школи і взагалі освіти". Генеральний секретаріат освіти звернувся зі спеціальною заявою "До української людності", в якій зазначав: "Нині кожний народ може розвиватися в повній мірі і будувати життя своє так, як треба для його щастя". У заяві підкреслювалося, що "у кожного народу повинні бути свої рідні школи, як це є по всьому світі".

Були чітко визначені основні "підвалини національної школи". Вказувалося, що "1) Народна освіта повинна будуватись на принципі признання виняткової і рішаючої ролі в справі виховання і навчання рідної мови, укладу життя і дитячої психіки даної національності. 3)... школа повинна бути національною і завідування нею повинно бути переведено до рук даної національності... 6) Всі національні школи вільні в організаційній роботі, виробці програми, обсягу часу шкільного навчання, але виконують мінімальні вимоги, обов'язкові для усіх шкіл Української Народної Республіки".

Відповідно до цього, загальне керівництво справами народної освіти кожної національності передавалося відділам з народної освіти при національних генеральних секретаріатах. На місцях створювалися національні ради освіти: обласні, губернські, повітові, міські. До їх компетенції повинно було входити вирішення всіх питань освіти даної національності. Що стосується "мінімальних вимог, обов'язкових для усіх шкіл УНР", то Генеральний секретаріат освіти вважав за необхідне ввести до програми всіх національних шкіл українську мову й українознавство (література, географія і історія України).

Під керівництвом Генерального секретаріату освіти було розроблено концепцію національної школи України, план широкої українізації.

За цей короткий час зроблено досить багато і в організаційному плані, відкрита значна кількість середніх і початкових навчальних закладів. Особлива увага приділялася відкриттю українських навчальних закладів.

Активну діяльність зі створення національної освіти проводила сформована у квітні 1917 року Всеукраїнська учительська спілка (ВУС), яку очолювала С.Ф.Русова. Спілка мала такі напрями діяльності: громадсько-політичну, педагогічно-освітню, професійну, економічну і відстоювання правових інтересів учителів. Протягом трьох років спілка видавала свій часопис, що мав назву "Вільна Українська школа".

У здійсненні концепції національної школи велика ролі, відводилася вчителю. Було багато зроблено для підготовки національних педагогічних кадрів. У жовтні 1917 року було відкрито Київський український народний університет у складі трьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного і факультету права. У листопаді того ж року у Києві була заснована педагогічна академія, яка повинна була готувати вчителів українознавства, а в липні 1918 року - Український державний університет у Кам'янець-Подільському. Продовжували підготовку педагогічних кадрів 39 учительських семінарій та 8 учительських інститутів і планувалося збільшення їх кількості. У педагогічних навчальних закладах переглядався зміст підготовки педагогів, до нього включалися українська мова й українознавство.

2. Суспільне дошкільне виховання в роки Української Народної Республіки. У складі утвореного Центральною Радою в серпні 1917 року Генерального секретаріату освіти України (з 9 січня 1918 року - Міністерство народної освіти) був відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання. Суспільне дошкільне виховання фактично увійшло в державну систему освіти, що мало велике значення для його розвитку в подальші роки. Очолила дошкільний відділ С.Ф.Русова, відома українська громадська діячка, педагог. Усі заходи, проведені в ці роки в Україні для поширення суспільного дошкільного виховання й підготовки для нього педагогічних кадрів, пов'язані з її ім'ям.

С.Ф. Русова всіляко підтримувала Генерального секретаря освіти І.М.Стешенка, який втілював з усією рішучістю гасло "українізації народної освіти, всіх шкіл, всіх освітніх організацій".

Цю лінію С.Ф. Русова проводила в дошкільному вихованні.

У найкоротший термін вона розробила концепцію українського національного дитячого садка, яку виклала поті м у праці "Дошкільне виховання" (1918).

Завдяки зусиллям Софії Русової у цей складний, багато в чому трагічний та насичений подіями час у галузі суспільного дошкільного виховання здійснювалася послідовна політика.

Як зазначалося у зверненні відділу позашкільної освіти і дошкільного виховання до Генерального секретаря освіти (11 жовтня 1917 року), першочерговим його завданням ставилася організація дошкільного семінарію для поширення справи дошкільного виховання по всій Україні. Семінарій замислювався як науково-методичний центр, який повинен був консультувати дошкільних працівників і вести пропаганду ідеї суспільного виховання. До роботи в ньому були залучені досвідчені дореволюційні фахівці.

У січні 1918 року відділ (департамент) з позашкільної освіти і дошкільного виховання вніс пропозицію розглянути питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання дітей і провести це законодавчим порядком, що фактично й було зроблено.

У підготовленому ним проекті офіційного документа "Регламент дитячих садків" зазначалося, що "всі діти від трьох літ мають ходити до дитячого садка або захистку", які мають бути "скрізь безплатні і організовуватись на кошти земського і міського самоврядування". Тобто суспільне дошкільне виховання повинно було стати обов'язковим і безкоштовним і на досягнення цієї мети мали спрямовуватися зусилля департаменту.

Проект "Регламенту дитячих садків" було вміщено у збірнику "Організаційні поради в справі позашкільної і дошкільної освіти" поряд з іншими матеріалами, зокрема, з планом улаштування дитячих садків і літніх майданчиків. Ці матеріали становили собою важливі вказівки з організації й функціонування садків та інших форм суспільного виховання дітей дошкільного віку.

Розвиткові дошкільної справи мало сприяти введення по всій структурі управління народною освітою в Україні відділів дошкільного виховання. Передбачалися штатні одиниці завідуючих відділами й інструкторів.

Ще одним кроком в оформленні суспільного дошкільного виховання як рівноправної ланки в системі народної освіти стала ухвала на початку 1919 року Радою міністрів УНР Закону "Про надання прав державної служби співробітникам позашкільної освіти і дошкільного виховання". За ним різні категорії дошкільних працівників (завідуючі відділами, інструктори різних рівнів, керівники дошкільних закладів) прирівнювалися до відповідних категорій працівників нижчої, початкової, середньої і вищої школи. Для кожної з них визначався освітній ценз.

Цей закон було прийнято на прохання департаменту дошкільного виховання, який, обґрунтовуючи своє подання, зазначав, що серед учителів середніх і початкових шкіл є чимало охочих піти у дошкільне виховання, але їх утримує відсутність тут пільг, якими користуються вчителі державної служби. Отже, урядова ухвала мала сприяти залученню до роботи з дошкільнятами нових людей.

Керівники департаменту вирішальну роль у створенні українського національного дошкільного виховання відводили педагогічним кадрам. Однак, як згадувала потім С.Ф. Русова, "для організації українських дитячих садків ніде не можна було знайти керівниць-українок". Саме тому значна увага в ці роки приділялася підготовці кадрів для суспільного дошкільного виховання.

У цей час продовжував функціонувати Фребелівський педагогічний інститут. У квітні 1917 року при ньому були організовані курси з підготовки фахівців для роботи в українських і єврейських яслах, дитячих садках, притулках. Восени 1917 року в інституті поряд з російським відкрилося й українське відділення, яке очолила С.Ф. Русова - ініціатор його утворення. У книзі "Мої спомини" вона писала: "...одною з перших моїх акцій було українізувати Фребелівський інститут". Було переглянуто зміст підготовки фахівців: інститут мав готувати свідомі українські кадри, які б створювали український за духом, формою і змістом дитячий садок.

Було українізовано і другий навчальний заклад, що готував дошкільних працівників, - школа нянь-фребелівок Київського товариства народних дитячих садків. На зборах Товариства у квітні 1917 року ухвалили перебудувати роботу школи, спрямувавши її на підготовку педагогічного персоналу для українських дитячих садків. Вводилося викладання української мови, загальної й дитячої української літератури, а також історії та географії. До речі, збори вирішили не українізувати садки, відкриті раніше, оскільки половина дітей у них була "великоросами", а паралельно з існуючими створювати українські дитячі заклади.

Серед заходів, спрямованих на забезпечення підготовки національних педагогічних кадрів, у цей період особливе місце посідали спеціальні курси, проведені у квітні-травні 1918 року. На їх випускників (50 осіб) покладалися великі надії у справі відкриття перших українських національних садків. До програми навчання, окрім традиційних тем, які ознайомлювали слухачів з основами теорії і методики дошкільного виховання й особливостями дітей дошкільного віку, увійшла й тема "Українознавство". Обсяг матеріалу був незначним і обмежувався знаннями, необхідними майбутнім вихователям для роботи з дітьми. Заняття на курсах проводили відомі фахівці з дошкільного виховання: С.Ф. Русова, О.О. Толмачевська, О.Я. Іконнікова, В.В. Зеньківський.

Оскільки Фребелівський педагогічний інститут, залишаючись єдиним вищим педагогічним навчальним закладом в Україні, який готував кваліфікованих дошкільних працівників, не міг повністю задовольнити зростаючу потребу в них, С.Ф. Русова звернулася до міністра народної освіти з пропозицією ввести до навчальних програм учительських інститутів і педагогічних курсів дисципліни з дошкільного виховання. Міністр схвалив її ініціативу і віддав розпорядження підготувати відповідний законопроект.

Після проголошення УНР народи, які населяли Україну, дістали змогу вільно розвивати свою культуру, освіту. Значних успіхів у створенні національних дитячих садків досягла єврейська педагогічна громадськість. С.Ф. Русова зазначала: "...коли український уряд дав євреям повну волю національної освіти, найкращі дитячі садки, які мені довелося бачити і в Києві, і в Кам'янці, були єврейські". Функціонували окремі курси з підготовки дошкільних працівників для єврейських садків (до 1917 року не було жодного такого дитячого закладу), єврейська група функціонувала й на вищезгаданих курсах при Фребелівському інституті.

Таким чином, нетривалий у часі період існування УНР ознаменувався значними успіхами в галузі суспільного дошкільного виховання: воно увійшло в державну освітню систему, було здійснено цілу низку заходів для його подальшого поширення, розроблені теоретичні основи створення українського національного дитячого садка.

Проте, в радянській історико-педагогічній літературі зроблене в ці роки або повністю замовчувалося і подавало ся таким чином, нібито перші заходи почали здійснювати ся лише після встановлення радянської влади і на підставі документів, прийнятих в РРФСР, або ж без розгляду й аналізу стверджувалося, що система дошкільного виховання, створена в ці часи, була "від початку і до кінця реакційно система, побудована на принципах буржуазного лізму, індивідуалізму і релігійності".

 

3. Педагогічна діяльність та ідеї С .Ф. Русової (1856-1940). Народилася Софія Федорівна Русова в 1856 році на Чернігівщині в селі Олешні.

її дівоче прізвище Ліндфорс. Батько, Федір Ліндфорс, - шведського, а мати, Ганна Жерве, - французького походження. Сім'я належала до аристократичних кіл. Те, що С. Русова мала неукраїнське походження, надає її діяльності, поглядам особливого сенсу.

Софія Федорівна Русова рано втратила матір. її та сестру Марію виховував батько. Дівчина із золотою медаллю закінчила відомий в Україні навчальний заклад - Київську Фундук леївську гімназію.

У 1871 році помер батько, і дівчата, опинившись перед необхідністю визначитися в житті, вирішили присвятити себе педагогічній діяльності. У цьому ж році вони відкрили перший у Києві дитячий садок. До нього водили своїх дітей Старицькі, які і ввели сестер Ліндфорс у коло української інтелігенції, зокрема в товариство "Стара Громада", членами якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Олександр Русов та інші. Це спілкування було дуже важливим для юної Софії.

Згодом Софія разом з О. Русовим поїхала до Петербурга удосконалювати свою педагогічну освіту. Вона вивчала педагогічну літературу, знайомилася з досвідом організації дитячих садків.

У 1874 році Софія Ліндфорс і Олександр Русов одружилися.

У 1876 році Русови повернулись до України і деякий час жили в Чернігові. Тут Софія Федорівна знову відкрила дитячий садок, але він проіснував недовго: Олександр Русов працював статистом у земствах, і його діяльність була пов'язана з постійними переїздами. Але де б сім'я не жила, Софія Федорівна проводила широку просвітницьку роботу: організовувала недільні школи, народні читальні та ін. Дім Русових завжди був осередком політичних зібрань, дискусій, згуртування молоді. Софія Федорівна вела активне політичне життя, відстоюючи право українців на рідну мову, культуру, захищаючи пригнічених. Неодноразово в їх оселі жандарми проводили обшуки. їй, матері маленьких дітей, довелося пережити арешти, слідство, перебувати в Лук'янівській тюрмі. За наказом міністра внутрішніх справ Русови мусили покинути Україну. Родина опинилась у Петербурзі. І хоча обоє були під наглядом, однак не припиняли своєї діяльності. Вони підготували й направили до імператорської Академії наук цілий ряд документів, у яких аргументовано захищали право українців на свою мову, літературу. У Петербурзі С.Ф. Русова написала й надрукувала українською мовою два підручники: "Початкову географію" і "Український буквар".

У 90-ті роки XIX століття і перше десятиліття XX століття С.Ф. Русова активно займається літературною діяльністю. Вона співпрацювала із харківським, а потім Київським товариствами грамотності та Петербурзьким благодійним товариством для видання загальнокорисних і дешевих книжок й написала цілу низку різноманітних за тематикою книжок для простого народу.

У 1909 році Русови отримали дозвіл повернутися до України.

У 1910 році Софія Русова стала співредактором заснованого в тому ж році першого на Наддніпрянщині україномовного педагогічного журналу "Світло". Вона була активною авторкою цього видання. За чотири роки його існування було надруковано майже 50 різноманітних за тематикою статей Русової. Це і статті, присвячені видатним зарубіжним і вітчизняним педагогам, розвитку освіти в різних країнах світу, її рецензії на педагогічні книги, журнали. Особливе місце серед публікацій займають статті, присвячені стану освіти в Україні, проблемі створення національної школи, дошкільного виховання. До того часу відносяться статті С.Ф. Русової "Дитячий сад на національному ґрунті", "Націоналізація дошкільного виховання". До речі, саме за таку спрямованість журналу його було закрито.

У цей час Софія Федорівна увійшла до Фребелівського педагогічного товариства. Після яскравого виступу з науковою доповіддю на одному з його засідань її запросили до Фребелівського педагогічного інституту викладати курс дошкільного виховання. Вона деякий час вагалася, оскільки "не мала диплому вищої школи й лекторського стажу, але, як вона пізніше писала у своїх споминах, "Віра Фльорова (директор ФПІ) у мої сили надала мені упевненості, і як я вдячна йому тепер за цю віру, яка наставила мене на шлях теоретичної педагогіки". У ФПІ С.Ф. Русова працювала з 1911 по 1919 роки. У цей час вона розробляла питання виховання дітей дошкільного віку.

У період існування Української Народної Республіки (1917-1919) С.Ф. Русова очолювала відділ (департамент) дошкільного виховання і позашкільної освіти при Міністерстві народної освіти України. Всі заходи, проведені в ці роки в Україні з розповсюдження суспільного дошкільного виховання та підготовки для нього педагогічних кадрів, пов'язані з її ім'ям.

У цей час С.Ф. Русовою були надруковані дві книжки, в яких викладалася концепція українського національного дитячого садка: "Дошкільне виховання" (1918), "У дитячому садку" (1919).

[

Крім того, в роки УНР вона очолювала Всеукраїнську учительську спілку, брала участь у розробці реформи всієї освітньої системи в Україні, створенні концепції національної української школи, входила до редакційної коле гії журналу "Вільна українська школа", була одним із засновників видавництва "Українська школа". С.Ф. Русова мала дуже великий авторитет. Невипадково про неї казали сучасники: "Наша високошановна бабуся ідеї національної школи".

У1919 році, після приходу до влади більшовиків, С.Ф. Русова переїхала до Кам'янця-Подільського й тут деякий час працювала професором Першого українського університету.

У 1921 році вона емігрувала спочатку до Львова, а потім до Чехословаччини. В еміграції С.Ф. Русова продовжувала активну громадську роботу. Її обрали головою Української Жіночої Ради. Софія Федорівна слідкувала за тим, що відбувалося на її Батьківщині. Саме від неї за кордоном дізналися про голод в Україні.

С.Ф. Русова була одним з ініціаторів і організаторів створення в Празі Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, який було відкрито в 1923 році. С.Ф. Русова, працюючи на посаді професора, викладала декілька навчальних курсів, серед яких, зокрема, й педагогіку. У цьому ж вищому навчальному закладі разом з матір'ю працювали її син та донька.

С.Ф. Русова продовжувала розробляти питання дошкільного виховання. У 1924 році вона видала книгу "Те орія і практика дошкільного виховання", а в 1927 році - посібник для студентів Українського педагогічного інституту, які готувалися до роботи з дітьми дошкільного віку, - "Нові методи дошкільного виховання". Праці Русової з дошкільного виховання - це результат теоретико-педагогічного дослідження практичної педагогічної діяльності вченої, плід колосальної праці.

Померла Софія Федорівна Русова 5 лютого 1940 року у Празі, далеко від Батьківщини, на славу якої вона працювала все життя і за долю якої вболівала.

Після встановлення в Україні радянської влади ім'я славної доньки України Софії Федорівни Русової, як і багато інших імен, було забуто, викреслено з історії. Її праці вилучалися з бібліотек, рукописи науково-педагогічних книг, статей були сховані в архівах. Тільки в 1991 році з них було знято гриф "секретно". На цих справах - папках було написано: "С.Ф. Русова - українська буржуазна націоналістка, білоемігрантка".

С.Ф. Русова про загальні засади виховання дітей дошкільного віку С.Ф. Русова визначила головні принципи виховання. За її переконанням, виховання повинно бути: по-перше, індивідуальним, пристосованим до природи дитини; по-друге, національним; по-третє, відповідати соціально-культурним вимогам часу. Саме ці принципи були покладені в основу створеної нею концепції національного українського дитячого садка.

Першою вимогою "справедливого виховання" С.Ф. Русова називала індивідуалізацію. Критикуючи сучасну їй школу, вона зазначала, що в цій "старій" школі, на усіх її шаблях, ідеальним вважається рівний одноманітний клас, де "всі діти однаковісінькі". Разом з тим, вона відзначала, що нова педагогіка, яка заявила про себе на повний голос на початку XX століття, визнала такий ідеал шкідливим і наполягає на необхідності враховувати індивідуальні особливості дітей.

С.Ф. Русова підкреслювала, що індивідуалізація має особливе значення при вихованні та навчанні "малих дітей по дитячих садках". Вона писала: "Серед цих малих хлопців та дівчаток дуже виразно виявляються різнобарвні духовні постаті й треба до кожного підходити з тим словом, яке найкраще дійде до душі, захопить думку й викличе самостійну моральну роботу".

Поклавши в основу всього виховання принцип врахування індивідуальних особливостей дітей, С.Ф. Русова наполягала на необхідності всебічного вивчення вихователями дитини. Як позитивний момент вона відзначала, що в педагогічній науці на початку XX століття відбулися значні зміни: педагогіка все більше стала орієнтуватися на дитину, враховувати результати різноманітних досліджень. "Сучасна педагогіка - це експериментальна педагогіка", - писала С.Ф. Русова і вважала, що саме така наука й потрібна практиці. Але разом з тим, вона зазначала, що кожен вихователь повинен уміти вивчати дитину, володіти різними методами її пізнання. У книжках С.Ф. Русової знаходимо цінні рекомендації для вихователів стосовно вивчення дитини в умовах педагогічного процесу дитячого садка.

У книзі "Дошкільне виховання" С.Ф. Русова дала досить вичерпну відповідь відносно того, яким повинен бути український дитячий садок: "...він має організовуватись на підставах науки, відповідно до сучасних певних принципів психології і педагогіки. Разом з цим він має бути весь пройнятий національним духом нашого народу".

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка відповідала національним рисам і самобутності українського народу. Виходячи з цього положення, С.Ф. Русова наполягала на тому, щоб виховання в дитячому садку було поставлено у відповідність "до світогляду того народу, з психології тієї нації, з яких походить дитина". Національне виховання відтворює в кожному новому поколінні, в кожній дитині національний ідеал. С.Ф. Русова зазначала, що кожний вихователь повинен "добре вияснити собі сформований на протязі віків ідеал народа", бо саме на цій ідеал повинно орієнтуватися виховання.

С.Ф. Русова розкрила найбільш притаманні українському народу національні риси, схарактеризувала його ментальність, а також показала, як національний характер повинен враховуватись у вихованні дітей. На її думку, українців більш за все характеризує працелюбність. Український народ - землероб. І це вимагає того, щоб українські діти стояли якнайближче до природи.

Ще одна найхарактерніша риса українського народу - його естетична творчість, що "виявляється і в творах словесних, і в пісні, і в орнаментах, і в будівництві". І тому мистецтво повинно посідати чільне місце в українському дитячому садку.

С.Ф. Русова відзначала філософський склад українців, їх релігійність. Появу цих рис вона пояснювала впливом природного ландшафту України: "...українець, вихований на широкому просторі степу, серед його ясної краси, непорушної величезної тиші, у своїх довгих мандрівках за часів козакування і чумакування звик придивлятися до цього без краю далекого обрію, до мовчазної тиші, повної таємничих звуків, звик придивлятись і розмірковувати".

Українці також, зазначає С.Ф. Русова, за своєю природою індивідуалісти й неабиякі гумористи.

За своїми спостереженнями С.Ф. Русова дала таку узагальнюючу характеристику українській дитині: "...українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо ховається від інших зі своїми переживаннями". Софія Федорівна зазначає, що ці особливості вимагають підходити до української дитини з ласкою, привертаючи її до себе повагою, збуджуючи її цікавість. За цих умов "виявиться талановита вдача дитини й озветься її глибока чулість".

С.Ф. Русова наполягала на тому, щоб навчання й виховання в дитячому садку проводилося тільки рідною мовою. Вона писала, що мова є "творчим знаряддям, за допомогою якого виховується думка, серце, слово правди й краси". Слід нагадати, що заборона на використання української мови в освітніх закладах розповсюджувалась і на дитячі садки. За рідне слово в закладах освіти виступали прогресивні діячі української культури, педагоги. Видатний педагог К.Д. Ушинський писав, що в малоросійському селі школа є єдиним місцем, де розмовляють незрозумілою великороською мовою: "Дитя, яке не чуло вдома жодного великороського слова, починають в школі з першого ж дня ламати на великороський лад". Така школа, за переконанням видатного педагога, не залишає нічого доброго ні в розумі дитини, ні в його серці. Проти такого положення, але відносно дошкільного закладу, рішуче виступала С.Ф. Русова.

У книзі "У дитячому садку" вона писала: "Коли звичайної нормальної школи не можна собі уявити без рідної мови учнів, то ще більше такій елементарній вимозі підлягає перший, так званий дошкільний ступень виховання і навчання....Тільки з цією мовою - з цими звуками, словами, виразами й працює її душа, тільки до неї озивається, ледве ще розпочинаючи працювати розум дитини".

Але за переконанням С.Ф. Русової, дитяча установа не стане національною лише тому, що в ній звучатиме рідна мова.

Це станеться лише за умов, коли вона буде "скарбницею, до якої зібрані всі скарби національної культури, зразки тої багатовікової народної творчості, в яких найкраще відбулася душа нації".

Легенди, казки, народні пісні, вірші народних поетів - все це, на думку С.Ф. Русової, має утворювати національно-етнічну атмосферу, яка повинна панувати в дитячому садку і яка "прив'язує дитину до певного рідного терену". Це дає їй конкретну свідомість того, до якого народу вона належить, поступово розкриває перед нею всі особливі риси її національності.

Рідне слово, рідна природа, історія народу, надбання національної культури - все це збуджує думку дитини, її душу.

Важливим завданням дошкільного виховання, за С.Ф. Русовою, є розвиток творчих здібностей дитини. Творчі сили дітей в українському садку мають бути збуджені саме національним матеріалом, цебто таким, який у тій чи іншій місцевості більш поширений - глина, дерево, декоративний розпис, вишивання різних видів.

За переконанням С.Ф. Русової, саме національне виховання, національна школа й дитячий садок мають відіграти вирішальну роль в оновленні, відродженні душі народу.

Але національне виховання не означає національної обмеженості або егоїзму. Вона вважала, що через пошану й любов до свого народу формується пошана до інших народів, до всього людства, й наголошувала на тому, що, "люблячи свій народ, дитина повинна визнавати добрі риси і права на пошану за іншими народами".

Ідеї С.Ф. Русової стосовно створення національного дитячого садка відіграли значну роль у розвитку теорії і практики дошкільного виховання в Україні в свій час. Вони також були покладені і в основу сучасної концепції національного дошкільного виховання. її спадщину детально вивчають і науковці, і практики. Але при цьому не слід забувати ще одного важливого принципу, проголошеного С.Ф. Русовою: дошкільне виховання повинне відповідати соціально-культурним вимогам часу. Реалії початку XX століття значно відрізняються від сьогодення. Україна з аграрного краю, де більшість населення мешкала в селі, стала індустріальною державою з високорозвинутою наукою, інтегрованою у світове співтовариство.

С.Ф. Русова про зміст і організацію навчання дітей

дошкільного віку С.Ф. Русова визначила зміст роботи дитячого садка і, перш за все, зміст навчання дітей. Софія Федорівна стверджувала, що початкове навчання дітей повинно ґрунтуватися на цікавості дітей, яку вона вважала природним інстинктом. С.Ф. Русова застерігала проти повторення помилки, яка мала місце у школі, коли при створенні програм, визначенні змісту навчання не враховувався інтерес дітей. Це призводило до того, що "за достатньо нетривалий час шкільного навчання дитяча цікавість знижувалась, зникала, її заступала повна індиферентність до того, чому так штучно вчила школа, і усі живі інтереси дитина задовольняла поза школою".

Вона вважала, що дітей дошкільного віку цікавить, перш за все, природа, техніка, праця, і тому "вже з молодого віку треба давати дитині знання з природознавства і з техніки, відповідно до того, що вона може з цього зрозуміти".

У роботі "У дитячому садку" С.Ф. Русова запропонувала примірну програму тих знань, що необхідно дати дітям. (Між тим, вона зауважує, що в дитячих садках не може бути детальної програми, хоча садівниця й повинна ясно собі уявляти, що вона за той або другий місяць мусить дати дітям, в якому напрямку "розворушити дитячу думку").

С.Ф. Русова вважала, що зміст програми повинен відповідати порі року і в цілому будуватися за сезонним принципом: "Кожен час - весна, зима, осінь викликає свої розмови, свої праці".

Згідно з цим, для кожної пори року С.Ф. Русова запропонувала зміст навчання, зміст різних видів діяльності (ігри, праці та ін.), надала конкретні методичні рекомендації. Наприклад, для весни вона визначила таку програму спостережень:

Тане сніг і лід. Весняна вода: повінь, річка берег риє, наносить намул, затоплює луки та ін.

· Перші птахи - граки, журавлі. Грачині гнізда.

· На деревах бруньки, перші квіти, цибулинне коріння.

· Оранка й сіянка: хліборобська справа і інструмент. Озимина й ярина.

· Верба, береза, тополя.

· Перші кузьки: муха, хрущ.

· Бджола й пасіка.

· Мурашка й її будівлі.

· Квіти: конвалія, тюльпан, фіалка - частини рослини.

· Жаба й ополонники".

Ця програма може бути доповнена місцевим матеріалом.

Однак з усім цим треба, вважала С.Ф. Русова, "менш за все знайомити словесно" - "увесь цей багатий матеріал мусить перебути в дітей на очах, в їх руках". Вона рекомендувала водити дітей на екскурсії, організовувати працю дітей на природі, збирати колекції, проводити досліди, експерименти (пророщувати насіння, розводити мальків риб та ін).

Спостереження дітей необхідно доповнювати читанням або переказом оповідань, які б збагачували дитячі враження, розширювали їх знання про природні явища. С.Ф. Русова дала перелік літературних джерел для дітей і зауважила, що, "підбираючи літературний матеріал, треба бути дуже обережним й давати справді гарні твори, де немає жодних наукових хиб або сентиментальної брехні".

Дітям також треба запропонувати й відповідні ігри, пісні, вірші (С.Ф. Русова підкреслювала, що "тут чи маємо досить готового матеріалу, свого, українського"), працю дітей також необхідно спрямовувати відповідно: запропонувати виліпити жабку, яку побачили на екскурсії, намалювати або наклеїти силуети метелика, його гусені тощо.

Важливим засобом навчання в дитячому садку С.Ф. Русова вважала предметні лекції (заняття). На її думку, їх проведення не може бути систематичним, а тривалість перевищувати 25-30 хвилин.

Головним завданням предметних лекцій є "розвиток мови дитини, вироблення логічної думки, послідовного шляху мислення".

Матеріалом для предметних лекцій мали бути об'єкти живої і неживої природи. С.Ф. Русова розкрила логіку проведення такої лекції. Першим є зовнішнє ознайомлення з предметом, потім "асоціація з іншими подібними" і далі "виділення усіх інших, як нове". Зрозуміло, що лекції носили наочно-практичний характер. Вони повинні були також мати продовження в повсякденному житті дітей, різних видах діяльності. Так, після лекції з ознайомлення дітей із зайцем С.Ф. Русова рекомендувала прочитати або розповісти дітям оповідання про життя зайчика, розучити "руханку з піснею" про зайчика, запропонувати виліпити зайчика з глини та ін.

Як уже зазначалося, С.Ф. Русова вважала (і цієї думки тримався багато хто з педагогів), що в дитячому садку не може бути сталої, заздалегідь складеної програми. Програма може бути лише приблизною, а педагог, орієнтуючись на неї, повинен виходити, перш за все, з інтересів, зацікавленості дітей. Заперечуючи необхідність детального планування й обов'язкового додержання плану, С.Ф. Русова пише: "Цікавість дітей перебігає з одного предмета на інший, і треба йти за ними, а не вести їх за собою, за тією чи іншою програмою".

Важливе місце в дитячому садку повинні займати, на думку С.Ф. Русової, дитяча гра, праця, ліплення, малювання, спів, гімнастика тощо. Вона визначила значення кожного з цих видів діяльності і подала рекомендації стосовно їх організації.

У цих рекомендаціях червоною ниткою проходить упевненість С.Ф. Русової в необхідності надання дітям свободи для самовираження. Так, відносно малювання вона пише, що "малюнок дитини повинен бути вільним - це її графічна мова". Завдання вихователя - "розширити засоби малювання у маленького художника, розширити його враження". Дитина повинна бачити власними очима, а не очима вихователя, відображати свої враження, почуття, думки а не перемальовувати шаблони. С.Ф. Русова також вважала, що вихователь повинен вчити дитину "самі й дивитись", а не показувати їй, питати дитину про її враження, а не нав'язувати їй своїх оцінок, естетичних смаків.

З 6-річного віку, на її думку, необхідно починати вчити дітей читанню й письму. Вчити лічбі можливо й раніше - на 5-му році життя.

С.Ф. Русова про соціально-моральне виховання дошкільнят

Головним завданням виховання С.Ф. Русова вважала "вироблення характеру". "Людину ми найбільше цінуємо не за її знання, а за її характер - він найбільше важить у відносинах людей між собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага", - писала вона.

На формування моральних якостей дитини впливають багато чинників: її фізичний та психічний стан, сім'я та середовище, що оточує, цілеспрямоване виховання та ін.

Стосовно умов здійснення морального виховання С.Ф. Русова писала, що дитина повинна знаходитися в атмосфері любові, розуміння. "Ніколи не вживайте кари або погрози, а головне, любіть дитину і заслужите її любов", - з такими словами звертається С.Ф. Русова до всіх, хто має справу з вихованням дітей. Русова не ідеалізує дитину (як, наприклад, Ж.-Ж. Руссо). Вона зазначає, що й серед дітей дошкільного віку можна спостерігати "цілу галерею шкідливих якостей і нахилів". Але до кожної дитини вихователь повинен підходити з ласкою, зі щирим бажанням її зрозуміти, допомогти.

С.Ф. Русова вказувала на те, що мотиви чи причини одного й того ж негативного вчинку можуть бути різними і вимагають різного виховного впливу. Для прикладу вона розглянула можливі причини дитячої брехні. В одних випадках це розвинута уява в дитини, коли вона вигадує різні фантастичні оповідання чи просто факти, яких не було; іноді причина - в помилковому сприйманні дійсності; в інших випадках - страх дитини перед покаранням чи отримання якоїсь вигоди; причиною може бути навіть "любов до людей, жалість", коли дитина бреше, щоб не засмучувати інших. І до кожного випадку брехні, підкреслює С.Ф. Русова, треба підійти, враховуючи причини провини, а також індивідуальність дитини. Для цього вихователь повинен зрозуміти дитину, проникнути до глибин її душі, розібратися в мотивах тощо.

С.Ф. Русова також зазначала те, що шкідливі якості або негативна поведінка дітей дуже часто є наслідком таких причин, як хвороба дитини, її фізичний стан, чого вихователі і батьки, як правило, не враховують.

Софія Федорівна була прихильницею попереджаючої педагогіки: навколо дитини необхідно створити таку атмосферу, в якій би ніщо не сприяло появі в неї негативних рис і де б гасилися природні негативні інстинкти.

Значну увагу С.Ф. Русова приділяла вихованню суспільності в дітей. Вона відзначала, що перше оточення дитини - це дорослі. У дитини тривалий час (протягом раннього дитинства) немає необхідності у спілкуванні з однолітками: "чотирьохлітні діти найбільше люблять гратись самі з цяцьками. Але далі з кожним роком інстинкт соціальний, інстинкт групування набирає більшої сили".

Заперечуючи авторитаризм педагога, використання ним покарань для наведення порядку, С.Ф. Русова, між іншим, вважала, що повинні бути обмеження "анархічному свавіллю дитини". Але ці обмеження будуть зроблені самим дитячим осередком: "Воно одне може природно поставити моральні межі задля індивідуальної свободи". І далі: "Нижчій звірячій природі людини лише громадянство, лише суспільне життя ставить відразу тисячу перешкод, і людина має їм коритися, бо й сама живе лише громадянством".

Зазначимо, що стосовно організації дитячого життя С.Ф. Русова була прихильницею вільного виховання. Її погляди дуже співзвучні тому, що ми читаємо у М. Монтессорі. У книзі "У дитячому садку" С.Ф. Русова писала: "Усе виховання в дитячому садку має один певний ґрунт - воля, з'єднана з шануванням кожної особи й кожної праці. Поки граються діти, хай скачуть, бігають, кричать досхочу, настільки, наскільки це не шкодить нікому... Не треба силувати дітей ані до гри, ані до роботи, але треба вести й те й друге так цікаво, щоб діти захоплювалися ними, раділи однаково щиро".

У здійсненні морального виховання С.Ф. Русова вважала за необхідне формувати в дітей глибоке розуміння моральних категорій, вміння самостійно оцінювати відповідні життєві ситуації і діяти, керуючись своїми уявленнями. "Весь сенс моральної індивідуальності полягає в тому, щоб дитина самостійно розуміла правду і неправду і не давала себе збити з правдивого шляху ані власним емоціям, ані якимсь зовнішнім впливам. Як би тісно ми не були зв'язані з громадою, тільки ми самі можемо допомогти собі добре зрозуміти добро і зло і назавжди стати "чесними самі з собою", - писала С.Ф. Русова.

У своїх працях С.Ф. Русова значну увагу приділяла питанням релігійного виховання. Вона з психолого-педагогічних позицій обґрунтувала значення релігії для дитини, визначила зміст релігійного виховання й особливості його здійснення в дошкільному віці.

С.Ф. Русова вважала, що релігійність є однією з природних властивостей дітей і навіть наполягала на існуванні в дітей "релігійного інстинкту", який за певних умов може або розвинутись, або зникнути. Для українських дітей, на її думку, релігійне виховання має особливе значення, оскільки однією з національних рис українського народу є релігійність. Все це, підсумовує С.Ф. Русова, "зобов'язує нас у вихованні дітей дошкільного віку не зрікатися релігійності наших діток і не нехтувати ним".

Узагальнюючи всі вислови С.Ф. Русової стосовно релігійності дітей, здійснення релігійного виховання, можна виділити три аспекти: пізнавальний, моральний, естетичний.

За переконанням С.Ф. Русової, "...діти живуть релігій ним настроєм, їх думки, їх почуття шукають бога, шукають відповіді на класичне питання: хто утворив красу зоряного неба, хто вкрив степ чарівними травами і квітами, хто дав дитині матір" На це питання за часів С.Ф. Русової дитина частіше отримувала відповідь, що все це створив Бог. І така відповідь, на її думку, "не буде брехнею" і не завадить матеріалістичному сприйманню світу, бо "і для найбільших вчених буде те пояснення, далі за яке ще не сягали жодні телескопи, хімічні лабораторії". На питання: "Де Бог?", яке природно з'явиться після того, як дитина отримує відповідь на попереднє, С.Ф. Русова вважала можливим відповісти "традиційно": "Він на небі". І знову попереджує вона, що і "...це не буде брехнею, бо там, за тою блакитною безмежною красою, і для астрономів ховається багато таємниць". Або пропонувала відповісти по-толстовськи: "Бог живе в твоєму серці і керує твоїми добрими вчинками". Взагалі 5к, зазначала вона, уявлення про Бога в людей дуже суб'єктивне і не важливо, як люди уявляють його собі.

Релігія, зазначала С.Ф. Русова, дає людині уявлення й переживання, "які полегшують сам процес життя". Вона значно гуманніше, романтичніше, ніж наука, дає відповіді на питання народження і смерті, змиряє з життєвими при крощами. "Бог потрібен людині, якщо навіть його і нема", - підстрочно читається у Русової.

С.Ф. Русова вважала, що релігійність тісно пов'язана з моральністю і є одним із джерел морального виховання. Вона писала, що дитина тягнеться до ідеального, ідеалу, і цим ідеалом для неї стає Бог як взірець моральності, носі й найкращих людських якостей.

"І хай...світить для дитини одна певна думка: ….на світі, і я мушу всім своїм життям наближатися до його досконалої доброти і правди". І далі: "Тяжко жити на світі без абсолюту правди і краси. Все одно, як будете; звати цей абсолют, - хай діти поки що звуть його Богом, хай Бог буде можливим здійсненням абсолютного добра, хай дитяче серце прагне наблизитися хоч трохи до цього невідомого, але певного для нього ідеалу".

Вказавши на те, що кожна релігія має свої культові обряди, С.Ф. Русова зазначала, що в українців вони тісно пов'язані з національною етнографією і саме тому, "як явище творчої думки рідного народу", повинні мати певне місце у вихованні дітей. Але вона попереджала, що обряди можуть бути використані остільки, "оскільки вони виявляють красу етичну або поетичну, оскільки вони безпосередньо близькі народному світогляду".

С.Ф. Русова підкреслювала, що на дітей найбільше враження справляють ті обряди, які відбуваються поза стінами церкви: "Так ми сміло скажемо, що ніяка церковна справа не справить такого враження, як служба на дворі на свято Маковія або на Спас, коли святять воду, овочі, квіти, мак і несуться співи під високе блакитне небо".

С.Ф. Русова надзвичайно поетично описує красу релігійних свят, тонко показує їх сприймання дитиною: "...що може вабити дитину, як не Свят-вечір, з чеканням народження тієї ідеальної істоти, яка панує над усім світом і, на думку дитини (а також і всіх віруючих), володіє усіма моральними скарбами". Або: "...всеношна на Великдень: яке чудове враження робить ця ніч темна, зоряна, яка обступає осіянну вогнями свічок церкву, де йде велична одправа, свято братолюбія, свято вічної віри в безкінечне життя. Хто не переживав краси великоднього ранку, який поволі зміняє темну ніч, мов справді несе за собою надію на нове життя, на відродження, той не знає великого, святого почуття, правда, досить мрійного, але високого і радісного. Діти, звісно, по-своєму переживають і надзвичайні враження, але завше ця святкова ніч глибоко западає на душу дитині, хвилює її прагнення до чогось великого, доброго".

Важливим позитивним моментом є участь дітей в обрядах, що мають релігійно-етнографічний характер, С.Ф. Русова вважала, що вони сприяють єднанню дитини з іншими людьми, формуванню в неї суспільності і взагалі є "гарним ґрунтом для розвитку в дитині прив'язаності до того народу, з якого дитина вийшла". Крім того, релігійні свята, що проводяться "за архаїчно-народними звичаями" дають дитині глибокі, прекрасні переживання й "залишають на все життя етичне і естетичне враження". С.Ф. Русова зазначала, що в почуттях дітей від свят об'єднується й ідеально-релігійне, й національне-патріотичне, й естетичне.

С.Ф. Русова застерігала, що у прилученні дітей до релігії не може бути "жодних катехізисів або богослужебних пояснень" й наполягала на необхідності відкинути "всякий догматизм, всякий примусовий культ". Стосовно молитви вона зазначала, що якщо в дитині є бажання молитися, то вона має молитися так, як вона хоче, сама знаходячи для цього слова.

Але слова С.Ф. Русової про шляхи задоволення релігійного інстинкту, настрою дітей головним чином стосуються виховання дитини в сім'ї. За її переконанням, релігійне виховання - це справа сім'ї і в цьому з неї не можливо не погодитись. Стосовно дитячого садка С.Ф. Русова вважала, що у його житті повинні мати певне місце народно-релігійні свята, але "усе мусить бути в садку вільно, помалу, не насилуючи душі дитини, а тільки відповідати на ті або інші вимоги її".

І ще одне зауваження С.Ф. Русової є правильним і дуже актуальним: "якщо дорослі самі не мають релігійного почуття, краще нехай не втручаються в цю святая святих дитячої душі".

Вислови С.Ф. Русової щодо релігійного виховання мають велике значення, враховуючи сьогоденний інтерес до цієї проблеми в суспільстві. Вони повертають до традиції прилучення дитини до релігійного, що складалися у народі протягом століть, і разом з тим, можуть попередити помилки в цій справі.

У своїх працях С.Ф. Русова висвітила багато важливих питань навчання і виховання дітей дошкільного віку, організації дитячого садка. її перша книжка "Дошкільне виховання" (1918) складалася з таких розділів: "І. Дошкільне виховання. II. Знання дитини. III. Творці дошкільного виховання. IV. Зовнішні чуття. V. Дитяча гра-забава. VI. Ручна праця. VII. Розвиток мови дитини. VIII. Річове предметне виховання. IX. Наука чисел у дошкільному вихованні. X. Моральне виховання. XI. Морально-соціальне виховання. XII. Естетичне виховання. XIII. Підготовка садівниць. XIV. Сучасні дитячі садки. XV. Український дитячий садок." Ці проблеми знайшли подальшу розробку в книгах "У дитячому садку" (1919), "Теорія і практика дошкільного виховання" (1924), "Нові методи дошкільного виховання (1927). Слід зазначити, що кожна з цих проблем розглянута С.Ф. Русовою на тлі ґрунтовного огляду тогочасних вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних досліджень. С.Ф. Русова була добре знайома з європейським педагогічним досвідом. Вона докладно проаналізувала погляди багатьох зарубіжних педагогів і психологів (між інших - Ф. Фребеля, М. Монтессорі), показала можливість використання їх ідей у вихованні українських дітей.

Сьогодні, в період відбудови національного дошкільного виховання, ідеї С.Ф. Русової набули великої актуальності. Її педагогічна спадщина є орієнтиром для сучасних педагогів і відіграє важливу роль як у теоретичному, концептуальному, так і практичному вирішенні проблем національного виховання в сім'ї і дитячому садку.

Проблемні питання для самоконтролю, аналізу й осмислення:

· Як уряд УНР вирішував проблему створення національної освіти?

· Назвіть основні здобутки часів УНР у розвитку суспільного дошкільного виховання.

· Спрогнозуйте подальший розвиток суспільного дошкільного виховання за задумом і зробленими першими кроками Міністерства народної освіти уряду УНР.

· Яку роль відіграла С.Ф. Русова у розвитку теорії і практики дошкільного виховання в Україні?

· Чому ім'я С.Ф. Русової було невідоме педагогам дошкільного виховання у радянські часи?

· За якими принципами, на думку С.Ф. Русової, повинно здійснюватися виховання дітей дошкільного віку?

· Як С.Ф. Русова визначала зміст та організацію навчання у дитячому садку?

· Розкрийте ставлення С.Ф. Русової до релігійного виховання дітей дошкільного віку.

· Доведіть актуальність педагогічних ідей С.Ф. Русової на сучасному етапі розбудови національного дошкільного виховання.