її) ІІІ'рІ-ДІІНІТІ.ГН п її- п ,| ІфоІК'ЛеПП}! необхідних ДОСЛІДЖЄНЬ

Речові докази

Як відомо, злочинна подія завжди залишає ті чи інші зміни (сліди) у навколишньому середовищі. Значне місце тут займають матеріальні, або як їх ще називають - речові сліди. Виявлені та досліджені в установленому порядку, вони можуть надати в розпорядження органу розсліду­вання інформацію, яка сприятиме розкриттю злочину.

Інформація, одержана від об'єктів матеріального світу, має свою форму. Ця інформація може виступати у кримі­нальному судочинстві як докази і міститися в такому про­цесуальному джерелі, котре мне позву речові докази.

Речові докази займають самостійне місце й системі ін­ших процесуальних джерел доказів, а їхнс використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов'я­зане з постійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості та значення різних об'єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі наукових досягнень різні прийоми і методи щодо збирання та дослідження ре­чових доказів.

Як відзначає С.С.Степичев, обсяг інформації, що одер­жується від речових доказів, зростає мірою вдосконалення способів їхнього дослідження. Досягнення криміналістики та інших наук, які використовуються з цією ж метою, доз­воляють сьогодні виявити, зафіксувати та використати як речові докази те, що ще вчора неможливо було ні виявити, ні зафіксувати. Тому значення речових доказів та їхня роль у доказуванні постійно зростають. При цьому цілком зрозу­міло, що мова йде не про заміну речовими доказами інших процесуальних джерел, а про розширення можливостей збирання речових доказів за рахунок застосування засобів і способів, якими раніше не володіли органи розслідування та суду [7, С. 636].

Визначення поняття речових доказів по-різному тлума­читься науковцями. Так, А.О.Ляш вказує, що це предмети матеріального світу, які володіють властивістю незамін­ності та мають доведений в установленому законом порядку причинний зв'язок з обставинами, що мають відношення до справи, визнані джерелом доказів і приєднані до справи спеціальною постановою [185, С. 35].

Уявляється, що таке визначення є трохи громіздким і дає занадто загальне уявлення про речові докази. Інші про­цесуалісти вважають, що речові докази - це будь-які пред­мети матеріального світу, які були знаряддям злочину чи зберегли на собі сліди злочину, на які були спрямовані злочинні дії, а також інші предмети і документи, які мо­жуть служити засобом для виявлення злочину та встанов­лення обставин кримінальної справи [120, С. 133]. Автори цього визначення більше конкретизують об'єкти матері­ального світу, що можуть виступати в якості процесуаль­ного джерела - речові докази.

Діючий КПК України ще повніше називає предмети як носії доказової інформації. Так, у ст. 78 Кримінальне-про­цесуального кодексу зазначено: "Речовими доказами є пред­мети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття зло­чину і виявлення винуватих або для спростування обвину­вачення чи пом'якшення відповідальності". Це визначення найбільш орієнтує практичних працівників органів досу­дового слідства та дізнання на виявлення і використання об'єктів матеріального світу як речових доказів.

В той же час з тексту закону чітко простежується, що законодавець не прагне дати вичерпний перелік предме­тів, які можуть бути речовими доказами, а лише називає ознаки, за наявності хоча б однієї з яких предмет стає речо­вим доказом.

Такий підхід видається дуже слушним, оскільки немож­ливо передбачити всі об'єкти матеріального світу, які мо­жуть виступати як речові докази у конкретних криміналь­них справах.

У проекті нового КПК України завершальна частина визначення поняття речових доказів виглядає ще більш

лаконічною і логічно викладеною. Зокрема, в ч. І ст. 172 проекту (станом на 1 грудня 2004 року) вказано, що: "Речо­вими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та Інші речі, здобуті злочин­ним шляхом, і всі інші предмети, які придатні для з'ясу­вання обставин, що підлягають доказуванню".

У частині другій цієї статті підкреслено: "Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, вказані в частині першій цієї статті".

Для визнання предмета речовим доказом необхідно встановити його зв'язок зі злочином. Відсутність у кримі­нальній справі відомостей про походження предмета, який визнаний речовим доказом, розриває ланцюг причинно-наслідкового зв'язку, котрий дозволяє зробити висновок про належність певного предмета до розслідуваної події. А іноді породжує сумніви щодо зв'язку цього матеріального об'єкта і вчиненого суспільне небезпечного діяння.

Підставами для віднесення матеріального об'єкта до чис­ла речових доказів можуть служити:

а) відображення на ньому ознак, що характеризують
особистість учасників події (які вказують на конкрет­
ну особу), на знаряддя (зброя), що застосовувались
ними;

б) відображення на ньому умов, в яких проходила подія
{обстановка місця події);

в) наявність на ньому (в ньому) змін, пов'язаних з по­
дією;

г) належність певній особі, якщо цей факт мас значення
для справи;

д) використання учасниками події;

е) виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей
факт має значення для справи [7, С. 638].

Як бачимо, зв'язок того чи іншого предмета зі злочином встановлюється за різними підставами. В той же час слід пам'ятати, що окремі предмети можуть стати речовими доказами через зв'язок не тільки з кримінальною подією, але і з обставинами, які дозволяють переконатися в невину­ватості особи.

Кримінально-процесуальнпй закон (ст. 66 КПК Украї­ни) надас суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності право подавати слідчому предмети, які в подальшому мо­жуть стати речовими доказами, однак не встановлює про­цесуальний порядок такої передачі. А це породжує різно­манітні тлумачення на практиці щодо відображення в матеріалах кримінальної справи ходу і результатів подан­ня названих об'єктів матеріального світу.

Ні протокол допиту особи, ні рапорт посадової особи не містять усіх необхідних реквізитів щодо суті предмета, йо­го властивостей, надто потрібних для забезпечення дока­зового значення об'єкта. Адже на момент подачі конкрет­ний об'єкт матеріального світу залучається до кримінального судочинства, і від того, наскільки точно і повно він зафік­сований у своїх властивостях, залежить визнання його речо­вим доказом.

Щодо необхідності складання протоколу про факт по­дання предметів і документів спору серед процесуалістів на сьогоднішній день немає. Існують розбіжності щодо назви цього протоколу. Так. О.М.Ларін та Б.Ф.Фуфигін вважа­ють, що передачу відповідних об'єктів слід оформити про­токолом прийняття чи одержання предмета або докумен­та. Критерієм, що закладається в назву протоколу, виступають активні дії суду чи слідчого щодо поповнення доказів [186, С. 67; 187, С. 35].

С.А.Шейфер у ранніх своїх роботах називає цей проце­суальний акт протоколом прийняття доказів [188, С. 18], а наприкінці 90-х років минулого століття він змінив свою

думку і відзначив, що оскільки йдеться про подання пред­метів і документів, то й протокол слід назвати протоколом подання доказів [189, С. 62].

Існують й інші позиції. Наприклад, В.А.Сємєнцов наго­лошує на тому, що не кожен об'єкт матеріального світу підлягає прийняттю і визнанню речовим доказом. Навіть у ході одержання цього предмета слідчий може прийняти рішення про те, що він не відноситься до розслідуваної по­дії і повернути його власнику чи іншій особі. В такому ви­падку назва процесуального документа протоколом прий­няття доказів не відповідатиме його змісту. Тому оформлення передачі поданого об'єкта на досудових стадіях процесу повинно здійснюватися протоколом подання, але не доказів, а предмета, який на цьому етапі лише претендує на статус речового доказу [190, С. 58].

Така точка зору є найбільш раціональною і послідовною. Ця процесуальна дія має бути оформлена протоколом по­дання предметів та документів. В цьому випадку маються на увазі документи, які виступають у процесі доказування як речові докази.

У зв'язку з викладеним не зовсім точною є думка Є.А.Долі, який вказує, що єдиним законним способом зби­рання доказів у кримінальному процесі є проведення судо­вих та слідчих дій [159, С. 35]. Уявляється, що за допо­могою процесуальних дій, частиною яких є слідчі дії, теж збираються докази.

Слідчий, приймаючи подані предмети і документи, по­передньо оцінює їх, встановлює доказове значення. Він ана­лізує при цьому всі наявні докази, що містяться в кримі­нальній справі, визначаючи зв'язок поданого об'єкта з кримінальною подією, яка розслідується. Тут же здійсню­ється детальний огляд предмета, переконання в наявності виявлених ознак чи властивостей об'єкта.

Якщо він вважає, що певний предмет не має ніякого відношення до справи, то об'єкт повертається учаснику процесу, який подав його. Проте можлива й інша ситуація, коли конкретний учасник процесу заявив офіційно клопо­тання про приєднання цього об'єкта як речового доказу до кримінальної справи. У випадку невизнання доказового значення предмета слідчий зобов'язаний винести поста­нову про відмову в задоволенні клопотання.

Однак може виникнути ситуація, коли слідчий помил­ково вирішив, що певний об'єкт має доказове значення, склав протокол подання предмета. В подальшому з'ясува­лося, що це не так. Тоді слідчий виносить постанову про відмову в приєднанні вказаного предмета до матеріалів кримінальної справи.

Спірним також є питання щодо присутності понятих при поданні предметів і документів. Ряд процесуалістів відзначає, що їхня присутність є обов'язковою. Адже поняті засвідчують факт наявності якихось слідів на об'єкті, які через певні умови можуть зникнути, а отже, об'єкт утра­тить своє доказове значення. Наявність понятих при подан­ні предметів і документів допоможе в цьому випадку більш повному і об'єктивному встановленню обставин справи, ос­кільки у разі виникнення сумнівів вони можуть бути допи­тані з метою законності та достовірності цієї процесуальної дії.

У той же час окремі науковці вважають присутність по­нятих при поданні предметів необгрунтованою. Зокрема, В.Т.Томін запитує: що можуть засвідчити поняті своєю присутністю? Факт передачі? Він є очевидним. Якщо особа фальсифікувала докази, то вона зробила це до того, як при­несла об'єкт слідчому. Особа, яка подала предмет, своїм підписом засвідчує ці дії, і з не меншим успіхом, ніж поняті [191, С. 55].

У принципі деякою мірою можна погодітю.:І оГюмІІ позиціями. Тому уявляється, що слід запропонувати комп­ромісний варіант. Участь понятих краще залишити нп розсуд слідчого. Якщо в кримінальній справі досягнуті межі доказування, то участь понятих є не обов'язковою. Однак коли в кримінальній справі є дефіцит доказової ін­формації і слідчий розуміє, що певний предмет може віді­грати важливу роль в доказуванні, присутність понятих при поданні такого об'єкта має бути обов'язковою.

Отже, складання протоколу подання предметів і доку­ментів є необхідною умовою правильного розвитку процесу доказування. В цьому протоколі, крім реквізитів, що став­ляться до протоколів слідчих дій, мають бути додатково відображені заява про добровільність передачі об'єктів ма­теріального світу, сам факт подання і прийняття предметів та документів.

У зв'язку з цим пропонується внести зміни до діючого КПК України і доповнити його ст. 66-1 "Подання предметів і документів органам розслідування та суду" в такій редак­ції: "Учасники процесу, громадяни, а також посадові особи підприємств, установ, організацій вправі за своєю ініці­ативою передати органу розслідування та суду предмети і документи.

Про подання предметів та документів, які на думку осо­би, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора чи суду ма­ють доказове значення у справі, складається протокол. Суд здійснює відповідний запис у протоколі судового засідання. В протоколі додатково вказуються дані про особу, яка по­дала предмет чи документ, заява про добровільність пере­дачі, обставини прийняття і огляду предметів і документів. Поняті можуть бути присутніми при поданні предметів і документів, коли ІІе визнає за необхідне орган досудового слідства, дізнання чи суду.

215 Протокол підписується усіма учасниками процесуальної дії".

Введення цієї новели допоможе усунути прогалину в криміяально-процесуальному законі України і розбіжності в оформленні цієї процесуальної дії на практиці.

Необхідно відзначити, що поява нових криміналістич­них об'єктів, якими є комп'ютерні системи, засоби мобіль­ної телекомунікації, а також засоби збору і прихованої передачі інформації, призвела до виникнення ряду проб­лем, які в першу чергу пов'язані з їх використанням як процесуальних джерел доказів у кримінальних справах. Темпи проникнення досягнень високих технологій у по­всякденне життя є настільки високими, що юридичні нау­ки в цілому, і кримінальне та кримінально-процесуальне право зокрема не встигають своєчасно реагувати на зміни суспільних відносин. В умовах дефіциту серйозних науко­вих розробок ефективного використання в кримінальному процесі комп'ютерної інформації, її матеріальних носіїв, що одержуються в ході розслідування кримінальної спра­ви, робляться спроби поширити існуючі категорії на нові об'єкти і явища [192, С. 200].

Однією з таких спроб є поява на сторінках юридичної літератури нової категорії "електронних" речових доказів. Під ними пропонується розуміти будь-які носії комп'ютер­ної інформації чи програмні об'єкти (наприклад, комп'ю­терні віруси, бази даних).

У зв'язку з існуючим сьогодні в кримінальному процесі поглядом на це процесуальне джерело змістом будь-якого речового доказу, а отже, і електронного речового доказу, є ті сліди, властивості й ознаки, які безпосередньо відобра­жені на предметі, доступні безпосередньому сприйняттю та можуть бути виявлені шляхом огляду.

Проте, на думку окремих науковців, до електронних ре­чових доказів можна віднести також окремі матеріальні 216

об'єкти, які містять специфічні сліди вчинення злочину, а також інформацію, що сприятиме встановленню обставин злочину, Наприклад, мобільний телефон може бути відне­сений до електронних речових доказів у випадку, коли він перепрограмованиіі і завдяки цьому виконує не тільки стандартні функції. Він стаг спеціалізованим радіоприй­мачем, і коли його включити в зоні дії мережі мобільних телефонів, то це дозволить одержати РШ-кодп абонентів, що знаходяться неподалік. В цьому випадку важливими є його перероблені функції (властивості). Те саме можна ска­зати про малогабаритний мікрокомп'ютер, котрий відно­ситься до категорії електронних речових доказів у тому разі, коли його стандартнії програма пристосована (змі­нена) і завдяки ЇЙ він стас анаряддям злочину чи створює сприятливі умови для його вчинення. Даючи визначення електронних речових доказів, автори підкреслюють, що під ними потрібно розуміти електронні об'єкти, які зав­дяки своїм індивідуальним чи системним властивостям були знаряддям злочину чи зберегли на собі сліди злочину, а також можуть служити засобом для виявлення злочину чи встановлення обставин справи [192, С. 202].

Уявляється, що з таким роз'ясненням можна погоди­тись, однак потрібно усвідомити складність виявлення та­ких слідів і необхідність спеціальних знань при цьому. В той же час необхідно враховувати, що у зв'язку зі стрімким розвитком інформаційних технологій практика кримі­нального процесу чекає від науковців розширення об'єктів матеріального світу, які можуть стати речовими доказами. А це одночасно вимагає вдосконалення прийомів і способів збирання та дослідження таких речових доказів.

Діючий крпмінально-процесуальний закон України (ст. 78 КПК) передбачає декілька видів речових доказів:

а) предмети, які були знаряддям вчинення злочину;

б) предмети, які зберегли на собі сліди злочину;

в) предмети, що були об'єктом злочинних дій;

г) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шля­
хом;

д) інші предмети, які можуть бути засобами для роз­
криття злочину і виявлення винуватих або для спро­
стування обвинувачення чи пом'якшення відповідаль­
ності.

В той же час необхідно відзначити, що зазначений поділ речових доказів на види має дещо умовний характер, ос­кільки нерідко одні й ті самі предмети можуть мати відразу декілька ознак, Потрібно пам'ятати, що, здійснюючи таку класифікацію ознак об'єктів матеріального світу, законо­давець ставив за мету зорієнтувати працівників органів досудового слідства і дізнання на можливі напрямки пошу­ку і виявлення предметів - носіїв доказової інформації.

Розглянемо кожен з цих видів речових доказів. Так, пер­ший з них - це предмети, які були знаряддям вчинення злочину. В українській мові термін "знаряддя" означає: а) пристосування, прилад, за допомогою якого виконується певна дія; б) те, що служить засобом у якійсь дії [35, С. 162]. Тобто як бачимо, під знаряддям вчинення злочину по­трібно розуміти будь-які предмети чи інші об'єкти мате­ріального світу, спеціально виготовлені, пристосовані для вчинення злочину чи за допомогою яких були скоєні сус-пільно небезпечні діяння.

М.М.Видря обмежує коло знарядь злочину лише техніч­ними пристосуваннями [121, С. 35]. Уявляється, що це не зовсім правильно, оскільки в такому випадку звужується обсяг цього поняття.

Необхідно підкреслити, що використання знарядь вчи­нення злочину суттєво підвищує ступінь суспільної небез­пеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодав­цем вказаних ознак в об'єктивну сторону окремих складів

злочину чи віднесення їх до обставин, що посилюють кри­мінальну відповідальність.

Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спе­ціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, визнає не хуліганством особливо злісним. Відповідно воно підлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України.

Про це прямо говориться в Постанові пленуму Верхов­ного суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" від 28 червня 1991 р. № 3 (зі змінами, внесе­ними постановами від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12). В ній зокрема вказується, що, вирішуючи питання про розмежування особливо злісного хуліганства від злісного, судам треба мати на увазі, що застосування чи спроба застосування при вчиненні хуліганських дій вогне­пальної зброї, будь-яких ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосо­ваних для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за частиною 4 ст. 296 КК України не лише в тих випадках, коли винуватий за їхньою допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, а й тоді, коли використання зазначених предметів у процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров'я громадян [193, С. 177].

Цією самою Постановою пленум роз'яснює, що слід розу­міти під спеціально пристосованими предметами для запо­діяння тілесних ушкоджень. Ними слід визнавати такі предмети, які були пристосовані винуватим для згаданої цілі заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій. А так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготов­лені винуватим для тієї самої цілі. За наявності вказаних

обставин предмети господарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до частини 4 ст. 296 КК України можуть бути визнані предметами, спеціально заготовленими для нане­сення тілесних ушкоджень [193, С. 177].

Оскільки як знаряддя злочину можуть бути використані надто різні предмети, С.М.Сирков пропонує поділити їх ще на декілька груп:

І.За предметом посягання (видом злочину) знаряддя

розрізняються на: а) знаряддя злому; б) знаряддя вбивства; в) знаряддя

підпалу тощо.

2. За характером впливу знаряддя діляться на: а) знаряддя механічної дії; б) вогнепальна зброя, вибу­хові пристрої; вибухові речовини; в) знаряддя терміч­ної дії; г) знаряддя, дія яких ґрунтується на викори­станні енергії електричного розряду, властивостей радіоактивного розладу, світлових і рентгенівських променів; д) знаряддя хімічного впливу; е) знаряддя, дія яких ґрунтується на? використанні декількох про­цесів одночасно.

З.За ступенем складності знаряддя поділяються на: а) прості; б) складові; в) складні; г) машини; д) автома­тичні пристрої.

4.За призначенням (функціями) предмети класифіку­ються на:

а) предмети чи речовини, спеціально приготовлені для використання під час вчинення злочину; б) зброя; в) предмети, інструменти, пристосування і речовини, які використовуються у виробничій, науковій чи ін­шій діяльності; г) побутові предмети; д) інші предмети і речовини [194, С. 7-9]. 220

Ця класифікація є досить повною і розширює знання про об'єкти матеріального світу як знаряддя злочину.

Другу групу речових доказів складають предмети, які зберегли на собі сліди злочину. Термін "сліди" може вико­ристовуватись як в широкому смислі, так і в вузькому. В українській мові термін "слід" вживається в декількох зна­ченнях: а) відбиток ноги на якій-небудь поверхні; б) под­ряпина, рубець, пляма і т.ін., залишені чим-небудь; знак від чогось; в) те, що уціліло, збереглося від руйнування, нищення, загибелі тощо [101, С. 258-259].

На предметах можуть залишитися відбитки слідів зло­чину - це сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові та інших виді­лень людини. Сюди потрібно віднести також сліди різних речовин (фарби, мастильних речовин), мікрочасток.

Таким чином, вказані предмети пов'язані зі злочином не безпосередньо, а через зазначені сліди. Як справедливо відзначають А.І.Вінберг та Р.С.Бєлкін, процесуальним дже­релом доказів в цьому випадку буде сам об'єкт мате­ріального світу (предмет), а сліди (властивості) - доказами. Якщо ці "властивості - докази" складають суть предмета, а його якості невіддільні від нього, тоді сам предмет висту­пає як носій доказової інформації [195, С. 173].

Необхідно відзначити, що нерідко матеріальні сліди не­можливо відділити від поверхні предмета. В такому разі сліди виступають разом з предметами, на яких вони міс­тяться, або з частинами цих предметів. Якщо ж це не вда­ється, тоді виготовляються копії цих слідів. Цілком зрозу­міло, що насамперед це стосується: слідів транспортних засобів, слідів злому, слідів ніг, пальців рук тощо. Для цьо­го застосовуються різноманітні криміналістичні засоби -дактплоплівка, гіпсовий матеріал, спеціальні пасти і т.ін.

Копії цих слідів необхідно вважати похідними доказами, а їх носіїв - похідними речовими доказами, оскільки пер­винними доказами будуть сліди (властивості) на вперше

виявленому предметі, а сам предмет відповідно - первин­ним процесуальним джерелом доказів.

В окремих випадках сліди можуть бути відокремлені від предмета без зміни їх суті (сліди крові, фарби). В такому разі в якості носія доказової інформації буде відокремлений об'єкт матеріального світу.

Деякі науковці до речовях доказів відносять зразки, які відбираються для порівняльного дослідження {ст. 199 КПК України) [196, С. 19]. Інші, не визнаючи зразки речовими доказами, вважають, що вони несуть самостійну доказову інформацію і за своєю природою наближені до речових доказів [7, С. 646]. Ще частина вчених переконані, що зраз­ки для експертного дослідження є самостійними засобами доказування, оскільки їх одержання передбачено законом як самостійна слідча дія [197, С. 6].

Відразу хотілось би уточнити, що відібрання зразків для експертного дослідження є процесуальною дією і за своєю природою не може виступати як слідча дія. Однак щодо статусу зразків для експертного дослідження, то вони не є ні речовими доказами, ні особливою доказовою Інфор­мацією, ні тим більше засобами доказування.

Це досить переконливо аргументує М.О.Селіванов, від­значаючи, що думка про ототожнювання зразків і речових доказів не узгоджується з правовою і гносеологічною при­родою речових доказів. Визнання предмета речовим дока­зом передбачає наявність зв'язку між цим предметом і об­ставинами справи, що з'ясовуються. Вони пов'язані з розслідуванням, але не з розслідуваною подією і характе­ризують певного суб'єкта чи об'єкт незалежно від його відношення до кримінальної справи. Допомагаючи здійс­нювати ідентифікацію, зразки виступають по суті інстру­ментами пізнання, і в цьому відношенні їх можна порів­няти з приладами, пристроями, матеріалами та іншими технічними засобами, які використовує експерт, здійснюючн дослідження речових докнаін, ІІГш ж Ііашпшми н літе­ратурних джерелах довідковими та І ту котім» дшїими, нп які дослідник опирається в своїх висновках [19Н, ('.. 12].

Аналогічної позиції дотримується М.М.Мнхегнко [6, С. 92].

Третю групу речових доказів складають предмети, які були об'єктом злочинного посягання. Під ними необхідно розуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Не слід ототожнювати об'єкт злочин­них дій і об'єкт злочину, це різні правові інститути. Об'єкт злочину - значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій -це, як вказано вище, конкретні предмети, ва які спрямо­вано злочинне посягання [7, С. 639]. Сюди може бути відне­сено крадене майно, автомашини, гроші, цінності, відео-апаратура, комп'ютерна техніка тощо.

Ще одним видом, речових доказів є гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальним правилом вка­зують безпосередньо на спосіб вчинення злочину, їх наяв­ність не звільняє органи дізнання, слідчого, прокурора і суд від обов'язку доказування самого факту злочинної діяль­ності, а також його зв'язку з подальшим придбанням цін­ностей [199, С. 123].

В процесі розслідування слідчий зобов'язаний за допо­могою слідчих дій встановлювати зв'язок між злочинною діяльністю обвинуваченого й одержанням у результаті цієї діяльності грошей, придбанням на ці гроші дорогоцінних предметів, речей. Вказані гроші та цінності визнаються речовими доказами тільки після встановлення факту прид­бання їх злочинним шляхом, що має бути підтверджено зібраними у справі доказами.

Доказове значення грошей і цінностей, нажитих злочин­ним шляхом, полягає насамперед в тому, що наявність у обвинуваченого певних цінностей (гроші, дача, автомашина

тощо) в розмірі, що перевищує його законні трудові доходи, підтверджує сам факт злочинної діяльності [185, С. 55].

Відмежування цінностей, які були предметом злочин­ного посягання, від тих, які нажиті злочинним шляхом, відіграє певну роль у кримінальній справі. Адже перші можуть бути повернуті їх власнику, а другі підлягають звертанню в доход держави (п. 4 частини 1 ст. 81 КПК Ук­раїни).

І нарешті, п'ятий вид речових доказів - це всі інші пред­мети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

Наявність цього виду речових доказів свідчить про розу­міння законодавця щодо неможливості передбачення усіх об'єктів матеріального світу, які можуть виступати як ре­чові докази у'кримінальному судочинстві. До названого виду речових доказів можна віднести особисті речі підоз­рюваного чи обвинуваченого, які вони загубили на місці злочину, виявлений в певному місці недопалок, залишений тим же підозрюваним чи обвинуваченим тощо.

Необхідно пам'ятати, що для речових доказів як проце­суального джерела характерним є таке:

1.Змістом речових доказів є відомості у вигляді певних
властивостей та ознак об'єктів матеріального світу, на
підставі яких встановлюються обставини, що мають
значення у справі.

2.Зміст речового доказу - це ті властивості і ознаки пред­
мета, які можуть бути безпосередньо сприйняті орга­
нами досудового слідства, дізнання і судової влади.

3.Формою речового доказу є процесуальні засоби за­
кріплення відомостей про факти, одержаних від пев­
ного предмета чи документа. Тільки при дотриманні
цієї форми об'єкт матеріального світу набуває значен­
ня процесуального джерела доказів.

4.До речових доказів відносяться не будь-які предмети чи документи, а лише ті, які мають зв'язок з кримі­нальною подією, що досліджується.

5. Речовий доказ - це єдність об'єкта матеріального світу і відомостей про факти, носієм яких він є.

Для визнання об'єкта матеріального світу речовим до­казом необхідне дотримання таких умов:

1.Складання протоколу виявлення і огляду речового
об'єкта (протокол огляду місця події, протокол обшу­
ку тощо).

2.Наявність самого речового об'єкта.

3.Винесення постанови про приєднання предмета чи документа як речового доказу до кримінальної справи.

У проекті нового КПК України останнє положення, яке вказане вище, доповнено такою новелою: "Якщо речові докази з якихось причин не можуть бути вилучені, вони можуть бути передані для зберігання. Особа, яка здійснює дізнання, слідчий самі або за допомогою спеціаліста мо­жуть зняти з них відтиски, встановити зліпки, фотозйом­ки, діапозитиви, голограми, відеозаписи, кінофільми чи встановити із них копію, зображення або відтворення ін­шим способом, які додаються до справи".

Уявляється, що доповнення статті 78 діючого КПК Ук­раїни цим положенням було б позитивним моментом і сприяло б кращому урегулюванню роботи з речовими до­казами.

Стаття 79 КПК України передбачає порядок зберігання речових доказів, однак знову ж таки слід підкреслити, що ст. 173 проекту нового КПК набагато повніше урегульовує ці питання, в тому числі й строки зберігання речових до­казів. Так. частина перша цієї статті передбачає, що речові докази мають зберігатися у кримінальній справі до наб­рання вироком суду законної сили або закінчення строкуоскарження постанови, або ухвали про закриття прова­дження у кримінальній справі та передаватися разом із кримінальною справою за винятком випадків, передбаче­них цісю гтлттею. У випадку коли спір про право на майно, що с речовим доказом, підлягає вирішенню в порядку ци-шлі.ного судочинства, речовий доказ зберігається до на-Гфішнл;шконнпї сили рішення суду.

V чистині '2 с.т. І 73 проекту нового КПК України вказано, що [шчгші доки з й у вигляді;

1) предметів, які в силу громіздкості або інших причин не можуть зберігатися при кримінальній справі, у тому чш'.пі нелині партії товарів, зберігання яких ус-к.'ІІІдпеио або шітратп по забезпеченню спеціальних умпп;Іоерігнмнл яких прирівнюються до їх вартості ІІҐн) Ігсрс-нищуіоті. її:

її) ф<ітог|>ііфуіоті.сі! аґт лнімаються на відео- або кіно-ІІ.иімІІу. ті можлиності опечатуються і зберігаються в мігмі, ІисІІ:ІІІн<»му особою, що здійснює дізнання, слід­чим. До матеріалі!) кримінальної справи додається документ Іфп місце лшіходження такого речового до-кііііу, її тикшк може Гп'тн долучений зразок речового доі.іиу, догтІп'ІІІІЇ Д.ІІ» моріипяльного дослідження; ГІ) момертІІІотм'ч їх:Іш«шпому ІІляснику, якщо це мож-чпип ҐІІ'.І Інколи дли дмка;гунтшя;

її) ІІІ'рІ-ДІІНІТІ.ГН п її- п,| ІфоІК'ЛеПП}! необхідних ДОСЛІДЖЄНЬ

д'ІІІ річі 'Іі.шІІН п морилку. ІІстнмонленому Кабінетом Мінігтінм N'1(1111)1111. Кошти, Ішручсні від реалізації,;ІІІрахон\'ІотІ.г(г ті д<чт;Іитпии рахунок органу, який припини |>!Ішчш>І про ни.иучмІІІн речових доказів, на строїв, иергдоііч<чіи(1 чистішою нс[штю цієї статті. До маті'ріп чім гримІІІІІ.'ІІ.пиі гирпщі може бути долучено:І|>шІмц |>.'ІІІІІІ.гм ІнІІчІ;І\', лі>і'пітшп для порівняльного

2) товарів і продукції, а також майна, які можуть швид­
ко зіпсуватись, втрачають свою вартість у зв'язку з
моральним старінням, зберігання яких ускладнено
або витрати по забезпеченню спеціальних умов збері­
гання яких прирівнюються до їх вартості або переви­
щують її, можуть бути:

а} повернуті їх власникові;

б) у випадку неможливості повернення власникові - піс­
ля проведення необхідних досліджень передані для
реалізації в порядку, встановленому Кабінетом Міні­
стрів України. Кошти, що виручені від реалізації,
зараховуються на депозитний рахунок органу, який
прийняв рішення про вилучення речових доказів, або
банку чи іншої кредитної організації, передбачених
переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів
України. До матеріалів кримінальної справи може
бути долучено зразок речового доказу, достатній для
порівняльного дослідження;

в) знищені після проведення необхідних досліджень,
якщо товари і продукція, що швидко псуються, стали
непридатними для використання. У цьому випадку
складається протокол у відповідності з вимогами цьо­
го Кодексу;

3)вилучених із незаконного обігу етилового спирту, ал­
когольної продукції та такої, що містить спирт, а та­
кож предметів, довге зберігання яких небезпечне для
життя і здоров'я людей або навколишнього середо­
вища, після проведення необхідних досліджень пере­
даються для їх технологічної переробки або знищен­
ня, про що складається протокол у відповідності з
вимогами цього Кодексу;

4)грошей та інших цінностей, вилучених під час прове­
дення слідчих дій, після їх огляду і провадження ін­
ших необхідних слідчих дій:

 

о) повинні здаватись на зберігання в банк або іншу кре­дитну організацію у відповідності з підпунктом б) пункту 2 частини другої цієї статті;

6} можуть зберігатися при кримінальній справі, якщо індивідуальні ознаки грошових купюр мають значен­ня для доказування.

Інші умови обліку, зберігання та передачі окремих кате­горій речових доказів встановлюються Кабінетом Міні­стрів України (ч. З ст. 173 проекту КПК).

У випадках передбачених підпунктами б) і в) пункту 1, підпунктом а) пункту 2, пунктом 3 частини другої цієї стат­ті, особа, що проводить дізнання, слідчий прокурор або суддя" після проведення відповідних досліджень, які під­тверджують підстави для реалізації або знищення, вино­сять постанову (ч. 4 ст. 173).

У випадку передачі кримінальної справи органом діз­нання слідчому або від одного органу дізнання іншому чи від одного слідчого до іншого, а так само при направленні кримінальної справи прокурору або до суду, або при пере­дачі кримінальної справи з одного суду до іншого речові докази передаються з кримінальною справою, за виклю­ченням випадків, передбачених цією статтею (ч. 5 ст. 173).

Вилучене майно, яке конфісковано за рішенням суду, передається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 173).

Про перерахування до державного бюджету коштів, одержаних від реалізації манна, щодо якого винесено рі­шення суду про конфіскацію, державний виконавець пові­домляє до суду протягом трьох днів із дня їх перерахуван­ня. При цьому інформація надається окремо за кожним актом опису і арешту майна, а один раз на квартал прово­диться звірка сум вартості майна, переданого за цими ак­тами, та фактичних перерахувань до державного бюджету (ч. 7 ст. 173). 228

V разі скасування рішення суду про конфіскацію майна орган, у якого воно знаходиться на зберіганні чи у розпо­рядження якого надійшло, повертає майно або відшкодовує його вартість власникові в порядку, встановленому зако­нодавством {ч. 8 ст. 173).

Внесення цих положень до діючого КПК України зіграло б позитивну роль щодо регулювання процедури зберігання речових доказів та вирішення їхньої долі.

Важливе значення в процесі доказування відіграє пере­вірка та оцінка інформації і самих процесуальних джерел, тобто речових доказів, При цьому необхідно проаналізу­вати весь хід ного утворення. Насамперед з'ясовується походження об'єкта матеріального світу, дотримання виз­наченого законом порядку його виявлення та оформлення. Чи він одержаний у результаті проведення слідчих дій чи поданий учасниками процесу. Як детально даний предмет чи документ описаний у відповідному процесуальному ак­ті. Потрібно також встановити умови його зберігання, ви­рішити питання про те, чи є вказаний речовий доказ ори­гіналом, чи ні. Важливо також з'ясувати все, що могло вплинути на ного збереження, зміну властивостей, фаль­сифікацію.

Необхідно усвідомити, що, не дивлячись на свою специ­фіку, речові докази не мають ніяких переваг перед іншими процесуальними джерелами доказів, вони теж можуть но­сити необ'єктивну інформацію. Це означає, що в основу обвинувачення інформація, одержана від речових доказів, може бути покладена лише в сукупності з іншими доказами наявними в кримінальній справі.

Доля речових доказів вирішується у вироку або ухвалі суду чи постанові судді, слідчого або особи, яка здійснює дізнання, про закриття кримінальної справи. При цьому знаряддя вчинення злочину, які належать обвинувачено­му, за рішенням суду конфіскуються, а якщо вони не маютьніякої цінності і не можуть бути використані - знищують­ся, а в разі необхідності - поміщаються до криміналістич­них колекцій експертних установ. Речі, які вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються. Речі, які не становлять ніякої цінності і не можуть бути викори­стані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані осо­би просять про це, можуть бути передані їм. Гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних посягань, повер­таються законним власникам, а в разі невстановлення їх -в установленому Кабінетом Міністрів України порядку пе­редаються в доход держави. Гроші, цінності та інше майно, набуте злочинним шляхом, за рішенням суду повертаються в доход держави. Предмети контрабанди та транспортні засоби, які використовувались для їх переміщення через кордон, за рішенням суду конфіскуються. Транспортні за­соби, житло та інші приміщення, які належать обвину­ваченому (підсудному) і використовувалися з метою вчи­нення злочину чи його приховання, за рішенням суду конфіскуються.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.