Конспект лекцій та завдання і вправи для практичних занять 1 страница

СОЦІАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОРГАНІЗАЦІЙ

для студентів спеціальності 054 «Cоціологія»

 

 

Затверджено

на засіданні кафедри соціології

та соціальної роботи.

Протокол № 7 від.12.01. 2017 р.

 

Львів-2017

Соціальний потенціал організацій. Конспект лекцій та завдання і вправи для практичних занять для студентів спеціальності 054 «Cоціологія» /Укл.: Л.Д. Климанська, М.В. Школяр., С.К. Андрейчук – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2017.

 

 

Укладачі Климанська Л.Д., доктор. політ. наук, проф.,

Школяр М.В., канд. політ. наук, доц.,

 

 

Відповідальна за випуск Школяр М.В., канд. політ. наук, доц.

 

Рецензент Піча В.М., докт. соц. наук, проф.

Коваліско Н.В., докт. соц. наук, проф.

 

 

ЗМІСТ	ст.
Тема 1. Соціологія організацій як соціологічна теорія
Тема 2. Організація: сутність, специфіка, соціальна роль. Організація як соціальна система
Тема 3. Організація: соціологічний погляд зсередини. Побудова організації
Тема 4. Культура організації
Тема 5. Особа в організації
Тема 6. Група в організаційному контексті. Лідерство як груповий феномен
Тема 7. Роль команд у функціонуванні організацій
Тема 8. Комунікація в організації
Тема 9. Організаційні конфлікти
Тема 10. Управління та самоорганізація – основа функціонування організації. Прийняття рішень в організації
Тема 11. Влада та організаційна політика
Тема 12. Організаційні зміни
Тема 13. Організація: соціологічний погляд ззовні. Організаційна екологія

 

Тема 1. Соціологія організацій як соціологічна теорія.

Основні тези лекції:

§ Організаційна діяльність – необхідна умова існування людей. Люди початково організовують своє життя раціонально, тобто відповідно до поставленої мети. Наше суспільство залежить, у великій мірі, від колективної, організованої активності. Організації, ймовірно, мають всі шанси отримати титул домінуючого інституту сучасного індустріального суспільства. Організації заповнюють (формують) наше соціальне, культурне, політичне, економічне та фізичне оточення. Ми звикли ставитися до них як до чогось звичного в нашому житті, але це ставлення може привести до недооцінки їхнього впливу. Не можна жити в сучасному суспільстві і твердити, що на вас не впливають організації.

§ Соціологія організацій — це спеціальна соціологічна теорія (теорія середнього рівня), що намагається пояснити природу, механізми функціонування і розвитку організацій, спираючись на соціологічну теорію. Принципова її відмінність від суміжних дисциплін полягає в тому, що соціологія організацій аналізує не процес ціледосягнення, а природу і стан колективного суб’єкта, що досягає мети. Її об’єктом є організація як елемент соціальної структури. Відмінність соціологічного підходу від інших полягає вже в погляді на сам об’єкт організації. В економіці, кібернетиці, технічних науках термін “організація” виступає синонімом упорядкованості, він застосовується до будь-яких, в тому числі фізичних, систем і процесів. В соціології ж організація розглядається як специфічне соціальне і тільки соціальне утворення. Отже, по-перше, в соціології організація визначається як специфічний соціальний об’єкт - система, елементами упорядкованості в якій є індивіди і соціальні групи, певні соціальні функції. Одночасно організація у зазначеному контексті є підсистемою суспільства, елементом його структури. По-друге, організація розглядається в якості соціального процесу, динамічної властивості соціальної системи, процесу упорядкованості різноспрямованої активності соціальних компонентів (людей, соціальних груп і колективів), завдяки чому забезпечується координація і взаємодія. Результатом процесу виступає їх організованість – синонім соціальної упорядкованості. По-третє, організація розглядається як специфічний інструмент для забезпечення функцій цільових соціальних систем. Організація тут засіб і інструмент забезпечення функції об’єднання і регламентації поведінки людей для досягнення поставлених цілей.

§ До предметного поля соціології організацій можемо віднести: 1) дослідження ролі особи в організації, її соціального статусу та ролей, її індивідуальної мотивації, результативності, задоволеності та незадоволеності, особливості та форми трудової поведінки; 2) дослідження ролі групи в організації, групових процесів, що можуть сприяти, а можуть гальмувати функціонування організацій; 3) дослідження структури організацій з виходом на практику проектування організацій; 4) дослідження організаційних процесів (таких як процеси комунікації, прийняття рішень, кар’єри та соціалізації і т.д.); 5) дослідження процесу розвитку організацій та можливостей інтервенції у цей розвиток.

§ Отже, по-перше, соціологія організацій підходить до вивчення організацій як соціальних систем, що функціонують принаймні на трьох рівнях – індивіда, груповому та (або) організаційному. По-друге, соціологія організацій – це мультидисципліна, тому що вона використовує принципи, моделі, теорії та методи, що запозичені з інших дисциплін. По-третє, соціологія організації зорієнтована на результативність. Чому може бути висока та низька результативність? Яким чином результативність може бути покращена? По-четверте, зовнішнє навколишнє середовище розглядається з точки зору його впливу на поведінку організації.

§ Однією з перших теоретичних шкіл, що розглядали проблеми теорії організацій, стала так звана класична школа управління або школа наукового управління. Основу організаційних теорій цієї школи складає раціоналізація всіх компонентів організації, тобто орієнтація всіх структурних одиниць організації на її цілі, загальна цілеспрямованість. Цей напрямок в теорії організацій названо ім’ям Ф.У.Тейлора – «тейлоризм». Гаслами цього напрямку були: “координація”, “інтеграція” та “контроль”. Головний принцип – застосування наукового підходу до кожного елемента діяльності члена організації, пошук найоптимальніших способів здійснення виробничих операцій, науково обгрунтований підбір і навчання працівників, тощо. Максимальної раціональності та цілеспрямованості можна досягнути завдяки жорсткій ієрархії управління та, відповідно, жорсткому контролю, який можливий за умов чіткого розподілу функцій (прав і обов’язків) між членами організації, що сприяє відмові від непотрібних дій і помилок. Теоретичним фундаментом школи наукового управління стали праці М.Вебера, який дав соціологічне обгрунтування раціональної моделі Тейлора та його послідовників, запропонувавши модель ідеальної бюрократії.

§ Школа “людських відносин” та психологічний напрямок зіграли велику роль у розвитку теорії організацій. Представники цих напрямків: 1) довели значення людського фактора, поведінки членів організації, що дозволило використовувати при управлінні психологічні та соціально-психологічні методи для підвищення ефективності організацій; 2) виділили неформальну структуру організації, що дозволило суттєво розширити рамки діяльності керівників, використати систему горизонтальних комунікацій в організації; 3) суттєво збагатили теорію мотивації, використовуючи нові ефективні підходи до заохочення членів організації до досягнення організаційних цілей.

§ В системному підході використовують поняття «відкритої» і «закритої» системи. Закрита система повністю автономна, вона не взаємодіє з навколишнім середовищем і не залежить від нього. В ранніх організаційних і управлінських концепціях (Ф. Тейлор, А. Файоль і ін.) організація розглядалася саме як закрита система. Передбачалося, що оточення — це стабільна і передбачувана даність, а ефективність організації залежить тільки від внутрішніх процесів і перетворень. Закриті системи існують тільки як предмет досліджень, оскільки в реальному житті таких систем майже немає. Сучасні теорії, звичайно ж, базуються на розумінні організації саме як відкритої системи, тобто такої, що залежить від зовнішнього середовища та є його підсистемою. При дослідженні організацій в межах системного підходу з’ясувалося, що соціальна організація як система має перелік специфічних якостей, що відрізняють її від інших систем (біологічних, технічних і т.п.). Американський вчений Дж.Міллер визначив наступні головні елементи системної моделі організації: організація є “впорядкованістю підсистем та компонентів у тривимірному просторі в даний момент часу”; організацію можна розглядати як складний процес, основою якого є всі зміни матеріальних об’єктів та інформації; в організаціях присутні підсистеми, які є складовими частинами системи (управлінська, економічна, технологічна і т.п.); в організаціях виникають організаційні відносини (з приводу цілей, міжособистісні, владні, інформаційні і т.п.); в організаціях йдуть системні підпроцеси (владні, матеріально-енергетичні і т.п.). До основних відмінностей організації від інших підсистем (наприклад, від біологічних), на думку Міллера, можна віднести наявність самостійних цілей системи та складну управлінську підсистему, яка уявляється як багаторівнева та організована за ієрархічним принципом.

§ Структурно-функціональний аналіз – один з найважливіших дослідницьких підходів до вивчення соціальних явищ. Згідно з теорією структурно-функціонального аналізу, будь-яка системна одиниця організації має бути функціональною, тобто вносити свою частку в діяльність при досягненні організаційних цілей, а отже сприяти адаптації системи в цілому: підвищувати її стійкість, ефективність взаємодії з іншими організаціями (адаптивна частина функції), здійснювати регуляцію внутрішніх зв’язків та поведінки окремих частин системи (регулятивна частина функції).

§ Ситуаційний підхід до дослідження організацій було застосовано американськими дослідниками П.Лоуренсом та Дж.Лоршем. Основна ідея управління організаціями в межах ситуаційного підходу пов’язана з виділенням типових ситуацій у зовнішньому середовищі та об’єднанням цих ситуацій в блоки на основі схожих стратегій та дій керівників. При такому підході головне завдання полягає у тому, щоб “діагностувати” ситуацію, ідентифікувати її з типовим блоком та передбачити на цій основі подальший розвиток подій. В межах цього підходу була висловлена теза про те, що відповідно до характеристик зовнішнього середовища (змінного чи стабільного, гомогенного чи гетерогенного, передбачуваного чи непередбачуваного), ефективними будуть організації різних типів. Зокрема, механістична організація, яка характеризується консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, централізацією, формалізацією, фетишизацією стандартизації тощо, може бути ефективною в достатньо стабільному зовнішньому середовищі. Натомість органічна організація, яка характеризується динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвитком самоконтролю, демократизацією, прозорістю інформації тощо, є придатною для функціонування у змінному середовищі.

§ Існує декілька ключових підходів до аналізу організацій. В одних моделях підкреслюється роль структурних складових організації, в інших – робиться акцент на системах дії. Структурний підхід передбачає, як мінімум, дві моделі – функціональну і конфліктну. В першій (функціональній) організація представлена як адаптивна соціальна система. Наявність колективної мети викликає необхідність стійких структурних порядків, які втілюються у мережі взаємопов’язаних ролей та системах поведінкових очікувань й норм, що обмежують діяльність індивідів. При тому організація формується у сильній залежності від зовнішнього середовища та є інструментом адаптації до її змін. Друга (конфліктна) модель описує організацію як структуру влади та панування. Організаційна структура фірми визначається в кінцевому рахунку характером владних структур на макрорівні. Як правило, вона слугує інтересам пануючих груп. При тому у самій структурі закладені джерела внутрішнього конфлікту, проявом якого стає боротьба груп за свої інтереси. Опір стимулює пануючі групи виробляти стратегії регулювання конфлікту, що спираються як на матеріальні, так і на ідеологічні ресурси. В результаті складається складний баланс сил між пануючими та підкореними групами як двома джерелами нерівних владних можливостей.

§ Теорія дії так само втілюється у різних моделях. Одна з них представляє організацію як систему узгодженого порядку (negotiated order). Тут організація виступає у вигляді рухомої системи взаємодій та узгоджень, які приводять до тимчасових узгоджень та кристалізуються у конвенціях та правилах як її відносно стійких елементах. У процесі торгів та взаємних узгоджень між діючими суб’єктами складаються складні “констеляції інтересів”. Але рамки узгоджень весь час переглядаються, отже організація є продуктом безперервного творення. Її структура постійно реконструюється в процесі живої соціальної дії. У другій моделі, що спирається на подібні принципи, організація виступає як символічна конструкція, як “культурний артефакт”, результат символічних інтерпретацій, в процесі яких відбувається генерування цінностей, норм та ідеологій. Вона стає засобом соціалізації індивідів, їх включенням в інституціоналізовані рамки мислення та дії. Оскільки різні групи всередині організацій виробляють своє розуміння та значення того, що відбувається, ефективний контроль всередині організації є обмеженим. Організація складається з численних реалій та численних раціональностей, де спостерігається складна взаємодія культур (пануючій культурі неминуче протистоїть контркультура). Нарешті, аспект дії на противагу структурному аспекту підкреслюється в моделі, яка характеризує організацію як сукупність управлінських практик. Існують різні адміністративні механізми та техніки, пов’язані із побудовою ієрархій, затвердженням правил, поширенням інформації. Різні групи роблять свій “стратегічний вибір”, виходячи з якого вони борються за здійснення тих чи інших механізмів контролю. При тому монополію на ефективний контроль ніхто не в змозі собі забезпечити.

Семінарське заняття «Поняття «соціальної організації» в соціологічній інтерпретації».

План заняття:

1. Від примітивних асоціацій до сучасних корпорацій: організації в повсякденному житті суспільства.

2. Соціологія організацій як сфера наукових знань, особливості її об’єкта та предмета дослідження.

3. Історія виникнення та розвитку соціології організацій як науки. Методологія соціології організацій.

Провідна тема для обговорення: «Чим відрізняється соціологічний підхід до визначення та вивчення організацій від, наприклад, психологічного чи економічного?»

Перелік основних понять:

Соціологія організацій; організація; моделі організації.

Теми рефератів:

• Тейлоризм: основні принципи та підходи до функціонування організацій.
• Концепція бюрократії за М.Вебером та Р.Мертоном: спільне та відмінне.
• Школа людських відносин в соціології організацій.
• Функціональний та системний підходи до трактування організацій: спільне та відмінне.
• Ситуаційний підхід в дослідженні організацій: надбання та недоліки.

Тема 2. Організація: сутність, специфіка, соціальна роль. Організація як соціальна система.

Основні тези лекції:

§ Поняття "організація" належить до провідних категорій соціологічної науки. Сучасна організація – складний організм, побудований на чіткій координації зусиль всіх структурних одиниць, яка здійснюється із сторони управлінського органу. Розвиток організацій в історії людства йде послідовно від природних (стихійних) організацій через бюрократичні форми організаційного дизайну штучних організацій до сучасних нових форм організацій – мережевих форм організаційного дизайну.

§ Організовані групи первісного суспільства можна назвати природними організаціями, які виникали як неплановані, спонтанні соціальні утворення. Оскільки ще в первісному суспільстві задоволення різних потреб людей вимагало їх об’єднання, утворювались так звані соціальні асоціації, щоб здобути їжу, вести війну тощо. До рис таких організацій можемо віднести: бажання людей брати участь у загальному процесі і добровільно виконувати свої ролі (кожен член організації міг покинути її чи змінити свою роль); існування певного статусу чи посади залежало від наявності конкретної особи, яка мала певні особисті якості (людина йшла з організації – зникав статус чи посада); відсутність належного контролю за поведінкою членів; орієнтованість на короткострокові цілі.

§ Потреба, що виникла в деяких сферах людської діяльності в існуванні стійких організаційних груп, орієнтованих на довгострокові цілі, спричинила утворення штучних організацій. Штучна організація є системою зв’язків і соціальних ролей, що формуються відповідно до певного плану, для досягнення певної мети та характеризуються жорсткістю внутрішніх зв’язків, стійкістю по відношенні до зовнішніх дій, суворим закріпленням функцій за всіма статусами. До рис таких організацій можемо віднести: розгалужену ієрархічну структуру управління і контролю; безособовість статусів (існування кожного статусу і відповідні рольові вимоги не залежать від особи, що її займає); жорсткі владні зв’язки, засновані на формальних нормах (розписані права і обов’язки стосовного кожного статусу, що дозволяє існувати безособовій соціальній структурі); розподіл праці; орієнтація на довгострокові цілі. В стародавніх цивілізаціях першими такими організаціями були військо та будівельні організації.

§ Виникнення штучних організацій не означало зникнення природних. Формальні правила не можуть захоплювати всі ситуації, які виникають а процесі функціонування організаційної структури. Проблеми, які не підлягають під вплив формальних норм, вирішуються природними організаційними структурами, які функціонують в межах штучних організацій у вигляді первинних груп.

§ Існує велика кількість визначень організації, з яких можна виділити декілька ключових. Відповідно до поглядів К.Барнарда, організація – це такий вид кооперації людей, який відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю та цілеспрямованістю. К.Барнард та його послідовники приділяли увагу, в основному, спільним діям людей, їх кооперації, а пізніше вже необхідності досягнення цілей.

§ Інший напрямок найкраще характеризує точка зору Д.Марча та Г.Саймона, згідно з поглядами яких організація – це співдружність взаємодіючих людських істот, яку можна назвати найпоширенішим у суспільстві явищем та яка містить у собі центральну координуючу систему. Висока специфічність структури та координація всередині організації відрізняє її від дифузних та невпорядкованих зв’язків між неорганізованими індивідами. Все це робить організацію подібною до складного біологічного організму.

§ П.Блау та У.Скотт репрезентують третій напрямок у визначенні організації.У цьому визначенні вказують на основну, на їх думку, характеристику сформованої організації – те, що вона для досягнення специфічних цілей має бути формалізованою, мати формальну структуру.

§ На думку А.Етціоні, організації – це соціальні об’єднання (або людські групи), що свідомо конструюються та реконструюються для специфічних цілей. Основний акцент тут робиться на свідоме членство та свідомі дії її членів.

§ Аналізуючи всі чотири напрямки у визначенні організацій, можна виділити такі специфічні риси, що відрізняють організації від інших видів соціальних груп. Організації – це, перш за все, соціальні групи, що орієнтуються на досягнення взаємопов’язаних та специфічних цілей. Кожна організація є цілеспрямованою в тому сенсі, що дії її членів певним чином скоординовані для досягнення спільного для неї результату у певній визначеній сфері людської діяльності. Так, підприємство існує для випуску конкретної продукції, політична партія – для реалізації політичної програми, лікарня – для того, щоб лікувати хворих. Крім того, організації – це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їх внутрішня структура високо формалізована у тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплює практично всю сферу поведінки її членів. Вони ясно та точно сформульовані та охоплюють всі ролі та рольові зв’язки, приписують рольеві дії незалежно від особистісних якостей індивідів, що займають ті чи інші позиції у структурі організації. Директор, його помічники або рядові виконавці – всі вони підкоряються правилам, які визначають їх обов’язки, взаємини по службі та субординацію незалежно від їх особистісних якостей.

§ До основних атрибутивних якостей сучасної організації як соціальної групи А.І. Прігожин відносить ціль, ієрархічність побудови; керованість, синергію.

§ Отже, серед рис, що відрізняють організацію від інших соціальних груп, можемо виділити:

- цільове існування;

- керівний орган;

- формалізовані зв’язки;

- ієрархія;

- спільна координована діяльність /синергія;

- технологічність (алгоритм діяльності по переробці ресурсів), тощо.

§ Соціальну організацію можна визначити як цілісну функціонально-цільову систему, яка має притаманну їй соціальну структуру, свої функції і ієрархізовану взаємодію між індивідами, групами та структурними підрозділами, створену для задоволення суспільних потреб індивідів та всього суспільства.

§ Як будь-яка система, організація характеризується певними системними характеристиками, серед яких можемо виділити: неаддитивність (властивості організації неможливо звести до властивостей її елементів); емерджентність (неспівпадання між цілями організації та цілями частин, що до неї входять (наприклад, організація має за мету отримати максимальний прибуток при мінімальній заробітній платі); синергетичність (односпрямованість дій усіх членів організації, інтеграція зусиль у системі заради виконання спільної цілі, які призводять до зростання (множення) кінцевого результату); мультиплікативність (керівні дії або стихійні процеси приводять до помноження ефективності системи); стійкість (здатність системи повертатися в стан рівноваги після того, як вона була з цього стану виведена); адаптивність (спроможність пристосовуватися до нових зовнішніх умов, можливість саморегулювання та відтворення стійкої діяльності); централізованість (властивість системи як такої, що керується з єдиного центру); відстороненість (прагнення системи до автономності, ізольованості (наприклад, кожна організація прагне зменшити свою ресурсну залежність від зовнішнього середовища); сумісність (взаємопристосування та взаємоадаптивність частин системи (наприклад, адекватні зв’язки у системі взаємин керівник-підлеглі); риси зворотного зв’язку (інформація з виходу системи потрапляє на вхід).

§ У спрощеній формі організація як система на вході отримує ресурси з більшої системи (зовнішнього середовища), здійснює обробку цих ресурсів (в організації до ресурсів прикладається людська праця відповідно до певних технологій, активно використовуються внутрішні комунікації) та на виході повертає їх у зміненій формі (товари та послуги) (див. Мал.1). Рух вхідних факторів та випуск продукції чи послуги є точкою відліку для опису організації. При цьому організація має тісні зв’язки із зовнішнім середовищем та вважається його підсистемою.

§ Між входом і виходом системи (організації) повенен постійно підтримуватись баланс, а саме: ресурси, які споживаються на вході, повинні перетікати в міру їх використання всередині системи і прийматися зовнішнім середовищем у вигляді, необхідному для здійснення адекватного обміну. При цьому частина ресурсів залишається всередині організації, де вони зникають в процесі споживання або накопичуються. Інша частина перероблених ресурсів повинна знайти певну нішу в зовнішньому середовищі (наприклад, продукт, що виробляє організація, продається, тобто обмінюється на інші ресурси (економічні), що подаються на вхід). Для виживання організації і досягнення нею своїх цілей такий замкнутий цикл повинен здійснюватись постійно.

 

 

ВХІД	ПРОЦЕС ПЕРЕТВОРЕННЯ	ВИХІД
Запит Ресурси: матеріальні фінансові часові інформаційні людські	Переробка ресурсів завдяки спільній діяльності персоналу задля реалізації цілей організації		Продукт чи послуга Побічні результати (в тому числі підвищення рівня знань і навичок) Повернення інвестицій

ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Мал 1. Організація як відкрита система по переробці та використанню ресурсів

 

§ Баланс між входом і виходом системи (організації) може бути порушений у двох випадках: 1) баланс організації забезпечується налагодженими зв’яками із зовнішнім середовищем. Якщо організація не може отримати ресурси на вході (відсутність грошей, збій постачання і т.д.), це веде до напруги у «процесорі» при виробництві продукту чи послуги, і на виході отримуємо проблеми із адаптацією до зовнішнього середовища (наприклад, неконкурентноспроможна продукція втрачає попит). Отже, ефективність організації залежить від зовнішнього середовища: економічних (інфляція, технологія, конкуренція), соціальних, політичних, культурних факторів і т.д.; 2) баланс організації забезпечується внутрішніми зв’язками, перш за все, вертикальними владними комунікаціями. Керівництво спрямовує зусилля всіх організаційних підсисием на своєчасне надходження ресурсів, їх обробку з найменшими витратами, а також передачу продуктів діяльності різним сегментам зовнішнього середовища. Якщо відбувається неефективне керівництво, організація не може переробити ресурси таким чином, щоб вони були прийняті зовнішнім середовищем, то ресурси затримуються всередині організації, внаслідок чого організація не здатна реалізувати поставлені цілі. Отже, ефективність організації великою мірою залежить від організації управлінського процесу і управлінських рішень.