Поняття етнонаціональної культури.

Розкриваючи походження та становлення етносів необхідно з’ясувати що таке етнос та етногенез. Отже, етногенез (від грец. еtnos – плем’я, народ, genеts – походження) – сукупність соціально­історичних і духовно­ культурних процесів, що формують етнос, зумовлюють подальший розвиток діалектики змін, які відбуваються завдяки взаємодії етнічних спільнот. Етнос це культурно ­ духовна спільність людей, які споріднені походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями. Досить часто термін «етнос» порівнюється з терміном «народ», «нація». У науковій практиці народ – це все населення країни, оскільки він завжди складається на основі кількох етносів, або субетносів (бойки, гуцули, покутяни, опілляни, подоляни, лемки тощо). Етнічна спільність на території України формувалась у суперечливих умовах: з одного боку в тісних етнокультурних зв’язках із сусідніми слов’янськими народами (росіяни, білоруси, болгари, греки) з іншого в умовах боротьби з численними державами, котрі захоплювали українські землі. В наслідок цього сформувались субетноси, тобто невеликі поселення з чітко вираженою системою традицій, звичаїв, повір’їв, обрядів мовних діалектів. Наприклад на Прикарпатті субетнос: бойки, гуцули, опілля, покуття, лемки, тощо Важливу роль у становленні етнонаціональної культури відіграє географічний фактор, який проявляється вже з самого початку. Він сприяє оформленню етнічної специфіки суспільної організації, виробляє відповідні стандарти національно­культурної адаптації людини, закладає генофонд національного характеру і менталітету. Під впливом природного середовища формується душевний склад людини, виробляються різноманітні форми комунікації, які забезпечують етнічну специфіку світовідчуття і світосприймання. Географічний фактор зберігає сильний культуротворчий потенціал протягом усієї історії народу і нації, він є тим невичерпним матеріалом з якого творяться всі культурні форми і завдяки якому зберігається національна унікальність,самобутність, самоідентичність. Прикладом можуть послужити форми декоративно­прикладного мистецтва: різьба, вишивка, писанкарство, килимарство, де кожна субетнічна група використовує природні елементи ­ орнамент, подібний своєму краю. Останніми роками в Україні створено ряд етнографічних музеїв просто неба, зокрема, Переяслав­Хмельницький, Київ, Львів, Ужгород, етнографічні експозиції в інших музеях. Так у музеї народної архітектури та побуту в Києві представлені всі культурно­побутові та історико­етнографічні райони України, де мажна наочно побачити та ознайомитись з певними предметами домашнього вжитку, одягом, посудою, тощо, які виокремлюють кожну етнічну групу й підкреслюють самоідентичність української національної культури. Різножанрова народнопоетична та пісенна творчість пов’язана з певними географічними особливостями й творчим підходом до їх появи, зокрема, коломийки, голосіння, приказки, повір’я, тощо. Виробляючи своє, запозичуючи щось в інших народів та акумулюючи його поступово формувалась національна традиція. Традиція (від лат. tradition­ передача) – це все те, що передається у спадок майбутнім поколінням. Одним із чинників визначення національної етнічної культури є традиції народної художньої творчості, яка оспівана в українському фольклорі.

Особливе місце для становлення етнонаціональної культури займають звичаї. Звичай ­ це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Кожен народ створює свою особливу, неповторну та унікальну культуру. Розмаїття культур є характерною особливістю розвитку нашої цивілізації. Проте, на сьогодні накопичення етнографічних проблем немають вирішення, оскільки мало наукових закладів займаються вивченням етнічного складу окремих країн і всього світу, етногенезом і етнічною історією нородів, вивченням сучасного стану етнічних традицій.

Висновки

Таким чином, культура як онова освітньої стратегії передбачає різноманітні підходи, одним з яких є культурологічний, обумовлений потребою освіти знайти своє місце, тобто «обличчя» в світі, оскільки кожна цивілізація, співтовариство створює свою власну культуру, яка супроводжує людину протягом усього його життя і передається з покоління в покоління. Метою історії культури є не опис і перелік досягнень людства у різних сферах життя, а розкриття механізму, засобів збереження цілісності суспільства і його функціонування. Предметом історії культури є вивчення конкретно історичних типів культури, способів їх збереження та їх вплив на формування людини і суспільства.

Література

1. Історія світової культури і культурні регіони: Навч. пос. /За ред. Л.Левчук. – К., 1997.

2. Історія світової культури: Навч. пос. / За ред. Л. Левчук. ­ К., 1997.

3. Історія та теорія світової і вітчизняної культури: Навч. пос. / А. Бичко. – К., 1993.

4. Історія світової та української культури. Навч. пос. / За ред. Греченка В., Чорного І. – К., 2002.

5. Історія Української культури: Навч. пос. /За ред. С. Капчука. – К., 2000.

6. Культурологія: Навч. пос. / За ред. Гриценко Г. – К., 2011.

7. Культурологія: Навч. пос. / За ред. Подольської Є. – К., 2003.

8. Культурологія: Навч. пос. / За ред. Пічі В.М. – Львів, 2003.

9. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навч. пос. – К., 2003.

10. Шейко В. Історія української культури. –К., 2010.

 

Питання

1. Методологічні засади розуміння культури.

2. Дайте визначення поняттю «культура».

3. Назвати основні структурні елементи культури.

4. Визначити сутність поняття «національна культура».

5. Назвати основні концепції культури.

6. Дати пояснення функціям культури.

7. Зібрати фольклорні традиції свого краю.

8. Визначити етнографічні особливості cвого регіону.

9. Які фольклорні свята проводяться у вашому районі, дати їм опис.

10. Дати характеристику тим традиціям, які сповідуєте Ви і ваша родина.