Художні особливості українського костюма

У сорочках, які «виглядали» з-під поясного одягу, низ (пелена, лиштва) обов'язково оздоблювався горизонталь­ною смугою. Така орнаментація була поширена на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, Поділлі, Північній Буко­вині.

Чохли жіночих сорочок прикрашали на Київщині, Поділлі, Волині та в Гали­чині. Іноді рукави закладалися внизу в дрібні зборки, на яких, на віддалі кількох сантиметрів від закінчення рукава, нано­сився узор, переважно вишиваний. Уна­слідок цього рукав викінчувався своє­рідною оборочкою.

У подільських, покутських і буко­винських селах жіночі сорочки були оздоблені на спині та грудях вертикаль­ними смугами — погрудками.

Характер декорування чоловічих со­рочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше при­крашали, переважно вишивкою, пару­боцькі сорочки; стриманішими були со­рочки літніх чоловіків. В уставкових чоловічих сорочках, поширених та Се­редній Наддніпрянщині, оздоблювали стоячий чи виложистий комір, уставки, а також чохли чи низи широких рукавів. Безуставкові сорочки вишивали на гру­дях, комірі, кінцях широких рукавів та на плечах, по лінії вшивання рукава. З дру­гої половини XIX ст. широкі рукави чо­ловічих сорочок почали збирати в чохли. Такі сорочки побутували у степовій час­тині України, на Поділлі, Північній Буко­вині, Покутті.

На початку XX ст. в центральних областях та на Поліссі почали з'являти­ся чоловічі сорочки з манішкою. В них оздоблювали стоячий комір, широку ма-нішку та чохли.

Характерними особливостями при­крашення чоловічих сорочок вирізняли-

ся Лемківщина та Бойківщина. В тих околицях сорочки декорували на комірі, грудях, плечах та манжетах.

Із чоловічого поясного одягу укра­їнці оздоблювали святкові штани. Полот­няні штани, вишиті й мережані в нижній частині холошів, були поширені у бойків та буковинців. Суконні штани гуцулів прикрашалися багатою вишивкою на манжетах та уздовж бічних швів.

У жіночому поясному одязі перева­жало горизонтальне розміщення декору. В спідницях Середньої Наддніпрянщини, які прийшли на зміну плахтам, у бойків­ських спідницях-фартухах, поліських і волинських андараках та бурках, у за­карпатських платах композиційний центр орнаменту знаходився у нижній частині. Найбагатше декорували поліські андараки, які повністю вкривали орна­ментальними мотивами. В інших видах поясного одягу ширина декору колива­лася від 5 до 20 см — залежно від віку господині та традицій тієї чи іншої міс­цевості. Горизонтальне розміщення при­крас було характерне і для запасок. У запасках із двох пілок оздоблювалася, крім низу, вертикальна лінія з'єднання пілок. Народні майстри вміло розміщу­вали орнамент, концентруючи основну увагу на подолі спідниць, запасок чи фартухів. Чимдалі вгору декор рідшає, поступово переходячи у фон тканини.

Оздоблення верхнього одягу (ви­шивка, аплікація, шнуркування) розмі­щувалося уздовж швів і перебувало у прямій залежності від крою. Найскром-ніше декорували верхній одяг на Серед­ній Наддніпрянщині, Півдні України, на Волині й Поліссі.

Свити оздоблювалися в талії (уздовж підрізних бочків), у нижній частині ру­кавів, на комірі та вздовж верхньої поли. Свити з відрізною талією (Волинь) при-

Народні прийоми створення комплексів одягу

159

крашалися вздовж талії по лінії з'єд­нання швів на спині. На Слобожанщині жіночі свити декорувалися на комірі, рукавах, грудях та спині. Особливість жіночих юпок полягала в тому, що в них орнаментували низ юпки, низ рука­вів, талію, а також правий кут верхньої поли.

Свити з прямою спинкою і клинами по боках (Галичина) прикрашалися на місцях вшивання клинів та кишень. Ба­гатством оздоблення визначалися сіряки з прохідкою: на талії, уздовж прохідки, на кишенях, у нижній частиш рукавів, уздовж пілок, на комірі та бортах, у ниж­ній частині одягу. Пишно декорували весільні свити на Львівщині та гуцуль­ські сердаки. На останніх оздоблення розміщувалося на комірі, рукавах (у нижній частині та на лінії вшивання), вздовж пілок і внизу сердака, а іноді на грудях та бічних клинах.

На більшості території України ко­жухи не орнаментували, за винятком деяких районів. Красою і багатством декору славилися охтирські та богодухів-ські кожухи, вишиті на полах, спині та комірі. В тулуб'ястих кожухах Київщини оздоблювали рукави, низ та праву полу з акцентом у кутку. В підрізних кожу­хах (Київщина, Полтавщина, Поділля) орнамент розміщувався, крім піл і рука­вів, ще на талії та вздовж підрізних боч­ків. У гуцульських кожухах, крім переда, спини та рукавів, оздоблювали плечі й лінії вшивання рукавів.

У безрукавках звичайно декорували­ся перед, поли, спина. На Середній Над­дніпрянщині орнамент наносився вздовж піл, на грудях, внизу та обрамляв вирізи для шиї та рук. На Київщині багато прикрашали нижній кут правої поли (так званий наріжник), а також, спинку вздовж талії.

З жіночих головних уборів оздоблю­вали очіпки, чепці, полотняні накривки (убруси, намітки, перемітки, рантухи), так звані старовіцькі хустки. Іноді виши­вали дівочі стрічки. Намітки, перемітки та убруси прикрашали на кінцях суціль­ним узором, а в буковинських нафрамах декорували все полотнище. В очіпках орнамент покривав усю поверхню, а в бойківських чепцях, дівочих стрічках Се­редньої Наддніпрянщини він мав вигляд горизонтальної смуги.

В усій Україні самостійним головним убором або доповненням до якогось ін­шого була хустка. Саморобні хустки оздоблювали вишивкою чи тканням. Орнамент розміщувався смугами на двох кінцях хустки під прямим кутом (Львів­щина, Волинь). На Волині, крім цього, багато оздоблювався край хустки, який звисав по спині. Щодо старовіцьких хус­ток, то вони були суцільно вкриті тка­ним орнаментом зі смуг, що ритмічно чергувалися.