Правове положення окремих верств населення Риму

Римські громадяни. Згідно з головним принципом древньоримського права, тільки римський громадянин - civis Romanus - користувався захистом права. Тому тільки civis Romanus міг бути членом римського суспільства і суб’єктом прав. Статус римського громадянина набували діти, народжені від шлюбу римських громадян. Народжена в такому шлюбі дитина набувала статусу свого батька в момент зачаття. Римське громадянство втрачали в таких випадках: зі смертю особи, через продаж у рабство, особи, узяті в полон, засуджені до тяжкого кримінального покарання або вигнання з Риму.

Римські громадяни володіли всією повнотою цивільних прав: тільки вони могли володіти res mancipi - речами, які становили економічну основу рабовласницького суспільства, укладати різні угоди, звертатися до суду за захистом порушених прав. Тільки римські громадяни володіли jus connubii - правом вступати в шлюб і jus commercii - правом торгувати.

Латини. Правове становище латинів не було однаковим. За своїм станом до римських громадян наближалися так звані древні латини (latini veteres) - вільне населення общин Лаціуму, котре колись разом з Римом становило латинський союз, який припинив своє існування ще в ІV ст. до н.е. Древні латини користувалися обмеженими правами в публічно-правовій сфері. Вони користувалися лише правом голосу, проте не могли займати виборні посади магістратів. Однак вони мали такі ж jus commercii і jus connubii, як і римські громадяни.

Латини колоніальні володіли лише jus commercii, а jus connubii - тільки в тому випадку, якщо воно було спеціально надано окремим особам або населенню цілої общини. Право на звернення до суду за розв’язанням майнових спорів, а також порядок судочинства був для всіх латинів таким же, як і для римських громадян.

Перегрини. Серед вільних людей, проте не громадян Риму, найнижчу сходинку соціального становища в Стародавньому Римі посідали перегрини. Питання їхнього історичного походження ще й на сьогодні невирішене. Більшість дослідників вважають їх громадянами іноземних держав, котрі якимось чином потрапили на територію Риму, або ж громадянами капітульованих перед Римом держав (так звані капітульовані перегрини).

У стародавні часи перегрини жодними правами не користувалися. З розвитком товарно-грошових відносин такий стан вступив у суперечність з економічними потребами римського пануючого класу - адже розвиток торговельних відносин можливий лише на засадах рівноправності всіх учасників. Не випадково вже з найстародавніших часів у Римі з’являється інститут клієнтели. На клієнта поширювалася влада домовладики, і у випадку непослуху клієнт за рішенням суду міг бути повернутий в рабство. У свою чергу патрон зобов’язаний був турбуватися за долю клієнта, захищати його інтереси перед третіми особами, оскільки клієнт цивільної правоздатності не мав; він не міг набувати майно, вступати в договори тощо. Отже, перегрини спершу не користувалися ні політичними, ні цивільними правами римських громадян. І це значно перешкоджало нормальному розвиткові цивільного обороту між ними і римськими громадянами.

Статус перегрина набувала дитина, народжена в сім’ї перегринів або перегринкою поза шлюбом. За деякі кримінальні злочини римський громадянин позбавлявся свого статусу і висилався в місця проживання перегринів, де і одержував їх статус. Одночасно і деяким перегринам за особливі заслуги перед Римом дарувався статус римського громадянина.

Раби. Правове становище рабів не було завжди однакове. У ранній період історії їх правове становище випливало з наявності так званого домашнього патріархального рабства. Рабство в цей час ще не було прямою основою виробництва. Раб на правах молодшого члена входив до складу великої патріархальної сім’ї. Влада домовладики над рабом освячувалася релігією. Вбивство раба вважалося справою негідною. За заподіяння тілесних пошкоджень рабові, так само як і вільному, накладався штраф, різниця була лише в розмірі. Щоправда, власник міг віддати раба у найм, закласти, продати. Таким же правом домовладика володів стосовно інших членів родини - жінки, дітей. Особливістю раннього рабства було те, що влада домовладики над рабом була пожиттєвою.

У кінці республіканського періоду і з початком принципату раб з члена великої патріархальної сім’ї, хоч і обмеженого в правах, перетворюється в просту власність, зачислюється до інвентаря, майна рабовласника. Його правове становище визначається формулою: «раби є речами» - servi res sund. З того часу раб уже не суб’єкт, а об’єкт права, його дії не мають юридичного значення. Тепер раб не міг за своєю волею мати сім’ю, власність, право звертатися до суду, служити в армії. Фактично становище рабів було надзвичайно важким. Усім добре відомий сенатусконсульт, прийнятий при Августі (10 р. н.е.), за яким усі раби, котрі в момент убивства їх господаря перебували на відстані, що дає змогу почути крик, і не прийшли йому на допомогу, піддавалися тортурам і смертній карі. Влада рабовласників над рабами була безмежна і характеризувалася повним свавіллям.

Жорстока експлуатація рабів призводила до повстань, які розхитували економічні устої римського рабовласницького суспільства. Це змусило державу вживати заходів щодо визнання за рабами хоч якоїсь подоби на правоволодіння.

Державою встановлюються певні рамки відносин між рабовласниками і рабами, зокрема:

1) за безпідставне вбивство власного раба рабовласник ніс таке ж покарання, як за вбивство чужого раба;

2) віддати раба в гладіатори рабовласник міг лише з дозволу магістрату;

3) раб, якого покинув власник через старість або хворобу, набував свободу;

4) від нестерпної жорстокості рабовласника раб міг знайти притулок у храмі, і якщо така жорстокість підтверджувалась, то власника змушували продати раба іншому господарю.

Говорячи про поширення правоздатності рабів, важливо брати до уваги й те, що ставлення деяких рабів до засобів виробництва поступово змінюється. Уже в ІІ - І ст. до н.е. в середовищі міських рабів відбувається диференціація. У привілейованому становищі перебувають раби 83 цінних професій, освічені раби, наприклад, висококваліфіковані кухарі, педагоги, ювеліри, поети, художники, юристи і ін. Перелічені професії майже повністю були монополізовані греками. Володарі цих рабів їх оберігали, оскільки вартість їх була дуже високою.

Прагнення рабовласників піднести зацікавленість рабів у результатах праці привело до виділення пекулія. Проте права володільця пекулія були вже розширені. У ІІІ ст. н.е. було встановлено, що раб своїм пекулієм за борги господаря не відповідає. Крім того, раб наділявся правом відчуження пекулія, передачі у спадщину, повністю сам відповідав за свої зобов’язання, у тому числі і подавати позов до свого господаря.

У Римі відомі різні способи обернення в рабство, серед яких найдавнішим було захоплення у полон воїнів ворожої Риму держави. У рабство могли бути обернені й іноземці, які виявилися на території Риму і не користувалися ніякими правами чи привілеями. Рабом ставала дитина, народжена рабинею, навіть якщо батько був вільним.. За певних умов у рабство могла бути обернена й вільна людина, піддана Римської держави. Так у стародавній час глава сім’ї міг продати в рабство підвладного сина або дочку за непослух. Боржник міг бути проданий в рабство кредитором. Аналогічно міг учинити і потерпілий зі злодієм.

У рабство оберталися особи, засуджені до пожиттєвих каторжних робіт, а також вільні жінки, які вступали в зв’язок з рабами всупереч заборони власника.

Вільновідпущеники. Відпущений на волю раб називався вільновідпущеником (libertini). За загальним правилом вільновідпущеник набував правового статусу особи, яка дарувала йому волю, тобто залежно від того, хто був його попереднім власником. Якщо це був перегрин, латин чи римський громадянин, то й вільновідпущеник набував статусу, який відповідав становищу перегрина, латина або римського громадянина.

Вільновідпущеники були вільними, але обмеженими в своїй правоздатності. Вільновідпущеник зобов’язаний був поважати патрона, а прояв неповаги міг призвести до втрати свободи й повернення в рабство. За потребою вільновідпущеник і далі був зобов’язаний надавати патрону різні послуги, а також матеріальну допомогу. Він також не мав права звертатися до свого патрона з штрафним позовом.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеники обмежувалися в праві служити в римських легіонах, а в І ст. втратили право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

Колони. У період принципату поряд з рабським господарством розвивається і фермерське господарство. Внаслідок повстань рабів і масових страт, а також припинення притоку як військової здобичі їх кількість значно зменшується, і володільці латифундій починають розуміти, що більш вигідно здавати свої землі дрібними ділянками вільним орендарям - так званим колонам.

Римському праву відомі дві категорії колонів:

орендарі за договором, серед яких були й крупні наймачі, які використовували працю рабів, та орендарі, які з покоління в покоління сиділи на землях великих власників.

Так закон 357 року забороняє землевласнику продавати землю без колона, який сидить на ній.

У результаті колони із вільних (нехай формально чи юридично) людей перетворюються на кріпаків, рабів землі. У колонат переростало іноді користування пекулієм з боку рабів, які прикріплювалися в подібних випадках до земельної ділянки. Ці обставини ще більше стерли різницю між рабом і кріпосним колоном. На заміну рабству приходить інша форма експлуатації - колонат, якій судилося стати основною формою експлуатації у феодальному суспільстві.