Тема 1.1. Навчальний заклад як педагогічна система

КРЕАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК НАУКОВА КАТЕГОРІЯ

 

План

1.Поняття про технологію в освіті. Технологічний підхід до процесу навчання.

2. Сутність понять «креативність», «креативна особистість», «творча особистість».

3.Гуманістична спрямованість освітніх технологій.

4.Процес функціонування сучасних педагогічних технологій.

 

У сучасних умовах глобалізації, інформатизації системи освіти України застосування інноваційних креативних педагогічних технологій навчання та виховання виступає як необхідна передумова ефективної підготовки фахівців мистецької сфери.

Ідею технологізації навчального процесу один із перших оприлюднив видатний чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Ян Амос Коменський, стверджуючи, що школа є майстернею, "живою типографією", яка "друкує" людей. Учитель, на його думку, в педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типографські працівники, створюючи книгу. Технологія навчального процесу, за переконаннями Я. А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього необхідно чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встановити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я. А. Коменський розглядав технологізацію як важливий засіб упровадження провідних дидактичних принципів [3, с. 59].

Швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці актуальним завданням педагогіки вважав створення "механізму освіти", що дасть змогу кожному підготовленому педагогу, який докладе багато власних зусиль, виховати будь-яку дитину [23, с. 60].

Не розділяв поглядів Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці відомий французький філософ і педагог Жан-Жак Руссо, який основою розвитку особистості вважав вільне виховання. Зважаючи на природу дитини, зазначав Ж.-Ж. Руссо, необхідно відмовитися від встановлених волею вихователя обмежень, відучувати дитину від сліпого підкорення цій волі [3, с. 59]. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення особистості до самовдосконалення, самопізнання, творчого саморозвитку.

Спроби впливати на неповторну особистість вихованця за допомогою технології засуджували також американський гуманіст Карл Роджерс, австро-німецький філософ і педагог Рудольф Штейнер, представники "педагогіки творчості" (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман), Лев Толстой, Костянтин Вентцель, Луїза Шлегер та ін. Вони вказували на пріоритети ідеї створення особливого дитячого світу, "пробудження душі дитини", прагнення зберегти в людині оригінальність і яскравість дитинства. Відповідно успішність чи неуспішність роботи навчального закладу оцінювали не на підставі використовуваних технологій, а зважаючи на творчу спрямованість особистості педагога, на створений ним клімат у процесі навчання й виховання.

З часом педагогічну технологію визнали як важливий чинник підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Поняття "технологія" (грец.τεχνη – майстерність, техніка; λογος – передавати) – наука про способи (набір і послідовність операцій) розв’язання завдань людства за допомогою технічних засобів; технічний метод досягнення практичних цілей; сукупність способів, які використовуються для отримання предметів, необхідних для існування людини; набір процедур і методів організації людської діяльності; засоби, які використовуються для моделювання поведінки людини [1; 2, с. 28–29].

Одним з перших, хто ввів у науковий та практичний обіг термін «педагогічна технологія» був Володимир Беспалько, який визначає її як проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці, як змістовну техніку реалізації навчально-виховного процесу [3, с. 65].

Педагогічна технологія – це сукупність науково обґрунтованих способів організації і здійснення педагогічної діяльності, які спрямовані на оптимізацію навчання.

Основні ознаки педагогічної технології виявляються у:

- постановці конкретних цілей, плануванні та організації їх виконання;

- використання систем раціональних способів у досягненні поставлених цілей навчання;

- система науково обґрунтованих дій активних учасників процесу навчання;

- взаємодія і цілісність трьох компонентів: організаційної форми, дидактичного процесу і кваліфікації педагога;

- проектування навчального процесу і гарантований кінцевий результат;

- педагогічна система, яка підвищує ефективність навчання через використання відповідних засобів;

- системний метод організації процесу навчання і засвоєння знань через взаємодію технічних і людських ресурсів;

- алгоритмізація спільної діяльності педагогів і суб’єктів учіння.

 

Педагогічну технологію характеризують два принципові моменти:

- гарантія кінцевого результату;

- проектування майбутнього навчального процесу.

 

Педагогічна технологія як область знань, включає методи, засоби навчання і теорію їх використання для досягнення цілей навчання.

У педагогічних дослідженнях поряд із поняттям «педагогічна технологія» вживається дещо вужче поняття «технологія навчання».

«Технологія навчання» – це певний порядок, логічність і послідовність викладу змісту навчання відповідно до поставленої мети, це певною мірою алгоритмізація спільної діяльності вчителя й учнів у процесі навчання, узгодженість їхніх дій і взаємовідносин» [6, с. 215].

Технологія не допускає варіативності, її головне призначення –

отримати гарантований результат…

Таким чином, за допомогою технологій забезпечується можливість досягнення ефективного результату (цілі) в розвитку особистісних властивостей у процесі засвоєння знань, умінь, навичок.

 

Досягнення творчого рівня розвитку особистості можна вважати найвищим результатом використання будь-якої педагогічної технології. Це безпосередньо стосується креативних педагогічних технологій.

 

Існують різні підходи до розуміння поняття «креативності» (від лат. creatio – створення):

- як здатність людини відмовитися від стереотипних способів мислення (Р. М. Сімпсон), ризикувати (Дж. Гілфорд);

- особливості поведінки особистості, які виражаються в оригінальних способах отримання результату, досягнення мети, нових підходах до визначення проблеми (Е. Торренс, Дж. Рензуллі);

- здібність продуціювати оригінальні ідеї в умовах розв’язання проблем (М. А. Воллах) [3, с. 60–61];

- здатність особистості визначати нові поняття та формувати нові навички, тобто здатність до творчості;

- здатність до розвитку своїх здібностей [6, с. 38].

 

Необхідними умовами прояву креативності майбутніх мистецької сфери є існування творчої особистості, творчого процесу та творчого середовища.

У психолого-педагогічній літературі поряд із терміном "творча особистість " використовують термін "креативна особистість".

Креативну особистість розуміють як особистість, яка має внутрішні передумови (особистісні утворення, нейрофізіологічні задатки), що забезпечують її творчу активність, тобто нестимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність [6, с. 22].

Творча активність не завжди може бути продуктивною. Саме продуктивну творчу активність називають творчою діяльністю, тобто таким творчим процесом, унаслідок якого виникає нове досягнення.

С. О. Сисоєва визначає творчу особистість як креативну особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності [7, с. 22].

Для результативності застосування креативних педагогічних технологій необхідно створити творче середовище, атмосферу пошуку нового, в умовах якої студенти могли б заглибитися у творчу діяльність, піддавати сумнівам сталі істини. Виникнення подібної атмосфери можливе лише завдяки збалансованості функцій того, хто навчає, і того, хто навчається.

У процесі застосування креативних педагогічних технологій важливим є дотримання наступних принципів:

1. Особистість викладача займає провідну позицію в навчально-виховному процесі, проте змінюється його ставлення до студентів, а також – до самого себе. Викладач – не просто "носій" інформації, а помічник у становленні та розвитку особистості студента. Змінюється характер управління,впливу на студентів: позиція авторитарної влади втрачається, натомість утверджується партнерська позиція демократичної взаємодії, співпраці, взаємодопомоги, заохочення ініціативи студентів. Змінюється також позиція студента, який орієнтується на активну взаємодію з викладачем та одногрупниками.

2. Зміна функцій знань і способу організації їх засвоєння. Процес засвоєння знань повинен бути організованим у різноманітних формах пошукової мислительної діяльності як продуктивний творчий процес.

3. Урахування соціальної природи навчання та розвитку особистості. Орієнтація не на індивідуальні, а на групові форми взаємовпливу, міжособистісних відносин та спілкування.

 

У процесі підготовки фахівців мистецької сфери застосовуються елементи таких креативних технологій, як:

- технологія розвивального навчання Л.Занкова,

- технологія особистісно-розвивального навчання Д. Ельконіна – В.Давидова,

- технологія розвитку творчої особистості

Г. Альтшуллера,

- проектні, модульні та інші технології.

 

Тенденції розвитку сучасних креативних педагогічних технологій безпосередньо пов’язані з гуманізацією освіти, яка сприяє самоактуалізації та самореалізації особистості, прояву творчого потенціалу майбутніх фахівців мистецької сфери.

Література

1. Волобуєва Т. Б. Педагогічна технологія навчального дослідження / Т. Б. Волобуєва // Наукова скарбниця освіти Донеччини. – 2011. – № 1 (8). – С. 28–32.

3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посіб. / І. М. Дичківська. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

4. Кларин М. В. Технология обучения: идеал и реальность / М. В. Кларин. – Рига: Эксперимент, 1999. – 180 с.

6. Морозов А. В. Креативность преподавателя высшей школы: монография / А. В. Морозов. – М., 2002.

7. Сисоєва С. О. Основи педагогічної творчості вчителя: навч. посіб. / С.О. Сисоєва. – К.: ІСДОУ, 1994. – 112 с.