Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права

Тема. Правовий статус фізичних осіб

Навчальна мета:

Ознайомитись з особливостями правового статусу фізичних осіб у міжнародному приватному праві, ознайомитись з колізійними питаннями громадянства у міжнародному приватному праві, дати характеристику правовому статусу іноземців на території України, їхній право- та дієздатності, проаналізувати правове становище громадян України за кордоном.

 

Час: 2 години.

Навчальні питання

1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права

2. Іноземці за законодавством України. Категорії іноземців за законодавством України

3. Правоздатність та дієздатність іноземців в Україні

4. Правове становище громадян України за кордоном

Нормативний матеріал. Судова практика

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради – 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Закон України „Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 32. - Ст. 422.

4. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23. — Ст. 161.

5. Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 41. — Ст. 197.

6. Законом України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — Ст. 250.

Список літератури

1. Міжнародне приватне право. Навчальний посібник / Під ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 366 с.

2. Федіняк Г.С., Федіняк Л.С. Міжнародне приватне право: Курс вибр. лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 432 с.

 

Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права

 

Серед суб’єктів міжнародного приватного права значне місце посідають фізичні особи — громадяни та іноземці. Кожна держава визначає у власному законодавстві, хто є її громадянином і хто є іноземцем, за загальним правилом більшість країн зазначає, що іноземцем є особа, яка не є громадянином держави. Так, зазначено у Європейській конвенції про громадянство, схваленій Комітетом Міністрів Ради Єв­ропи 15 травня 1997 р. та відкритій для підписання з 6 лис­топада 1997 р. Україна поки що не підписала цієї Конвен­ції. У сучасних умовах до кола осіб, відносно яких діють норми міжнародного приватного права, з урахуванням особливостей їхнього правового становища відносять також біженців, осіб, яким надано політичний притулок та ін. Нормами міжнародного приватного права регулюються цивільні, сімейні, трудові, процесуальні права фізичних осіб, тобто дані особи наділяються певним правовим статусом у міжнародних приватноправових відносинах.

У загальному розумінні правовий статус суб’єкта — це система визнаних і закріплених державою у законодавчому порядку прав і обов’язків даного суб’єкта. Правовий статус фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права — це сукупність усіх належних їм прав, свобод та обов’язків.

Правовий статус у міжнародному приватному праві часто залежить від:

1) виду правового зв'язку особи з дер­жавою (іноземні особи, особи без громадянства, особи з кількома громадянствами, біженці та ін.);

2) терміну пере­бування у державі ( постійно проживають, тимчасово пере­бувають);

3) мети перебування у державі (виконання служ­бових обов'язків, підприємницька діяльність; виконання певної роботи, навчання, підвищення кваліфікації, стажу­вання, лікування, знаходження у приватних справах тощо);

4) наявності у осіб імунітетів і привілеїв (працівники дипломатичних та консульських установ).

Особливість правового статусу фізичної особи полягає в тому, що, перебуваючи в іншій державі, вона підпорядковується двом правопорядкам: своєму вітчизняному (закону громадянства (lex patriae) чи закону постійного місця проживання (lex domicilii), оскільки зберігає правовий зв’язок з державою свого громадянства чи постійного місця проживання, правовий статус громадянина своєї держави, користується її захистом, підкоряється її законам, а також— правопорядку держави перебування (тієї держави, на території якої фізична особа перебуває у конкретний момент).

Статус цих осіб визначається такими міжнародними угодами, як, наприклад, Конвенція про правовий статус біженців від 28 липня 1951 p., Конвенція про правовий статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 p., іншими міжнародними угодами щодо прав і обов’язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.

Основоположними для визначення правового становища фізичних осіб є загальновизнані принципи й норми міжнародного права стосовно прав і обов’язків людини, що містяться у Загальній декларації прав людини (1946 p.), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (1966 p.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) та ін. (наприклад, заборона дискримінації за ознаками раси, національності, статі тощо).

До таких принципів належать:

- принцип безумовної заборони дискримінації за ознаками раси, національності, громадянства, статі (в трудових, шлюбно-сімейних відносинах);

- принцип поширення на іноземців юрисдикції держави перебування. Цей принцип означає, що для іноземців є обов'язковим правопорядок, установлений державою, в якій вони знаходяться. Якщо ж іноземець не підпорядковується її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави на виконання рішення, винесеного відповідно до закону (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права). Норми інших міжнародних актів, а саме ст. 20 Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, ст. 2 Конвенції про правовий статус біженців зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави перебування. Відповідно до ст. 12 зазна­чених Конвенцій, особистий статус апатрида чи біженця визначається за законами країни їх доміцилію чи, за відсут­ності такого доміцилію, за законами країни їх проживання.

- право на захист своїх прав з боку держави перебування. Це випливає, зокрема, зі змісту статей 7,8 Загаль­ної декларації прав людини, де зазначається рівність осіб перед законом та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, наданих їй конституцією чи законом.

- принцип визнання правосуб’єктності особи. Цей прин­цип може закріплюватись у конституціях держав (наприклад, п. 5 ст. 151 Конституції Алжиру) чи в інших нормативних актах (скажімо, в законах про правовий статус іноземців). Ви­знання правосуб'єктності іноземця з боку держави перебуван­ня означає, що він не звільняється від виконання законів цієї держави.

- принцип свободи виїзду іноземця з країни перебування закріплений у ст. 13 Загальної декларації прав лю­дини, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, іншими міжнародними актами.