Характеристика видів мислення

ТЕМА 2. Місце мислення в дослідницькій та управлінській діяльності

 

Основні питання: 2.1. Процес і природа людського мислення. 2.2. Характеристика видів мислення. 2.3. Принцип єдиного інтелекту і професійне мислення. 2.4. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання. 2.5. Інтелектуальні властивості особистості. 2.6. Психологія мислення і дослідження в галузі штучного інтелекту.

 

 

Процес і природа людського мислення

 

Якщо ви любите життя, то не марнуйте часу, тому що це - матеріал, з якого й зроблено життя.

Бен Франклін

 

Мислення представляє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відносинах.

Пізнання здійснюється через живе споглядання й абстрактне мислення. Чуттєві образи є не тільки вихідним пунктом мислення, а й водночас найпростішими формами прояву творчого потенціалу індивіда.

Мислення - це найвища форма відображення реальності та підґрунтя свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосередковане, абстрактне узагальнення пізнання явищ навколишнього світу; суті цих явищ; зв'язків між явищами. Мислення - це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, аналізатори.

Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідомлення їх, виявлення асоціацій, відсів і появу пропозицій, їхню перевірку, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення - прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характеризуються певними формами мислення:

У асоціації - елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення, поняття викликає інше;

У судження - відображення логічних зв'язків між предметами та явищами, як правило, в процесі суджень щось створюється або заперечується;

У умовивід - утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємопов'язаних висновків - суджень;

У розуміння - пізнання зв'язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби;

У поняття - це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об'єкта.

Умовивід та розуміння базуються на двох основних процесах - індукції та дедукції.

Індукція - це рух думки від поодиноких суджень до узагальнених;

дедукція - рух думки від загального судження до судження, що виражає частковий випадок.

З давніх-давен думка вважалася вищим продуктом творчості. Проте мисленнєва (пізнавальна) діяльність особи не виявляє в повному обсязі її творчого потенціалу. Лише трудова діяльність людини може розкрити весь діапазон її творчих можливостей, стати способом життя, формою самосвідомості й самореалізації.

Реальне буття думки - це мова. Без мови немає думки. Мова представляє собою історично сформований спосіб мислення і спілкування. Мислення як процес - це аналіз, синтез і узагальнення, за допомогою яких людина вирішує проблеми. Здатність одержувати нові знання є, мабуть чи не найголовнішим серед того, що характеризує продуктивне мислення людини.

Деякі дослідники стверджують, що пам'ять і мислення у структурі інтелекту посідають найважливіше місце. На їхню думку, це основні інструменти нагромадження творчих потенцій особистості. Пам 'ять розглядається як складний процес переробки інформації, що за своїм характером наближається до пізнавальної діяльності.

 

Характеристика видів мислення

 

Механізми та форми мислення, а також фактори, що визначають індивідуальні особливості мислення, наведено на рис. 2.1.

 

Найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є виділення трьох видів мислення за його формою: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне (рис. 2.2).

Саме з наочно-дійового мислення почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної).

.

 

Коли дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мислення переходить у фазу мислення за допомогою образів. Замість того щоб здійснити реальні спроби, вона виконує їх розумово, уявляючи собі можливі дії й результати. Так виникає наочно-образне мислення.

Образне мислення дорослої людини співіснує з наочно-дійовим і вербальним та має досить важливе навантаження в системі інтелекту.

Основним і, як правило, найрозвиненішим типом мислення в дорослої людини є словесно-логічне. Це мислення, що втілюється в поняттях, логічних конструкціях (судженнях, умовиводах) і характеризується застосуванням мовних засобів. Теоретичне мислення розвивається в підлітковому віці (12-14 років). До цього періоду, якщо не проводити спеціального навчання, існує так зване мислення у псевдопоняттях.

В.В. Давидов виділяє емпіричне і теоретичне мислення. Емпіричний і теоретичний типи мислення базуються на характерних для кожного з них узагальненнях та абстрагуваннях. За емпіричного узагальнення порівнюються окремі властивості різних предметів. Таке мислення в підсумку приводить до створення емпіричного поняття, в якому фіксується емпіричне знання, що не відображає суті предметів.

Розрізняють також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяють за типом розв'язуваних задач та відповідних структурних і динамічних особливостей. Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач або перетворення практичних ситуацій.

Якщо практичний інтелект тісно пов'язаний з вольовими якостями людини, то наступна класифікація підкреслює зв'язок мислення з емоціями та переживаннями. Йдеться про нещодавно запроваджені поняття - саногенне та патогенне мислення.

За так званого патогенного мислення стрес та напруженість можуть посилюватися й підвищувати ймовірність виникнення психічних розладів. Роздуми, думки, уявлення, пов'язані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом, ревнощами та іншими негативними емоційними переживаннями людини, становлять зміст патогенного мислення.

Саногенне мислення, навпаки, сприяє подоланню негативних емоцій та психологічному оздоровленню людини. Для саногенного мислення характерний динамізм зв'язку особистості зі світом образів, у якому відображаються життєві ситуації.

Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відрізняють від інтуїтивного за такими трьома ознаками: часова (період перебігу процесу), структурна (поділ на етапи) та рівень перебігу (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості мислячої людини. Інтуїтивне мислення перебігає досить швидко, згорнуто, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене. Висока швидкість мисленнєвих процесів за інтуїтивного мислення принципово змінює і якісні його особливості, використовувані психологічні механізми.

За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб'єкта розрізняють мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою - це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у всіх сферах діяльності людини.

Дивергентне і конвергентне мислення Згідно з традиційним визначенням, метод вирішення творчих задач складається з наступних етапів:

> визначення проблеми або можливостей; ^ генерування ідей;

> аналіз та вибір ідей;

> прийняття та реалізація рішення.

На різних стадіях цього процесу в роботу включаються два діаметрально протилежні типи мислення: конвергентне і дивергентне.

Конвергентне мислення: глибоке вникнення в суть проблеми, детальне вивчення її змісту.

Дивергентне мислення: погляд на проблему з різних точок зору.

Дивергентне мислення характеризується вільним, ігровим станом розуму, тоді як конвергентному мисленню властива конструктивна критика і «доросла» манера поведінки.