Тема 2. Зміст освіти дітей дошкільного віку

Підготувала – доц. Горопаха Н.М.

План

1. Знання у розумовому вихованні та розвитку дитини-дошкільника.

2. Проблема державного стандарту дошкільної освіти. Базовий компонент дошкільної освіти.

3. Програми виховання і навчання дітей у дошкільному закладі

Література

1. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» (нова редакція): у 2 ч. / О. П. Аксьонова, А. М. Аніщук, Л. В. Артемова [та ін.]; наук. кер. О. Л. Кононко. – К.: ТОВ «МЦФЕР-Україна», 2014.

2. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція). – К., 2012.

3. Гавриш Н. Сучасне заняття в дошкільному закладі. – Луганськ, 2007.

4. Гончаренко А. Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників. – К., 2010.

5. Дитина: програма виховання і навчання дітей дошкільного віку / наук. кер. В. Кузьменко. – К., 2003.

6. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. – К., 2003.

7. Кононко О. Виховуємо соціально компетентного дошкільника. – К., 2010.

8. Кононко О. Перехідний період: самовизначення, зміна орієнтирів і пріоритетів // Дошкільне виховання. 2010. – № 1. – С.2-6.

9. Кононко О. Стратегічна мета виховання – життєва компетентність дитини // Дошкільне виховання. – 1999. – № 5.

10. Малятко: програма виховання дітей дошкільного віку. – К., 1999.

11. Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. ред. О.Л.Кононко. – К., 2009.

12. Плохій З. Формуємо екологічну компетентність молодшого дошкільника. – К., 2010.

13. Старченко В. Формування логіко-математичної компетентності у старших дошкільників. – К., 2009.

14. Терещенко О. Розвиток творчості старшого дошкільника в образотворчій діяльності. – К., 2009.

15. Шелестова Л. Формування цілісної картини світу в старших дошкільнят // Дошкільне виховання. – 2010. – № 3. – С.5-7.

16. Щодо порядку розроблення програм для дошкільних навчальних закладів. Лист МОН України від 27.05.2010. № 1/9-369 // Дошкільне виховання. – 2010. – № 6. – С.2-3.

Проблема змісту навчання є однією з найактуальніших у дошкільній дидактиці, адже ефективність навчання за­лежить передусім від його змістового наповнення. Зміст навчання дітей дошкільного віку має відповідати таким принципам:

1. Принцип зв'язку знань і вмінь із життям. Передба­чає поєднання ознайомлення дітей з навколишнім середо­вищем із знаннями та їх можливим використанням. Від­повідно до нього дітям слід не лише давати знаннями и формувати пізнавальні вміння, необхідні для самостійно­го освоєння навколишньої дійсності.

2. Принцип науковості знань. Зобов'язує пропонувати дітям для засвоєння точно визначені наукою положення, відкривати їм дійсність такою, якою вона є. Достовірність введених у програму навчання фактів і явищ повинна по­єднуватися з розкриттям їх взаємозв'язку і розвитку. При цьому слід враховувати теоретичні знання, на яких формується здатність до первинних форм абстракції, узагальнень і умовисновків.

Цей принцип виявляється у виборі змісту факту, який розкриває його сутність на основі поняття про нього. Наприклад, у змісті знань про живі об'єкти головними є розкриття зв'язку живого організму із середовищем, закономірна будова живого організму, що забезпечує ці зв'язки, тощо.

3. Принцип системності знань. Визначає структуру знань, які повинні опанувати діти. Системність надає знанням дієвості, придатності для ефективного використання у пізнавальній діяльності й у вирішенні практичних завдань. За словами К. Ушинського, лише розумна система, яка ви­ходить із суті предметів, дає цілковиту владу над знаннями. Важливим напрямом реалізації цього принципу є система­тизація знань — об'єднання, групування предметів і явищ за характерною або суттєвою ознакою. У молодшому до­шкільному віці предмети групують за кольором, розміром, пізніше використовують загальніші поняття, наприклад, «овочі і фрукти», «свійські і дикі тварини» та ін. Однак си­стематизацією не вичерпується принцип системності.

У кожному навчальному матеріалі важливо вирізняти центральні питання, упорядковуючи навколо них інші. Створення ієрархічних систем знань може охоплювати та­кі етапи:

— вибір центрального явища у певній сфері дійсності й поняття, що розкриває його сутність;

— вибір центрального зв'язку компонента поняття, взятого за основу побудови системи знань;

— поступове розкриття сутності об'єкта. У цій системі розкривається багатство сторін об'єкта пізнання, причин-но-наслідкові зв'язки як найважливіші у з'ясуванні його сутності.

4. Принцип виховувальної й розвивальної спрямова­ності знань. Передбачає включення у програму знань, які формували б свідоме ставлення до навколишньої дійснос­ті, оскільки саме предметні знання забезпечують вихов­ний і розвивальний вплив.

Свідоме ставлення до навколишньої дійсності форму­ється лише на основі розуміння сутності її фактів і явищ. Тому при вивченні будь-якого матеріалу слід знаходити можливості для виховання осмисленого ставлення дітей до предметів і явищ, виокремлюючи у змісті знань те, що ста­новить для дітей інтерес і може спричинити виховний ефект. Наприклад, розповідаючи про працю дорослих, важливо наголосити на значущості для людей її результа­тів. Діти найкраще засвоюють цікаві, важливі знання, які Поглиблюють процес пізнання.

5. Принцип доступності знань. Вимагає включення у Програму таких знань і вмінь, які враховували б пізнавальні можливості дітей. Доступність знань не означає Легкості засвоєння, а характеризує міру посильної трудності — ступінь розриву між підготовленістю дитини до засвоєннязнань і вимогами нових знань, можливостями їх засвоєння. Новий зміст має пов'язуватися з набутими ди­тиною знаннями, особистим досвідом. Тому знання повин­ні ускладнюватися відповідно до зростання пізнавальних можливостей дітей. Необхідною умовою цього є формуван­ня і розвиток пізнавальних інтересів дошкільників.

За змістом навчання дітей дошкільного віку є енцикло­педичним, тобто програма знань зорієнтована на широкий обсяг предметів і явищ дійсності. Цього вимагає соціаль­ний розвиток дитини, адже вона, інтегруючись у соціальне середовище, повинна у ньому орієнтуватися і діяти. Тому зміст програми охоплює знання, уміння і навички з най­різноманітніших сфер (про людину, об'єкти живої і нежи­вої природи, з літератури, образотворчого мистецтва, музики, лічби); видів діяльності людини (трудової, мов­леннєвої, образотворчої, музично-виконавської, конструк­ційної, пізнавальної, рухової), а також правила поведінки та ін. Диференціація різних сфер дійсності у змісті навчан­ня дошкільників необхідна для підготовки їх до предмет­ного навчання у школі.

У програмах навчання і виховання дошкільників знан­ня і вміння згруповані за відповідними розділами: жива і нежива природа; знання про найближче оточення; суспіль­ствознавчі знання; математичні знання; уміння художньої діяльності; знання й уміння мовленнєвої діяльності; етичні знання й уміння; уміння навчальної діяльності. Кожен роз­діл містить факти, предмети, явища, події, які є основою для створення системи знань у дошкільному дитинстві і протягом подальшого життя. Програми вибудувані на осно­ві принципу концентричності, згідно з яким знання дитини про предмет або явище розширюються, поглиблюються, уточнюються, систематизуються, узагальнюються.

Успіх навчання залежить від змісту навчального матері­алу, педагогічного керівництва навчальним процесом, особистісних якостей, рівня розвитку дитини.

У процесі навчання як провідного чинника розумового розвитку діти оволодівають такими найважливішими ком­понентами навчальної діяльності, як уміння розуміти на­вчальне завдання, планувати свою діяльність, діяти за планом і відповідно до рекомендацій дорослого, здатність до самоконтролю і самооцінки. У них формується довіль­ність психічних процесів, виховується організованість і відповідальність.

Як зазначає український педагог Олександра Савченко, сучасний зміст початкового навчання повинен бути ба­гатокомпонентним, включати систему знань (уявлень, понять, фактів, зв'язків, залежностей) про природу, людину, суспільство, техніку тощо; систему загальних способів на­вчальної діяльності; досвід індивідуальної творчої діяль­ності; досвід емоційно-вольового, морального, естетичного ставлення людини до навколишньої дійсності; вміння ко­ристуватися системою цінностей суспільства.

 

Компетентнісний підхід	Знаннєвий підхід
Метадошкільної освіти — розвиток дитячого сві­тогляду, базових якостей особистості, досвідченості, компетентної поведінки у сферах життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам"	Метадошкільної освіти — озброєння дітей знан­нями, уміннями, навичками, необхідними їм для на­вчання у школі, правилами унормованої поведінки в суспільстві
Центральна фігураосвітнього процесу — дитина з її індивідуальною історією розвитку. Педагог при­стосовується до особливостей кожного вихованця	Центральна фігураосвітнього процесу — педагог, який організовує його, заохочує вихованців, кон­тролює, оцінює, регламентує його, а разі необхідності, може вдатися до покарань, вважає, що всі діти мають пристосовуватися до нього
Стратегія педагога— запрошення вихованця до діяльності, надання їй привабливості та смислу, ви­словлення довіри можливостям дошкільника, оцінка вкладених у роботу зусиль, надання права на помил­ку, повага до його самооцінних суджень, порівняння із самим собою (вчорашнім-сьогоднішнім-ймовірним завтрашнім)	Стратегія вихователя— формулювання дитині сво­їх вимог до неї, контроль за всіма етапами їх ви­конання, оцінка результатів поведінки та діяльності, схвалення високих та докори з приводу низьких результатів, порівняння досягнень різних дітей між собою
Педагог опікуєтьсяорганізацією співбуття з діть­ми, урізноманітненням форм їхньої життєдіяльності, розвитком у них елементарної цілісної наукової кар­тини світу	Педагог опікуєтьсяорганізацією навчально-вихов­ного процесу, проведенням усіх запланованих занять у відведений на них час, досягненням їхньої високої результативності
Основний орієнтир для педагога— реальне сьогоденне життя — складне, суперечливе, швидко­плинне. Педагог розповідає про нього вихованцям, не обходячи складних питань, разом з дітьми спосте­рігає за різними його проявами, коментує їх, допома­гає розв'язувати проблеми	Основний орієнтир для педагога— нормативні приписи та художні (літературні, образотворчі, музич­ні, театральні, кіно-)твори відомих фахівців. Діти пізнають життя за книжками, картинами, відеозаписа-ми — хорошими, проте стилізованими, відірваними від реалій
Показник ефективної діяльності педагога— сві­доме ставлення дитини до життя, відчуття нею захи­щеності й комфорту, довіра до дорослого оточення; висока пізнавальна і моральна активність; володіння навичками практичного життя	Показник ефективної діяльності педагога— його власна професійна грамотність, умілість; зовнішня дис­ципліна в групі; готовність дітей до навчання у школі

 

Російська дослідниця Л.Парамонова розглядає проблему змісту дошкільної освіти з позицій таких важливих принципів, як принцип самоцінності дошкільного дитинства та принцип розвиваючого характеру навчання і виховання дитини. З оновленням змісту дошкільного рівня освіти пов'язане перш за все підвищення його якості; в той же час це використання нових методів і перебудови традиційних. Що становить суть змісту навчання? Його багатоаспектність, що охоплює і інформацію з різних галузей дійсності, і діяльність дитини, тобто до яких способів, до яких засобів вона вдається – до продуктивних, ігрових, рухових або пізнавальних? Як вона спілкується? Яка її поведінка в різних ситуаціях? Відбір змісту навчання пов'язаний і з визначенням стандарту, необхідного і достатнього для повноцінного і цілісного розвитку дітей, що забезпечує всім рівний старт для їх подальшого розвитку.

За якими основними принципами має відбиратися й вибудовувати сучасний базисний зміст дошкільного рівня освіти?

Перше: зміст має мати розвиваючий характер, спрямований на розкриття потенційних можливостей дитини. Ця теза Л. Виготського визнана у всьому світі. Однак на сучасному етапі її трактування значно розширене. Одні дослідники (В. Рубцов, О. Асмолов) вважають: діти багато чому вчаться не тільки від дорослого, але і в процесі взаємодії один з одним, інші (О. Усова, М. Поддьяков, О. Поддьяков) переконливо доводять: діти успішно розвиваються і самостійно в процесі практичного освоєння і перетворення різних об'єктів. Але, як ми знаємо, змістовну взаємодію та взаємодію з розвиваючими об'єктами в дитячому співтоваристві організовує дорослий. З його допомогою створюються і об'єкти. Про що це говорить? Педагог повинен знати, який зміст освіти – безпосередній чи опосередкований – краще розвиває кожного вихованця.

Друге: зміст дошкільного рівня освіти має носити системний характер, тобто забезпечувати взаємозв'язок тих об'єктів і явищ, які дитина пізнає, які «виступають» не самі по собі, а в системі інших об'єктів і явищ. Тим самим істотно розширюється інформаційне поле її пізнання, і, як результат, вже до старшого дошкільного віку дитина опановує умінням вбудовувати нові об'єкти у вже наявні системи. Це вміння виступає як засіб пізнання, тобто дозволяє виходити за межі конкретики, робити узагальнення, припущення і навіть прогнозувати деякі результати. Системний підхід, крім того, дозволяє педагогові реалізовувати на практиці важливий дидактичний принцип - «від загального до конкретного». У чому його специфіка? Для дошкільника кожне окреме явище виступає як прояв чогось спільного, що сприяє розбудові деякої цілісної картини.

Третє: системність змісту дошкільного рівня освіти дозволить педагогу реалізувати ще один важливий підхід. Мова йде про інтеграцію. Її відправний пункт – пріоритетні для дошкільного віку завдання розвитку дітей на основі поєднання чуттєвого і раціонального пізнання, але на рівні, відповідному їхньому віку. При такому підході у педагога є можливість:

а) не тільки збагачувати освоювані дітьми галузі дійсності, але і зберігши цілісність кожної;

б) домагатися необхідного освітнього ефекту за оптимальний час.

Проте механізми інтегрування змісту дошкільної рівня освіти (ні теоретичні, ні методичні) поки серйозно не опрацьовані і знаходяться в стадії вивчення. На сьогодні, як правило, в якості одиниці інтеграції виступає тематизм, що на жаль, в основному захоплює лише асоціативний пласт.

Четверте: зміст дошкільного рівня освіти повинен вводити дітей у світ культури не лише рідної, але й інших народів – іншими словами, забезпечувати мультикультурне виховання. Залучаючи дітей до власної культури і традицій, ми тим самим виховуємо в них почуття поваги, любові до своїх батьків, родичів свого народу, дитячого садка, мікрорайону, міста, країни в цілому, а також почуття гордості за них. Поняття «мала Батьківщина» в дошкільний період дитинства особливо значиме. Більше того, знаючи культуру свого народу, дитина буде ставитися з повагою і до культури іншого. Мультикультурне виховання, засноване не на асиміляції (коли культура меншини розчиняється), а на інтеграції, долучає до культури більшості зберігає традиції малого народу. Це одне з найважливіших завдань виховання.

Процес виховання нині все більше пов'язують з соціальним розвитком дитини, оволодінням нею правилами і нормами поведінки в суспільстві. Саме вони повинні бути сформовані в дошкільному закладі, в дитячому співтоваристві. Усвідомлення свого «я», своїх можливостей, вміння зрозуміти партнера, його можливості і збудувати на цій основі відносини – все це відбувається в дитячому співтоваристві і завдяки дитячому співтовариству. Якщо дитина налагоджує контакт з ким-небудь з групи (діада) – це одна обставина, і зовсім інше, коли вона вписується в групу гравців. Які різні позиції, тонкощі вона повинна врахувати, щоб знайти своє місце і не ущемити інших! Яка складна архітектура! Який корисний досвід! Зрозуміло, я маю на увазі групу, що розігрує змістовну гру. На жаль, зміст ігрової спільної діяльності в дошкільних закладах все більш і більш збіднюється.

Порушуючи проблему виховання, хотілося б висвітлити два аспекти.

Один з них: необхідно виховувати в дітях почуття толерантності, терпимості до думки інших, вміння визнавати і поважати права інших. Адже тільки взаємна терпимість людей різних рас, національностей, віросповідання, світоглядів може протистояти ненависті. Це, з одного боку. З іншого – важливо формувати і вміння цивілізовано висловлювати свою незгоду, незадоволення, образу. В іншому випадку таке собі «всетерпіння» може загнати дитину в депресивний або агресивний стан, кінцевий результат якого – психологічний надлом.

П'яте: у базисному змісті дошкільного рівня освіти повинні бути представлені різні види діяльності, а також сама діяльність у розвитку, її основні компоненти: мета, вибір засобу, знаходження способів, контроль і т.п. Діяльнісний підхід забезпечить дітям суб'єктивність освоєння соціокультурного змісту, зв'язок знань, джерелом яких будуть і дорослий, і партнери. Роль розвиваючого предметного середовища безмежна. Функціонально моделюючи розвиток діяльності, воно не тільки забезпечує її виконання, але й ініціює творчу взаємодію дитини з цим середовищем (думка С. Новосьолової).

Шосте: відбираючи зміст дошкільної рівня освіти, не забудемо, що його стержнем має бути особливий підхід до здоров'я дитини, що оберігає і зміцнює її психіку. У поняття «особливий підхід» входить не лише формування у дітей здорового способу життя, гігієнічних навичок – потреби умиватися, чистити зуби вранці і ввечері, мити руки перед їжею, не забувати про водні процедури, систематично займатися фізкультурою. Мова йде і про устрій життя дошкільного закладу, де створені комфортні умови для творчої діяльності, де кожна дитина впевнена, що вона захищена тому, що вся атмосфера дитячого саду пройнята добротою.

Принцип відбору змісту освіти, що оберігає здоров'я дитини, - це перш за все позитивна спрямованість у всьому. Так, даючи дітям, наприклад, уявлення про правильне харчування, педагог розповідає тільки про те, що корисно організму; відправляючись на прогулянку, привертає увагу групи до доглянутості саду, парку, до того, як легко дихається в тіні дерев. Негативна інформація може вселити в дитину почуття тривоги. У зв'язку з цим, коли мова йде про здоров'я дитини, мимоволі виникає питання: а чи повинна вона знати про свої права? Скажіть, як ними може скористатися дошкільник? Права, що захищають дитину, неухильно повинні виконувати дорослі - батьки, педагоги, державні керівники різних рівнів! От їм і треба їх вивчити!

У травні 2012 року затверджено нову редакцію Базового компонента дошкільної освіти. Базовий компонент дошкільної освіти єДержавним стандартом дошкільної освіти України, який реалізується програмами та навчально-методичним забезпеченням, що затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. У ньому зведено норми і положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих дитиною компетенцій перед її вступом до школи. У новій редакції Базового компоненту дошкільної освіти інваріантну складову змісту дошкільної освіти, як і в початковій школі, систематизовано за освітніми лініями, що забезпечує неперервність змісту освітніх ліній дошкільної та початкової ланок, цілісність розвитку дитини на рівні дошкільної освіти і наступність її в початковій школі. В основу Базового компонента дошкільної освіти, як і Державного стандарту початкової освіти, покладено компетентнісний підхід, що найповніше віддзеркалює сутність модернізації сучасного освіти. За компетентнісний підходом педагог в кінцевому підсумку має не тільки лати дитині певну суму знань, умінь і навичок, а й сформувати її компетенції. Стосовно підготовки до школи, то дошкільна освіта обмежується лише формуванням дошкільної зрілості дитини, тобто формування у неї психологічної, мотиваційної, особистісної, морально-етичної, мовленевої та інтелектуальної готовності.

Інваріантна складова містить такі освітні лінії: «Особистість дитини», «Дитина в соціумі», «Дитина у природному довкіллі», «Дитина у світі культури», «Гра дитини», «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі», «Мовлення дитини». Варіативна складова презентує освітні лінії «Комп’ютерна грамота», «Іноземна мова», «Хореографія», «Шахи».

Базовий компонент дошкільної освіти України ґрунтується на основних положеннях Міжнародної конвенції ООН про права дитини, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», інших нормативних актах стосовно дитинства.

Засадами нового Базового компонента дошкільної освіти виступили:

– визнання самоцінності дошкільного дитинства, його особливої ролі в розвитку особистості;

– збереження дитячої субкультури;

– створення сприятливих умов для формування особистісної зрілості дитини, її базових якостей;

– пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення у порівнянні з підготовкою до майбутнього етапу життя;

– повага до дитини, врахування індивідуального особистого досвіду дошкільника;

– компетентнісний підхід до розвитку особистості, збалансованість набутих знань, умінь, навичок, сформованих бажань, інтересів, намірів та особистісних якостей і вольової поведінки дитини;

– надання пріоритету соціально-моральному розвитку особистості, формування у дітей уміння узгоджувати особисті інтереси з колективними;

– формування у дітей цілісної, реалістичної картини світу, основ світогляду.

Зміст Базового компонента дошкільної освіти побудовано відповідно до вікових можливостей дітей на основі компетентнісного підходу, тобто спрямованості навчально-виховного процесу на досягнення соціально закріпленого результату (заданої норми, вимог до розвиненості, навченості та вихованості дитини), що зумовлює необхідність чіткого визначення засвоєння дитиною змісту освітніх ліній (знає, обізнана, розуміє, вміє, усвідомлює, здатна, дотримується, застосовує, виявляє ставлення, оцінює), орієнтує освітян на цілісний і загальний розвиток дитини, підкреслює важливість закладання в дошкільному віці фундаменту для набуття у подальшому спеціальних знань та вмінь. Увага педагога має спрямовуватися на головні лінії розвитку фізичного, психічного та морально-духовного здоров’я, особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етичної орієнтації з формування навичок практичного життя, емоційної сприйнятливості та сприяння розвитку індивідуальності дитини.

Набуття різних видів компетенцій дитиною дошкільного віку відбувається в різних видах діяльності (ігровій ― провідній для дітей дошкільного віку; руховій; природничій; предметній; образотворчій, музичній, театральній, літературній; сенсорно-пізнавальній і математичній; мовленнєвій; соціокультурній та інших) і вимагає практичного засвоєння дитиною системи елементарних (доступних) знань про себе та довкілля, моральних цінностей, уміння доречно застосовувати набуту інформацію. Життєво компетентний дошкільник поводиться самостійно і конструктивно в різних соціальних і життєвих ситуаціях. Базовим компонентом передбачено формування у дітини до кінця дошкільного віку таких компетенцій:

Освітня лінія «Особистість дитини»:

• Здоров’язбережувальна компетенція

• Особистісно-оцінна компетенція

Освітня лінія «Дитина в соціумі»

• Родинно-побутова компетенція

• Соціально-комунікативна компетенція

Освітня лінія «Дитина у природному довкіллі»

• Природничо-екологічна компетенція

Освітня лінія «Дитина у світі культури»

• Предметно-практична компетенція

• Художньо-продуктивна компетенція

Освітня лінія «Гра дитини»

• Ігрова компетенція

Освітня лінія «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі»

• Сенсорно-пізнавальна компетенція

• Математична компетенція

Освітня лінія «Мовлення дитини»

• Фонетична компетенція

• Лексична компетенція

• Граматична компетенція

• Діалогічна компетенція

• Монологічна компетенція

• Мовленнєва компетенція

• Комунікативна компетенція

Міністерство освіти і науки України на численні звернення щодо процедури підготовки та вико­ристання програм для дошкільних навчальних закладів роз'яснює.

Програми для дошкільних навчальних закладів роз­робляються та затверджуються відповідно до вимог Закону України "Про дошкільну освіту" (ст.23), наказу Міністерства освіти і науки України від 17.06.2008 №537 "Порядок надання навчальній літературі, засобам на­вчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України", зареєстровано­го в Міністерстві юстиції України 10 липня 2008 р. за №628/15319.

Для дошкільних навчальних закладів можуть роз­роблятися та затверджуватися основні та додаткові програми.

До основних програм належать Державна базова програма та спеціальні програми.

У Державній базовій програмі конкретизуються вимоги Базового компонента дошкільної освіти як дер­жавного освітнього стандарту та визначаються основні концептуальні засади, пріоритетні завдання (розвивальні, навчальні, виховні), змістові складові освітньої діяль­ності, орієнтовні обсяги змісту дошкільної освіти; наво­дяться критерії розвиненості, вихованості й навченості дітей, розроблені за науково обґрунтованими нормами фізичного і психічного розвитку дитини на кожному ві­ковому етапі дошкільного дитинства.

Державна базова програма включає інваріантну та варіативну складові змісту дошкільної освіти.

Інваріантна складова Державної базової програми визначає обов'язковий мінімум змісту дошкільної освіти відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологіч­них особливостей дітей для всіх дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів та форм власності, а також при здобутті дошкільної освіти в ін­ших формах.

Варіативна складова окреслює можливий до­датковий зміст освітніх послуг, засвоєння якого не є обов'язковим для всіх дітей дошкільного віку, а відпо­відає індивідуальним Інтересам, бажанням, здібностям вихованців та запитам їхніх родин.

Спеціальні програми розробляються для дошкіль­них навчальних закладів (груп) компенсуючого типу з урахуванням специфіки організації освітнього процесу в них та виду порушень у дітей (вади слуху, зору, мов­лення, опорно-рухового апарату, розумова відсталість, затримка психічного розвитку).

Спеціальні програми зорієнтовані на виконання основних вимог Державної базової програми та реалі­зацію корекційних, лікувальних впливів на дітей.

До додаткових належать комплексні, парціальні, аль­тернативні, експериментальні та регіональні програми.

Комплексні додаткові програми розробляються відповідно до Базового компонента дошкільної освіти з дотриманням засадничих принципів та основних вимог Державної базової програми.

Програми окреслюють оптимальний комплекс розвивальних, виховних, навчальних функцій і напрямів орга­нізації життєдіяльності, розширюють та конкретизують їхнє змістове наповнення в межах вікової компетент­ності дітей до 6 (7) років та передбачають поступове ускладнення програмового змісту на кожному віковому етапі, зокрема:

• за лініями розвитку дитини: фізичний, соціально-моральний, емоційно-ціннісний, пізнавальний, мовлен­нєвий, художньо-естетичний, креативний розвиток;

• з організації різних видів діяльності дітей: ігрова, рухова, пізнавальна, комунікативно-мовленнєва, трудо­ва, образотворча, музична, театралізована та ін.

Комплексні додаткові програми можуть також розроб­лятися:

• для сезонного, короткотривалого перебування ді­тей у дошкільних закладах (групах) з урахуванням обме­женої тривалості й скороченого обсягу змісту освітнього процесу;

• для здійснення соціально-педагогічного патронату з урахуванням специфіки освітньої роботи з дітьми та взаємодії з батьками у домашніх умовах;

• для дошкільних навчальних закладів (груп) з мовою виховання національних меншин — з урахуванням мови спілкування і навчання дітей тощо.

Парціальні програми укладаються з дотриманням засадничих принципів і вимог Державної базової про­грами. Вони поглиблено висвітлюють один із її змістових компонентів (лінію розвитку, вид діяльності), доповню­ючи зміст інваріантної чи/та варіативної частин Базової або додаткової комплексної програми.

Додаткові парціальні програми є основою для організації діяльності дошкільних закладів за пев­ним пріоритетним напрямом (художньо-естетичний, фізкультурно-оздоровчий, пізнавальний, етнокультур­ний, комунікативно-мовленнєвий та ін.) та надання дітям дошкільного віку освітніх послуг через функціонування творчих студій, гуртків, секцій у дошкільних, позашкіль­них, загальноосвітніх закладах та практичну діяльність домашніх педагогів (гувернерів) тощо.

Альтернативні програми розробляються з ураху­ванням вимог Базового компонента дошкільної осві­ти та відмінних від загальноприйнятих філософсько-концептуальних засад організації, змістового наповнення освітнього процесу, створення умов для розвитку, вихо­вання і навчання дітей.

Експериментальні програми ґрунтуються на Ба­зовому компоненті дошкільної освіти, розробляються і апробуються на предмет можливості та доцільності їх упровадження у практику дошкільної освіти в умовах дослідно-експериментальної освітньої діяльності все­українського, регіонального чи місцевого (локального) рівнів, офіційно організованої на підставі відповідних на­казів центрального органу виконавчої влади або місце­вих органів управління освітою, у дошкільних закладах (групах), які мають статус експериментальних.

Регіональні програми створюються з метою повні­шого задоволення потреб населення в освітніх послугах для дітей дошкільного віку певного регіону на основі Ба­зового компонента дошкільної освіти України, Держав­ної базової програми.

Регіональні програми відображають етнічні, історичні, природничо-кліматичні, соціокультурні та інші особли­вості регіону. Регіональний компонент має становити в них не менше 15 відсотків обсягу програмового матері­алу. Ці програми можуть мати комплексний або парці­альний характер.

Важлива умова розроблення програм — дотримання структури, що передбачає такі складові: пояснювальну записку та змістове наповнення.

У пояснювальній записці визначаються мета, концеп­туальні засади, специфіка програми, обґрунтування її структури; роз'яснюються принципи роботи за програ­мою, підходи до організації освітньої роботи з дітьми.

У змісті програм виокремлюються розділи за віковою періодизацією, в яких подаються стислі вікові характе­ристики розвитку дітей, зміст і форми організації освіт­нього процесу з кожного змістового компонента чи на­пряму, блоку програми.

Кожний розділ змістової частини програм завершу­ється показниками компетентності дітей відповідно до змістових блоків, в які скомпоновано освітні завдання й зміст освітньої роботи: за видами діяльності, лініями розвитку, напрямами роботи тощо.

Змістова частина програм може містити інформацію про засоби реалізації програмових завдань, наприклад

переліки ігор, вправ, літературних, музичних, художніх творів тощо. їх можна подати у вигляді додатків.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про дошкільну освіту" Державна базова програма затверджується Мі­ністерством освіти І науки після її апробації в дошкіль­них навчальних закладах на всеукраїнському рівні.

Іншим програмам надається гриф "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України" з конкретизацією їх спрямування:

• основним спеціальним програмам для дошкільних навчальних закладів (груп) компенсуючого типу після їх апробації на всеукраїнському рівні;

• додатковим комплексним, парціальним, регіональ­ним, альтернативним програмам;

• експериментальним Державній базовій і спеціаль­ним програмам для апробації на всеукраїнському рівні.

Науково-методичні ради обласних (міських) інститутів післядипломної педагогічної освіти можуть розглядати та схвалювати для використання в дошкільних навчаль­них закладах певного регіону додаткові та експеримен­тальні програми, що апробуватимуться на регіонально­му або місцевому рівнях.

Зазначимо, що програми, які отримали грифи МОН, вносяться до переліку навчальної літератури, засобів навчання і навчального обладнання, рекомендованих для використання в дошкільних навчальних закладах.

Сьогодні дошкільним педагогам запропоновано Ба­зову програму, яка уособлює означені вище вимоги, сто­їть на боці дитини. Її призначення — формувати в до­шкільнят уміння орієнтуватися, пристосовуватися, конструктивно впливати на довкілля і самих себе, само­виражатися у соціально прийнятні способи, реалізову­вати свої природні здібності, відстоювати власну гідність. Програма "Я у Світі" дає широкий простір для творчих пошуків педагогів, їх самореалізації та самостверджен­ня. Хочемо побажати в цьому успіху й сподіваємося на подальшу співпрацю заради її вдосконалення.

Спинимося й на такому важливому аспекті проблеми, як співіснування у перехідний період Програми "Я у Світі" з іншими. Як усім відомо, Базова програма розроблена на виконання Закону України "Про дошкільну освіту". У ст. 23 п. 2 цього Закону сказано: "Дошкільна освіта у межах Базового компонента... здійснюється за державною Базовою програмою та навчально-мето­дичними посібниками". Це означає, що основними кон­цептуальними, змістовими та організаційно-методични­ми засадами діяльності педагогів дошкільних навчальних закладів України є Базова програма "Я у Світі". Вона обов'язкова для використання в усіх регіонах України, закладах освіти для дітей дошкільного віку різних типів і форм власності.