Інституціональне забезпечення соціальної відповідальності

Під інституціональним забезпеченням СВ слід розуміти систему інститутів-норм та інститутів-організацій, що визначають та реалізують концептуально-прикладні засади СВ поведінки на різних рівнях.

Міжнародними правовими рамками соціальної держави з її орієнтацією на розвиток людини, створення для неї гідних умов для життя стали норми Загальної декларації прав людини, ухваленої резолюцією ООН 10 грудня 1948 р. У ній наголошується, що кожна людина, як член суспільства, має право на здійснення необхідних для підтримання її гідності і вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національного і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави^[1],^,а також право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки добробуту її самої та її родини.

Концепція відповідального корпоративного громадянства на міжнародному рівні закладена ООН у Глобальному договорі, в якому сьогодні беруть участь компанії з усіх регіонів світу, міжнародні організації трудящих та організації громадянського суспільства.

Нормативно-правові аспекти міжнародного захисту економічних та соціальних прав людини для держав-членів Ради Європи віддзеркалює Європейська соціальна хартія, ратифікована Україною 14 вересня 2006 р. У ній викладено принципи реалізації соціальних прав працівників: право здійснювати діяльність за будь-якою професією у вибраній країні Європейського Союзу; право на справедливу заробітну плату; право на поліпшення умов життя та праці; право на соціальний захист та ін. Питання СВ держави ввійшли і до складу правових актів, ухвалених у рамках Співдружності Незалежних Держав. Прикладом може слугувати Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини від 25 травня 1993 р.

Стратегія Європейської комісії щодо КСВ, ухвалена у 2011 р., стала органічною складовою загальної стратегії розвитку «Європа-2020». Крім того, 15 із 27 країн-членів ЄС мають національні політики КСВ2. Організаційним форматом закріплення СВ є створення установ та організацій, що розроблюють та поширюють концептуальні та організаційно-правові засади СВБ.

Бізнес задля СВ (BSR) — всесвітня організація, яка допомагає компаніям-учасницям досягти успіху завдяки повазі до етичних цінностей, людей, спільнот та навколишнього середовища. Організація забезпечує всіх, хто бажає, інформацією, інструментарієм, тренінгами та консалтинговими послугами для перетворення СВ бізнесу на невід’ємну складову ділових операцій та стратегій ведення бізнесу.

Міжнародний форум лідерів бізнесу (International Business Leaders Forum) — міжнародна неприбуткова організація, її місією є просування на лідерські позиції відповідального бізнесу та партнерства заради соціального, економічного та екологічно стійкого міжнародного розвитку, особливо в нових ринкових економіках та ринкових економіках, що розвиваються. Форум спочатку був призначений для роботи в посткомуністичних країнах Східної Європи, але з того часу поширив свою діяльність наРосію, Азію, а також країни Тихоокеанського регіону, Африки, Південної Америки та Середнього Сходу.

В Україні загальні контури соціальної відповідальності визначено на конституційному рівні. Так, ухвалена 28 червня 1996 р. Конституція України закріпила основні риси новоствореної держави як суверенної, незалежної, демократичної, правової та соціальної. Концепцією Національної стратегії СВ бізнесу в Україні, що розроблена в рамках роботи Консультативної ради при Комітеті Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва, передбачений комплекс організаційних та нормативних умов розвитку СВБ:

-сформувати постійно діючий орган, до компетенції якого належали б аналіз наявного стану СВБ в Україні та сприяння її розвитку; створити регіональні консультативні ради з реалізації Національної стратегії розвитку СВБ;

-розробити Національну стратегію розвитку СВБ в Україні;

-розробити нормативну базу з метою впровадження екологічного та соціального маркування і методику його використання;

-унормувати систему преференцій для організацій, що запроваджують політику СВ та реалізують соціально важливі програми;

-стимулювати поширення українськими суб’єктами господарювання та організаціями нефінансових звітів, у т. ч. через українські та міжнародні спеціалізовані портали та бази звітів;

-розробити та щороку проводити бізнес-конкурси з тематики СВБ, зокрема щорічний Український національний конкурс якості.

Базовим та основоположним інструментом управління КСВ є планування.

Тому під час розроблення та запровадження практик КСВ у діяльність організації особливу увагу треба приділити системі планових документів та процедур, що забезпечують їх підготовку та реалізацію.У процесі планування необхідно забезпечити ефективний діалог зі стейкхолдерами. У проведенні переговорів доцільно задіяти організацію-фасилітатора, участь якої дасть можливість стейкхолдерам достатньо повно висловити свої погляди та очікування, надати діалогу прозорості. Формат проведення переговорів має бути різноманітний: ділові зустрічі, круглі столи, очні та телефонні інтерв’ю. Для стейкхолдерів, стосовно до яких організація планує активізацію СВ діяльності, доцільно встановити ранги переваг за вибраними критеріями, що враховуватимуться під час формування «карти стейкхолдерів». На слайді наведено формальні та змістові аспекти процедури імплементації планування КСВ у систему стратегічного управління організацією.