Вибір матеріалів згідно теми

II. Спеціальна частина

 

 

 

1. Цементний розчин.

 

Для штукатурки бетонних поверхонь внутрішніх та зовнішніх поверхонь застосовують цементні розчини.

Вони складаються:

- в’яжуче – цемент;

- заповнювач – кварцовий пісок;

- вода.

Ці розчини гідравлічні, не пластичні. Для підвищення пластичності додають пластифікатори – вапно, глину.

Приготування розчину:

- просіяти окремо цемент і пісок;

- відміряти необхідну кількість матеріалів та добре перемішати в ємкості;

- до сухої цементно – піщаної суміші додати необхідну кількість води і перемішати до однорідної маси.

 

2. Цемент.

 

Цемент одержують при тонкому помелі портландцементного клінкеру з необхідною кількістю гіпсу. Клінкер одержують шляхом випалювання сировини у печах до спікання при t°1450°C.

Властивості цементу:

а) тонкість помелу – визначають просіювання проби цементу крізь сито №008, повинно просіятись не менше 85%;

б) строки тужавіння – початок тужавіння цементу через 45 хв. після приготування тіста, а кінець – не раніше 10 год.;

в) зміна об’єму при твердінні – у сухих умовах цемент зменшується в об’ємі, тобто дає усадку, на поверхні з’являються тріщини. У вологих умовах цемент збільшується в об’ємі на дуже малу величину. Всі конструкції із залізобетонну, цементного розчину змочують водою;

г) міцність – визначають випробовуючи у лабораторіях кубики розміром 70,7 x 70,7 x 70,7 мм.

Марки цементу можуть бути М400; М500; М600.

Застосування цементу:

- як в’яжуче в цементних розчинах для кам’яних, штукатурних та плиткових робіт;

- для виробництва залізобетонних виробів: перемички, палі та сходи; плити перекриття;

 

- огорожі та паркани;

 

- азбестоцементні вироби (для покриття даху плоского шиферу);

 

- керамзитобетонні блоки;

 

3. Кварцевий пісок.

 

Пісок складається з зерен кварцу розміром від 0,15 до 5 мм, домішок польового шпату і слюди, а також пилоподібних, глинистих частинок, сірчистих та мулистих сполук тощо. Домішки погіршують якість піску.

Присутність у піску глинистих в пилоподібних частинок легко встановити, розтираючи в долонях жменю вологого піску: чистий пісок не бруднить рук. Ці домішки обволікають зерна піску і перешкоджають їх зчепленню з в’яжучою речовиною. Таких домішок має бути не більше 3%.

Частинки слюди погано зчіплюються з в’яжучими матеріалами, відшаровуються і вивітрюються. Тому їхня частка не повинна перевищувати 1%.

Природні піски залежно від походження й умов залягання поділяються на гірські, річкові, морські. Гірські піски мають шорсткувату поверхню зерен, що сприяє отриманню розчинів підвищеної міцності, краще застосовувати для шарів набризк та грунт. Річкові та морські мають округлу форму зерен, краще застосовувати для накривних шарів.

За крупністю пісок поділяється на 4 групи:

- крупний;

- середній;

- дрібний;

- дуже дрібний.

Два останніх в штукатурних роботах не застосовують.

Зерновий склад піску визначають на стандартному наборі сит з розмірами отворів 2,5; 1,25; 0,63; 0,315; 0,14 мм.

Знаючи модуль крупності піску та повний залишок на ситі 0,63 за таблицями визначають групу піску.

 

4. Вода.

 

Для приготування розчинів можна брати водопровідну та питну воду з природніх джерел. Наявність у воді непотрібних кислот та лугів можна визначити, змочуючи в ній лакмусовий папір. Під дією кислоти лакмус на буває рожевого кольору, а під дією лугів – синього. Особливо небезпечні сірчані кислоти, які руйнують цемент. Непридатні для приготування розчину і бетонну стічні води, в яких є рослинні жири, цукор та кислоти. Мало придатна для приготування розчинів стояча вода боліт, озер. Морська вода придатна для штукатурних розчинів, які застосовують для другорядних будівель, оскільки після висихання з’являються на штукатурці плями (висоли).