Виробнича структура підприємства

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад, а також має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до законодавства України.

Основним змістом діяльності кожного промислового підприємства є виробничий процес.

Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали й напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних підрозділах, склад яких характеризує виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів підприємства, а також механізм їхнього взаємозв'язку.

Схему виробничої структури машинобудівного підприємства показано на рис. 6.1.

Види виробничих структур:

— цехова (головним виробничим підрозділом підприємства є цех — адміністративне відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації);

— безцехова (основою побудови є виробнича дільниця);

— корпусна (основним підрозділом є корпус — об'єднання однотипних цехів);

— комбінатська (на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва).

Структура залежить від характеру продукції, яку виробляє підприємство, рівня спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами, технологічного процесу, виробничих потужностей тощо. Як правило, підприємство має основні цехи, в яких безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжні цехи та служби, що обслуговують та забезпечують безперервну роботу основних цехів.

Спеціалізовані підприємства мають просту виробничу структуру, а універсальні — складну. На невеликих за обсягом продукції підприємствах, як правило, існує безцехова структура, а на великих підприємствах доцільними є укрупнені цехи. Виробнича структура сільськогосподарських підприємств має окремі внутрішньогосподарські підрозділи: відділки, ферми, бригади.

 

Рис. 6.1 Типова виробнича структура підприємства

 

Таким чином, виробнича структура є формою організації виробничого процесу підприємства. Виробничі процеси, за допомогою яких предмети праці перетворюються на готовий продукт, є основними й утворюють основне виробництво. Матеріальними об'єктами виробничої структури підприємств с цехи, дільниці, лабораторії. У них виробляється, проходить технічний контроль і випробовується кінцева продукція, комплектуючі вироби, матеріали і напівфабрикати, запчастини, перетворюються види енергії.

Виробничі процеси, які забезпечують умови для ритмічного функціонування основного виробництва, називаються допоміжними і в комплексі утворюють допоміжне виробництво. Головна функція цих об'єктів полягає у всебічному обслуговуванні та ритмічному забезпеченні основного виробництва інструментом, енергією, паливом, ремонтом обладнання, транспортуванням вантажів та ін. Слід підкреслити, що виробнича структура кожного окремого підприємства має свою специфіку, бо вона визначається передусім характером поділу праці між суб'єктами його підрозділів.

Провідне місце у виробничій структурі належить цеху. Цех є основною виробничою одиницею, відокремленою ланкою, в якій реалізуються виробничі процеси. Тип цеху визначається характером виробництва. Є чотири типи цехів: основні, допоміжні, побічні, підсобні. Основними називаються цехи, де виробляється спеціалізована продукція для даного підприємства. Основні цехи поділяються на заготівельні, обробні, складальні До заготівельних цехів відносять ливарні (сірого, ковкого чавуну, кольорового, стального, фасонного, точного литва), ковальсько-пресувальні та ін. До обробних цехів належать, зокрема, механообробні, деревообробні, термічні, гальванічні, лакофарбові, до складальних — цехи складання виробів, їх фарбування, комплектації запчастинами тощо.

Допоміжні цехи забезпечують виробництво всім необхідним для нормального функціонування підприємства. Є такі види допоміжних цехів: інструментальні, енергетичні, тепло- та паросилові, модельні, ремонтні, транспортні, санітарно-технічні.

Побічні цехи забезпечують перероблення відходів основного виробництва.

Підсобні цехи виробляють тару для пакування продукції, друкують інструкції щодо її використання тощо.

Крім названих, майже на кожному заводі є цехи, служби і відділи, які обслуговують комунальне, культурно-побутове, житлове та інше господарство.

Чільне місце у структурі підприємств займають склади, очисні споруди, комунікації: електромережі, газопроводи, опалення, вентиляційне обладнання, дорожня інфраструктура.

У виробничій структурі підприємства важливу роль виконують конструкторські й технологічні підрозділи. Тут розробляються нові вироби, новітні технології для одержання цієї продукції, проводяться експериментальні та дослідно-конструкторські роботи.

До складу цехів входять основні й допоміжні виробничі дільниці.

Дільниця — це найменша адміністративно-виробнича ланка, в якій колектив працівників виконує однотипні технологічні роботи з виробництва однотипного продукту.

Кожна виробнича дільниця складається з сукупних робочих місць. Сукупне робоче місце складається з індивідуальних робочих місць. Робоче місце оснащується необхідними засобами праці відповідно до характеру його спеціалізації. Оснащення та розташування робочого місця на виробничій площі повинні забезпечувати високу продуктивність праці, гарантувати безпеку роботи, відповідати фізіологічним, естетичним та санітарно-гігієнічним нормам.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Що Ви розумієте під поняттям „організація виробництва”?

2. Як пов'язані між собою принципи диференціації і паралельності?

3. Яким чином реалізується принцип спеціалізації в різноманітній діяльності працівника?

4. Які наслідки можуть бути, якщо не дотримується принцип пропорційності?

5. За яких типів виробництва найбільш важлива реалізація принципу гнучкості?

6. У чому полягає різниця між концентрацією та деконцентрацією виробництва?

7. Який зв’язок між принципами спеціалізації і диверсифікації виробництва?

8. У яких умовах інтегрування виробництва більш доцільне, аніж кооперування?

9. Що таке тип виробництва?

10. Який тип виробництва знаходить найбільше поширення у ринкових умовах?

Рекомендована література:

Л₁ 65-77, Л₃ 79-98, Л₈ 49-66, Л₁₂ 81-95

 

 

Тема 7. Продукція: сутність, різновиди і конкурентоспроможність (2 години)

План

1. Загальна характеристика продукції (послуг)

2. Торгівельні марки, товарні знаки та знаки обслуговування.

3. Організація процесу створення нової продукції.

4. Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг)

5. Сутність і значення підвищення якості продукції.

Мета: диференціювати продукцію та послуги як результат виробничо-господарської діяльності підприємства, вивчити засоби забезпечення якості та конкурентоспроможності, оцінювати економічний та соціальний ефект підвищення якості.

 

1. Загальна характеристика продукції (послуг)

У процесі виробничої діяльності людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага – продукцію.

Продукція (в широкому розумінні цього поняття) – це матеріальний або духовний результат цілеспрямованої діяльності людини.

Виріб – одиниця промислової продукції, результат здійснення виробничого процесу. Виріб має матеріально-речовинну основу, його можна перенести з місця на місце, складувати, процес виробництва й споживання розділені у часті та просторі. Як правило, виріб здійснює певне переміщення від виробника до споживача, тобто транспортується. Кількість виробів визначається в штуках, метрах. тонах, екземплярах тощо. Прикладами виробів є одяг, взуття, машини, компьтери, побутова техніка, харчові продукти тощо.

Виріб готовий – закінчений у процесі виробництва виріб, який повністю укомплектований, відповідає діючим стандартам, відправлений на склад готової продукції й оформлений відповідними документами.

Виріб має властивості товару і може виступати його різновидом.

Послуга – це результат взаємодії виконавця і споживача чи результат власної діяльності виконавця, спрямованої на задоволення потреб споживача (наприклад, виконання окремих робіт). Характерні особливості послуги:

· не має матеріально-речовинної основи (хоча в процесі надання послуги можуть використовуватися певні матеріали, запасні частини тощо),

· послуги не можна переміщати, складувати, накопичувати,

· процес надання послуги співпадає з процесом її споживання,

· присутність клієнта у місті та під час надання послуги обов’язкова.

Якщо послуга має певну ціну і може бути реалізована, то така послуга є різновидом товару. Прикладами послуг є парикмахерські, транспортні, консультаційні, ремонтні послуги та інші.

Для виготовлення продукції у процесі виробництва залучаються ресурси.

Ресурси – це сировина, корисні копалини та інші речі, які використовуються у виробництві й наданні послуг.

Продукція, що виготовляється протягом певного часу проходить різні стадії технологічного процесу і з огляду на це може бути незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).

Відомо, що в промисловому виробництві результатом праці є продукція, на підприємствах транспорту – відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів), а в установах зв’язку та банках – надання послуг юридичним і фізичним особам.

Усі товари, які виробляються у процесі виробництва поділяються на дві групи:

1) предмети споживання;

2) засоби виробництва.

Стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються продукцією відповідно І та ІІ підрозділів, а у промисловості – продукцією груп А і Б.

У свою чергу, предмети споживання поділяються на:

– продовольчі товари;

— непродовольчі товари,

а засоби виробництва:

 – предмети праці;

— засоби праці.

Номенклатура продукції – це перелік найменувань виробів, обсяги випуску яких передбачені планом виробництва продукції.

Асортимент – це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться відповідними техніко-економічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю тощо).

Вимірниками обсягу продукції у натуральному виразі є конкретні фізичні одиниці – штуки, тонни, метри та інші. У практиці планування та обліку обсягу іноді використовують умовно-натуральні показники (наприклад, виробництво сталевих труб може вимірюватись тоннами і метрами, тканин – погонними і квадратними метрами).

Обсяг продукції (особливо різноманітної за номенклатурою та асортиментом) у вартісному виразі на більшості підприємств різних галузей виробничої сфери визначається показниками товарної, валової чистої продукції.