Протидія виявам насильства в учнівському середовищі

На жаль, як показують соціологічні дослідження, в навчальних закладах ма­ють місце факти жорстокості й агресії.

Якщо говорити про фізичне насильство в ранньому підлітковому віці, воно має частіше ситуаційний характер (щось не поділили, або у відповідь на випад­кове, ненавмисне ушкодження за принципом "я постраждав, отже, в тому хтось винен").

Але до цього може вдатись і забійкуватий підліток, в стиль поведінки якого входить агресивність. Окрім фізичного насильства, дослідники називають емо­ційне, вербальне, психологічне і навіть сексуальне.

Все це виражається в зневажливій, грубій поведінці, приниженні образливи­ми словами, в погрозах, насмішках, недооцінці партнера, зверхності тощо. Особ­ливо негативні наслідки від насильства, коли воно проявляється з боку цілої гру­пи, як це буває в неформальних групах підлітків. Там правила поведінки форму­ються стихійно. При дотриманні максималістських вимог, ціняться вірність, чес­ність і відданість, але зневажається той, хто не зміг відстояти себе, не досяг певно­го становища в групі. Постраждалий або з переживанням усамітнюється, або проявляє підвищену агресивність, недисциплінованість і навіть правопорушення. Це можна пояснити тим, що у підлітковий вік людина переживає психологічну кризу, коли інтенсивно зростаючі потреби і діяльнісна сила самоутвердження входять в суперечність з можливостями їх реалізації. Звідси підлітки уявно іден­тифікують себе з "героями" (як на даний час, то телесеріалів) та наслідують, особливо лідерів неформальних підліткових груп, на їх погляд, мужніх. Між ними існує конкуренція, яка (під впливом телебойовиків) часом вирішується насильством.

Проте цей недолік неформальних груп підлітків може не проявитися в класі, якщо учням вдається згуртуватися в колектив, навколо єдиної мети, спільних інтересів, де кожен має своє зобов'язання і виконує його за честь свою і колекти­ву. Безумовно, тут особлива роль належить керівникові класу, наскільки він став авторитетним, по суті другом і, отже, об'єктом наслідування. Тут слід звернути увагу на те, що важливішим у становленні особистості підлітка є визначення ним своєї ідентичності (хто я такий, яким я хочу бути, як бачать мене інші), щоб бути морально і психологічно врівноваженим, виробити відповідну поведінку. Від цього ж, в основному, і залежить його настрій. Але тут, залежно від обставин і вихованості, дві крайності: занижена і завищена самооцінка.

Занижена самооцінка — незадоволення собою, переживання самотності. У такому випадку виникає реакція протесту, протистояння авторитетам, поряд­кам, нормам і агресивний настрій. Інколи відмова від опору і входження в псевдорелігійні групи.

Завищена самооцінка егоцентризм, зосередження уваги на власній особі, переоцінка своїх здібностей, надмірне честолюбство. Звідси може бути зневага до слабших, болісне реагування на критику, заздрість. А в разі розчарування— велика психологічна травма.

Разом з тим у підлітків виробляється самокритичне ставлення, заняття само­вихованням. Самооцінка в цьому віці нестійка. Тому є можливість впливати на неї, з опорою на по позитивне і тактовну критику негативного.

Взаємостосунки з дорослими і з батьками формуються під впливом праг­нення до і самостійності, емансипації від опіки дорослих. Але підлітки відчувають потребу в дружбі з дорослим, на рівних, без зверхності. Тому поради і зауваження мають виражати повагу, не принижувати їх гідності і самостійності. Важливо, наприклад, згуртуватися навколо однієї мети — успішне навчання, участь у спортивних змаганнях, художній самодіяльності, в олімпіадах і конкурсах тощо. Тоді кожного тішитиме успіх однокласників, у кожного виникне бажання підтри­мати товариша, а коли важко — прийти на допомогу.

Безумовно, на прояви насильства, агресивності підлітка в учнівському сере­довищі має вплив і те, які стосунки склались у нього з батьками, які взаємини батьків між собою, яке міжособистісне спілкування в родині. Одна справа, де­мократичні, рівноправні відносини. Інша — автократичні, коли одноосібно все вирішує батько, або авторитарні, коли не тільки вирішує, айв усьому приму­шує, несправедливо і жорстоко караючи. Останнє передається підлітку жорсто­ким ставленням до слабших і рабським — до сильніших. Не менш шкідливе попускне, а то й ігноруюче ставлення батьків.

Щоб запобігти можливим проявам насильства, слід враховувати також і те, хто більш схильний до цього внаслідок свого темпераменту. Так холеристичний тип темпераменту характеризується контактністю, але разом з тим агресивністю у поведінці.

Врешті, протидією проявам насильства є морально-психологічний клімат в самому учнівському колективі. Адже, якщо підлітка оточує ворожа обстанов­ка, то він вчиться агресивності, і навпаки. Якщо в учнівському колективі дружні стосунки між однокласниками, хлопцями і дівчатами, то спалахи насильства будуть зникати. Самі школярі протидіятимуть цьому критикою, засудженням подібних намірів. Але в цьому має бути міра, адже принизлива критика може викликати у підлітка почуття ненависті, замкнутості, заниження самооцінки.

Та все ж вирішальним у формуванні дружніх стосунків між школярами є допомога в зорієнтуванні у цінностях життя і виборі гідної культурної людини способу самоутвердження. А це пропаганда і залучення до змагань у навчанні, спорті, художній і технічній творчості тощо. Засудження культу насильства, який пропагується іноземними телефільмами. Пропаганда і формування дружніх стосунків в колективі як необхідної умови особистих успіхів і здоров'я. Вико­ристання для цього прикладів із життя і художньої літератури. Індивідуальний підхід до осіб, які вже заразились агресивністю, і до тих, які потерпіли від неї, щоб останні не страждали почуттям слабкості і не заражались помстою подібним способом.

Для розвитку свідомих дружніх стосунків між школярами слід як можна час­тіше обговорювати питання моральної поведінки. Важливо знати, з яких причин виникають негативні установки і настрої, на скільки вони тим "заражені". Для цього можна застосувати опитування, як от:

· Чи втручаєтесь ви в бійку, з якою метою?

· Чи легко вас роздратувати?

· Чи хочеться вам керувати?

· Чи довго пам'ятаєте образу?

· Чи завжди вам хочеться помститися?

· Кого ви схильні підтримати сильнішого чи слабшого?

· Які ви знаєте випадки насильства?

· Чи контролюєте ви свою поведінку так, щоб не образити когось?

Такі й інші запитання будуть для школярів приводом задуматись над власною поведінкою. Бо у підлітковому віці ще мала здатність до передбачення наслідків поведінки. Психіка досить нестійка, одна спонука може затьмарити всі інші. Дуже болісно вони реагують на несправедливість і приниження.

Так, розглянувши тему "Спілкування і здоров'я", можна зробити такий загаль­ний висновок: чим частіше, ширше і ширше відбувається спілкування між шко­лярами, тим менша ймовірність неполадок між ними, тим краще їх здоров'я.

А щоб зберегти оптимістичний настрій у випадку конфліктної ситуації необхідно виробляти психологічну установку на стриманість своєї реакції на дану ситуацію. Це дасть можливість добре проаналізувати її і виробити незаангажований (без прагнення виграти) підхід до вирішення на основі толерантного діалогу між сторонами з метою встановлення справедливості, можливо, навіть, з залученням третьої сторони—хай вона розсудить. А поки не вдається порозумітись, слід сприймати це як об'єктивну дійсність, ліквідація якої на даний час неможлива. Треба сприймати її як таку ситуацію, в якій немає винних, а тому і немає підстав для смутку.