Основні положення Законів Російської імперії 23 квітня 1906р.

За кілька днів до відкриття першої Думи, 23 квітня 1906 р., Микола II затвердив текст редакції Основних державних законів Російської імперії. Така поспішність була пов'язана з прагненням не допустити їх обговорення в Думі, щоб остання не перетворилася в Установчі збори. Основні закони 1906 закріплювали державний устрій Російської імперії, державна мова, істота верховної влади, порядок законодавства, принципи організації та діяльності центральних державних установ, права і обов'язки російських підданих, становище православної церкви та ін ⁴

У першому розділі основних законів розкривалося істота «верховної самодержавної влади». До останнього моменту Микола II пручався вилученню з тексту положення про необмежену владу монарха в Росії. В остаточній редакції стаття про обсяг царської влади була сформульована таким чином: «Імператору Всеросійському належить Верховна Самодержавна владу...» Відтепер російський імператор мав ділити законодавчу владу з Думою і Державною Радою. Однак прерогативи монарха залишилися вельми широкими: йому належав «почин з усіх предметів законодавства» (тільки за його ініціативою могли бути переглянуті Основні державні закони), він стверджував закони, призначав і звільняв вищих сановників, керував зовнішньою політикою, проголошувався «державним вождем російської армії і флоту», наділявся винятковим правом карбування монети, від його імені оголошувалася війна і укладався мир, здійснювалося судочинство.

У дев'ятій главі, що встановлювала порядок прийняття законів, визначалося, що «жоден новий закон не може послідувати без схвалення Державної Ради і Державної Думи і сприйняти силу без затвердження Государем Імператором». Законопроекти, не прийняті обома палатами, вважалися відхиленими. Законопроекти, відхилені однієї з палат, могли бути знову внесено на її розгляд тільки з дозволу імператора. Законопроекти, незміцнені імператором, могли бути знову розглянуті не раніше наступної сесії.

Передбачався і інший варіант прийняття законів, що базувався на принципі «делегованого законодавства»:

«Під час припинення занять Державної Думи, якщо надзвичайні обставини викличуть необхідність у такій мірі, яка потребує обговорення в порядку законодавчому, Рада Міністрів представляє про неї Государю Імператору безпосередньо. Міра ця не може, однак, вносити зміни ні в Основні Державні Закони, ні до Установи Державної Ради або Державної Думи, ні в постанови про вибори до Ради або Думу.Дія такого заходу припиняється, якщо підлягає міністром або главноуправляющім окремою частиною не буде внесений у Державну Думу протягом перших двох місяців після відновлення занять Думи відповідний мірою законопроект, або його не приймуть Державна Дума чи Державна Рада». ⁵

Основні державні закони заклали основу нової політичної системи, що згодом отримала назву третьочервневої монархії. Самі Основні закони виділялися особливою юридичною силою. Для їх зміни встановлювався особливий порядок, вони могли бути переглянуті лише з ініціативи імператора, в текст законів не можна було внести корективи в порядку надзвичайного законодавства. Закони стверджували основи правового становища підданих, регулювали порядок утворення, побудови і діяльності державних органів, служили базою для поточного законодавства. Основні державні закони 1906 були конституцією.Такими вони розглядалися як представниками влади, так і ліберальними істориками державного права.

На утриманні Основних законів 1906 р. відбилися теорія і практика державного права зарубіжних країн. Перший проект Основних законів, підготовлений в самому початку 1906 р. державної канцелярією майже буквально відтворював відповідні тексти прусської, бельгійської, а частиною і японської конституції 1899 Однак у наступних редакціях співвідношення між «національно-побутовими» та європейськими компонентами змінилося на користь перших і, перш за все, в частині розширення прерогатив імператорської влади за рахунок повноважень законодавчих установ.

Основні закони відрізнялися і неясністю формулювань щодо низки норм, що регламентували діяльність Державної Думи. Текст основних законів був вкрай невизначений у трактуванні поняття сесії.Наприклад, йшлося про те, що «тривалість щорічних занять Державної Ради і Державної Думи і терміни перерви їхніх занять протягом року визначаються указами Государя Імператора». Без відповіді залишалося питання про те, скільки може бути сесій протягом року. І короткострокові, і тривалі перерви у діяльності Думи оголошувалися указами імператора в одних і тих же виразах. Упущена була в Основних законах і норма, що регулювала порядок припинення діяльності Думи у зв'язку із закінченням п'ятирічного терміну її повноважень. Неврегульованим законодавством залишилося і питання про спадкоємність законодавчих робіт різних скликань Думи.

Звичайно, протиріччя та недоліки Основних державних законів Російської імперії 1906 р. були породжені не лише «обмежувальної тенденцією», але і новизною проблем, з якими зіткнулася політична еліта, і вимушеної поспішністю, з якою проводилися перетворення.

Таким чином, можна зробити висновки, що в Росії встановилася дуалістична монархія. Характерною ознакою такої форми в Росії було незавершене поділ влади, що породжувала синтез елементів абсолютної і конституційної монархії, при явному переважанні перших.