ЗМ 16-17.Дієслово як частина мови. Спосіб, час, відміна дієслів

Дієприкметник – це відмінювана форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією: З агорами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі (Т. Шевченко).

За будовою, граматичними ознаками і за синтаксичною функцією дієприкметники близькі до прикметників. Подібно до прикметника дієприкметник змінюється за родами, числами й відмінками: залитий сонцем двір, залитого сонцем двору, залиті сонцем двори. За такими граматичними ознаками, як час і стан, дієприкметник наближається до дієслова. Дієслівною ознакою дієприкметника є й те, що він може керувати іменником (гори повиті (чим?) хмарою, двір залитий (чим?) сонцем), а також мати при собі обставинні слова (написаний сьогодні, одержаний давно).

За відношенням до часу дієприкметники бувають т е п е р і ш н ь о г о (згасаючий, сивіючий) і м и н у л о г о (згаслий, посивілий) часу. За відношенням до стану вони поділяються на а к т и в н і (процвітаючий, замерзаючий) та п а с и в н і (скошений, забутий, застелений). Дієприкметники зберігають вид того дієслова, від якого утворені: жовтіти – жовтіючий, але пожовтіти – пожовклий; шити – шитий, але пошити – пошитий.

У реченні дієприкметники виконують функцію означень (Прив’яле, ажпосхиляне бадилля од пекучого сонця підіймалось, неначе спросоння, під свіжою росою, потяглося, аж шелестіло, виправляючи просто притомлене листя (І. Нечуй-Левицький)) або іменного складеного присудка (Городи скрізь пообсаджувані понад Россю високими вербами… (І. Нечуй-Левицький)).

А к т и в н і дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теперішнього (достигаючі помідори, догоряючий захід) і минулого часу (зарослий ставок, намоклі дахи).

Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч (ий), -юч (ий) для дієслів І дієвідміни і -ач (ий), -яч (ий) для дієслів ІІ дієвідміни: текти – тек уч ий, стихати – стиха юч ий, лежати – леж ач ий, сидіти – сид яч ий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л (ий): повеселіти – повеселі л ий, замерзнути – замерз л ий, побіліти – побілі л ий.

П р и м і т к и:

1. Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній українській літературній мові майже не вживаються, хоч у художніх творах зустрічаються (синіючі далі, жовтіючі поля).

2. Активних дієприкметників на -ший, -вший в українській мові майже немає. Іноді вживаються поодинокі слова: перемігший, здолавший, спалахнувший, заснувший. Такі дієприкметники замінюються більш природними для української мови підрядними реченнями: перемігший – той, що переміг; заснувший – той, що заснув та ін.

3. В усному мовленні активні дієприкметники майже не вживаються, вони властиві писемній мові.

П а с и в н і дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле (хтось зорав), посіяне жито (хтось посіяв), пошите пальто, написаний вірш.

Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного й недоконаного виду за допомогою суфіксів -н (ий), -ен (ий), -єн (ий), -т (ий): писати – писаний, сказати – сказаний, везти – везений, нести – несений, засвоїти – засвоєний, мити – митий, крити – критий.

У суфіксах дієприкметників пасивного стану пишеться одна буква н: зробле н ий, намальова н ий, пофарбова н ий, прода н ий, посія н ий, заглибле н ий, засипа н ий, зав’яза н ий тощо.

Дієприслівник – це незмінювана дієслівна форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію: Берези й клени, ще недавно голі, Стоять, зеленим маючи гіллям… (М. Рильський); А слово те, зламавши заборони, Робило тліном трони і корони (А. Малишко). Дієприслівник має ознаки дієслова й прислівника. Дієприслівник з дієсловом має такі спільні ознаки:

· близьке лексичне значення: їдучи поїздом і їхати поїздом;

· твориться від дієслівних основ: йти – йдучи; прийти – прийшовши;

· зберігає вид того дієслова, від якого утворений: виступати – виступаючи (недоконаний вид); виступити – виступивши (доконаний вид);

· керує іменником або займенником: керуючи гуртком, працюючи з ним.

Дієприслівник з прислівником має такі спільні ознаки:

v не змінюється;

v у реченні є обставиною: Аж занишкни всі, вслухаючись, як тане той звук в садку безшелеснім, без відлуння тане в просторах їхньої випускної ночі… (О. Гончар)

В українській мові дієприслівники утворюються від дієслів недоконаного і доконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи (-ючи) (для дієслів І дієвідміни) і -ачи (-ячи) (для дієслів ІІ дієвідміни): бредучи, вітаючи, лежачи, сидячи.

Дієприслівники доконаного виду творяться від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши (якщо основа закінчується на приголосний) і -вши (якщо основа закінчується на голосний): принісши, сховавши.

Дієприслівники утворюються також від дієслів, які закінчуються на -ся (-сь): задивляючись, посміхаючись (недоконаний вид), задивившись, посміхнувшись (доконаний вид).

П р и м і т к а:

У дієприслівниках недоконаного виду в суфіксі завжди пишеться -учи (-ючи), -ачи (-ячи) (плачучи, знаючи, вантажачи, місячи), а в називному відмінку множини дієприкметники мають закінчення -і: відповідаючі, палаючі, мигаючі, линяючі.

Безособові форми на -но, -то виражають дію безвідносно до діяча, позначеного формою називного відмінка іменного слова, в реченні є незалежними: Ой, у полі жито копитами збито (Народна творчість); Що зроблено, те зроблено. Це, як і дієприслівник, невідмінювана й не дієвідмінювана форма.

Отже, розрізняють дієслівні форми незмінні (інфінітив, дієприслівник, безособові) та змінні – дієвідмінювані (особові, родові), відмінювані (дієприкметник).

16.3. Доконаний і недоконаний види дієслова.

Вид – одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова можуть означати дію завершену і незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова н е д о к о н а н о г о і д о к о н а н о г о виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду робити? (мити, мив, мию, митиму, буду мити). Дієслова доконаного виду означають дію завершену і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? (поїхати, поїхав, поїду).

Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Лексичне значення таких дієслів не має змінюватися: іти – прийти, шити – пошити, мести – замести. Такі дієслова утворюють видові пари.

Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:

· префіксів: казати – сказати, рости – вирости, в’язати – зв’язати, сіяти – посіяти;

· суфіксів: стукати – стукнути, записувати – записати, заробляти – заробити;

· чергування звуків: сидіти – сісти (и – і); замітати – замести (і – е); скакати – скочити (к – ч);

· наголосу: виміря′ти – вúміряти, розкидáти – розкúдати;

· різних основ: брати – взяти; ловити – піймати.

Є дієслова, які завжди бувають або доконаного, або недоконаного виду, тобто одно видові дієслова.

Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися.

Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, гербувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.

Окремі дієслова поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду. До них належать дієслова з суфіксом -ува-, переважно іншомовного походження: гарантувати, інтенсифікувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, яровизувати, воєнізувати, а також веліти, женити.

П р и м і т к а:

Пам’ятайте, що при творенні видових пар за допомогою префіксів можуть утворюватися дієслова з одним і тим самим лексичним значенням і з різним лексичним значенням. Видовими парами є лише ті дієслова, які мають одне й те саме лексичне значення.

16.4. Способи дієслів.

В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася (минулий час), відбувається (теперішній час), буде відбуватися чи відбудеться (майбутній час): Пожовтіла тополя. І клен збагрянів. Осінь надворі (Г. Чубай); Жовте листя так легко летить повз вікно (Г. Чубай); Біднесенький мій ліс, хіба уже пора? А може, ти ще в осені побудеш? Завернеш птиць сріблястого пера, одягнеш листя і звірят побудиш (Л. Костенко); Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко).

Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Не гріє сонце на чужині… (Т. Шевченко); Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї над чистим ставом край села (Т. Шевченко).

Дієслова дійсного способу змінюються за часом (ходить, ходив, ходитиме), в теперішньому і майбутньому часі – за особами (я ходжу, ходитиму; ти ходиш, ходитимеш та ін. ), а в минулому – за родами і числами.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну (Леся Українка); – Вам би милосердною сестрою бути, – кволо промовив він Шовкунові (О. Гончар); Якби ми знали, то б вас не питали; Якби знав, де впадеш, то подушку підстелив би (Нар. тв.).

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних: везла б, везло б, везли б) і би (після приголосних: віз би, шив би, малював би).

Дієслова умовного способу не мають часу й особи, а змінюються за родами і числами (цвів би, цвіла б, цвіло б, цвіли б).

Умовна частка б (би) може стояти як безпосередньо після дієслова, так і після інших частин мови: Якби людина щоденно споживала хоча б чайну ложечку покришеної зелені петрушки, то її організм мав би повний набір вітамінів та мінеральних солей (Л. Павленко).

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, порадувиражає спонукання до дії.Дія реально ще не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається, що вона має відбутися. Наказ, прохання, порада, застереження, вимога, побажання, заклик супроводжуються відповідною інтонацією: Праведная душе! прийми мою мову Не мудру, та щиру. Прийми, привітай. Не кинь сиротою, як кинув діброви, Прилини до мене хоч на одно слово Та про Україну мені заспівай (Т. Шевченко) – прохання; Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії, – Така ваша доля! (Т. Шевченко) – заклик, наказ; В Україну ідіть, діти, В нашу Україну, Попідтинню сиротами, А я – тут загину (Т. Шевченко) – порада.

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але змінюються за особами в однині та множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині – 1-ї і 2-ї.

О д н и н а М н о ж и н а

1-ша ос. – сидімо, станьмо, ночуймо

2-га ос. сиди, стань, ночуй сидіть, станьте, ночуйте

2-га особа однини має закінчення -и (сиди, веди, сади) або чисту основу (стань, ляж, ночуй, святкуй); 1-ша особа множини має закінчення -імо (рідше -ім), -мо (сидімо, ведімо, станьмо, святкуймо), 2-га особа множини – -іть (-іте), -те (сидіть, ведіть, станьте, святкуйте).

Отже, є три основні форми наказового способу:

2-га ос. однини: іди, малюй, ріж;

1-ша ос. множини: ідімо, малюймо, ріжмо;

2-га ос. множини: ідіть, малюйте, ріжте.

Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ (прохання, пораду тощо) у 3-й особі, то вживають частки хай, нехай і форму 3-ї особи дійсного способу: Хай не зітруться підкови, хай не підіб’ються ваші коні (О. Гончар); В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина).

16.5. Часи дієслова.

В українській мові є три часи дієслова: минулий, теперішній і майбутній.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до моменту мовлення про неї: Минув рік, минув другий – козака немає (Т. Шевченко); Лягло сонце за горою, зірки засіяли (Т. Шевченко).

Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного (будував, їхав), і доконаного виду (збудував, добудував, приїхав, доїхав).

Минулий час змінюється за родами і числами (співав, співала, співало, співали). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (носив, водив) і нульове закінчення або немає суфікса і нульового закінчення (ріс, віз, ніс), у жіночому, середньому роді і в множині виступає суфікс -л- і закінчення -а (росла), -о (росло), -и (росли).

Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно (дерево росте, дрова горять) або в момент мовлення (сніг іде, автобус їде). Дієслова у теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами: Бринять живою радістю ліси, Як ранок спалахне на небокраї, Як сонце огняне завісу підійма Із їх первісної і чистої краси (В. Симоненко); Чую, земле, твоє дихання, розумію твій тихий сум, як на тебе холодні світання Ронять пригорщами росу (В. Симоненко).

Майбутній час означає дію, яка відбудеться після мовлення про неї.

Майбутній час має три форми:

v просту доконаного виду (посаджу, виполю, зберу);

v просту недоконаного виду (садитиму, полотиму, збиратиму);

v складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати).

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами.

16.6. Дієвідміни дієслів.

Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням. За тим, який голосний звук виступає в особових закінченнях дієслів теперішнього часу, дієслова поділяються на І і ІІ дієвідміни. Голосні звуки [е] (є) та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називаються тематичними голосними: печеш, печемо; шиєш, шиємо; ходиш, ходимо; стоїш, стоїмо. Практично І і ІІ дієвідміни дієслів розрізняються за закінченнями 3-ї особи множини.

До І дієвідміни належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -уть (-ють) (товчуть, ріжуть, думають, переживають); до ІІ – із закінченням -ать (-ять) (кричать, сушать, білять, варять).

Дієслова теперішнього і простого майбутнього часу доконаного виду мають однакові особові закінчення.