Тема 3. Громадський контроль за діяльністю поліції

План:

1. Поняття громадського контролю. Принципи та суб’єкти громадського контролю.

2. Інструменти громадського контролю (звернення, запит на інформацію, громадські слухання, громадська експертиза тощо).

3. Звіт про поліцейську діяльність. Прийняття резолюції недовіри керівникам органів поліції.

4. Незалежні соціологічні служби.

5. Рівень довіри населення – основний критерій ефективності діяльності поліції. Залучення громадян до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліції.

 

1. Поняття громадського контролю. Принципи та суб’єкти громадського контролю. 2. Інструменти громадського контролю (звернення, запит на інформацію, громадські слухання, громадська експертиза тощо).

 

У ч.1 ст.5 Конституції України зазначається, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Громадяни можуть перевіряти діяльність державних органів та впливати на цю діяльність для того, щоб вони діяли в їхніх інтересах та на захисті їхніх прав. Держава зобов’язується створювати всі умови для належної участі (контролю) громадянами в здійсненні державної влади від прийняття відповідного законодавства до практичного його реалізації.

Громадський контроль органів влади – це дії осіб, спрямовані на те, щоб органи влади діяли законно та стояли на захисті прав та інтересів людини. Така діяльність закріплюється як національним законодавством, так і міжнародними нормами та стандартами. Деякі законодавчі акти прямо передбачають, що за діяльністю державного органу має здійснюватися громадський контроль. Так, у Законі України «Про Національну поліцію» цьому присвячений розділ VIII «Громадський контроль поліції».

Підзвітність органів державної влади (в контексті громадського контролю) – це можливість спостереження з боку різних громадських організацій, ініціатив, громадян за діяльністю як окремих співробітників органів державної влади, так і за заходами, призначеннями і бюджетним розподілом в у відповідних органах.

Обираючи державну службу й набуваючи статусу державного службовця, особа стає виконувачем публічної, професійної, політично неупередженої діяльності із практичного виконання завдань і функцій держави. Це означає, що діяльність державних службовців та її результати автоматично стають об’єктом громадського контролю органів влади. Перелік державних службовців визначений у статті 3 Закону України «Про державну службу». До об’єктів громадського контролю входять діяльність працівників державних органів, які не є держслужбовцями, та результати такої діяльності, оскільки від кожного його працівника залежить діяльність державного органу.

Суд, поліція, інші органи влади й громадськість, яка здійснює громадський контроль, є частиною одного суспільства та спільно формують його. Проте, в кожного з цих двох суб’єктів різні функції та права, спрямовані на захист інтересів та прав людини.

Суб’єктами громадського контролю поліції, судів, інших органів влади можуть виступати громадяни та їх об'єднання (громадські організації, професійні і творчі спілки, організації роботодавців, благодійні релігійні організації, недержавні засоби масової інформації, інші непідприємницькі товариства і установи), а також іноземці, які на законних підставах перебувають в країні. Суб’єкти громадського контролю можуть здійснювати контроль в найрізноманітніші способи, що не виходять за рамки закону, використовуючи один чи кілька інструментів контролю, постійно чи тимчасово, публічно чи не афішуючи свою діяльність, що залежить від конкретних цілей та завдань поставлених перед суб’єктом.

Однією з поширених з форм громадського контролю є громадський моніторинг дотримання прав людини в діяльності, судів, правоохоронних органів, інших органів влади, що здійснюється в сфері охорони державою прав людини та забезпеченні законності під час здійснення професійної діяльності вказаних органів. Предметом громадського моніторингу є відповідність діяльності органів влади цілям, задекларованим державою, та коригування цієї діяльності; здійснення їх функцій у сфері забезпечення прав людини; реалізація прав і законних інтересів окремих груп людей в процесі діяльності органів влади.

Загальні принципи громадського моніторингу:

1) добровільність участі;

2) незалежність від органів влади;

3) комплексність висвітлення проблем;

4) доступність процесу та результатів для всіх бажаючих;

5) об'єктивність;

6) обґрунтованість і доказовість результатів;

7) відкритість всіх етапів моніторингу.

8) публічність дій.

9) громадянська активність учасників.

Громадський контроль органів влади дозволяє контролювати не тільки дотримання прав людини – на їх основі ґрунтуються головні процеси між державою і людиною, відповідно до їх положень формується й українське законодавство. Прикладами контролю є виконання функцій працівниками комунальних, державних підприємств, органами влади при витрачанні державних коштів, надаванні деяких видів послуг як от оперативність та якість надання органами довідок, дозвільних документів тощо.

 

2. Інструменти громадського контролю (звернення, запит на інформацію, громадські слухання, громадська експертиза тощо).

 

Інструменти громадського контролю залежать від обраної форми, цілей та завдань громадського контролю. В процесі здійснення громадського контролю можуть змінюватись тимчасові задачі, умови діяльності, що також впливає на вибір інструментів.

Звернення. Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (ст.1) визначається, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформації, що знаходиться у його володінні (ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Суб’єкти владних повноважень зобов’язані надати особі запитувану публічну інформацію. Надання іншої інформації може обмежуватись, але тільки за умови проходження т.з. трискладового тесту, що є механізмом перевірки можливості обмеження доступу до інформації.

У чинному законодавстві трискладовий тест постає як тріада норм ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», послуговуючись якими суб’єкт застосування встановлює можливість або відсутність можливості обмеження доступу до інформації й передбачає, що обмеження доступу до публічної інформації здійснюється лише відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Такий тест є обов’язковим для застосування при обмеженні доступу до публічної інформації (тобто визначенні правового режиму інформації) відповідно до чинного законодавства України.

Опитування – це збір соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (усне опитування, інтерв'ю) або опосередкованого (письмове опитування, анкетування) спілкування того, хто опитує, з респондентом. У залежності від предмету дослідження розрізняють соціологічні, політологічні, маркетингові, психологічні опитування. В залежності від кількості опитуваних (вибірки, вибіркової сукупності), опитування можуть бути масовими, вибірковими, індивідуальними, експертними. Опитування використовуються також для вимірювання громадської думки з різних питань.

Громадські слухання. Ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальна громада має право проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Заслуховування звітів про результати роботи ‒ це загальна процедура громадського контролю, що полягає в публічному обговоренні результатів діяльності об’єктів громадського контролю під час їх спільних зустрічей із суб’єктами громадського контролю та експертним середовищем.

Громадська експертиза визначається Порядком сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади: «Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади... є складовою механізму демократичного управління державою, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, підготовку пропозицій щодо розв'язання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі».

Аналіз повідомлень громадян і ЗМІ, враховуються нові мас-медіа, наприклад, соціальні мережі.

Аналіз нормативно-правової бази на відповідність міжнародним зобов’язанням. Міжнародне законодавство є невід’ємною частиною національного законодавства у разі його ратифікацією Україною, тож усі інші законодавчі та підзаконні акти України мають бути приведені у відповідність із ними.

Участь суб’єктів громадського контролю в роботі консультативно-дорадчих органів об’єктів громадського контролю. Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 03.11.2010 № 996 визначено, що шляхом участі у таких органах, наприклад громадських радах при якомусь органі виконавчої влади, вони мають змогу формувати та реалізовувати державну політику держави.

Особистий візит до структурних одиниць органів влади, наприклад до територіальних підрозділів національної поліції, приміщень суду, місцевих рад тощо.

Візуальне спостереження.

Аудіо/відеозапис дій працівників органів влади. Законодавство забезпечує реалізацію таких дій громадян наступними нормами:

ст. 34 Конституції України: всі громадяни України мають право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб на свій вибір;

ст. 302 Цивільного кодексу України: фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію;

ст. 9 «Відкритість та прозорість» Закону України «Про Національну поліцію»: поліція здійснює свою діяльність на засадах відкритості та прозорості в межах, визначених Конституцією та законами України;

ст. 7 Закону України «Про інформацію»: ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм та джерел одержання інформації;

ст. 25 Закону України «Про інформацію»: журналіст має право робити аудіо і відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів;

ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»: журналіст має право відкрито проводити запис, зокрема, із застосуванням будь-яких технічних засобів.

Подання позовів до суду щодо призупинення або скасування дії рішень об’єктів громадського контролю, або припинення їх діяльності як такої, що суперечить закону та/або суспільним інтересам.

Інструменти контролю можуть трансформуватися та змінюватись, адже різні ситуації та час вимагають нових та відповідних реакцій суспільства. Стиль поведінки людей, які здійснюють громадський контроль, може відрізнятися за рівнем інтенсивності, утім, якщо дії особи не містять ознак правопорушення, то вони є законними. Як інститут громадянського суспільства громадський контроль є законним та базується на українському законодавстві та міжнародних нормах та стандартах.

 

3. Звіт про поліцейську діяльність. Прийняття резолюції недовіри керівникам органів поліції.

Звіт про поліцейську діяльність визначено ст.86 Закону України « Про Національну поліцію»:

1. З метою інформування громадськості про діяльність поліції керівник поліції та керівники територіальних органів поліції раз на рік готують та опубліковують на офіційних веб-порталах органів поліції звіт про діяльність поліції.

2. Щорічний звіт про діяльність поліції та територіальних органів поліції повинен містити аналіз ситуації зі злочинністю в країні чи регіоні відповідно, інформацію про заходи, які вживалися поліцією, та результати цих заходів, а також інформацію про виконання пріоритетів, поставлених перед поліцією та територіальними органами поліції відповідними поліцейськими комісіями.

3. Керівники територіальних органів поліції зобов’язані регулярно оприлюднювати статистичні та аналітичні дані про вжиті заходи щодо виявлення, запобігання та припинення порушень публічного порядку на офіційних веб-порталах органів, які вони очолюють.».

Так, суб’єкти громадського контролю можуть отримувати дані з зазначених звітів для оцінки діяльності поліції та територіальних органів поліції.

Ст. 87 Закону України «Про національну поліцію» закладено новий механізм прийняття резолюції недовіри керівникам органів поліції. Дана стаття закріплює можливістьпредставницького органу місцевого самоврядування (виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення) приймати резолюцію недовіри керівникам органів поліції, що є підставою для звільнення його із займаної посади:

« 1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські ради, обласні, районні та міські ради мають право за результатами оцінки діяльності органу поліції на території відповідно Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, відповідної області, району або міста своїм рішенням прийняти резолюцію недовіри керівнику відповідного органу (підрозділу) поліції, що є підставою для звільнення його із займаної посади.

2. Рішення про прийняття резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції може бути прийнято не раніше, ніж через один рік після його призначення на посаду.

3. Рішення про прийняття резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше двох третин від складу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських рад, обласних, районних та міських рад.

4. У рішенні про прийняття резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції мають бути зазначені мотиви для його прийняття з посиланням на обставини, що їх обґрунтовують.

5. Завірена належним чином копія рішення про прийняття резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції невідкладно надсилається кур’єром або поштовою кореспонденцією з повідомленням про отримання керівнику органу поліції, до повноважень якого належить право призначення та звільнення з посади керівника органу (підрозділу) поліції, щодо якого відповідний орган прийняв резолюцію недовіри.

6. Керівник органу поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади керівника органу (підрозділу) поліції, щодо якого прийнято резолюцію недовіри, з моменту надходження до очолюваного ним органу завіреної належним чином копії рішення відповідної місцевої ради про прийняття резолюції недовіри зобов’язаний невідкладно своїм наказом звільнити з посади такого керівника або відсторонити його від виконання службових обов’язків та призначити службову перевірку для вивчення обставин, що слугували мотивами для прийняття місцевою радою такого рішення. Про прийняте рішення відповідна місцева рада інформується в одноденний строк.

7. Службова перевірка для вивчення обставин, що слугували мотивами для прийняття місцевою радою резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції, проводиться в десятиденний строк.

8. За результатами проведеної службової перевірки керівник органу поліції, до повноважень якого належить право на призначення та звільнення з посади керівника органу (підрозділу) поліції, щодо якого прийнято резолюцію недовіри, зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня закінчення перевірки прийняти рішення про подальше перебування такого керівника на займаній посаді.

9. Про прийняте рішення стосовно подальшого перебування керівника, щодо якого прийнято резолюцію недовіри, на займаній посаді письмово інформується місцева рада, яка прийняла резолюцію недовіри.

10. У разі прийняття рішення про залишення керівника органу (підрозділу) поліції, щодо якого прийнято резолюцію недовіри, на займаній посаді відповідний керівник органу поліції повинен письмово поінформувати відповідну місцеву раду про причини прийняття такого рішення та надати копії матеріалів проведеної перевірки. Матеріали, що містять інформацію з обмеженим доступом, надаються на підставах та в порядку, визначених законом.

11. Місцева рада, яка прийняла резолюцію недовіри, протягом одного місяця з дня отримання рішення про залишення на посаді керівника органу (підрозділу) поліції, щодо якого прийнято резолюцію недовіри, та копій матеріалів проведеної перевірки має право повторно розглянути питання про прийняття резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції.

12. У разі якщо при повторному розгляді за рішення про прийняття резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції проголосувало не менше трьох четвертей від складу відповідної місцевої ради, таке рішення вважається остаточним і підлягає обов’язковому виконанню у триденний строк з дня прийняття.

13. У разі якщо керівник органу поліції, до повноважень якого належить право на призначення на посаду та звільнення з посади керівника органу (підрозділу) поліції, щодо якого прийнято резолюцію недовіри, протягом чотирнадцяти днів з дня отримання відповідного рішення очолюваним органом не видав наказу про звільнення такого керівника або не надіслав до відповідної місцевої ради інформацію щодо залишення на посаді такого керівника разом із матеріалами проведеної перевірки, рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри набуває статус остаточного і підлягає обов’язковому виконанню у триденний строк».

Положення вказаної статті мають застосовуватися у відповідності до законодавства про місцеве самоврядування, зокрема Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

 

4. Незалежні соціологічні служби.

Незалежні соціологічні дослідження. Соціологічне дослідження – це вид систематичної пізнавальної діяльності, спрямованої на вивчення поведінки людей, груп, відносин, процесів соціальної взаємодії в різних сферах життєдіяльності суспільства та отримання нової інформації, виявлення закономірностей суспільного життя на основі соціологічних теорій, методів і процедур.

Щодо поліції, найпоширенішими є соціологічні дослідження рівня довіри населення поліції, проте досліджуються різні аспекти в діяльності правоохоронних органів для визначення проблем, наприклад рівень незаконного насилля в правоохоронних органах, визначення ефективності роботи поліції тощо.

Незалежні соціологічні дослідження проводяться незалежними соціологічними службами, що створюють при ВНЗ або існують як громадські організації. Важлива умова їх діяльності – прозорість діяльності, зокрема в детальному висвітленні методології проведення соціологічних досліджень. Приклади відомих соціологічних служб в Україні: Центр «Соціальний моніторинг», Український інститут соціальнихдосліджень імені Олександра Яременка, Східноукраїнський Фонд соціальних досліджень, Харківський інститут соціальних досліджень, Соціологічний факультет Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Київський міжнародний інститут соціології, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та ін.

 

5. Рівень довіри населення – основний критерій ефективності діяльності поліції. Залучення громадян до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліції.

 

Інформація як результат спостереження слугує основою побудови стратегії дій з вирішення проблеми в конкретному органі влади, покращення й реформування його діяльності, підтримки позитивних практик, що формує довірливі відносини між громадою та органами влади для спільного підтримання правопорядку в суспільстві. Довіра – це взаємодія працівників органів державної влади та громади, які, виконуючи різні функції, налагоджують співпрацю й підтримують правопорядок.

 

Правопорядок у суспільстві формується багатьма чинниками, зокрема діями державних органів, громади, їх взаємодією, законодавством та соціальними змінами. В цьому випадку закон формує рамкові умови дотримання правопорядку. Працівники державних органів своїми діями впливають на громаду і навпаки, використовуючи різні за своїм характером дії та механізми. І органи державної влади, і громада впливають на правопорядок. Соціальні зміни загалом впливають на умови, в яких діють всі компоненти, тож можуть впливати і на органи державної влади, і на громаду, і на закон, і на правопорядок. З іншого боку, органи державної влади, громада, закон і порядок спричинюють ті чи інші соціальні зміни. Це взаємозалежні компоненти.

Дії, спрямовані на формування правопорядку, є умовою взаємодовіри; дії в обхід правопорядку руйнують довіру. Відтак співробітникам державних органів для формування довіри громади до владних структур слід самим дотримуватись правопорядку, підтримувати його та спонукати громадян діяти відповідно. Громада, в свою чергу, має як сама дотримуватися правопорядку, так і контролювати його дотримання органами державної влади.

Важливим елементом у взаємодії громади та поліції, громадському контролі є залучення громадян до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліції. Такий механізм закріплено ст. 90 Закону України «Про Національну поліцію»: «1. Контроль за діяльністю поліції може здійснюватися у формі залучення представників громадськості до спільного розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських та до перевірки інформації про належне виконання покладених на них обов’язків відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України.». При застосуванні даної статті необхідно враховувати положення Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», що пересікаються у сферах регулювання даного питання.

Висновок. Громадський контроль органів влади допомагає як окремому працівнику захищати права та інтереси людини, так і загалом підтримувати належну роботу всієї владної структури. Громада може відстежувати та покращувати власні дії, що забезпечуватиме належну реалізацію прав та інтересів людини. Відтак громадський контроль сприяє:

1) підвищенню відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2) визнанню, забезпеченню та захисту основних прав і свобод людини та громадянина;

3) підвищенню рівня участі громадян та їх об’єднань в управлінні державними справами, місцевому самоврядуванні та прийнятті рішень, що мають суспільне значення;

4) реалізації суспільних ініціатив, спрямованих на захист суспільних інтересів;

5) підвищенню рівня довіри громадян до діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

6) забезпеченню зворотного зв’язку між державою та суспільством, упередженню та вирішенню соціальних конфліктів;

7) формуванню та розвитку громадянської правосвідомості;

8) залученню населення в процес протидії корупції;

9) підвищенню ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

10) зниженню ризиків прийняття та реалізації органами державної влади та органами місцевого самоврядування протиправних рішень та/або рішень, що суперечать суспільним інтересам.