Громадянство України і статус іноземців

 

На іноземців та осіб без громадянства не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Зброй­них Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому вони повинні одер­жати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.

В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється:

— в інтересах забезпечення безпеки України або охорони гро­мадського порядку;

— якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і закон­них інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Ук­раїні;

— якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе явно неправдиві відомості або підроблені документи;

— якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

— якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Державної прикордонної служби, митних та інших ор­ганів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

— якщо встановлено факти порушення ним законодавства
України під час попереднього перебування в Україні (частина друга
ст. 25 закону).

Іноземці та особи без громадянства виїжджають з України за дійсними паспортними документами.

Виїзд з України іноземцю та особі без громадянства не дозволяється, якщо:

— стосовно нього ведеться дізнання чи досудове слідство або кримінальна справа розглядається судом — до закінчення провад­ження у справі;

— його засуджено за вчинення злочину — до відбування покаран­ня або звільнення від покарання;

— його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки
України — до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізични­ми та юридичними особами в Україні (ст. 26 закону).

116

За порушення українського законодавства іноземці та особи без громадянства несуть відповідальність, яку можна поділити на загаль­ну і спеціальну¹.

Загальна відповідальність полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопо­рушення, несуть відповідальність на загальних підставах, як і грома­дяни України.

До спеціальних видів відповідальності належать:

— відповідальність за порушення порядку перебування в Україні,
транзитного проїзду через її територію.

За порушення іноземцями та особами без громадянства встанов­леного порядку перебування в Україні, тобто проживання без доку­ментів на право проживання в Україні, або проживання за недійсни­ми документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України, до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України:

— скорочення терміну тимчасового перебування в Україні.
Іноземцю та особі без громадянства, який порушує законодавство

України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.

Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та осо­би без громадянства відпали підстави для його подальшого перебу­вання в Україні;

— видворення за межі України.

Іноземець та особа без громадянства, які вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного пока­рання чи виконання адміністративного стягнення можуть бути видворені за межі України. Рішення про видворення за межі України після відбуття покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем перебування такої особи з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — С. 158-160.

117

Розділ 12

Громадянство України і статус іноземців

 

справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років.

Крім цих випадків, іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки Ук­раїни з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Іноземець та особа без громадянства зобов'язані залишити тери­торію України у строк, зазначений у рішенні про видворення, але не пізніше ніж через ЗО днів після прийняття такого рішення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без грома­дянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.

Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону мо­жуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства на підставі постанови адміністративного суду.

Рішення органів внутрішніх справ, охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зу­пиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли не­обхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.

Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів за спроби або після не­законного перетинання державного кордону в Україну, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках — органа­ми внутрішніх справ. Контроль за правильним і своєчасним виконан­ням рішення про видворення здійснюється органом, який його прий­няв.

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встанов­леному законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства

118

не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворен­ням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Особливим правовим статусом наділяються іноземці та особи без громадянства, визнані біженцями.

Біженець — особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань пере­ буває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним унаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного прожи­ вання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус біженців в Україні визначається Законом України «Про біженців» (у редакції від 21 червня 2001 р.) та міжнародно-пра­вовими документами, найважливішими з яких є Конвенція про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 p., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, які ста­ли підставою для його отримання.

Згідно зі ст. З закону біженець не може бути висланий або примусо­ во повернутий до країн: де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадян­ство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання; де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів по­водження і покарання; з яких він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Дія цієї статті не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

119

Розділ 12

Громадянство України і статус іноземців

 

Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біжен­ця, є посвідчення біженця.

Закон України «Про біженців» (ст. 10) установлює заборону щодо надання статусу особі:

—яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

—яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

—яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

—стосовно якої встановлено, що умови, які визнаються законо­давством України підставами набуття статусу біженця відсутні;

—яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок у іншій країні;

—яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця пе­ребувала в третій безпечній країні.

При цьому під третьою безпечною країною в законі розуміється країна, у якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнарод­но-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 р. та Протоколу про статус біженців 1967 p., враховуючи прин­цип невислання; має національне законодавство у сфері притулку та біженців, і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вис­лання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку.

Закон України «Про біженців» визначає повноваження органів виконавчої влади, які вирішують питання щодо надання, втрати і позбавлення статусу біженця. До них належать: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої

120

влади у справах міграції і органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охо­рони державного кордону; Служба безпеки України; Міністерство внутрішніх справ України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди з питань праці та соціальної політики; Міністерство закордонних справ України; дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я; спеціально уповноваже­ний центральний орган виконавчої влади у галузі освіти; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севас­топольська міські державні адміністрації; органи опіки та піклування.

Закон України «Про біженців» визначає стадії надання статусу біженця, які складаються з: порушення клопотання про надання ста­тусу біженця; оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; попередній розгляд заяв; порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву.

Закон України «Про біженців» визначає їх права та обов'язки. При цьому встановлює правовий статус для окремих категорій осіб: тих, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженців; тих, яким надано статус біженців в Україні; тих, яким відмовлено в оформленні доку­ментів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, у на­данні статусу біженця та які втратили або позбавлені статусу біженця.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на: тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у поряд­ку, встановленому законодавством України; проживання у родичів, у готелі, піднайм житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасово розміщення біженців; правову допо­могу.

121

Розділ 12

Громадянство України і статус іноземців

 

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язана: по­дати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця; у разі одер­жання направлення органу міграційної служби відбути до визначено­го місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів за­реєструватися у відповідному органі спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб; проходити медичне обстеження на.вимогу органів міграційної служби; з'являтися до відповідного' органу міграційної служби у визначений ним строк; повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу.

Біженці мають рівні з громадянами України права на: пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території Ук­раїни, за винятком обмежень, що встановлюються законом; працю; підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; охорону здо­ров'я, медичну допомогу та медичне страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання; направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів; володіння, користування і розпоряджен­ня своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; правову допомогу.

Особа, якій надано статус біженця в Україні: має рівні з громадя­нами України права у шлюбних та сімейних відносинах; має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання; користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та зако­нами України.

На біженців покладаються обов'язки: повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, на­буття фомадянства України або іншої держави, надання притулку або

дозволу на постійне проживання в іншій державі; у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міфаційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міфаційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєсфації фізичних осіб; проходити щорічну перереєстрацію у стро­ки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

Статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову ско­ристалася захистом держави фомадської належності (підданства); на­була фомадянство України або добровільно набула фомадянство, яке мала раніше, або набула фомадянство іншої держави й користується її захистом; добровільно повернулася до держави, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обфунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без фомадянства, може по­вернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; Офимала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить зафозу національній безпеці, фомадсько-му порядку, здоров'ю населення України.

Іноземці та особи без фомадянства можуть імміфувати в Україну в порядку, встановленому Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.

Під імміграцією розуміється прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без фома­дянства на постійне проживання. Відповідно імміфант — це інозе­мець чи особа без фомадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміфацію і зали­шився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміфацію надається в межах квоти, тобто фаничної кількості іноземців та осіб без фомадянства, яким передбачено нада­ти дозвіл на імміфацію протягом календарного року.

 

122

123

Розділ 12

Громадянство України і статус іноземців

 

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку за категоріями іммігрантів: діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; високок­валіфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчут­ною для економіки України; особи, які здійснили іноземну інвес­тицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у поряд­ку, визначеному Кабінетом Міністрів України; особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; особи, які раніше перебували в громадянстві Ук­раїни; батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на тери­торії України.

Водночас дозвіл на імміграцію не надається: особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо су­димість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до за­конів України визнається тяжким злочином, або проти яких поруше­но кримінальну справу, якщо досудове слідство за нею не закінчено; особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправ­диві відомості чи подали підроблені документи; особам, яким на

124

підставі закону заборонено в'їзд на територію України; в інших ви­падках, передбачених законами України.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отри­мують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Зако­ном України «Про імміграцію».

Іноземці та особи без громадянства можуть у порядку, встановле­ному Законом України «Про правовий статус закордонних українців» від 4 березня 2004 p., отримати статус закордонного українця.

Під закордонним українцем розуміється особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або за походженням є з України.

Українське етнічне походження — це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.

Умовами надання особі статусу закордонного українця є: україн­ська самоідентифікація; українське етнічне походження або поход­ження з України; письмове звернення щодо бажання мати статус за­кордонного українця; досягнення особою 16-річного віку; відсутність громадянства України.

Особа, яка бажає набути статусу закордонного українця, подає письмову заяву про надання статусу закордонного українця: на тери­торії України — до Міністерства закордонних справ України; за кор­доном — до дипломатичних установ України за формою, встановле­ною Кабінетом Міністрів України.

Статус закордонного українця не надається особі: яка вчинила дії, що суперечать інтересам національної безпеки України; подала завідомо неправдиві дані або підроблені документи для отримання відповідного статусу; порушила інші вимоги, передбачені Положен­ням про надання та оформлення посвідчення закордонного українця.

Рішення про надання, відмову або припинення статусу закордон­ного українця приймає Національна комісія з питань закордонних ук­раїнців при Кабінеті Міністрів України (далі — Національна комісія).

Статус закордонного українця втрачається: у разі подання особою відповідної заяви з дня її реєстрації у Національній комісії; у разі на-

125

Розділ 12

буття закордонним українцем громадянства України; якщо цього ста­тусу було набуто внаслідок подання завідомо неправдивих даних або підроблених документів; якщо протягом шести місяців з дня зміни імені, прізвища громадянства або місця проживання особа не повідо­мила про це Міністерство закордонних справ України або диплома­тичну установу України за кордоном; якщо особа вчинила дії, що є підставами для відмови у наданні статусу закордонного українця.

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов'язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Захист основних прав і свобод людини і громадянина стосовно за­кордонних українців є невід'ємною складовою зовнішньополітичної діяльності України.

Розділ 13

Теоретичні основи безпосереднього народовладдя

 

126

13.1. Поняття прямого народовладдя

Чинна Конституція України визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

З правового боку, народовладдя означає належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення та захист на­ родом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як усього суспільства, так і кожної людини й громадянина. Визнання народу вер­ховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у своїх інтересах.

Закріплюючи інститут прямого народовладдя в Україні, Консти­туція України визнає право народу захищати, охороняти, гарантувати свою владу та конституційний лад загалом. У ст. 5 Конституції України передбачається, що ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить ви­ключно народові й не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

127

Розділ 13