Між простим і розвинутим товарним виробництвом є спільні риси й відмінності.

Спільні риси:

1.Приватна власність на засоби виробництва.

2.Ринкова форма зв'язку між виробниками.

3.Конкуренція між товаровиробниками

4.Стихійний розвиток.

 

Відмінності

 

Просте товарне виробництво	Розвинуте товарне виробництво
1.Основа – власна праця товаровиробників	1. Основа – система найманої праці робітників
2Відсутність експлуатації чужої праці	2.Експлуатація найманих робітників капіталістами
3.Мета- задоволення потреб виробника	3.Мета – одержання прибутку
4.Товаром стає лише незначна частина продукції. Робоча сила не є товаром	4.Товаром стає вся продукція. Робоча сила є товаром, внаслідок чого товарне виробництво стає загальним

 

У ХХ ст.. відбувся четвертий великий поділ праці – виділення нематеріального виробництва. Науково-технічна революція сприяє п'ятому великому поділу праці – відокремлення інформаційної сфери діяльності від інших структур.

Таким чином, малоефективне натуральне господарство витісняється товарним, яке ґрунтується на поділі праці. У товарному господарстві люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці.

Контрольні запитання і завдання:

1.Що таке натуральне господарство?

2.Назвіть причини виникнення товарного виробництва.

 

Товар і його властивості.

 

Товар – це продукт праці, який виготовляється для обміну і реалізується шляхом купівлі-продажу.

Не кожне благо є товар, хоча і набуває товарної форми. Коли вироблене благо задовольняє власні потреби – воно не товар. Продукт праці стає тоді товаром, коли він вироблений для обміну.

Суть товару розкривається під час розгляду його властивостей – споживної вартості і вартості.

Споживна вартість – це корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей.

Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях, отже, він має безліч мінових вартостей. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість – це зовнішня форма прояву мінової вартості, це уречевлена в товарах праця.Це суспільна праця, втілена в товарі, яка проявляється шляхом обміну. Вартість може мати річ, яка є споживною вартістю. Але не кожна споживна вартість має вартість (необроблена земля, вода в річках і морях, дикорослі плоди і т.д.)

Двоїста природа товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона виступає одночасно як конкретна й абстрактна праця. Конкретна праця разом з природою є умовою створення конкретної споживної вартості. Але якщо абстрагуватися від конкретного характеру виробничої діяльності, то залишиться тільки те, що вона є затратою людської робочої сили, тобто абстрактною працею. Саме це і є тим загальним, спільним, що міститься у всіх конкретних видах товарів різних виробників.

Отже, корисна праця, як затрати робочої сили в конкретній формі є конкретною працею, що створює споживну вартість, а як витрати робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретної форми, є абстрактною, що створює вартість товару. Конкретна й абстрактна праця – це дві сторони однієї і тієї ж праці в товарному виробництві. Вони невіддільні одна від одної ні в часі, ні в просторі.

Відокремлені товаровиробники спеціалізуються на виготовленні одного якого-небудь товару, але працюють один для одного, утворюючи, таким чином, суспільне виробництво. Через відокремленість товаровиробників суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прихованою, а виявляється на ринку, під час обміну, коли конкретні види праці прирівнюються до абстрактної.

Таким чином, праця відокремлених товаровиробників безпосередньо виступає як приватна, водночас має суспільний характер.

Величина вартості товару визначається величиною суспільно необхідних витрат праці (робочого часу) на виробництво одного товару. Але окремі виробники на виробництво одного і того ж продукту можуть витрачати різну кількість робочого часу, отже, їх індивідуальні витрати є різними. Проте вартість товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними витратами праці, тобто витратами за середніх для даної економіки умов виробництва, вміння працівників та інтенсивності праці. Виграють виробники, у яких витрати їх індивідуальної праці менші за суспільно необхідні, і програють ті, у яких вони більші.

Отже, товар – це продукт праці, виготовлений з метою обміну або продажу, а не для особистого споживання. Будь-який товар має дві властивості: задовольняти якусь людську потребу (споживча вартість) і властивість обмінюватися на інші товари – мінова вартість, яка є формою вартості товару.

 

Контрольні запитання і завдання:

1.Що таке товар?

2.Назвіть властивості товару.

 

 

3. Походження, суть і функції грошей

Як відомо, вартість — це внутрішня властивість товару, а її зовнішнім проявом, формою виступає мінова вартість. На сучасному етапі мінова вартість існує у грошовій формі, тобто вартість знаходить свій вираз через гроші. Грошова форма вартості — результат тривалої еволюції мінової вартості. Отже, причиною появи грошей був суспільний поділ праці і необхідність регулярного обміну між товаровиробниками, які спеціально виробляють продукти для обміну.

Вперше наукове дослідження грошей було зроблено А. Смітом. Пізніше велику увагу цьому питанню приділив К. Маркс.

 

Розвиток форми вартості вперше дослідив К.Маркс.

І. Проста, одинична або випадкова форма вартості — найеле-ментарніша форма вартості.

Товар, який виражає свою вартість в іншому товарі, перебуває у відносній формі вартості (активна роль)

товар, який виражає вартість іншого товару, перебуває в еквівалентній формі вартості (пасивна роль)

ІІ. Повна або розгорнута форма вартості

Дедалі більша кількість продуктів втягувалась у процес обміну. Він став регулярнішим.

Вартість товару проявляється не в одному випадковому товарі, а постійно в цілому ряді товарів.

 

ІІІ. Загальна форма вартості

Суть загальної форми вартості полягає в тому, що всі товари обмінюються на один товар, який відіграє роль загального еквівалента. Необхідність знайти загальний еквівалент пояснюється тим, що обмін став регулярним явищем. Поява загального еквіваленту — результат стихійного процесу розвитку обміну.

Загальний еквівалент має властивість загальної обмінюваності.

Функцію загального еквівалента, залежно від конкретних умов виробництва виконували різні товари: худоба, шкури хутрових звірів, рида тощо і т. д.

 

IV. Грошова форма вартості

Роль загального еквіваленту виконувало золото як грошовий матеріал. Золото вирізнялося своїми властивостями, а саме — однорідність, поділь-ність, портативність, привабливість та ін.

Чому золото стало загальним еквівалентом?

«Ну что для рабочего золото? — роздуми головного героя Квіна. — Если вдуматься, так это сплошная нелепость. Почему золото должно быть мерилом всех ценностей? Есть его нельзя, от него ни зимой тепла, ни летом прохлады. И все-таки при нынешней системе его можно обменивать на то, что действительно нужно человеку: на пищу, одежду, кров — на все, от чего зависит здоровье людей и их удобства.» (Причард К. Золотые мили. — М.: Иност. литература, 1958, с. 472-473)

Виникнення грошей є історичним процесом, в основі якого лежить розвиток товарного виробництва і обміну. Причина виникнення грошей полягає в загостренні суперечностей товарного виробництва.

Гроші — це товар, який має вартість і споживну вартість і відіграє роль загального еквіваленту.

Гроші — це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

Гроші — це загальний еквівалент, через який вимірюється вартість усіх товарів і послуг.

Гроші — субстанта, що виконує роль еквівалента вартості товарів, послуг, економічних ресурсів, інших об’єктів купівлі продажу. (Гаврилишин О.)

Грошовий обіг поступово підриває натуральне господарство, сприяє розоренню одних виробників і збагачуванню інших, посилюючи тим самим їхню диференціацію.

В умовах приватної власності гроші неминуче стають засобом експлуатації. Купці і лихварі використовували нагромаджені в них гроші для закабалення дрібних виробників, привласнюючи частину їхньої праці.

«Гроші потрібні не самі по собі, а ради тих речей, які на них можна купити» (П. Самуельсон)

Ринкова економіка «розмовляє» мовою грошей. Будь-яка інформація ринку може сприйматися тоді, коли вона подана у грошовій формі.

Функції грошей, у яких виражається їх суть.

Згідно марксистської теорії грошей, вони виконують такі основні функції:

- міра вартості;

- засіб обігу;

- засіб нагромадження (утворення скарбів);

- засіб платежу;

- світові гроші.

1. Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є матеріалом для вираження вартості всіх інших товарів. До них прирівнюються та за їх допомогою порівнюються величини вартості всіх товарів.

Вартість товару, виражена в грошах, називається його ціною.

Орієнтуючись на ціну товару на ринку, покупець зіставляє її зі своїми доходами, з ціною інших товарів і робить вибір. Без грошей як міри вартості було б неможливо прийняти раціональне рішення підприємцями щодо розподілу ресурсів і доходів, планування випуску продукції, розвитку виробництва тощо.

2. Друга функція полягає в тому, що гроші відіграють роль посередників під час обміну товарів. Гроші є в наявності і для них характерна плинність. Гроші здійснюють цю функцію, коли їх використовують, купуючи (продаючи) речі або послуги. Необхідність цієї функції зумовлена тим, що виробники створюючи одні товари і послуги, мають потребу в інших.

Уперше паперові гроші було випущено в ХІІ ст. в Китаї. У Росії паперові гроші з’явилися у 1769 р. Емісія українських національних грошових паперових знаків відбувалася в 1917-1920 рр. за Центральної Ради, Гетьманату та Директорії.

«Дары природы текли на рынок, чтобы быть обмененными на медные пенсы с дырками посредине или на тусклые шиллинги с изображением английской королевы. А потом все эти пенсы и шиллинги опять будут обменены на цветастые бумажные ткани, на керосин, соль, спички — словом, на то, что нужно иметь в хижинах» (Е. Коршунова «Операция Хамелеон». — М.: Молодая гвардия, 1970, с. 79-80).

3. Функцію засобу нагромадження (утворення скарбів) гроші вико-нують тоді, коли вони вилучаються зі сфери обігу і перетворюються на скарб. Таке нагромадження почалося в епоху, коли роль грошей виконувало золото. Його почали зберігати, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку. З розвитком ринкових відносин і відміною золотого вмісту грошей, формами багатства стали: нерухомість, цінні папери, твори мистецтва.

Якщо багатство знаходиться в акціях, облігаціях або на ощадних рахунках, а не у вигляді наявних грошей, воно приносить наявний відсоток.

Важливо «избегать глупости класть все свои яйца в одну корзину» (П. Самуельсон) — найбільш раціонально інвестувати багатство, розділивши його на акції, облігації, борги і гроші.

Нагромадження коштів використовують в основному для вкладення в майбутньому у виробництво або споживання.

«В период первой мировой войны начался процесс обесценения бумажных денег. Федор сражу же сообразил, что последние не представляют собой реальной стоимости и моментально разменял свои деньги на золото». «Золото всегда золото, а гумага, она хоть и орленая и гербленая, а все ж гумага» (Е. Пермяк «Горбатый медведь». — М.: Советский писатель, 1968).

4. Функція засобу платежу означає, що гроші стають засобом оплати боргових зобов’язань. Це відбувається в тому випадку, коли між товаро-виробниками виникають кредитні відносини — покупець отримує відстрочку оплати отриманого товару. Цю функцію гроші виконують і при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати тощо.

Кредитні гроші — це векселя, банкноти, платіжні доручення, чеки.

Розширення міжнародних економічних зв’язків, привело до появи ще однієї функції грошей — світові гроші. На світовій арені гроші скидали з себе «національні мундири» (переставали бути доларами, фунтами, марками тощо) і виступали просто як золото.

Демонетизація золота (процес втрати ним грошових функцій) привела до того, що воно поступово перестало виконувати роль світових грошей. Як міжнародний платіжний і купівельний засіб сьогодні використовуються національні валюти (грошові знаки) окремих країн. Країни Європейського союзу використовують ЕКЮ — регіональна міжнародна валютна одиниця, що використовується країнами-учасниками Європейської валютної системи з 13 березня 1979 р. Впровадження ЕКЮ мало за мету сприяти європейській інтеграції у валютній сфері, протидіяти впливові долара США, передусім у взаємних розрахунках, забезпечити передумови формування єдиного валютного ринку ЄЕС. ЕКЮ має визначений валютний курс, що розраховується за кошиком національних валют країн-учасниць ЄЕС, англійського фунта стерлінгів і грецької драхми з урахуванням частки кожної країни в сукупному валютному національному продукті. Половина випущених ЕКЮ забезпечується відрахуваннями золотих і доларових запасів, решта національними валютами країн-учасників ЄЕС. ЕКЮ виконує розрахункові і кредитні функції, використовується як база вирівнювання валютних паритетів країн-учасниць, регулятор відхилень ринкових валютних курсів. «Діло» 1996, № 66 (серпень).

Євро (EUR)

31 грудня 1998 р. міністри фінансів країн ЄС оголосили остаточні та незмінні паритети валют 11 з 15 країн Європейської спільноти щодо нової єдиної грошової одиниці — євро (EUR) терміном на 3 роки.

З 1.01.1999 р. євро використовували лише в безготівковій формі, в ній проводили котирування на біржах, інші фінансові операції. Готівкові євро з’явилися в 2002 році. Поки що не вирішили переходити на єдину валюту 3 з 15 країн ЄС: Великобританія, Данія і Швеція (саме тому курс євро трохи відрізняється від курсу ЕКЮ), Греція і хотіла б увійти до ЄВС, та не може, бо не відповідає встановленим для цього фінансовим показникам.

У сучасних умовах з’явилася така форма грошей, як «електронні гроші». Науково-технічний розвиток дозволив використати комп’ютерну техніку для заміни грошових знаків (паперових грошей) і створення своєрідної системи грошових розрахунків — «електронні гроші». Грошові розрахунки, записані у «пам’яті» комп’ютера, здатні виконувати роль замінників повноцінних і паперових грошей і здійснювати їх функції.

Гроші є носіями суспільних відносин. «Коли Робінзон попав на безлюдний острів, то всі речі врятовані ним з корабля, пригодилися йому. Тільки гроші загубили для нього будь-яку цінність «непотрібний хлам». Побачивши його, Робінзон з гіркотою говорить: «Для чого ти мені тепер? Ти і того не вартий, щоб нагнутися і підняти тебе з підлоги... Мені нічого з тобою робити. (Даніель Дефо «Робінзон Крузо». — М.: Художня література, 1974).

Контрольні запитання і завдання:

1. Яку роль відіграють гроші в розвитку економіки?

2. Що означає твердження: «Гроші — це міра вартості»?

3. Котрі з функцій марксистської теорії грошей не виконуються сьогодні взагалі або виконуються частково?

 

4. Грошовий обіг, його закони та методи регулювання

Грошовий обіг — це рух грошей між фірмами, домогосподарствами та державою.

Закон грошового обігу полягає у дотримані в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу.

Кількість грошей необхідних для обігу можна визначити за такою формулою:

КГ — кількість грошей необхідних для обігу;

Сц — сума цін усіх вироблених товарів і послуг;

К — сума цін товарів і послуг проданих у кредит;

П — сума платежів за раніше проданими товарами і послугами;

В — сума платежів, що взаємо погашаються;

О — швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін і від швидкості їх обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси. В обігу повинна перебувати лише необхідна кількість грошових одиниць. Отже, основний принцип грошового обігу — обмеження грошової маси реальними потребами економіки.

 

Структура грошової маси показана на рисунку 1.

Рис.

1. Структура грошової маси

Монети становлять не більше 10-15% загальної суми грошей в обігу країн. Розмінна монета має символічну вартість, тобто вартість самого металу значно менша вартості, позначеної на монеті.

Чек — грошовий документ, який видається власником чекового рахунку в банку в сплату за куплені товари чи послуги; по даному чеку банк сплачує готівку з одного чекового рахунку особі, якій чек виданий.

«Майже гроші» — це грошові засоби на строкових (термінових) рахун-ках у банках, а також державні цінні папери (облігації). Ці гроші ніби «заморожені», але вони не втрачають жодної із своїх функцій, тому й включаються в структуру грошової маси будь-якої країни. Приблизний перелік найпоширеніших форм грошей в міру зниження ступеня їх ліквідності:

1. банкноти і монети;

2. поточні банківські рахунки;

3. строкові або ощадні банківські рахунки;

4. сертифікати короткострокові (1-6 місяців) малої вартості;

5. сертифікати короткострокові значної вартості;

6. сертифікати довгострокові (від 1 року і більше);

7. різні цінні папери (крім акцій).

 

Ліквідність форм грошей (відрізняє форми грошей одна від одної) означає: чим більше і швидше можна безпосередньо змінити певну суму грошей на конкретний товар або іншу форму власності, тим вища ліквідність цієї форми грошей.

Монетарна маса — обсяг грошей в обігу країни. Це поняття включає загальну суму різних форм грошей, яка визначає платіжно-купівельну спроможність власників грошей.

Найбільш ліквідна форма — банкноти і монети + поточні банківські рахунки.

 

Отже, сучасні гроші хоча і не мають золотого забезпечення, є стійкими:

 

По-перше, гроші наділені здатністю обмінюватися на речі та послуги;

По-друге, гроші оголошені державою законними платіжними засобами;

По-третє, цінність грошей визначається їхньою купівельною спроможністю.

 

 

Контрольні запитання і завдання:

 

1. Охарактеризуйте суть закону грошового обігу і причини його недієздатності в Україні.

2. Як треба розуміти поняття «ліквідність»?

3. Які гроші в Україні ви вважаєте найбільш ліквідними?

 

 

5. Інфляція, її суть, причини і особливості

Інфляція — процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг.

Передумовами виникнення інфляційного процесу є:

1) ск орочення фізичного обсягу виробництва;

2) зростання кількості грошей в обігу в надлишковому розмірі;

3) прискорення швидкості обігу грошей.

В економічній науці виділяють три види інфляцій:

1. «повзуча» (поміркована) інфляція — ціни зростають не більше 5% на рік. У дуже багатьох країнах вона є практично постійно.

2. галопуюча інфляція — ціни зростають трохи більше 10% на рік. Її наявність свідчить про негативні тенденції в економіці.

3. гіперінфляція — ціни зростають на 1-2% щоденно. Гроші починають втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв’язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці. Такий вид інфляції можливий лише в умовах глибокої економічної кризи в державі.

Сучасна інфляція має багатофакторний характер, тобто зумовлюється впливом багатьох чинників. Основними її причинами є:

- деформація пропорцій у народному господарстві багатьох країн;

- зростання дефіциту державного бюджету;

- великі військові витрати;

- дотації держав багатьом галузям та підприємствам;

- велика монополізація економіки;

- кредитні емісії національних банків;

- необґрунтовані підвищення заробітної плати та інших державних витрат.

 

 

Якими заходами можна послабити вплив інфляції на національне господарство країни і зупинити цей процес?

1. У розвинених державах ринкової економіки, як правило перш за все жорстко обмежують щорічне збільшення грошової маси. Цей процес контролюється урядовими органами і полягає у випуску такої кількості грошей, скільки вироблено товарів і послуг.

2. Значне скорочення витрат держави (зменшення чисельності управлінського апарату, скорочення військових структур, економії на освітніх, культурних, медичних програмах та ін.). держава повинна робити все для збільшення надходжень до бюджету і зменшення його дефіциту.

3. Важливим для контролю і впливу на інфляцію є настрій і очікування споживачів.

Інфляція в Україні на початку 90-х рр. була зумовлена цілим рядом причин, а саме:

- значним скороченням обсягів виробництва;

- переходом до нової ринкової системи господарювання;

Його наслідком стало зменшення обсягів експорту, зростання дефіциту державного бюджету. Велику роль у зростанні темпів інфляції, особливо в 1992 р., відіграло підвищення цін на енергоносії, що поставлялися з країн колишнього СРСР. Почалося необґрунтоване підвищення заробітної плати, попит різко зріс, а товарів на його задоволення не вистарчало. Це призвело до нового зростання цін.

Лише завдяки зусиллям НБУ у 1997 р. інфляцію вдалося зупинити.

Рівень інфляції вимірюється за допомогою показника темпу інфляції.

Темп інфляції обчислюється за формулою:

 

 

де ІСЦ — індекс цін базового періоду (року, кварталу, місця, тижня тощо), а ІСЦ₁ — індекс цін поточного (звітного) періоду.

 

Розрахуємо:

Р

 

 

 

Темп інфляції — це приріст загального рівня цін за певний період часу, виражений у відсотках. Темп інфляції показує швидкість знецінення доходів населення, заробітної плати, пенсій, стипендій, вкладів у банк. Уряд має компенсувати втрати населення від інфляції шляхом індексації доходів.

 

Контрольні запитання і завдання

:

1. Чи повинна бути в ідеальній економіці інфляція?

2. Назвіть шляхи послаблення впливу інфляції.

3. Яким чином інфляція впливатиме на становище:

- уряду;

- домовласника, котрий отримав позичку під фінансовий відсоток;

- учителя, котрий працює за контрактом.

4. Чому виникає інфляція?