VI. Відомі жінки Стародавньої Греції

План

I. Вступ: Жінки, що змогли проявити себе в патріархальному суспільстві

II. Нефертіті – «прекрасна прийшла» - цариця, політик, ідеал жіночої краси

ІІІ. Медея – міфологічна чарівниця

IV. Олімпіада Епірська

V. Клеопатра

VI. Відомі жінки Стародавньої Греції

1. Гіпатія (Іпатія) з Александрії

1.1 Юні роки

1.2 Викладацька та наукова діяльність

1.3 Знищення Серапейону. Школа Гіпатії

1.4 Останні дні та смерть

2. Ерінна (Герінна)

3. Агнодіка

1.1 Ранні роки

1.2 Початок медичної практики

1.3 Суд

4. Гіппархія з Маронеї

 

 

I. Вступ: Жінки, що змогли проявити себе в патріархальному суспільстві

В Стародавній Греції існувала патріархальна система устрою суспільства, в якому жінка була у залежному становищі та не володіла усією повнотою прав вільної людини. Тому провідні ролі в науці, мистецтві та політичному житті зазвичай діставалися чоловікам. І тим не менш, давньогрецька історія пам'ятає приклади представниць слабкої статі, чиї ідеї, діяння та досягнення викликали захват у сучасників та нащадків. Усі чули про легендарну постать давньогрецької поезії - лесбоську поетесу Сапфо, чи про Аспазію, з думкою якої вважав за необхідне рахуватися сам Сократ. Думаю, саме час розповісти про інших жінок, які в свій час також здійснили великий вплив на тогочасне грецьке суспільство.

VI. Відомі жінки Стародавньої Греції

1. Гіпатія (Іпатія) з Александрії (грец. Ὑπᾰτία ἡ Ἀλεξάνδρεῖα)

1.1 Юні роки

Філософ, математик та астроном. У своїх філософських поглядах притримувалась неоплатонізму. Точна дата її народження невідома, але вважається, що вона народилася приблизно у 370 р. н.е.

Гіпатія була донькою відомого александрійського філософа, математика та астронома Теона. Оскільки мати дівчинки вмерла при пологах, батько забрав її до себе, і маленька Гіпатія жила в Александрійському мусейоні, де Теон був управителем (згідно з словником Суда чи Свида, Візантія, II пол. X ст., він був останнім, хто займав цю посаду).

У 19 столітті були написані два романи про Гіпатію: берлінським романістом Фріцом Маутнером та англійським романістом Чарльзом Кінгслі. В пролозі роману берлінського романіста Фріца Маутнера міститься цікава легенда. Ось цей уривок:

«Теон нахилився, немов хотів поцілувати руку імператора, оборонця язичників, й тихо мовив, зі сльозами на очах: - …Сьогодні вночі… - сорок днів тому назад моя молода дружина подарувала мені дитя - … сьогодні вночі вона померла, залишивши мене на одинці з немовлям. Врятуйте, государю! Вони хотять хрестити…

Мертва тиша запанувала в залі, коли імператор узяв дівчинку з рук годувальниці:

- цю дитину я беру під свою опіку. Всі громи пекла й усі блискавки неба вразять зухвалу руку, яка посміє осінити її хрестом!.. Хай же не носить вона жодного смиренного християнського ймення. Я присвячую її першому Богові на небі, Зевсу Іпату, й нарікаю її Іпатією.

За чарівною хрещеницею імператора доглядали як за принцесою. Всі грецькі чаклуни, єгипетські жерці й європейські кабалістик передбачали маляті найблискучішу майбутність… Але імператор Юліан отримав у бою смертельний удар.

(Примітка: Фла́вій Кла́вдій Юліа́н, також Юліан ІІ Відступник —римський імператор, правив з 361 по 363, діяльність якого присвячена відродженню язичництва. Християнські письменники, сучасники й вороги Юліана назвали його «відступником» (грец. άποστάτης), і це прізвисько, підтримане церквою, тісно злилося з його ім'ям).

Велику частину ранньої освіти Гіпатія отримала від батька. Зокрема, Теон навчив дівчину ораторському мистецтву та вмінню переконувати людей. Осиливши в Мусейоні батькову науку, вона їде до Афін, де слухає лекції в заснованій Платоном Академії.

1.2 Викладацька та наукова діяльність

Повернувшись назад в Александрію, близько 400 року Гіпатія була запрошена читати лекції в Александрійську школу, де зайняла одну з найвідоміших кафедр - кафедру філософії. Викладала філософію Платона та Арістотеля, також математику, механіку, філософію та астрономію, займалась обчисленням астрономічних таблиць, написала коментарі до ряду наукових праць, зокрема Аполлонія та Діофанта.

Хоча ми не можемо зараз оцінити філософські чи математичні праці Гіпатії, люди довгий час користали з її винаходів, деякі використовуються і сьогодні.

· Александрія, як відомо, була найбільшим портом Середзем'я, і Гіпатія вирішила зробити морякам власний подарунок. Винайдений нею пристрій отримав назву пласкої астролябії. Він мав вигляд бронзового диску діаметром близько 15 см з нанесеними по окружності градусними поділками і невеликою ручкою-кільцем для підвішування на палець. На вісі диску кріпилась лінійка-алідада з двума прорізами-діоптрами, що оберталася. Аж до XVIII століття моряки всіх країн

Примітка: винайдення часто приписується Гіппарху. Теон Александрійський написав детальний трактат про астролябію, тому можливо, Гіпатія просто вдосконалила прилад. Зокрема, учень Гіпатії Синезій (Синесій) в одному із своїх есе-листів De Dono Astrolabii (Про подарунок астролябію) пише, що він удосконалив(sic!) астролябію з допомогою Гіпатії, і зробив його у найкращих майстрів срібних справ.

· Також вважається, що вона причетна до винайдення планісфери — зображення небесної сфери на площині, на якій можна обчислювати захід і схід небесних світил.

· Прилади, які, можливо, були винайдені Гіпатією і використовуються до сьогодні - ареометр(прилад для визначення густини рідини) та водяний рівень (дозволяє з високою точністю визначати горизонтальність поверхні).

Вважається, що її роботи не збереглися до наших днів, і що згадки про праці Гіпатії збереглися лише у візантійському словнику Суда та листах її учня Синезія. Тим не менш, в книзі "Історія діофантового аналізу від Діофанта до Ферма" І.Г. Башмакової та Е.И. Славутіна, в розділі "Хто був автором арабської версії "Арифметики", ставлять запитання про творця тексту. Вчені вважають, що автора слід шукати серед александрійських та візантійських вчених IV-VI ст. Вони доходять до висновку, що арабський рукопис - не частина "Арифметики" Діофанта, а самостійний твір на ту ж тему, написаний невідомим, але обізнаним коментатором. Але в цей час жив лише один математик, названий коментатором Діофанта, і це Гіпатія, нам нічого невідомо про інших математиків тої ж епохи з таким високим рівнем знань. "Таким чином, - пишуть Башмакова та Славутін, - можно вирішити, що арабський фрагмент є перекладом аннотованого нею тексту. Якщо це так,то арабський рукопис - єдиний твір Гіпатії, що дійшов до наших днів" (с.128).

1.3 Знищення Серапейону. Школа Гіпатії

В день знищення Александрійської бібліотеки та мусейону Гіпатія була закрита вдома під охороною вірних слуг. Переказують, що в той день загинув її брат та наречений, поет та філософ Елладій (вірність його пам’яті вона збереже до кінця своїх днів). Батько Гіпатії дивом врятувався – якісь добрі люди підібрали його, пораненого та без свідомості, і під покровом темряви принесли додому, ввіривши доччиній опіці (а Гіпатія розумілась і в медицині).

Після розгрому Серапейону багато вчених покинули Александрію. Але Теон, врешті вилікувавшись, перечекав трохи часу, доки пристрасті вщухнуть, і у власному домі відкрив приватну школу, де взявся навчати бажаючих механіці та астрономії. Він вважав, що рятувати треба не стільки сувої, барельєфи чи фрески, скільки саме уявлення про культуру та пізнання, про призначення науки та цінність мистецтва. Разом з батьком знову стала викладати і Гіпатія.

Слава її школи ширилася всім культурним світом. Бути учнем Гіпатії вважалося честю, і спраглі знань стікалися в Александрію звідусюди. Були серед них і християни – один з її улюблених учнів, Синесій, який згодом став єпископом Птолемаїди, навіть свої богословські праці випускав у світ лише після схвалення Гіпатії. Якийсь час у доньки Теона вчився навіть її майбутній вбивця – племінник архієпископа Феофіла, Кирило.

1.4 Останні дні та смерть

Час, в який жила Гіпатія, зовсім не сприяв заняттю науками. Навіть математика викликала підозри: в церквах нерідко просили Бога обрушити гнів на голови «математиків, магів та інших злодіїв» (астрономія в той час вважалася підрозділом математики). В 409 році був навіть виданий закон, що змушував всіх математиків з’явитися до єпископа, відріктися від богопротивних думок та поглядів та присягти на вірність християнству. Гіпатія, на щастя, тоді не постраждала: тодішньому архієпископу Феофілу навіть лестило те, що в його місті існує школа, рівної якій не існує ні в Римі, ні в Константинополі.

Але в 412 головою Александрійської церкви стає племінник Феофіла, Кирило. У нього виникає конфлікт з Орестом, олександрійським префектом, на нього організовується замах. Схоплений на місці монах на ім’я Аммоній (за іншими даними, Гієрака) був страчений.

Кирилу необхідно знайти козла відпущення, когось, хто символізував би для християн ненависне язичництво. Саме це і вирішило долю Гіпатії, яку багато в місті вважав найближчою порадницею та другом префекта. У 415 році під час березневого посту, коли вона поверталася додому, натовп релігійних фанатиків під кeрівництвом Петра звірськи забив жінку. Натовп витягнув Гіпатію з ношів, її побили та затягли до християнського храму. Тут з неї зірвали одяг та порізали гострими кінцями раковин. Тіло її було розірване на шматки, а залишки спалили у вогні. Так за свою мудрість та красу сплатила Гіпатія страшну ціну.

Іпатія була останнім представником давньогрецької математики. «Після цих останніх спалахів вогню грецької математики загасло, як загасла свічка», — писав Ван дер Варден у книзі «Пробудилася наука».

 

 

2. Ерінна (Герінна) (грец. Ἤριννα)

Давньогрецька поетеса, за деякими свідченнями, була сучасницею та подругою Сапфо, і жила близько 600 року до н.е. Таким чином, епітети, які додавали до її імені, Λεσβία – Лесбоська, та Μυτιληναία – Мілітенська, пояснюються її перебуванням у лесбоської подруги. Інша версія міститься в «Хроніках» Евсевія Кесарійського, де сказано, що Ерінна була сучасницею Демосфена і жила в середині IV ст. до н. е. Існує ще третя версія. Християнський апологет Татіан Ассирійський писав, що аргоський скульптор Навкід (до речі, учень Поліклета) створив статую дівчини. Цей варіант вважається найбільш неправдоподібним, оскільки Навкід жив у IV ст. до н. е., тому можливо, що Татіан помилився. Місце її народження теж викликає багато запитань, її батьківщиною називали острова Лесбос, Теос, Телос і навіть Родос. Померла молодою у віці 19 років.

Російський вчений В. В. Зельченко зі слів поетів, що згадували Ерінну, а також спираючись на тематику її творчості, описує життя дівчини: «Дівчина-самітниця, приречена суворою матір’ю на тяжку працю за прялкою і ткацьким верстатом, склала свою прославлену поему в 19 років і невдовзі після цього померла, так і не вийшовши заміж».

Всього з творчості поетеси до нашого часу збереглося близько 50 поетичних рядків. У збірці епіграм давньогрецькою мовою «Палатинській антології» (книги VI і VII) містить три епіграми, що приписують Ерінні. Та її найбільш відомим твором є поема «Прялка» (Ἠλακάτη), що в час написання складалася з 300 віршів, написаних дактилічним гекзаметром. Мова твору – дорійський діалект, з використанням так званих «сапфічних» та «епічних» елементів.

Александрійські поети були надзвичайно високої думки про цю поему і порівнювали її з «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера. «Триста її віршів рівні Гомеру», «наскільки Сапфо перевершує Ерінну в мелосі, настільки Ерінна перевершує Сапфо в гекзаметрі», - так казали про молоду поетесу давньогрецькі майстри пера, і протиставляли її «малу пісню» багатослівним творам своїх сучасників.

Зміст збереженої частини поеми, наскільки його можливо вловити, такий: лірична героїня (фрагмент написаний від першої особи) звертається до подруги Бавкіди, яка вийшла заміж і невдовзі загинула. В 20 віршах другого стовпчика, який найкраще зберігся, описані спогади про щасливе дитинство Ерінни та Бавкіди, змінюючи одна одну картини ігр, буднів та свят чергуються з погребальними голосіннями.

Такий сюжет поеми, оформленої як робоча пісня молодої дівчини, наповненої радісними та сумними спогадами, дозволив поетесі об’єднати в одне складне ціле елементи різноманітних поетичних жанрів, це і поховальні голосіння, і дитяча пісенька, «страшна розповідь» про Мормо (дух, що кусав поганих дітей, супутник Гекати), благання-настанова перед морською подорожжю, що чимось нагадує стилізовану магічну формулу і т. д.

Ерінна, без сумніву, цікавилася народної творчістю та поезією. Та навряд чи це зацікавлення пов’язане з живою традицією народної творчості, скоріш за все, її уявлення про фольклор опосередковане літературною традицією. Так, в епітафіальних частинах «Прялки» молода поетеса спирається не на традиційни обрядові поховальні пісні, а на Гомера та Евріпіда, а використовуючи пісеньку (хеліхелону – вид гри дівчат з піснями та танцями), насичує її сапфічною лексикою та ремінісценціями (неявними цитатами) з «Іліади».

У «Прялці» Ерінна обігрує тему ткацького мистецтва, використовуючи її як допоміжну метафору для розповіді про подругу дитинства. Ткацтво – це метафора, яка містить у собі своєрідний натяк, алюзію. Пряля символізує Долю - вона створює долю людини на своїй прялці. Нагадує міф про нитки життя та долі, що їх згідно з уявленнями древніх греків ткали богині долі Мойри. Спогади дівчини про дитинство та розваги перегукуються зі схожими елементами у творчості Сапфо.

Також можна помітити, що Ерінна сумує за втратою своєї подруги внаслідок заміжжя так само, як її остаточною втратою через смерть. Ці дві теми - смерть та одруження/заміжжя - раніше були об’єднані у міфі про Персефону.

Вчені вказали на важливе значення «Прялки» через побіжну тему погляду доньки на стосунки з матір’ю.

 

3. Агнодіка (грец. Ἀγνοδίκη)

Перша в історії жінка-лікар, спеціалізувалася на акушерстві та гінекології. Час її життя відносять до IV ст. до н.е. Про життя Агнодіки ми дізнаємося із роботи Гая Юлія Гігіна ''Fabulae'' (Історії).

1.1 Ранні роки

Агнодіка походила із заможної афінської сім'ї. Її бажання стати лікарем було наслідком того, що дівчина була свідком щораз більшої кількості жінок, що помирали або мали болісні пологи. Хоча жінкам було дозволено вивчати гінекологію та акушерську справу в часи Гіпократа, після його смерті лідери Афінської держави дізналися, що жінки-лікарі займалися абортами, і прийняли закон, згідно з яким жінка, що ставала лікарем, вчиняла державний злочин. Тож Агнодіка, вирішивши стати лікарем і допомагати афінським жінкам, обрізала своє волосся та одягла чоловічий костюм, аби мати змогу отримати медичну освіту, і пояснює своє рішення, зсилаючись на хворобу подруги.

1.2 Початок медичної кар'єри

Медичну освіту дівчина здобуває в Александрії, де жінки відігравали важливу роль у медичній профспілці. Відвідує лекції Герофіла, який на той час був досить відомим лікарем. Невдовзі, здобувши необхідну кваліфікацію, вона продовжувала прикидатись чоловіком, щоб лікувати афінських жінок.

Одного разу Агнодіка почула плач жінки, яка саме мала пологи. Дівчина прийшла допомогти, але жінка не хотіла приймати допомогу від чоловіка. Лише після того, як Агнодіка відкрила таємницю своєї статі, породілля дозволила лікарці приступити до роботи і вдало прийняти пологи. Жінки, що були поряд в той час, побоялися покликати звернутися за професійною допомогою.

Після цього випадку багато жінок почули про Агнодіку та почали звертатися до неї за допомогою. Популярність її як лікаря поступово збільшувалась, і до неї стали звертатися частіше, ніж до лікарів-чоловіків.

1.3 Суд

Коли лікарі-чоловіки побачили, що їхні послуги більше не потрібні жінкам, вони почали звинувачувати Агнодіку у розбещенні пацієнток. Вона була змушена відповідати перед судом на пагорбі Ареопаг в присутності ревнивих чоловіків та лікарів-конкурентів. Тож Агнодіка, піднявши туніку, відкрила свою справжню стать, і з неї зняли обвинувачення в спокушуванні жінок. Але її противники одразу ж висунули інше звинувачення - адже в Афінах жінки не могли займатися медичною практикою. Її врятували афінські жінки, середяких зокрема були жінки афінських правителів - вони встали на захист Агнодіки і картали чоловіків за те, що ті судили Агнодіку. Після короткого обговорення дівчину виправдали, а закон про жінок-лікарів в Афінах нарешті було змінено.

4. Гіппархія з Маронеї

Філософ-кінік та дружина Кратета Фіванського. (Примітка: кініки або киніки (грец. κῠνικοί від грец. κῠνός «собака» і/або грец. Κῠνόσαργες Кіносарг, пагорб у Афінах; лат. Cyniciциніки), також кинізм — одна з найвідоміших і найзначніших давньогрецьких сократівських філософських шкіл 4 століття до н. е. В основному вивчали етичні проблеми та їхній вплив на суспільство, ігноруючи вивчення теорії пізнання й розвитку суспільства. Кініки були послідовниками Антисфена. Виражали настрої демократичних прошарків сучасного їмрабовласницького суспільства. Основою щастя і благодаті вони вважали нехтування суспільних норм, відмову від багатства, слави, всіх чуттєвих задоволень, досягнення незалежності та внутрішньої свободи особистості.)

Народилася приблизно у 350 році до нашої ери в місті Маронеї у знатній сім’ї, тож отримала хорошу освіту. Згодом її сім’я переїхала до Афін, де брат Гіппархії, Метрокл, став учнем Кратета Фіванського, найвідомішого на той час філософа-кініка. Гіппархія закохалася в Кратета, і, незважаючи на протест батьків, вийшла за нього заміж. Навколо цього шлюбу існувало багато пліток та анекдотичних історій про розпущеність та безстидність, в тому числі і публічну.

Гіппархія мала принаймі двох дітей, доньку та сина Пасікла. Точно невідомо, коли вона померла, є дані, що це 280 рік до н.е. До нашого часу збереглася епіграма, яка могла бути використана як напис на її могилі:

I, Hipparchia chose not the tasks of rich-robed woman, but the manly life of the Cynic.
Brooch-clasped tunics, well-clad shoes, and perfumed headscarves pleased me not;
But with wallet and fellow staff, together with coarse cloak and bed of hard ground,

My name shall be greater than Atalanta: for wisdom is better than mountain running.

Суда повідомляє, що Гіппархія написала декілька філософських трактатів і деякі листи, адресовані Феодору Безбожнику. Дуже мало дойшло до нашого часу інформації стосовно її власних філософських поглядів, але, як і в більшості кініків, її вплив полягає у прикладі її життя, який був неприйнятним для більшості жінок того часу. Історія її пристрасті до Кратета і її відмова від звичних цінностей стала популярної темою творчості для багатьох пізніших письменників.

Одного разу, з’явившись на бенкет до Лісімаха, Гіппархія здолала самого Феодосія Безбожника (Феодосій Киренський, киренаїк, учень Арістіппа) таким софізмом: якщо в чомусь немає нічого поганого, коли це робить Феодор, то в цьому немає нічого поганого і коли Гіппархія це робить, коли Феодор б’є Феодора, в цьому немає нічого поганого, отже, коли Гіппархія б’є Феодора, в цьому теж немає нічого поганого. Феодор не знав, що на це відповісти, і коли Гіппархія його тріснула, він лише розірвав на ній плащ.

 

Список літератури

· Гіпатія

1. uk.wikipedia.org/wiki/Гіпатія

2. A. W. Richeson. Hypatia of Alexandria. National Mathematics Magasine,Vol. 15, No. 2 (Nov., 1940), pp.74-82.

3. Журнал "Наука и религия", № 3 за 1977 год, автор статьи: д.ф. н. Б. Быковский.

4. А. Штекли. Гипатия, дочь Теона. Ист. - биогр. альманах серии "Жизнь замечательных людей". Изд. ЦК ВЛКСМ "Молодая Гвардия, Москва, 1971 г.

5. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Флавій_Клавдій_Юліан

6. https://ru.wikipedia.org/wiki/Гипатия

7. Кингсли Ч., Маутнер Ф. Ипатия // Вступ. ст. П. Ф. Преображенского.

8. Андрей Балабуха. Хроника христианского вандализма. Гибель Гипатии. Сожжение Александрийской библиотеки. - Санкт-Петербург.

9. Michael A. B. Deakin. Hypatia and her mathematics. - The American Mathematical Monthly, March 1994, Vol. 101, Number 3, pp. 234-243.

10. И. Г. Башмакова, Е. И. Славутин. История диофантова анализа от Диофанта до Ферма. М.: Наука, 1984. 256 с.

· Ерінна

1. http://en.wikipedia.org/wiki/Erinna

2. https://ru.wikipedia.org/wiki/ Эринна

3. Эринна // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 26 томах (82 т. и 4 доп.) – СПб., 1890 – 1907, с.24.

4. Зельченко В. В. Творчество Эринны в контексте античной литературы. Санкт – Петербург, 2003.

5. Pomeroy, S. B. (n.d.). Chapter 17: Women and Ethnicity in Classical Greece: Changing the Paradigms. Rhodes University. Retrieved April 27, 2014.

6. Richardson, N. J. (1974). The Homeric hymn to Demeter,. Oxford Eng.: Clarendon Press.

· Агнодіка

Sharon Kirsh, Florence (2001), Fabulous Female Physicians, Second Story Press, ISBN 1-896764-43-6, p. 7-8.

· Гіппархія

1. Internet Encyclopedia Of Philosophy: http://www.iep.utm.edu/hipparch/

2. Диоген Лаэртский. «О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов». М., «Мысль», 1986.