Вікові особливості юних спортсменів 15-16 років

Раціональне планування занять фізичною культурою, правильне використання засобів і методів розвитку фізичних якостей на всьому протязі навчання можливе лише за умови знань анатомо-фізіологічних особливостей дитячого організму.Вік 15-16 років характеризується інтенсивним зростанням і збільшенням розмірів тіла. Швидко ростуть довгі трубчасті кістки верхніх і нижніх кінцівок, прискорюється ріст у висоту хребців.Хребетний стовп підлітка дуже рухливий. Надмірні м'язові навантаження, прискорюючи процес окостеніння, можуть уповільнювати ріст трубчастих кісток у довжину.У цьому віці швидкими темпами розвивається і м'язова система. З 13 років відзначається різкий стрибок у збільшенні загальної маси м'язів, головним чином за рахунок збільшення товщини м'язових волокон. У підлітків на тлі морфологічної і функціональної незрілості серцево-судинної системи, а також триваючого розвитку центральної нервової системи особливо помітно виступає незавершеність формування механізмів, регулюючих і координуючих різні функції серця і судин. У період статевого дозрівання у підлітків відзначається найбільш високий темп розвитку дихальної системи. Режим дихання у дітей середнього шкільного віку менш ефективний, ніж у дорослих. За один дихальний цикл підліток споживає 14 мл кисню, в той час як дорослий - 20 мл. Підлітки менш, ніж дорослі, здатні затримувати подих і працювати в умовах недоліку кисню. У них швидше, ніж у дорослих, знижується насичення крові киснем. Як зазначає Е. А. Бондаревський, підлітковий вік - це період тривалого рухового вдосконалення моторних якостей, великих можливостей у розвитку рухових якостей. У дітей 15-16 років досить високими темпами покращуються окремі координаційні здібності (в метаннях на влучність та на дальність, у спортивно-ігрових рухових діях), силові і швидкісно-силові здібності; помірно збільшуються швидкісні здібності, витривалість. Низькі темпи спостерігаються в розвитку гнучкості 15-16 років - найсприятливіший для розвитку силових якостей людини. Найбільш високими темпами зростають показники сили великих м'язів, тулуба, стегна, гомілки, стопи. Відносні ж показники за цей час поліпшуються у осіб чоловічої статі приблизно на 200%, а у осіб жіночої статі - лише на 150%. Найбільш сприятливими періодами розвитку сили у хлопчиків та юнаків вважається вік від 13 - 14 років до 17 - 18 років, а у дівчаток і дівчат від 11 - 12 до 15 - 16 років, чому в чималому ступені відповідає частка м'язової маси в загальній масі тіла (до 10 -11 років вона становить приблизно 23 %, 15-16 років - 33%, а до 17 - 18 років - 45%).

 

Щоправда, за цей час збільшується і загальна маса тіла, тому приріст відносної сили не настільки виражений, особливо у дівчаток. У цьому зв'язку найбільш значні темпи зростання відносної сили різних м'язових груп спостерігаються в молодшому шкільному віці, особливо у дітей від 9 до 11 років

1.2.Загальна характеристика технічної підготовки нападаючого удару юних спортсменів 15-16 років.
.
Вміння тренера підібрати і своєчасно чергувати вправи сприяє швидкому спортивному зростанню займаються. При цьому необхідно дати правильне завдання у виконанні тієї чи іншої вправи, спрямувати увагу займаються на основні елементи вправи. Тренер повинен пам'ятати про те, що спортсмени володіють хорошою сприйнятливістю, швидко переймають рухи, манери, наслідують інших, намагаються копіювати те, що їм сподобалося.

У навчальній роботі з юними волейболістами 15-16 років необхідно враховувати і те, що в цьому віці вже проявляються найбільш здібні, талановиті гравці. При правильній методиці проведення занять вони будуть, як мовиться, «рости на очах». На жаль, іноді тренери шляхом «награвання» гублять їхні здібності. Юні волейболісти набувають неправильні навички, неправильне поняття про деяких моментах гри, не вміють орієнтуватися в складній ігровій обстановці. Придбані неправильні навички заважають надалі оволодіти більш складними технічними і тактичними прийомами. В цьому випадку важко переучувати спортсменів волейболістів до виконання правильних технічних і тактичних прийомів гри. Тому тренер повинен усвідомлювати всю серйозність і відповідальність побудови тренувальних занять з юними волейболістами.
Переміщення. Вдосконалення переміщень у молодшій юнацькій групі, як і раніше приділяється багато часу. Головна увага при цьому звертається на правильне, своєчасне і швидке переміщення в стійці із застосуванням падінь у випадках, коли це необхідно. Вправи в переміщеннях різноманітні і цікаві, вони часто проводяться: поєднання різних способів переміщень; з завданнями переміщатися у визначеному напрямку з різних положень; в поєднанні з імітацією технічних прийомів і, нарешті, з виконанням технічних прийомів гри. Такі вправи можна проводити одночасно на кожній стороні майданчика як естафети.

Імітація технічних прийомів. У технічній підготовці юних волейболістів велику роль відіграють вправи, пов'язані з імітацією технічних прийомів. Використовуються вони в залежності від завдань в будь-якій частині заняття.

Домагаючись чіткого виконання імітації, необхідно поступово давати займаються все більш важкі завдання, поєднуючи їх з іншими вправами. При імітації користь буде лише тоді, коли вправа виконується правильно і ніби з м'ячем. Погано, коли імітація виконується недбало, абияк, тільки позначається. Гравець при цьому не може повністю відчути виконання будь-якого прийому. Ще гірше, якщо гравці виконують імітацію повільно, але з грубими помилками, що заважає оволодіння правильною технікою. Тренер повинен стежити за кожним рухом гравців, щоб не допускати помилок.

Передачі м'яча. Майже всі вправи вдосконалення технічних прийомів пов'язані з передачами. Займаються слід засвоїти, що передачі є основою гри, грати без передач неможливо і будь-нападаючий удар залежить від передачі. Тому необхідно більше уваги звертати на якість виконання вправ в передачах. Навіть найпростіше вправу в передачах треба проводити з максимальною користю для підвищення майстерності володіння м'ячем. У більш складних вправах потрібно домагатися виконання всіх поставлених завдань.

Всі без виключення гравці в рівній мірі повинні вправлятися у всіх способах передач в різноманітній ігровій обстановці. Мова йде про те, що часто деякі гравці, так звані нападники, тренуванні передач не приділяють уваги і на заняттях виконують лише нападаючі удари. Ця хибна практика.

Займаються необхідно терпляче привчати правильно виконувати вправи. Гравець повинен навчитися правильно займати вихідне положення, правильно вибирати місце, правильно діяти, виходячи з конкретної обстановки. Часто можна спостерігати невміння займаються діяти у вправах: верхні передачі. При тренуванні верхніх передач вперед треба постійно нагадувати гравцям, що рух руками і напрямок польоту м'яча має бути вгору-вперед, так як інакше, якщо направити м'яч відразу вперед, страждає точність передач для нападаючого удару. При верхніх передачах тому також потрібно направляти передачі саме вгору-назад, щоб уникнути помилок в техніці, коли гравець різко прогинається і робить рух зігнутими руками назад. Необхідно більше приділяти уваги верхньої передачі м'яча над собою. Хоча в грі вона займає незначне місце і застосовується тільки для ударів з низьких передач близько передавального гравця, в навчанні вона грає велику роль. Передача над собою змушує гравця робити правильний вихід під м'яч. Тому її треба частіше застосовувати на заняттях. Передача в стрибку. На початку першого року навчання в молодшій юнацькій групі передача в стрибку використовується рідко і розучування її проводиться тільки в групі хлопчиків. Сама передача в стрибку вивчається в найпростіших вправах в парах і індивідуально біля стіни, біля баскетбольного щита з зупинкою після кожної передачі м'яча в стіну. Подачі. У молодшій юнацькій групі ставиться завдання остаточного вибору кожним гравцем основного способу подачі та вироблення міцного навички її виконання в грі. Удосконалюються точність і сила подачі, вміння подавати з низькою траєкторією, близько до сітки, вміння застосовувати той чи інший спосіб подачі, коли цього вимагає ігрова обстановка.

Досі удосконалення подач в спеціальних вправах недооцінюється. Деякі тренери вважають, що для вдосконалення цього прийому доволі застосування подач у двосторонніх іграх. Якщо іноді і даються окремі вправи, то просто так, для розминки в подачах. Це помилкова думка. Подачі, як і будь-який інший технічний прийом, повинні в рівній мірі вдосконалюватися у вправах, нехай навіть вони будуть менш різноманітні і цікаві.

Треба розуміти необхідність цього і виховати у гравців працьовитість, не привчаючи їх тільки до цікавих вправ. Кожен тренер має взяти за правило, наприклад, після розминки починати і закінчувати заняття вправами в подачах. Після складних вправ іноді можна давати подачі і в середині заняття. При цьому крім тренування основного способу верхньої подачі рекомендується приділяти увагу і іншим способам нижніх і верхніх подач.

У сучасній грі, часто застосовується так звана націлена подача. Це верхня пряма, не дуже сильна подача на точність. Техніка виконання націленої подачі дещо відрізняється від звичайної прямої подачі. М'яч підкидається не високо, трохи вище рівня голови. Рука до кінця не випрямляється (гравець не «тягнеться» за м'ячем), кисть не розкрита, а злегка стиснута в кулак. Удар по м'ячу виконується не сильно і як би знизу-взаді, поштовхом. Ознайомлення з цим способом подачі проводиться в групі хлопчиків у другій половині другого року навчання.

Нападаючі удари. Необхідно прагнути до того, щоб юні волейболісти в 15-16 років опанували всіма способами нападаючих ударів. При вдосконаленні прямого нападаючого удару удари виконуються як правою, так і лівою рукою. Тому всі вправи для нападаючого удару, починаючи з підвідних, необхідно виконувати і правою і лівою рукою. Хоча в кінцевому рахунку, гравці виконають ударів найсильнішою рукою за кількістю разів більше, все ж систематична тренування в ударах обома руками призведе до того, що при переході в старшу юнацьку групу гравці вже оволодіють ударами через сітку і правою і лівою рукою. Природно, удар найслабшою рукою буде виконуватися ще не досконало, але початок утворення навику буде закладено, а це головне.

Вже на початку занять у юнацькій групі застосовуються підготовчі та підвідні вправи для нападаючого удару з переводом вліво з поворотом тулуба. Велика увага приділяється ударів, виконаним з передач назад за голову. Всі ці удари виконуються проти одиночного блокування. Нападаючі удари виконуються з других передач, як юнаки, так і дівчата.

З середини першого року треба починати навчати хлопчиків нападаючому удару з низьких вертикальних передач. У дівчаток початок навчання цього удару можливо тільки в кінці другого року, і то лише з метою розвитку швидкості реакції і координації рухів у швидкому стрибку, так як даний спосіб є для них ще складним. Природно, що низькі передачі у дівчаток порівняно з хлопчиками будуть дещо вище (по відношенню до сітки).

Навчання боковому нападаючому удару, розпочате ще в попередній віковій групі, триває. Треба навчити гравців виконувати зустрічний удар по переходить через сітку м'яча з боку противника. Найчастіше такі удари доводиться здійснювати з місця, без розбігу, або з одного кроку. Можна виконувати також удар по зустрічному м'ячу, який переходить по висхідній траєкторії. М'ячі, які низько переходять над сіткою і тут же знижуються, бити не можна, так як м'яч піде в сітку.

У 15-16 років починається навчання нападникам ударів проти подвійного блокування. Проводиться навчання прямим нападникам ударів з першої передачі. Хлопчики починають вивчати відкидки і удари з откидок. До кінця другого року навчання хлопчиків знайомлять з нападаючим ударом з перекладом вліво без повороту тулуба.

У всіх ударах з першої передачі нападник не повинен поспішати (як, втім, і в будь-якому ударі, але в цьому особливо). Треба пропустити трохи м'яч, а потім швидко його «наздогнати». У будь-якому ударі м'яч повинен бути завжди перед гравцем. Часто у гравців не вистачає витримки і вони випереджають м'яч або знаходяться в момент стрибка під м'ячем. Це ускладнює виконання удару.

Для вдосконалення удару з першої передачі і відкидки застосовуються зорові сигнали.

Після оволодіння нападаючим ударом можна виконувати вправи в удари на точність, у визначені зони майданчика.

На рівні з навчанням ударів, в них треба вдосконалювати обманні дії, особливо імітацією нападаючого удару, наприклад перебивання м'яча двома або однією рукою у вразливе місце майданчика супротивника.

Страховка. Удосконалюючи нападаючі удари і блокування, не можна забувати і про страховку. Виконуючи нападаючі удари проти блоку в будь-якій зоні, треба по черзі підключати до нападником гравцям одного-двох страхуючих. Це ж відноситься і до блокуючим. Зазвичай на боці блокуючих грають ще і захисники, які виконують страховку при відскоку м'яча від блоку і обманних ударів.

Страховку треба розуміти досить широко. Страховка— це взаємодопомога гравців у виконанні будь-яких прийомів, особливо при відображенні подачі і при грі в захисті. В страховку включається також охорона зони іншого гравця, виявилася відкритою.

1.3 Методичні особливості навчання техніці нападаючого удару.

Спортивну техніку слід розглядати як систему елементів руху, спрямовану на вирішення рухової завдання. Ефективна техніка, відрізняючись високою коордінірованностио, стійкістю і економічністю, дозволяє спортсменові досягти найвищих результатів на змаганнях [15].

Техніка нападаючого удару розчленовується на чотири фази: розбіг, стрибок, власне нападаючий удар і приземлення. У свою чергу ці фази...складаються з мікрофази, що характеризуються своєрідністю зовнішньої форми рухів та особливостями нервово-м'язової діяльності. Такий поділ техніки нападника удару на фази і мікрофази відповідає смисловій структурі цієї дії і дозволяє повніше описати особливості окремих рухів.

Під час виконання розбігу і стрибка зусилля волейболіста спрямовані на вирішення двох основних завдань - досягнення найбільшої висоти стрибка і максимальної його точності по відношенню до траєкторії польоту м'ячі.

Співвідношення цих завдань змінюється по ходу розвитку рухової дії, обумовлюючи варіативність і стабільність його фазової структури.

Розбіг за своїм ритмічному малюнку розчленовується на три мікрофази: початок, середина і напригіваніем.

У першій, стартовою мікрофази, волейболіст, ще не визначивши характеру траєкторії польоту м'яча (другий передачі), виконує один або два В«СтупаютьВ» кроку в уповільненому темпі з характерною для ходьби подвійний опорою. p> У другій, підготовчої мікрофази, гравець визначає траєкторію польоту м'яча і коригує швидкість свого переміщення. Якщо передача занижена, то швидкість руху різко зростає і ходьба переходить у біг. Якщо ж м'яч спрямований по високій траєкторії, то швидкість руху збільшується незначно, а іноді і сповільнюється.

У третій мікрофази - напригіваніем - гравець виконує широкий біговій крок, який органічно зливається з наступними рухами. Від неподільності зусиль і їх швидкості в цей момент залежить ефективність використання сили інерції, утвореною горизонтальною швидкістю розбігу для стрибка вгору [15].

При напригіваніем стопа винесеною вперед ноги ставиться з п'яти, друга нога приєднується до першої, випрямлені руки відводяться назад для майбутнього махового руху.

Незважаючи на те що відштовхування від опори протікає в дуже короткий відрізок часу, в ньому також чітко виділяються три мікрофази. Перша починається з постановки п'яти стопи на поверхню майданчика. Тиск на опору при цьому супроводжується реактивним сплеском дінамографіческой кривої (у межах 300-500 кг). Ця сила утворюється завдяки стопорящую руху стопи і залежить від ваги тіла волейболіста. Анатомічна структура цієї мікрофази полягає в наступному: п'яткова кістка разом з таранної переміщається навколо фронтальної осі в поперечному суглобі плесна (шапаровском) так, що її п'ятковий бугор то наближається, то віддаляється від них, розташовуючись більш вертикально. При цьому задня група м'язів стегна (його розгиначі) і триголовий м'яз гомілки скорочуються, а чотириглавий м'яз стегна дуже напружена. Така робота м'язів необхідна для випрямленої положення кінцівки і підтримки стопи в стопорящую кроці при напригіваніем [5].

У другій мікрофази поштовху стопа повністю спирається підошовної частиною на поверхню майданчика. Відбувається згинання ніг в колінних суглобах, а тулуба - в тазостегнових суглобах.

Внаслідок цього відбувається значне зниження тиску на опору, яке в окремих випадках падає до нуля. При цьому м'язова напруга ніг стає значно менше. Руки волейболіста в цій мікрофази починають махове рух.

Згинання ніг в колінних суглобах і тулуба в тазостегнових суглобах, а також махове рух рук є вирішальною передумовою для відштовхування волейболіста від опори.

У третій мікрофази - відштовхуванні від опори - в результаті розгинання ніг в колінних, а тулуба в тазостегнових суглобах знову збільшується тиск на опору. Випрямлення ніг в колінних суглобах відбувається за рахунок різкого скорочення чотириголового м'яза стегна і триголовий м'язи гомілки, працюючих при дистальній опорі. Перша м'яз, закріплена на гомілки, тягне стегно вперед, друга, фіксована на п'ятковому горбі, переміщує гомілку і дистальний кінець стегна назад. Одночасно велика сідничний м'яз і задня група м'язів стегна (напівсухожильний, полуперепончатая і двухглавий) розгинають тулуб.

У заключний момент поштовху відбувається згинання стопи, то є безпосереднє відштовхування від опори. Одночасно з маховими зусиллями рук цей рух сприяє завершенню відштовхування і супроводжується додатковим тиском на опору (до м'язів, згинають стопу, відносяться: триголовий м'яз гомілки, задня велика гомілкова, довгий згинач великого пальця, довга і коротка малогомілкові) [15].

Висота стрибка в значній мірі обумовлена ​​«вибуховимВ» характером скорочення м'язів, максимальним нарощуванням швидкості махових рухів рук на початку відштовхування і уповільненому русі наприкінці поштовху. Найбільш вигідно сповільнювати рух рук на рівні голови, так як в цьому випадку величина реактивної сили (її тангенціальна складова) буде максимальною.

Істотне значення для висоти стрибка має положення стоп при відштовхуванні. На підставі проведених досліджень виявлено, що найбільш раціональним є природне для гравця паралельне положення стоп або невеликий розворот їх назовні. Н...езначний поворот стоп шкарпетками всередину НЕ робить істотного впливу на висоту стрибка у досвідчених спортсменів завдяки великій завадостійкості техніки. Однак у волейболістів більш низької кваліфікації таке положення стоп знижує висоту стрибка в середньому на 2-3 см [36].

Висота стрибка в чому залежить і від величини кута згинання ніг в колінних суглобах. Велике згинання ніг (близько 120 е) сприяє збільшення шляху В«розгонуВ» ОЦТ, але зменшує при цьому потужність відштовхування. У Водночас мале згинання ніг в колінних суглобах (120-130 В°) збільшує потужність зусиль при відштовхуванні, але зменшує шлях ОЦТ. Тому при великій силі м'язів нижніх кінцівок вигідно згинати ноги в колінних суглобах у межах 100-115 В°. При відносно ж малій силі ніг і переважанні в рухах швидкісного компонента (у юних волейболістів) доцільно виконувати стрибок з кутом згинання ніг в колінних суглобах 120-130 В° [35].

Якщо стрибок виконується з місця, то доцільно зігнути ноги в колінних суглобах до 80-90 В°. Це пояснюється тим, що в даному режимі роботи (при відсутності великої ударного навантаження у фазі амортизації) м'язи нижніх кінцівок не можуть проявляти максимальну силу, і тому для збільшення висоти стрибка слід значно збільшити шлях переміщення..

Ритм розбігу, обумовлений особливостями швидкості і траєкторії польоту м'яча для нападаючих ударів з прискорених і занижених передач (Полупрострельних, прострільну і коротких), характерний для кожного окремого випадку. Якщо при звичайній високій передачі (до її початку) нападаючий гравець виробляє незначний нахил тулуба вперед або один крок, то при укорочених передачах за цей же відрізок часу волейболіст виконує другу мікрофази розбігу. У даному випадку чітко проявляється випереджаючий характер розбігу волейболіста по відношенню до другої передачі м'яча.

При виконанні нападаючого удару з полупрострельних передач остаточна корекція швидкості розбігу і вибір місця для стрибка проводиться гравцем ще пізніше, під час останнього кроку-наскоку.

Залежність швидкості розбігу і стрибка від якості передач ще в більшій мірі проявляється при виконанні нападаючого удару з коротких і прострільну передачу. У цьому випадку розбіг, а іноді і відштовхування здійснюються під час першої передачі. У більшості ж випадків відштовхування від опори при нападаючих ударах з коротких і прострільну передачу збігається з моментом торкання рук розвідного гравця з м'ячем. Виняток з цього правила становить нападаючий удар по м'ячу, що знаходиться на висхідній гілки траєкторії польоту, коли відштовхування випереджає початок другої передачі [8].

Техніка удару по м'ячу складає другу фазу нападника удару. Тут також, руху розчленовуються на дві мікрофази: замах і власне ударний рух.

Замах правої руки для удару виконується відразу після закінчення відштовхування від опори. У цей час ліва рука, незначно згинаючись в ліктьовому суглобі, відводиться вниз, а права рухається вгору. При подальшому підніманні тіла гравця вгору права рука продовжує рух для замаху, праве плече відводиться назад, ноги гравця згинаються в колінних суглобах, а тулуб прогинається в поперекової частини хребта.

Всі ці рухи створюють необхідні умови для натягування великих м'язових груп грудей і живота, потужне скорочення яких сприяє значної концентрації зусиль у момент удару по м'ячу. Положення гравця перед ударом іноді називають положенням В«натягнутого лукаВ», так як за аналогією з натягнутим луком м'язи тулуба волейболіста в цей момент безопорной фази мають великі потенційні можливості для енергійного скорочення при ударі по м'ячу.

Удар по м'ячу здійснюється за рахунок різкого послідовного скорочення м'язів живота, грудей і руки. Найбільш ефективним за силою буде такою нападаючий удар, при якому швидкість руху проксимального ланки руки (її плеча), будучи найбільшою на початку руху, зменшується при зіткненні руки з м'ячем. Це сприяє виникненню реактивних сил, що збільшують швидкість згинання кисті в лучезапястном суглобі. Така структура рухів особливо необхідна при ударах по м'ячу, що летить над сіткою [15].

При ударах по м'ячу, що знаходиться далеко від сітки, сила удару збільшується за рахунок великої амплітуди ударного руху і В«жорсткостіВ» дотику руки з м'ячем. Збільшення амплітуди забезпечується більш значним згинанням руки в ліктьовому суглобі при замаху, а жорсткість дотику руки з м'ячем - напругою п'ясткової і зап'ястній частин кисті [23].

Таким чином, різні фази виконання нападаючого удару складаються не з повторюваних циклічних рухів, а носять вельми різноманітний характер як по зовнішній, спостережуваної формі рухів, так і за своєю швидкісно-силовій структурі.

Сучасними дослідженнями встановлено, що найбільша точність польоту м'яча при нападаючому ударі досягається при куті 160-170 В° між рукою і тулубом, тобто кол...и м'яч знаходиться попереду гравця.

Крім цього, залежно від смислової структури нападника удару виділяються три способи розбігу при цьому способі техніки: швидкісний, корекційний і універсальний. Перший спосіб розбігу застосовується при В«ВпевненомуВ» виході на удар, при другому відбувається деяке уповільнення (або прискорення по ходу розбігу (корекція) при недостатньо точному визначенні моменту удару, і в третьому поєднуються обидва ці способи

(7. Вієра, Б. Волейбол: Кроки до успіху/Барбара Л. Вієра, Бонні Джилл Фергюсон. - М.: АСТ: Астрель, 2004. - 170 с. p> 8. Волейбол: Підручник для вищих навчальних закладів фізичної культури/За ред. А.В.Беляева, М.В.Савіна. - М.: СпортАкадемПресс, 2002. - 368 с. p 23. Легенько С.В. Методика навчання технічним прийомам гри у волейбол: Учеб. сел. - Смоленськ: СГИФК, 2003. - 72 с. p>, 1. Агінако Л. Навчання технічним елементам волейболу/Л. Агінако// Спорт у школі. - 2008 (№ 23). p> 2. Ашібоков..., М.Д. Критерії оцінки техніко-тактичної підготовленості команд волейболістів/М.Д. Ашібоков. - «³сник АМУВ», 2006. - № 1 (20). - С. 290-293. p>)

 

 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ.

2.1.
Мета дослідження:. Теоретично обґрунтувати і практично перевірити ефективність навчання та тренування техніки нападаючого удару юних спортсменів 15-16 років.
Завдання дослідження:
1. Визначити висхідні результати нападаючого удару юних спортсменів 15-16 років.
2.Визначити особливості та методику тренувального процесу.
3. Визначити кінцеві показники нападаючого удару юних спортсменів 15-16 років.
Методи дослідження:
Було заплановано один тест: нападаючий удар з зон 4,3,2..Якщо спортсмен виконав нападаючий удар правильно з усіх зон він отримує 6 балів. Обробка отриманих даних проводилася шляхом обчислення середнього арифметичного за критерієм t-Стьюдента. Результати тестування оброблялися математично і аналізувалися.
2.2..Організація дослідження.
З метою вирішення вище поставлених задач було організовано проведення секційних занять з волейболу в юних спортсменів 15-16 років на базі Бердянської ЗOШ І-ІІІ ступенів №11.В експерименті брали участь діти 15-16 років, в кількості 12 чоловік.
.Заняття проводились у спортивному залі.Тривалість заняття складала 90 хвилин.Основну увагу було приділено навчанню та тренуванню техніці нападаючого удару.Для якісного проведення занять ми готувались кожного разу.Підготовка починалась ще заздалегідь, коли складав плани,виходячи з вимог матеріально – технічної бази й інвентарю,а також стану фізичної підготовки й розвитку дітей.Потім, керуючись планом розпочинав складання плану – конспекту тренування, в якому коротко і чітко зазначав основні завдання а також засоби й методи їх розв’язання.

 

 

РОЗДІЛ 3. ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ ТА ТРЕНУВАННЯ ТЕХНІКИ НАПАДАЮЧОГО УДАРУ ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ 15-16 РОКІВ НА ЕТАПІ ПОГЛИБЛЕНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ.

3.1Оцінка початкового рівня.

Рис.1.1.Склад учнів, які займаються.

№	Ім’я спортсменів	Вік
1.	Антон
2.	Андрій
3.	Віталій
4.	Микола
5.	Роман
6.	Сергій
7.	Дмитро
8.	Олександр
9.	Георгий
10.	Денис
11.	Микита
12.	Ярослав

Рис.№ 1.2. Висхідні показники нападаючого удару з зон №: 4,3,2.

 

№	Ім’я	Висхідні показники нападаючого удару з зони №4	Висхідні показники нападаючого удару з зони №3	Висзідні показники нападаючого удару з зони №2	Кінцеві показники.
1.	Антон
2.	Андрій
3.	Віталій
4.	Микола
5.	Роман
6.	Сергій
7.	Дмитро
8.	Олександр
9.	Георгий
10.	Денис
11.	Микита
12.	Ярослав

Дослідження показало, що 10% отримали максимальний бал, 30% виконали завдання на 4 бали, 60% отримали найнижчі 2 бали.
Оцінка кінцевих результатів.
Рис.2.1.Кінцеві показники нападаючого удару.

№	Ім’я	Висхідні показники нападаючого удару з зони №4	Висхідні показники нападаючого удару з зони №3	Висзідні показники нападаючого удару з зони №2	Кінцеві показники.
1.	Антон
2.	Андрій
3.	Віталій
4.	Микола
5.	Роман
6.	Сергій
7.	Дмитро
8.	Олександр
9.	Георгий
10.	Денис
11.	Микита
12.	Ярослав

Дослідження показало,що 20% учнів виконали вправу на 6 балів,60% виконали вправу на 4 бали,20% виконали вправу на 2 бали.
3.Аналіз.
Рис 3.1.

Рис.3.2.

Дослідження показало, що показники нападаючого удару з 4 зони покращились на 10%,показники нападаючого удару з 3 зони покращились на 30%.