Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу

Викладач вищого навчального закладу повинен постій­но працювати над удосконаленням своєї педагогічної май­стерності, від чого значною мірою залежать результати йо­го роботи.

Педагогічна майстерність — сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяль­ності педагога.

Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педагогічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.

Професійні знання є фундаментальною основою педа­гогічної майстерності і охоплюють три блоки навчальних дисциплін: психолого-педагогічні, фахові, соціально-гума-нітарні.

Педагогічна техніка передбачає наявність трьох груп умінь: здійснювати навчально-виховний процес, виховну роботу; взаємодіяти зі студентами, управляти ними в про­цесі різноманітної діяльності; управляти собою, своїм емоційним станом, мовленням, тілом, що виявляється у поведінці. Педагогічні вміння допомагають формуванню професійної позиції викладача, дають змогу отримати ре­зультат, адекватний цілям, задумам.

До педагогічних здібностей належать комунікатив-ність, креативність (творчість), рефлексія (аналіз власного психічного стану); перцептивні (здібності до сприйняття нового), інтелектуальні, організаторські.

Педагогічна моральність передбачає гуманістичну спрямованість особистості викладача і охоплює його цін­нісні орієнтації, ідеали, інтереси. Втілюється вона в педа­гогічній позиції викладача, у виборі конкретних завдань навчально-виховного процесу, впливає на взаємини зі студентами, визначає гуманістичну стратегію педагогіч­ної діяльності.

До професійно значущих якостей зараховують добро­зичливість, об'єктивність, вимогливість, самостійність, самоконтроль, порядність, оптимізм, наявність педаго­гічних здібностей. Ці якості підвищують продуктивність та ефективність педагогічної діяльності.

Зовнішню культуру викладача формують одяг, зачіс­ка, макіяж, постава, мовлення, форми невербального спіл­кування тощо.

Усі ці компоненти-характеристики створюють перед­умови для перетворення педагогічної діяльності на мистец­тво. Досягнення цього є тривалим і складним процесом. У цьому процесі виокремлюють кілька етапів (Р. Піонова).

1. Професіоналізм. Ним володіє випускник вищого пе­дагогічного закладу. У процесі самостійної роботи в на­вчальному закладі триває його професійне зростання, вдосконалення, але інтенсивніше й цілеспрямованіше. Ефективність цього процесу залежить від установки на самоосвіту і самовиховання, від наявності відповідної прог­рами. Крім того, викладач може вчитися в педагогів-майс-трів, аналізувати роботу досвідчених колег, відвідувати семінари, курси, брати участь у наукових і практичних конференціях.

2. Педагогічна майстерність. У процесі діяльності пси-холого-педагогічна культура викладача зростає. Окрім репродуктивної діяльності, він займається педагогічним моделюванням, пошуком нових елементів у навчально-ви­ховному процесі, його вдосконаленням. Одночасно розви­ваються педагогічні здібності, якості, збагачується мето­дичний арсенал. Однак розвиток структурних компонен­тів педагогічної майстерності відбувається нерівномірно. До педагога-майстра звертаються за порадою та досвідом менш досвідчені колеги.

3. Педагогічне новаторство. Викладач-новатор вно­сить принципово нові ідеї у навчально-виховний процес, розробляє нові методичні системи, створює нові педаго­гічні технології. Внаслідок цього не лише підвищується продуктивність професійної підготовки студентів, а й змі­нюється її якість. Стати педагогом-новатором допомага­ють високий рівень теоретичної і практичної підготовки, інтелектуальні здібності, творчий склад розуму.

Залежно від міри оволодіння педагогічною майстер­ністю В. Гринькова виокремлює кілька її рівнів:

1) елементарний. У викладача наявні лише окремі якості професійної діяльності, найчастіше це володін­ня знаннями для виконання педагогічної дії та предме­том викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток студента, техніки організації діалогу продук­тивність його навчально-виховної діяльності є низь­кою;

2) базовий. Викладач володіє основами педагогічної майстерності (педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, взаємини зі студентами і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчаль­но-виховний процес на заняттях). Цього рівня, як прави­ло, досягають наприкінці навчання у ВНЗ;

3) досконалий. Він характеризується чіткою спрямо­ваністю дій викладача, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Викладач самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, головне його завдання — розвиток особистості студента;

4) творчий. Цей рівень характеризується ініціативні­стю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Викладач самостійно конструює оригінальні педа­гогічно доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. У педагога сформо­вано індивідульний стиль професійної діяльності.

Удосконалення педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу має ґрунтуватися на таких принципах (В. Гринькова):

а) комплексність, яка полягає в необхідності від­працьовувати всі елементи в комплексі. Наприклад, викладач, що дбає про свій зовнішній вигляд, отримує гарні результати (елегантний костюм, зачіска до лиця, вдалий макіяж тощо). Водночас якщо він не володіє своїм голосом (говорить голосно або дуже тихо), то досить швидко у педагогові розчаровуються;

б) індивідуалізація, за якої кожного викладача виріз­няють індивідуальний стиль, своєрідність жестикуляції, міміки, голосу, постави;

в) самовдосконалення, що передбачає постійний про­цес підвищення рівня власної професійної майстерності;

г) дотримання професійної культури, що полягає в інтелігентності, педагогічній етиці, педагогічному такті, емоційній стійкості та ін.;

ґ) концентричність, за якої кожне нове вміння, яке розвиває викладач і яке поступово трансформується у звичку, має ґрунтуватися на попередніх знаннях, умін­нях і навичках;

д) активність, завдяки якій відбувається процес само­вдосконалення;

є) цілісність, що означає перехід від роботи з елемента­ми до роботи із системними компонентами і системою зага­лом. Це дає змогу підняти рівень педагогічної техніки, що впливає на рівень зростання педагогічної майстерності;

є) єдність особистісного і дійового, що передбачає само­вдосконалення в умовах певної діяльності особистості;

ж) перспективність, тобто бачення близької і далекої перспектив, робота на перспективу, що стимулює діяль­ність щодо самовдосконалення.

Процес оволодіння педагогічною майстерністю має певні особливості:

— не можна вдосконалити свою педагогічну майстер­ність, не займаючись постійним вивченням власної мето­дики, і навпаки, не можна вивчати методику, не вдоско­налюючи її;

— не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід колег;

— вивчення своєї методики і методики колег можли­ве лише у практичній діяльності;

— по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;

— вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.

Особистісні якості викладача вищого навчального за­кладу відіграють важливу роль у вихованні і навчанні студентів, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і за­собом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента.