Тема 5. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах

1. Загальна характеристика дошкільних систем.

2. Дошкільні системи провідних країн світу: США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія, Росія, Україна.

 

У багатьох країнах світу значна увага приділяється розвитку дошкільних закладів і вдосконаленню процесу виховання дітей. Дошкільне виховання є початковою ланкою єдиної системи виховання і навчання, ним опікуються місцеві органи влади, промислові та сільськогосподарські підприємства, релігійні та громадські організації, приватні особи. У містах і селах набули поширення такі типи дошкільних закладів, як стаціонарні та сезонні ясла і садки з різною тривалістю роботи, дошкільні відділення при початкових класах, материнські школи або майданчики.

У кожній країні існує система підготовки педагогічних працівників (курси, середні спеціальні чи вищі навчальні заклади). Виховна робота, головною метою якої є гармонійний розвиток дітей, формування навичок життя в колективі, здійснюється відповідно до програм.

Кожна національна система освіти (зокрема, дошкільного виховання) має свої особливості та власний передовий досвід.

Болгарія. Система державного дошкільного виховання в Болгарії сформувалась у повоєнний час. Основними типами дошкільних закладів у країні є: дитячі садки та ясла-садки з денним і напівденним перебуванням дітей (садки при школах). Дошкільні заклади відвідують майже всі діти. Існує державна програма виховання дітей дошкільного віку. Значна увага приділяється їхньому фізичному вихованню (проведенню спортивних свят, навчанню плавання, загартуванню). Проблеми дошкільної педагогіки досліджують Е. Петрова (питання гри, морального і трудового виховання), С. Аврамова (трудове, моральне виховання), Л. Георгієв (підготовка до школи) та інші вчені.

Для системи державного дошкільного виховання Болгарії характерні спільні з іншими країнами ознаки:

• широка мережа дошкільних закладів, наявність спеціальних норм їх проектування і будівництва;

• визнання дошкільного виховання складовою системи народної освіти, її першою ланкою;

• державний характер системи дошкільного виховання;

• державна програма виховання дітей у дошкільних закладах;

• наявність дошкільних установ: ясел, ясел-садків, дитячих садків повного дня, цілорічних, сезонних, у разі необхідності — цілодобових;

• державний характер підготовки педагогічних кадрів.

Нині в Болгарії відбувається реформування державного дошкільного виховання, як і системи народної освіти загалом.

Велика Британія. Дошкільні заклади Великої Британії пройшли шлях розвитку від закладів державного догляду дітей із небагатих сімей до сучасних різноманітних типів дошкільних закладів, які забезпечують диференційований підхід до виховання дітей. Дошкільних закладів у країні недостатньо для того, щоб забезпечити доглядом усіх дітей до школи, навчання в якій починається з 5 років. Основні типи дошкільних закладів — муніципальні та приватні денні ясла, ясельні школи, ясельні класи, ігрові групи, клуби матері й дитини, «групи можливостей». За змістом роботи їх можна об'єднати в такі групи: 1) денні ясла, в яких забезпечується належний догляд за дітьми; 2) ясельні класи і школи — заклади інтелектуального розвитку, підготовки до школи; 3) ігрові групи, клуби матері й дитини, «групи можливостей», які організовують батьки. Такі заклади гарантують найвищий рівень усебічного виховання.

Муніципальні денні ясла відкриваються місцевими органами влади для дітей віком від кількох місяців до 4 — 5 років. Такі заклади у країні досить поширені, вони працюють з 8 до 18 год. упродовж усього року і призначені для виховання дітей, чиї батьки працюють, але мають невисокий рівень доходів і потребують послуг закладів державного дошкільного виховання.

Приватні денні ясла створюються різними приватними організаціями та особами, благодійними товариствами, релігійними організаціями тощо. До таких закладів належать: церковно-общинні денні ясла; ясла, які відкривають для своїх працівників керівники фабрик, компаній, корпорацій, банків; комерційні ясла; кооперативні ясла; ясла психолого-педагогічного профілю, при науково-дослідних центрах, мета яких надавати матерям, що мають малих дітей, кілька годин вільного часу на день. У країні налічується велика кількість приватних вихователів, які за бажанням батьків працюють із дітьми упродовж усього робочого дня, починаючи від їхнього народження і до 5 років.

У Великій Британії популярними є безоплатні муніципальні ясельні школи і класи для дітей віком 3 — 5 років. Існують навіть черги бажаючих влаштувати до них своїх дітей. Ясельні центри — об'єднані денні ясла і ясельні школи — досить незначні за кількістю. Ясельні класи організовуються при початкових школах з метою розумового, фізичного, морального, естетичного і трудового розвитку дитини, формування її індивідуальності.

Ігрові групи — найпоширеніший тип дошкільних закладів, об'єднаних в Асоціацію, що фінансуються частково за рахунок держави, благодійних внесків і значною мірою — батьків. Тут виховується понад третина всіх дітей віком 2 — 3 роки, група налічує від 6 до 40 дітей і працює 2 — 3 год. від двох до п'яти днів на тиждень. Керівники ігрових груп (часто це матері вихованців групи) проходять спеціальну психолого-педагогічну підготовку.

Лікарняні ігрові групи призначені для виховання дітей, які проходять лікування.

«Групи можливостей» призначені для виховання дітей з різними вадами розвитку. Такі групи працюють за зразком ігрових груп, але зі значно меншою кількістю дітей, використовуючи спеціальний ігровий і навчальний матеріал.

У клубах матері й дитини обов'язковою є присутність матері протягом усього періоду перебування дітей у групі.

Особливістю англійської системи освіти є необхідність отримання дозволу про прийом 3 - 4-річних дітей до початкової школи. У зв'язку з цим деякі місцеві органи освіти організовують підготовчі класи (групи) для п'ятирічних дітей. Різноманітність типів дошкільних закладів і програм відображає головну концепцію англійського дошкільного виховання, яка розглядає дитину як активного учасника пізнання навколишнього середовища. Тому виховання спрямовується на розвиток індивідуальної особистості дитини, її самостійності в оволодінні різними видами діяльності. Значний вплив на розвиток дошкільного виховання в Англії мали теорії Ф. Фребеля, М. Монтессорі, Р. Штейнера, Ж. Піаже, Дж. Брудера.

Данія. Найпоширенішими типами закладів державного дошкільного виховання у Данії є: денні ясла, садки, ясла-садки, ігрові майданчики та цілодобові дошкільні заклади, призначені для виховання і лікування дітей з проблемами фізичного та психічного розвитку, надання їм психолого-педагогічної допомоги і здійснення корекції. Педагогічний персонал отримує трирічну підготовку з психології, фізіології, педагогіки.

Характерною особливістю датських дошкільних закладів є те, що значна частина вихователів — чоловіки (вони становлять майже п'яту частину педагогів, які працюють з дошкільнятами). Це має велике значення для дітей з неповних сімей, де вихователем є тільки мати.

У Данії працює центр Міжнародної Монтессорі-асоціації, яка активно пропагує ідеї досвіду Марії Монтессорі в усіх країнах світу і має в них свої «дочірні» організації.

Ізраїль. Дитячі садки в Ізраїлі утримуються муніципалітетами, релігійними та жіночими організаціями. Працюють вони цілорічне, за винятком невеликих канікул у серпні. Найпоширенішим закладом дошкільного виховання є платні приватні садки і групи по 5 — 10 дітей раннього (з 3 місяців) і дошкільного віку. Відкрити приватний дитячий садок має право лише вихователь із педагогічною освітою.

Як і муніципальні, приватні дитячі садки контролює Міністерство освіти. Обов'язковою і безплатною є старша група, в якій готують дітей до школи, зокрема навчають читати і рахувати, працювати з комп'ютером, різних видів художньої діяльності, читають з ними оповідання й казки, ознайомлюють із народними традиціями.

Німеччина. Традиції державного дошкільного виховання в Німеччині — одні з найдавніших у світі. З 1957 р. у ФРН діє закон про вільне відвідування дитячих садків, з яких 20% утримує держава, а 80% — належать церковним громадам, профспілкам, німецькому товариству Червоного Хреста, службі молоді, іншим благодійним організаціям. Характерною особливістю освіти в Німеччині є те, що батьківська платня становить 50%, решту витрат бере на себе власник дошкільного закладу.

Слід відзначити різноманітність типів дошкільних закладів. Дитячі садки (кіндергартен) з повним або неповним днем, призначені для дітей віком 3 — 6 років. Існують одногрупні дошкільні заклади (переважно для старших дошкільників), пришкільні групи (для п'ятирічних дітей), а також підготовчі класи основної школи (в них виховуються і навчаються п’ятирічні діти, які досягають шкільного віку). Крім того, працюють цілодобові інтернати для здорових дітей віком від 3 до б років, а також інтернати для дітей з вадами здоров'я і розвитку.

Головні концептуальні підходи щодо виховання дітей у Німеччині здійснюються в дитячих садках вільного і відкритого типу. Найпоширеніший тип вільного дитячого садка — штейнерівські дитячі садки і дитячі садки Монтессорі.

Відкритий дитячий садок ґрунтується на ситуативно-орієнтовній концепції дошкільного виховання, для якої характерні: відкрите планування, в якому беруть участь діти; навчання на основі реальних життєвих зв'язків; єдність гри і навчання; різновікова організація життя і діяльності; зв'язок із громадськістю; співробітництво батьків і дошкільного закладу. Основні вимоги до вихователя дошкільного закладу — здатність до систематичних і тривалих спостережень, аналізу результатів педагогічної діяльності, прогнозування можливих варіантів. Для роботи з дошкільниками використовується багате предметно-дидактичне середовище, різноманітний ігровий матеріал.

Особливістю системи виховання в Німеччині є наявність так званих материнських центрів, в яких діти разом із матерями займаються цікавою і корисною діяльністю. При цьому матері мають можливість отримувати платню, а головне — спілкуватися між собою та з фахівцями з педагогіки і психології.

Польща. Система дошкільного виховання у Польщі представлена типами дошкільних закладів, спільними для багатьох країн Східної Європи 1940 — 1990 рр. Це дитячі садки, ясла-садки з повним (міста) і неповним (сільська місцевість) днем перебування дітей. Є також цілодобові двотижневі ясла-садки та тимчасові дитячі садки на зразок сімейних мікросадків, які функціонують в одній із квартир великих будинків.

США. Велике значення для американської системи дошкільного виховання мала реалізація програми «Хєд Старт» (1965), яка передбачала, зокрема, значне збільшення асигнувань на створення дошкільних закладів (особливо розрахованих на дітей із малозабезпечених сімей). Перший директор програми, вчений-педіатр Дж. Річмонд велику увагу приділяв вихованню дітей раннього віку. Якщо у 1965 р. дитячі садки відвідували 10 % 3-4-річних дітей, то у 1985 р. - 40%, а дітей віком 5 — 6 років — 96 %. Нині відвідування дошкільних навчальних закладів у США стало нормою підготовки до школи.

Найпоширеніший тип дошкільних закладів у США — групи дітей віком 4 — 5 років, організовані при школах. Ці державні дитячі садки працюють 2 — 3 год., головний зміст їхньої роботи — інтелектуальний розвиток дитини. Для дітей раннього віку (з 3 років) працюють школи-ясла. Особливе місце серед них належить тим, що діють при наукових центрах і педагогічних коледжах — їхні програми мають прогресивний розвивальний характер. Приватні центри організовуються переважно при підприємствах і організаціях для дітей робітників і службовців, які в них працюють, і функціонують протягом дня. Кожен штат США має свої освітні стандарти, тому обов'язкових програм для дошкільних закладів немає. Кожний заклад має власну програму.

Загальна концепція дошкільного виховання полягає у розвитку особистості дитини через організацію її досвіду. Значну увагу вчені й практики приділяють проблемі розвитку дитячої творчості та обдарованості. Наприклад, Р. Хесс і Д. Крофт відзначають специфіку самовираження дитини через засоби художнього та естетичного виховання. За допомогою мистецтва вчені радять розвивати у дітей здатність до спілкування. Так, Л. Хаскелі розглядає педагогічні умови формування певних особистісних якостей, які є складовими творчості (оригінальність, гнучкість, вільність, сприйнятливість). З метою їх розвитку він пропонує використовувати графічні види продуктивної діяльності, нестандартні ситуації розумових завдань, цікавий і привабливий дидактичний матеріал тощо, а також відзначає роль особистості педагога, який спонукає дитину до творчості, пробуджує її інтереси.

Фінляндія. Характерною особливістю державного дошкільного виховання у Фінляндії є тісний зв'язок із сім'єю. Держава приділяє велику увагу проблемам сім'ї, забезпечуючи її матеріальною, моральною та педагогічною підтримкою. Одним із найстаріших типів дошкільного закладу є народні дитячі садки, покликані надавати допомогу у вихованні дітей сім'ям, батьки яких працюють. Існують й інші типи дошкільного виховання: денний догляд за дітьми у сім'ях, відкриті дитячі садки, пересувні дитячі садки (на зразок сезонних).

Великою популярністю користуються так звані сімейні дитячі садки, які нині дуже поширені в усьому світі. Для сімейного догляду за дітьми слід мати спеціальну підготовку.

Відкриті дитячі садки працюють на зразок ігрових майданчиків, куди батьки приводять дітей для прогулянки та спільних ігор з однолітками. Рівень оснащення дошкільних закладів доволі високий.

У садках для дітей віком до року має бути не більше 6 осіб, від року до двох — не більше 12, після трьох років — більше 20 дітей. Усі дошкільники за рік до школи обов’язково відвідують заклад системи дошкільного виховання.

Франція. Одне з перших місць у світі за охопленням дітей державним дошкільним вихованням посідає Франція. Традиції французької дошкільної педагогіки, яка формуваласяупродовж двох століть, увібрали найкращі теорії виховання як вітчизняних (П. Кергомар, С. Френе), так і зарубіжних (М. Монтессорі, О. Декролі, Ж. Піаже) педагогів. Основні типи навчальних закладів для виховання дошкільників 2 - 6 років: материнські школи, класи малят при початкових школах, дитячі садки.

Загальна мета дошкільного виховання – забезпечити всебічний розвиток дітей. Головні завдання дошкільних закладів Франції – ввести дитину в атмосферу колективу, розвинути у неї різні види діяльності, сформувати прагнення до знань, навчити працювати, вчитися, будувати стосунки з іншими дітьми. Роль вихователя полягає в організації дозвілля дітей, у спрямуванні їхнього розвитку, створенні розвивального середовища, вивченні поведінки та психології дітей. Основна форма занять у материнській школі – гра.

У 1975 р. у Франції було прийнято Закон про школу, яким передбачалися заходи щодо забезпечення наступності між дошкільним вихованням і шкільним навчанням. У країні існує унікальний досвід навчання дітей у материнській і початковій школах одним педагогом. Хоча це і не є системою, однак такі приклади свідчать про можливість посилення зв'язку між дошкільним і шкільним навчанням. Завдяки заходам у цьому напрямі молодші діти забезпечені дошкільними закладами на 75%. Нині у материнських школах і класах для малят при школах навчаються всі дошкільники віком 5 – 6 років.

Чехія і Словаччина. Серед країн світу, в яких майже всі діти охоплені державним дошкільним вихованням, належне місце посідають Чехія і Словаччина.

Перші дитячі садки були відкриті у Празі в 1832 р., а згодом створені материнські школи — народні дитячі садки. Крім материнських шкіл, які існують і нині, працюють заклади інших форм дошкільного виховання — ясла, дитячі садки з неповним днем, підготовчі класи при школах, їх організація і методика роботи з 1945 по 1990 р. мала багато спільного з роботою дошкільних закладів СРСР.

Значна увага приділяється підготовці педагогічних кадрів у період вузівської та післявузівської освіти. Доволі часто керівник дошкільного закладу працює й вихователем групи дітей, щоб власною практичною діяльністю показувати приклад педагогічному персоналу закладу.

Науковці цих країн (Я. Бердихова, Л. Кліндова, Л. Белінова та ін.) ефективно розробляють програми підготовки дітей до шкільного навчання, проблеми елементів гри у навчальному процесі тощо.

Швейцарія. Дошкільні заклади Швейцарії – дитячі садки або дитячі школи – призначені для виховання дітей віком 4 – 6 років. Окрім державних у країні існує чимало приватних дошкільних закладів, що працюють п'ять днів на тиждень по кілька годин на день і розміщені переважно в одноповерхових котеджах з майданчиками для прогулянок і занять фізичною культурою. Історично склалися такі концепції виховання дітей дошкільного віку: у німецькій частині Швейцарії – заснована на ідеях Ф. Фребеля, а в романо-мовній – женевського напряму (Е. Клапаред, Ж. Піаже) та монтессорівського типу. Для німецьких і романомовних дитячих садків розроблено різні програми. Проте вони мають багато спільного завдяки ідеям гуманізації та збагачення розвитку дитини шляхом організації її предметного педагогічного середовища й досвіду. Швейцарські дошкільні заклади добре обладнані, в них багато дидактичного, ігрового матеріалу для занять і самостійної діяльності дітей.

У країні розробляються ефективні напрями взаємодії дошкільних закладів і початкової школи, організовуються комплекси «дитячий садок — школа» для якнайширшого охоплення дітей вихованням і підготовки до школи.

З метою посилення зв'язку зі школою дошкільні заклади дають кожній дитині психолого-педагогічну характеристику.

Японія. Цікава та оригінальна система дошкільного виховання в Японії. Дошкільні заклади (ясла, дитячі садки, ясла-садки) для дітей віком від народження до 6 років підпорядковані муніципалітетам, а також приватним організаціям та особам. Тривалість робочого дня в дошкільних закладах — від 2 – 3 до 10 – 12 год. на день. У Японії існують однорічні заклади для дітей віком від 5 до 6 років для повноцінної підготовки їх до школи. Дошкільні заклади, за винятком муніципальних, платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини.

Визначальна риса японської традиційної системи виховання – увага до раннього виявлення задатків і природного розвитку здібностей. Теоретичне забезпечення виховання здійснює науково-дослідне товариство, починаючи з дошкільного виховання. Значну увагу японські вчені приділяють вивченню і використанню теорії етичного та практичного досвіду виховання дітей дошкільного віку в Україні. Серед педагогів Японії дуже популярні праці А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Запорожця.

Характерною особливістю дитячих садків Японії є велика кількість дітей у групах (у середньому – 40 осіб) і дбайлива організація виховного середовища. Все, що оточує дитину, має добиратися з великим художнім смаком. Неодмінною вимогою виховання дітей є участь самих дітей у створенні затишку й краси помешкання: вирощуванні та аранжуванні квітів, конструюванні, виготовленні панно, гобеленів тощо. На думку японців, необхідно активно залучати дітей до художньої праці, оскільки рукотворна краса підносить людину до філософського розуміння прекрасного як доцільності буття.

Не менш важливою є проблема, над якою працюють педагоги Японії, – навчити дітей спілкуватися. Країна з тисячолітньою історією не може бути байдужою до їх духовності й культури. Обговорюється питання про роль вихователя у розвитку здатності дітей спілкуватися між собою: педагог як носій соціальних стосунків, які належить зрозуміти дитині, вводить її у спілкування різних видів.

Виховання дітей у японських дошкільних закладах відзначається також спільною роботою вихователів і батьк і в. Практикуються дні відвідувань батьками дитячих закладів, спортивні дні, дні спостережень, спільні записи цікавих думок педагогів і батьків про розвиток дитини, батьківські збори.

Слід зауважити, що розвиток дитячого таланту в Японії — це важлива проблема, яка хвилює не лише педагогів і батьків. Як зазначає керівник Асоціації раннього розвитку і організації «Навчання талантів» (м. Мацумото), автор популярних книг про виховання здібностей у дітей Масару Ібука, основа розвитку розумових здібностей дитини — це її особистий досвід пізнання у перші три роки життя, коли активно розвиваються структури мозку. Жодна дитина не народжується геніальною або дурною, кожна може вчитися добре — все залежить від методу навчання, який має бути гуманним і враховувати можливості кожного малюка, його нахили та інтереси.

Туреччина. Система дошкільного виховання в Туреччині ґрунтується на принципах задоволення потреб як індивідуума, так і суспільства, реалізації права на освіту і рівність можливостей, спільного виховання дівчат і хлопців, співробітництва школи і сім'ї. Дошкільна освіта існує для дітей від народження до 6 років, тобто до початку обов'язкового шкільного навчання. Для 5-річних дітей при школах організовуються підготовчі класи, відвідування яких необов'язкове. Для дошкільників існують ясла, приватні, фабричні, експериментальні дитячі садки. Характер догляду за дітьми визначається як ісламом, так і принципами соціальної справедливості. З 1923 р., із часу проголошення республіки, здоров'я, освіта дітей – основні завдання системи дошкільного виховання, покликаного надійно забезпечити майбутнє країни. Традиційно сім'ї в Туреччині багатодітні, родинні зв'язки міцні, спілкування між представниками різної статі допускається не в усіх сферах громадського життя. Роль чоловіка й жінки в домі і поза ним дуже різна, і виховання дітей проходить під знаком їхньої майбутньої статевої ролі. У 60 – 70-х роках XX ст. гостро постали питання підготовки педагогічного персоналу, створення будинків для охорони матері й дитини, запобігання злочинності й виховання дітей з вадами розвитку, рівномірного розподілу освітніх установ, планування народжуваності, догляду за дітьми, їх харчування. Від вирішення цих питань залежало майбутнє країни. У 80 – 90-х роках увага громадськості та органів освіти зосередилась на підвищенні якості денного догляду за дітьми та освітніх цілях. Було розроблено спеціальні програми для дітей робітників-мігрантів, які перебували за кордоном: вони не повинні забувати турецьку мову, культуру, релігію. Ставиться також завдання розроблення дидактичних матеріалів, зокрема книжок і фільмів, оскільки матеріальна база дошкільних освітніх закладів була досить бідною. Також існують значні розбіжності в умовах життя людей різних районів країни, між містом і селом, між освітою для дівчаток і хлопчиків. У великих містах серед вищих класів суспільства в освіті наслідуються європеїзовані правила, проте релігійні обряди зберігаються.

Україна. Дошкільна освіта і виховання в Україні здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо. Метою вітчизняних дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільне виховання спрямоване на практичне оволодіння рідною мовою, забезпечення пізнавальної активності, розвиток творчих здібностей в ігровій та інших видах діяльності, виховання культури спілкування, поваги і любові до батьків, родини, батьківщини. Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, надбань світової педагогічної науки та практичного досвіду.

Для багатьох дитячих садків нашої країни характерний особистісно орієнтований тип освіти, головна мета якого – сприяння становленню дитини як особистості. Основними шляхами спілкування з дитиною є розуміння, визнання та прийняття її особистості. У спілкуванні, яке ґрунтується на співробітництві, потрібно виходити з інтересів дитини та перспектив її розвитку. У такому разі дитина стає повноправним партнером, тому маніпулятивний підхід виключається. З метою успішної її адаптації до дитячого середовища вихователі зосереджують увагу на колективних формах ігрової діяльності, у процесі якої засвоюються норми взаємодопомоги та правила поведінки.

Нині важливим є питання забезпечення рівного доступу українських дітей до здобуття дошкільної освіти, що має здійснюватися за таких умов:

а) здобуття безоплатної дошкільної освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

б) збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я дитини, розвиток її творчих здібностей, реалізація потенційних можливостей особистості;

в) розвиток матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів;

г) створення широкої мережі дошкільних навчальних закладів різних типів, профілів і форм власності;

д) надання державою дотацій на утримання дітей у дошкільних навчальних закладах;

е) запровадження соціально-педагогічного патронату сім'ї.

Ґрунтовне вивчення та осмислення зарубіжних теорій і досвіду виховання дає можливість визначити ефективні шляхи розвитку педагогіки і дошкільного виховання зокрема, допомагає уникнути помилок і стереотипів у справі розбудови сучасної системи виховання в нашій країні, оскільки розроблення сучасних моделей індивідуалізації виховання неможливе без урахування історико-педагогічного досвіду. Велика увага приділяється особистості вихователя, його внутрішньому світу та людським якостям.

Сутність професійної діяльності педагога полягає в тому, щоб допомогти сім'ї виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість – громадянина відкритого суспільства XXI ст. Тому більшість позитивних елементів у системі підготовки педагогічних кадрів різних країн світу можна використати для розбудови нової освітянської парадигми в Україні. Отже на стадії інтенсивного пошуку оптимальних форм, методів і змісту підготовки педагогічних кадрів в Україні досвід інших розвинених держав може слугувати надійним джерелом реформування освіти, вдосконалення нової концепції, яка відповідатиме загальносвітовим стандартам.