Тема 3. Поняття та загальна характеристика злочинності

 

План

1. Поняття злочинності, її виникнення та загальна характеристика.

2. Основні якісно-кількісні показники злочинності: стан (рівень) злочинно­сті, структура злочинності, динаміка злочинності.

3. Латентна злочинність.

4. Причини та рівень латентної злочинності.

 

Терміни та поняття:

Злочинність; причини злочинності; рівень злочинності; структура злочинності; динаміка злочинності; коефіцієнт злочинності; показники динаміки злочинності; індекс латентності злочинності; індекс судимості; латентна злочинність; темп росту злочинності; темп приросту (зниження) злочинності; тенденції злочинності.

 

1. Злочинність – соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-караних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.

Виникнення злочинності було пов'язане з розпадом первіс­ного суспільства та створенням держави. Це явище зумовлю­валося розпадом суспільства на класи, появою приватної влас­ності та виникненням пов'язаних з цим соціально-економіч­них суперечностей.

Розвиток класового суспільства об'єктивно порушив питання про державно-правову охорону від посягань привласненої колишньою родоплемінною владою общинної власності й охорони особи та привілеїв панівних прошарків. Кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і феодальних держав, характери­зується у зв'язку з цим суворістю каральних заходів, нерівністю осіб, які потрапляли в його сферу, залежно від їхнього соціального статусу. Така ситуація зберігається у будь-якому суспільстві. Змінюючи одне одного, «володарі ситуації» - рабовласники, феодали, буржуазія, сучасні партії – незмінно були і є заклопотані тим, аби будь-які зазіхання на їхні інтереси вважалися злочин­ними, а особи, що їх скоїли, підлягали покаранню.

Сучасне значення злочинності не було відоме первісно­общинному ладу. Не можна порівнювати звичаї та норми моралі, що притаманні будь-якому людському суспільству, з нормами кримінального права з одного боку, а з другого – примус, без якого не може обійтись людське суспільство, з кримі­нальним покаранням як державно-правовим примусом. Злочинності та правового поняття злочину не могло бути при родовому ладові у зв'язку зі специфікою його соціально-економічних і духовних відносин. Колективна власність на землю, суспільна власність на основні предмети виробництва, дрібних знарядь праці, зрівняльний розподіл предметів споживання й все інше виключало майнову нерівність і зумовлені нею корис­ливі зазіхання, що складають основу злочинності в суспільстві. Розкол суспільства на протилежні угрупування призвів до бороть­би між ними, тоді виникла необхідність засобами кримінальних репресій захистити інтереси "володарів ситуації". Так виникло соціальне явище – злочинність.

Ознаки злочинності:

1. Злочинність – явище негативне, що завдає шкоди суспіль­ству загалом, так і конкретним його членам зокрема.

2. Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність – це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини.

3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

4. Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність – це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.

5. Злочинність має кримінально-правову характеристику. Поняття злочину – базового елемента поняття «злочинність» – дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміналізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керу­ється поняттям протиправності, трактуючи його як юридич­ний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування.

6. Злочинність – не статистична сукупність злочинів, а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за причиново-наслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами – економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються суперечностями взаємодії соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та змішаного характеру.

Це означає, що між усіма ознаками злочинності існує діалектич­на єдність. Це кількісно-якісна єдність її стану, структури, динаміки, характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правово­го явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни іншого.

7. Злочинність – це не механічна сукупність, а цілісна су­купність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи – окремі злочини та їх групи (підси­стеми) – перебувають у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

8. Злочинності притаманна ознака самодетермінувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

9. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчине­них на певній території у відповідний період часу.

10. Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегулярність стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.

11. Злочинність має масовий характер. Стосовно злочин­ності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукуп­ності дій.

12. Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість зло­чинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі по­рівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недо­ліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

Отже, вивчаючи рівень і динаміку злочинності, можна спо­стерігати різні стійкі розподіли її видів, закономірностей місця та часу вчинення злочинів, характерні особливості особи зло­чинця тощо.

Види злочинності:

Злочинність загалом поділяється на два види:

1. первинну (су­купність злочинів, скоєних уперше);

2. рецидивну (сукупність повторних злочинів).

Кожний з цих видів розмежовується на:

- злочинність чоловіків;

- злочинність жінок.

При подальшій класифікації злочинність і чоловіків, і жінок ділиться, у свою чергу, на:

- злочинність дорослих;

- злочинність неповнолітніх осіб.

Додатково можна назвати міську й сільську злочинність, злочинність у сфері сімейно-побутових відносин, злочинність регіонів. На сьогоднішній день дуже актуальною для нашого суспіль­ства стала організована та професійна злочинність.

Такий видовий розподіл допомагає, по-перше, конкретизу­вати вивчення багатьох проблем, а по-друге, це важливо для вирішення практичних завдань щодо запобігання цьому явищу в суспільстві.

 

2. Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині як іі індивідуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:

1) рівень злочинності;

2) коефіцієнти злочинності;

3) динаміка злочинності;

4) географія злочинності;

5) структура злочинності;

6) характер злочинності;

7) "ціна" злочинності;

8) стан злочинності.

Стан злочинності – це сукупність усіх показників, які ха­рактеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.

Рівень злочинності – це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених зло­чинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна­ченій території.

Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території про­живає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосову­ють коефіцієнти.

При цьому використовуються два види основних ко­ефіцієнтів злочинності.

По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:

де, К_з – кількість злочинів;

Ч_н – чисельність населення регіону;

Е – визначена кількість мешканців (єдина розрахункова база 1000, 10 000, 100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок.

По-друге, коефіцієнт злочинної активності, що роз­раховується на населення за віком з 14 років, тобто на осіб, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:

де, К_зл – кількість злочинців;

Е – визначена кількість мешканців (єдина розрахункова база 1000, 10 000, 100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок;

Н – кількість мешканців, які проживають на певній тери­торії віком від 14 років.

Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочин­ність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримі­нальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

Динаміка злочинності – показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша – це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга – зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об'єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації та в інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов'язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забез­печення невідворотності справедливого покарання.

До основних показників динаміки відносять:

Рівень ряду – це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.

Абсолютний приріст (зниження) – це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолют­них показниках.

Темп росту (зниження) – відсотковий показник рівня мину­лого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) – відсотковий показник відношен­ня приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

 

Структура злочинності – це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за­гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви­значеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і головний напрямок діяльності в боротьбі з нею. Структура ви­разно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.

Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага – це співвідношення частини злочинності до її за­гальної кількості:

де, Вз – вид (група) злочинів;

З – вся злочинність береться за 100 %.

Питома вага виражається у відсотках і характеризує злочинність з якісного боку.

Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочин­ності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих по­казників її структури.

 

«Ціна» злочинності.

Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є «ціна» злочинності, що склада­ється з:

- кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);

- шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);

- соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі зло­чинністю тощо).

 

Географія злочинності – це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

Нерів­номірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочин­ності пояснюється:

- конкретними соціальними умовами певного регіону;

- економічною його характеристикою;

- національним складом і структурою населення;

- послабленням соціального контролю за поведінкою людей;

- рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;

- рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.

При виявленні та взятті до уваги територіальної різниці в гео­графії злочинності стають більш видимими й конк­ретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конк­ретної практичної діяльності.

Поряд з поняттям «географія злочинності» існує і «топогра­фія злочинності», котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності – це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо).

 

3. Латентна злочинність – це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.

Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:

- питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;

- вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;

- якщо при розкритих злочинах спричинення матеріаль­них збитків частково відновлюється, то в разі прихованих – вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесу­альних шляхів для цього;

- почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі зло­чини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;

- латентна злочинність, оскільки вона все ж «помічається» дов­колишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;

- під її впливом деякі члени суспільства стають на злочин­ний шлях;

- складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;

- заважає реалізації принципу невідворотності відповідаль­ності за вчинені злочини;

- підриває авторитет правоохоронних органів держави;

- знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;

- сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

- сприяє процесам самодетермінації злочинності.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.

Природна латентність – це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним орга­нам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

Штучна латентність – факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.

Погранична латентність – факт злочину стався, але по­терпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:

1) низький – очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);

2) Середній – злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття зло­чину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);

3) високий – злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікав­лений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'яз­ливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабар­ництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку по­терпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

 

4. Причини латентності злочинів – необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та об­лікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття.

Під обставинами соціаль­ного характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяль­ності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.

Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, що зумов­люють існування латентної злочинності:

- до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються злочини. Приміром, специфічні недоліки у звіт­ності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речо­вих доказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях та ін.

- до суб'єктивних належать: небезпечність особи, що скоїла злочин; бажання приховати свою злочинну діяльність; небажан­ня потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі право­охоронних органів тощо.

 

Контрольні питання

1. Що таке злочинність?

2. Які ознаки злочинності?

3. Назвіть показники злочинності.

4. Що таке латентна злочинність?

5. Назвіть види латентної злочинності.

Тестові завдання

1. Укажіть правильне визначення поняття «злочинність»:

а) система державних і суспільних заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію злочинців, послаблення її причин та умов.

б) виявлення соціально-демографічних, правових, соціально-рольових, психологічних та інших властивостей суб'єктів злочину;

в) соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили;

г) діяльність яка спрямована на утримання від злочинів і коригування поведінки осіб, які схильні й спроможні вчиняти злочини.

 

2. Визначте які існують види злочинності:

а) первинна та рецидивна;

б) жіноча та чоловіча;

в) дорослих та неповнолітніх осіб;

г) усі відповіді правильні.

 

3. Укажіть правильне визначення поняття «рівень злочинності»:

а) це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в загальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на визначеній території;

б) це кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території;

в) це показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.);

г) це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів.

 

4. Укажіть правильне визначення поняття «латентна злочинність»:

а) це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом;

б) це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які пов’язані з переховуванням особи злочинця;

в) це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які пов’язані з прихованням доказів при судовому розгляді справи;

г) це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які пов’язані з систематичною неявкою учасників процесу по кримінальні справі.

 

5. Визначте, що належить до такого виду злочинності, як погранична латентна злочинність:

а) це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам.

б) факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.

в) факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього;

г) такого виду злочинності взагалі не існує.

 

Додаткова література

1. Сметаніна Н. Злочинність та її прояви: питання класифікації / Н. Сметаніна // Публічне право. – 2013. - № 2. – С.151-157.

2. Раєцька Л. Основні закономірності функціонування злочинності / Л. Раєцька //Юридичний журнал. – 2013. - №1. – С. 97-100.

3. Вербенський М.Г. До питання розуміння поняття «злочинність» у кримінологічній теорії: ґенеза та сучасний стан / М. Вербенський // Публічне право. – 2012. - №3. – С.104-109.

4. Тимчук О.Л Злочинність в Україні: сучасний стан, тенденції, детермінація/ О. Тимчук // Вісник Запорізького національного університету: Юридичні науки. – 2012. - №2. – С.223-231.

5. Ігнатов О. Щодо рівня злочинності в Україні і цілому та рівня кримінального насильства зокрема / О. Ігнатов // Часопис Київського університету права. – 2012. - №2. – С. 289-295.

6. Сметаніна Н. Методологічні питання вивчення злочинності як шлях пошуку її сутнісної основи / Н. Сметаніна // Часопис Київського університету права. – 2012. - №2. – С.317-321.

7. Воронов І. Поняття, структура ї характеристика високих інформаційних технологій у контексті сучасної злочинності / І.Воронов // Південноукраїнський правничий часопис. – 2010. - №2. – С.44-47.

8. Мельничук Т. Тенденції злочинності в Україні у 2005-2009 роках: аналітико-кримінологічний аналіз // Південноукраїнський правничий часопис. – 2010. - №4. – С.15-19.

9. Кандричин С. Злочинність в ареалі «зіткнення цивілізацій»: приклад України та Білорусі / С. Кандричин // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2010. - №3. – С.71-83.

10.Джужа О. Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспільства / О. Джужа, В. Василевич // Науковий вісник Академії Внутрішніх справи України. – 2010. - №1. – С.278-281.

11.Вавренюк О. Деякі питання виміру показників злочинності в Україні / О. Вавренюк // // Держава та регіони. Серія: Право. – 2009. - №2. – С. 53-56.

12.Шакун В. Межі впливу на злочинність / В. Шакун // Право України. - 2009. - №7. – С. 17-23.

13.Кулік О. Кримігологічний аналіз злочинності в Україні: напрями вдосконалення методології та методики/ О. Кулік // Право України. - 2009. - №7. – С. 52-57.

14.Литвин О. Загальна характеристика стану злочинності / О. Литвин // Юридичний журнал. - 2009. - №6. – С. 49-63.

15.Нікітін Ю. Осмислення феномена злочинності як фундаментального поняття профілактичних заходів / Ю. Нікітін // Держава і право: збірник наукових праць. – 2008. - №42. – С. 508-513.

16.Сметаніна Н.В. Визначення поняття злочинності у сучасній кримінології / Н. В. Сметаніна // Юридична осінь 2013 року. – Х.: Право. – 2013. – С. 16-19.

17.Сметаніна Н.В. До питання визначення "ціни" злочинності у сучасному суспільстві / Н.В. Сметаніна // Часопис Київського університету права. – 2012. – № 4. – С. 327-330.

18.Сметаніна Н.В. Методологічні питання виміру злочинності / Н.В. Сметаніна // Юридична осінь 2011 року. – Х.:Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого". – 2011. – С. 441-444.

19.Тимчук О.Л. Злочинність в Україні: сучасний стан, тенденції, детермінація / О.Л. Тимчук // Вісник Запоріз. нац. ун-ту: Юрид. науки. – 2012. - № 2. – С. 223-231.