Особливості анатомічної будови

Печінка є найбільшою залозою людини і найбільшим залозистим утвором багатьох тварин. Хоча співвідношення маси печінки до маси тіла у різних видів суттєво розрізняється. По цьому показнику найбільш подібні ссавці. У риб же відносна маса печінки коливається від 6 до 25% (близько 54% у золотистого карася) від загальної маси тіла. У птахів – 10-25%. У ссавців відносна маса печінки значно менша. Так, маса печінки людини дорівнює с середньому 1200 – 1500 г. У новонародженого маса печінки становить близько 1/20 маси тіла, а у дорослої людини приблизно 1/50.

 

Кровопостачання печінки

Кровопостачання печінка отримує з двох джерел:

1 - печінкова артерія, яка відходить від черевного стовбуру надходить артеріальна кров і через цю судину здійснює нутритивний кровотік печінки;

2 - ворітна вена несе венозну кров з кишечнику і селезінки і реалізує функціональний кровотік.

Ці судини входять у печінку через заглиблення яке називається воротами печінки, розташоване на нижній поверхні правої долі ближче до заднього краю.

Функції живлення виконують як артеріальна так і ворітна венозна кров. Повного розділення цих двох кровотоків у печінці немає. Обидва вони зливаються у синусоїдах і виходять єдиним потоком через печінкові вени. Характерна компенсація кровотоку через артерію при недостатності через ворітну вену. В нормі у ссавців близько чверті кровопостачання здійснюється через печінкові артерії, більше трьох чвертей – через систему ворітної вени.

Щохвилини у людини по ворітній вені надходить до печінки 1200 – 1400 мл крові. Печінкова артерія додає 250 – 300 мл. Разом з обох судин печінка отримує 1500 мл крові на хвилину, або у перерахунку на масу печінки в середньому 100 мл/хв 100г. У собаки ця величина складає 30 – 45 мл/хв. 100г, у кішок – 55 –64 мл/хв. 100г.

Показовим є співвідношення об’єму органу до об’єму крові яка притікає через орган щохвилини: 1,2 – 1,4 у собак, 1,1 – 1,3 у кроликів, 1,7 – 2,2 у мишей.

Гілки обох судин розгалужуються закінчуючись термінальними артеріолами і венулами.

Обидві термінальні судини впадають у синусоїди, котрі є еквівалентом капілярів і виконують їх функцію, але відрізняються від останніх і розмірами і будовою. Діаметр синусоїдів 20 – 40 мкм. За структурою нагадують переривчасті капіляри. Крім типових пор, що пронизують ендотеліальну клітину і міжендотеліальних щілин завширшки від 4 – 8 і до 10 – 15 нм синусоїди, мають щілини (люки) діаметром до 1 і навіть до 5 мкм. Тобто через них вільно пройдуть не те що макромолекули, а і клітини крові. Таких люків у 300 – 500 разів менше ніж дрібних пор.

Кінцеві артеріоли сполучаються з синусоїдами, але і утворюють справжні капіляри, локалізовані переважно навколо жовчних канальців, протоків.

Оскільки до синусоїдів надходить кров із двох таких різних за гемодинамічними показниками джерел, як венули ворітної вени та артеріоли печінкової артерії, то виникає питання про узгодження тиску в синусоїдах: у артерії 100 мм рт. ст., а у ворітної крові 6 – 8, а в синусоїдах – 2 – 3. Вважають що вузькість і товсті стінки артеріол печінки гасять цей тиск. А можливо арт. і вен. судини по черзі перфузують синусоїди?

Кров від синусоїдів збирається в центральні вени, далі в печінкові вени, а з них потрапляє до нижньої порожнистої вени.

Стінки судин печінки мають сфінктери для місцевої регуляції кровопостачання органу. А саме пристосуваннями для регуляції току крові оснащені початок і кінець синусоїда. Провідну роль у таких "капілярних" сфінктерах відіграють синсоїдальні зірчасті клітини.

Важливим для здійснення обміну речовин між кров’ю і жовчю є те, що рух крові по синусоїду направлений від периферії до центральної вени, а тік жовчі має протилежний напрямок.

Лімфатичні судини кінчаються у лімфатичних вузлах воріт печінки, відвідні лімфатичні судини закінчуються у лімфатичних вузлах черевного стовбуру, частина супроводжує нижню порожнисту вену тощо

 

Іннервація печінки

 

Ще у 1837 - 1853 рр. було виявлено, що у печінку надходять кілька гілочок від правого діафрагмального нерва, що анастамозують з гілочками симпатичного нерва, який відходить до сонячного плетива.

Іннервація печінки людини, як і решти ссавців, здійснюється симпатичними (від 7 – 10 грудних симпатичних гангліїв, які перериваються в синапсах черевного плетива), правого діафрагмального нерва, парасимнатичними (волокна правого і лівого блукаючих нервів) і чутливими нервами.

Печінкове нервове плетиво супроводжує печінкову артерію і жовчні протоки, досягаючи портальних трактів і паренхіми печінки. Печінкове нервове сплетіння виявлене уже у ланцетника, але найкраще вивчена іннервація печінки людини і лабораторних тварин. У собаки одне печінкове нервове плетиво від якого йдуть внутрішньопечінкові нерви. У людини нервові волокна входячи у ворота печінки утворюють два плетива:

- переднє – оточує печінкову артерію, складається з гілочок сонячного плетива і печінкової гілки передньої хорди блукаючого нерва;

- заднє – розташоване поруч з ворітною веною і загальною жовчною протокою та складається з правих гілочок сонячного плетива і черевної гілки задньої хорди блукаючого нерва. Це плетиво розвинене значно краще.

Нервових вузлів у паренхімі печінки не виявлено, а у плетивах наявні численні вузли.