Підсумки Першої світової війни

Держава і право Великобританії в новітній час

1. Підсумки Першої світової війни

2. Зміни в державному ладі

3. Британська колоніальна імперія

Підсумки Першої світової війни

Основні риси розвитку. Великобританія належала до числа держав - переможниць у першій світовій війні, проте війна серйозно послабила її фінансово-економічні позиції. Так, промислове виробництвоскоротилося на 20%; країна втратила третину свого національного багатства. За роки війни отримали розвиток нові галузі промисловості, що випускали продукцію військового призначення, але виробництво в старих галузях значноскоротилося.

Погіршилося матеріальне становище робітничого класу і як наслідок цього посилилася його політична активність. За роки війни чисельність профспілок зросла вдвічі.Активізації робочого руху сприяла перемога Жовтневої революції в Росії.

У воєнні та повоєнні роки активізувався процес капіталістичної монополізації. У 1916 р. виникло найбільше об'єднання монополістів - Федерація британської промисловості. До 1920 р. до неї входилифірми, на яких працювала третина робочих країни, з капіталом, вищими капітал усіх англійських компаній до війни. Однією з головних цілей Федерації було подальше підпорядкування уряду й державного апарату монополістичному капіталу.

У результаті світової війни Великобританія отримала нові колоніальні володіння. У старих колоніях збільшилося промислове виробництво, чисельно зріс пролетаріат, зміцніла місцева буржуазія. Широкі народні маси Індії, Єгипту та інших країн піднялися на боротьбу за свободу і національну незалежність. Посилення національно-визвольного руху викликало кризу Британської імперії.

Політичні партії. З 1916 р. при владі у Великобританії знаходилося коаліційний уряд Д. Ллойда Джорджа, що складалося з лібералів, консерваторів і лейбористів. На чергових виборах 8 грудня 1918 консерватори і ліберали знову склали єдиний блок. Лейбористські лідери за кілька днів до виборів вийшли з урядової коаліції і виступили зі своєю програмою, в якій містилися запевнення, що в разі приходу до влади лейбористи доб'ються негайного виведення інтервенціоністських військ з Росії, націоналізації землі, провідних галузей промисловості, свободи для Ірландії та Індії і т. д. Вибори з переважною перевагою виграла консервативно-ліберальна коаліція. Провідне місце в парламенті зайняли консерватори, що отримали більшість мандатів. Лейбористи провели в парламент 60 депутатів.

Вибори показали, що ліберальна партія, яка стояла при владі майже 100 років, знаходиться в стані занепаду. На виборах 1918 р. вона втратила близько сотні депутатських місць. Партія помітно порідшав.Частина лібералів перейшла до консерваторів, частина - до лейбористів, вплив яких зросла. Відтепер ліберали перестали бути однією з основних партій країни, поступившись це місце лейбористам.

У 1924 р. лідер лейбористів Р. Макдональд сформував перший лейбористський уряд, до якого увійшли представники правого крила партії. Оскільки лейбористи не мали більшості в парламенті, кабінет Макдональда залежав від підтримки ліберальної партії. Ліберали обіцяли надати підтримку за умови, що лейбористи будуть здійснювати тільки ту частину програми, яка не розходилася з вимогами ліберальної партії. Уряд Макдональда провело деякі прогресивні заходи, проте більшу частину своїх обіцянок не виконав. Друге лейбористський уряд було сформовано в 1929 р.

Отже, у XX ст. в Англії зберігається двопартійна система, сутність якої полягає у пануванні на виборах двох основних партій. До 1923 р. це були консерватори і ліберали, з 1923 р. - консерватори і лейбористи. Двопартійна система не виключає існування інших політичних партій (так, у 1920 р. була створена комуністична партія), проте вироблена в основних рисах парламентом, контрольованим двома партіями, ця система, природно, спрямована на зміцнення панування саме цих двох партій. Остання справила таке значний вплив на розвиток англійської Конституції, що двопартійна система може вважатися одним з неписаних конституційних звичаїв. При цьому лідери обох основних політичних партій беззастережно сприймають основи існуючого суспільного ладу і, змінюючи одна одну при владі, не ставлять метикардинальних змін.

Основним засобом збереження існування двопартійної системи є виборча система, воснові якої лежить принцип обрання одного депутата від кожного виборчого округу. Урезультаті представники малих партій опиняються в невигідному становищі, їм важко отримати місце в парламенті.

Виборчі реформи. У XX ст. було прийнято декілька виборчих законів, демократизувати виборче право.

Перша виборча реформа була проведена безпосередньо після першої світової війни, в 1918-1919 рр.. Згідно з прийнятим законом право голосу отримали всі особи чоловічої статі, які досягли 21 року і задовольняють вимогам цензу осілості (6 місяців) або володіють приміщенням для ділових занять. Жінки мали право голосу, якщо досягали віку 30 років і володіли нерухомістю з річним доходом не менше 5 ф.ст. або складалися в шлюбі з особою, що задовольняє останньому умові. Таким чином, новий виборчий закон вводив загальне чоловіче і часткове жіноче виборче право.

Напередодні парламентських виборів 1929 консервативне уряд здійснив ще одну реформу виборчого права, надавши жінкам рівні з чоловіками виборчі права.

Новий етап у демократизації виборчого права відзначений після другої світової війни. Акт про народне представництво 1948 р., прийнятий лейбористським урядом, вніс зміну до розподілу виборчих округів і, що більш важливо, скасував подвійний вотум. Відтепер ніхто не міг голосувати більш ніж в одному окрузі.