Українські перекладачі ХХ століття

Серед інших перекладачів кінця ХІХ-початку ХХ століття треба згадати В. Самійленка, який перекладав «Пекло» Данте, твори Мольєра, Гоголя та інші. Проте на той час в Україні не було найелементарніших умов для розвитку мистецтва художнього перекладу, бо царська цензура систематично забороняла видання перекладів українською мовою.

Чільне місце як теоретик і практик українського художнього перекладу посідає Максим Рильський, якому належать блискучі переклади поеми Міцкевича «Пан Тадеуш» (на думку польських літературознавців – найкращий з перекладів цього твору), поеми Вольтера «Орлеанська Діва», роману Пушкіна «Євгеній Онєгін», новел Мопасана і Джека Лондона, повістей Гоголя, трагедій Шекспіра та сотень інших поетичних ліричних творів російських, білоруських, польських французьких, німецьких авторів.

Переклади Миколи Бажана – «Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі, «Фархад і Ширін» Навої, «Моцарт і Сальєрі» Пушкіна, твори Гельдерліна і Гете, Норвіда і Рільке – характерні відтворенням найтонших нюансів думки автора в поєднанні з точною мелодикою, ритмікою та фонікою оригіналу.

Борис Тен – автор численних перекладів з давньогрецької («Іліада» та «Одіссея» Гомера, трагедії Есхіла і Софокла, комедії Арістофана), англійської (трагедії Шекспіра), німецької (драми Шіллера), польської (драми Словацького, поезії Міцкевича), російської («Живий труп» Толстого), у яких глибина наукового проникнення в оригінал сполучається з дбайливим художнім відтворенням оригіналу українською мовою.

Протягом півстоліття працював над перекладами прози, поезії та драматургії Євген Дроб’язко, вершиною майстерності якого став перший повний український переклад «Божественної комедії» Данте. Ірина Стешенко – перекладачка драматургії Мольєра і Гете, прози Марка Твена і багатьох інших авторів. Широке визнання здобули поетичні переклади Василя Мисика – пісні та поеми Бернса, сонети Кітса, поезії Рудакі, Хайяма, Гафіза. Дбайливим інтерпретатором поезії Війона, Петефі, Гайне, Пушкіна, сербського народного епосу був Леонід Первомайський. Багато складних творів переклав Дмитро Паламарчук – прозу Франса, Флобера, Уелса, сонети Шекспіра, Петрарки, поезію Байрона. Микита Шумило знаний як перекладач російської прози та творів Ч. Айтматова. Одним з найактивніших поетів-перекладачів залишається Дмитро Павличко. Його перу належать переклади з англійської (повний сонетарій Шекспіра), іспанської (Хосе Марті), польської, болгарської та ін. мов.

У діаспорі, попри всі труднощі емігрантського життя, розгорнулася важлива праця над перекладами. Тут необхідно згадати Михайла Ореста, брата Миколи Зерова. Він видав перекладені ним антології французької та німецької поезії, у яких чимало творів зарубіжних поетів уперше зазвучали українською мовою. Святослав Гординський, крім антології «Поети Заходу», видав свій повний переклад творів Франсуа Війона. Відомим перекладачем поезії був Богдан Кравців – цікавий інтерпретатор поезій Рільке. Плідно працює на перекладацькій ниві Ігор Качуровський – автор численних перекладів з іспанської, італійської, французької, німецької мов. У 2000 році вийшла його антологія німецької поезії за 12 століть «Стежка крізь безмір».

7.3 Перекладачі «Розстріляного Відродження»

Трагічні події 1930-х років вирвали з лав творців української культури таких визначних перекладачів як Микола Зеров, Валеріан Підмогильний, Михайло Драй-Хмара, Микола Вороний, Павло Филипович, Дмитро Загул та інших представників «Розстріляного Відродження». Сталінські репресії злочинно перервали велику культурницьку працю по виконанню заповітів І. Франка та Л. Українки – створення золотого фонду перекладів: від античних авторів до письменників наших днів.

Загибель у розквіті творчих сил Миколи Зерова завдала непоправної шкоди мистецтву українського перекладу. У 1920 – 30 роках вийшли у його перекладі з латинської мови «Антологія римської поезії», з польської – драма Словацького «Мазепа», з російської – повість Куліша «Вогняний змій», з французької, італійської, англійської, польської – твори Беранже, Леконта де Ліля, Бодлера, Петрарки, Байрона, Красицького, Міцкевича, Пушкіна, Гоголя, Чехова, Янки Купали та ін. За деякими свідченнями, у радянському концтаборі на Соловках напередодні розстрілу Зеров закінчив повний переклад «Енеїди» Вергілія – досі не знайдений. Переклади Зерова належать до величезних здобутків українського поетичного перекладу.

Великою втратою для українського перекладу була й смерть засланого на далеку Північ талановитого прозаїка Валеріана Підмогильного. Він був перекладачем багатьох романів, повістей, оповідань насамперед з французької мови творів Бальзака, Стендаля, Мопасана, Анатоля Франса. Для перекладів Підмогильного властиве тонке відчуття стилістики кожного письменника.

Наприкінці 1940 – на початку 1950-х років в Україні знову почали систематично публікуватися художні переклади, але переважно з російської літератури письменників соцреалістів. В той же час істотно зменшилася кількість перекладів з усіх інших літератур світу. У цей же час набула поширення тенденція буквалізму в перекладі, а також практика «наближення» української мови до російської мови оригіналу, що призводило до появи, так званої, «перекладацької мови», сповненої штучних слів та граматичних конструкцій, скалькованих з російської.