Організація роботи систем звукового забезпечення.

ТЕМА 2.8. Система звукового забезпечення

План

Сценічні мікрофони.

Бек-лайн обладнання.

- Підлогові та вушні монітори.

Прилади обробки звуку.

Підсилювальні каскади та акустичні системи.

Організація роботи систем звукового забезпечення.

У сучасному шоу-спектаклі система звукового забезпечення посідає одне з ключових місць. Сьогодні неможливо уявити собі жодного публічного заходу, який обходився б без такої системи. Розглянемо деякі основні її складові.

Насамперед, це мікрофон – прилад, що перетворює звуки, голос, музику в електричні коливання. Найбільш поширений нині вид мікрофона – динамічний мікрофон^[1]. Його переваги – чудові якісні показники: міцність, невеликі розміри і маса, низька чутливість до вібрацій, широкий інтервал сприйняття частот, що дає змогу використовувати цей тип мікрофона як у студіях та у позастудійних умовах під час запису відкритих концертів і репортажів, так і під час проведення будь-яких публічних заходів.

Дротові мікрофони з нероз’ємним кабелем. Для кольорового маркування перемотані ізоляційною стрічкою.

 

Більшість мікрофонів підключається до звукового обладнання за допомогою дротів. Дроти можуть бути нероз’ємні або роз’ємні. Останні застосовуються найчастіше. Багато років під час виступу на сцені, проведення конференцій тощо застосовувалися саме дротові мікрофони, адже вони невибагливі і прості в експлуатації.

Гнучкий підвісний мікрофон: моделі HT-320G і HT320H Pro.

Мікрофон підвісний AKG CHM99.

Підвісний мікрофон SHURE MX202BP/C.

 

До категорії дротових мікрофонів належать підвісні мікрофони. Вони призначені для застосування в сфері професійного звукозапису на телебаченні та музичних студіях, де визначені високі вимоги до якості звуку. Невеликі розміри і висока чутливість апаратури роблять пристрої ідеальними для роботи з інструментальними групами, хоровими і одиночними виконавцями, а також для встановлення над театральними і цирковими сценами. Деякі моделі мають кут сприйняття звуку до 100 градусів та фантомне живлення^[2]. Ці компактні та практичні пристрої, маючи невеликі розміри, водночас прекрасно підсилюють звук.

Двоканальна професійна вокальна радіосистема VHF, термін роботи одного комплекту стандартних елементів живлення 6 год.

 

Професійна двоканальна радіосистема VHF. Приймач живиться через адаптер 220В/14В. Крім вокальних радіомікрофонів-ручок, радіосистема може комплектуватися петличками (петличні мікрофони) або гарнітурами (гарнітурні радіомікрофони).

Радіосистема може поставлятися у варіанті «комбі», наприклад, один мікрофон петличний, інший – гарнітурний.

 

Є також більш складні пристрої – радіомікрофони (бездротові мікрофони, радіосистеми), які складають конкуренцію дротовим мікрофонам, хоча і не витісняють їх цілком.

Першим свідченням застосування передавальних мікрофонних радіосистем на радянській сцені стала у 1988 році в Московському театрі оперети гастрольна версія всесвітньо відомого мюзиклу Ендрю Ллойда Веббера «Коти» в постановці віденського театру Театр ан дер Вин (Theater an der Wien). Вимоги до артистів у виставі були особливі – вони і співали, і активно рухались у межах складної хореографічної партитури, і без радіомікрофонів постановка «Котів» була б украй проблематичною, якщо б узагалі можливою.

Винахід і широке впровадження передавальних радіосистем (радіомікрофонів) важко недооцінити: вперше за всю недовгу історію естрадного мистецтва артистів найрізноманітніших жанрів було звільнено шнурів та дротів, що обмежували їх свободу. Якщо артист не лише співає, а й динамічно переміщається сценою, танцює, а у випадку з артистами оригінального і розмовного жанрів – спускається в зал для безпосереднього контакту з глядачами, то радіосистема просто незамінна.

Загальна схема радіомікрофона складається з самого мікрофона (він сприймає звукові коливання і перетворює їх в електромагнітні хвилі), передавача (часто мікрофон і передавач становлять єдине ціле) і приймача (він перетворює електромагнітні хвилі назад в аудіосигнал і відправляє його на підсилювач або мікшерний пульт звукової системи). Крім перерахованих елементів, до системи зазвичай належать антени і кабель для з’єднання антени і приймача, якщо потрібно розділити їх у просторі. Динамічні ручні радіомікрофони – найбільш економічний варіант, проте для отримання якісного звуку, його слід піднести безпосередньо до джерела звуку, впритул до губів, інакше звук «губиться», що не завжди зручно і естетично, наприклад в ситуації інтерв’ю.

Радіус дії радіомікрофонів без використання додаткових антен – до 100 м, що цілком достатньо для переважної кількості майданчиків. Головна зручність радіомікрофонів у тому, що вони, на відміну від дротових, надають виконавцеві хоч і обмежену (це ж не мобільний телефон!), але більшу свободу пересування. Вада – відносно швидке (до 10 годин) розряджання елементів живлення (акумуляторів).

Радіомікрофони та їх ресивери.

 

Сьогодні найбільшу популярність на вітчизняному ринку завоювали радіомікрофонні системи компаній AKG, Shure, Audio-Technica, Sennheiser.

Петличний радіомікрофон.

 

Способи кріплення петличних радіомікрофонів.

 

Однак ситуація не завжди дає можливість використовувати радіомікрофон, який потрібно тримати в руках або кріпити на стійці. Альтернативою стали модифікації, які передбачають кріплення на лацкані або на голові. Вибір моделі залежить від того, хто нею користуватиметься (президент компанії, конферансьє або соліст-вокаліст), а також від мети використання. Мікрофон на лацкані (петличний мікрофон) практично непомітний і абсолютно не заважає своєму власникові. Але, якщо повернути голову вбік, то частина звуку проходитиме повз мембрани і рівень звуку буде весь час коливатись. Оскільки такий мікрофон упродовж виступу тісно контактує з грудною кліткою, можуть виникати резонанс і спотворення в передачі тембру голосу. Іншою потенційною проблемою є сприйнятливість цього типу мікрофонів до фонових звуків (наприклад, шурхіт одягу, до якого він прикріплений). Мікрофони з гарнітурою для кріплення на голові не створюють таких проблем (скажімо, вони передають значно менший рівень шуму), але вони закривають частину обличчя, до того ж ускладнюють передачу почуттів та емоцій за допомогою міміки. Мікрофони з кріпленням на лобній частині голови застосовують переважно під перуку. Вадою мікрофонів на лацкані та на голові є неможливість віддалити їх від обличчя або терміново відключити у разі потреби, наприклад, при кашлянні або чханні.

Мікрофон зі змінним поліуретановим захистом.

Мікрофонна решітка (капсуль), що захищає мікрофон від вітру і т. п.

Поп-фільтр (великий чорний диск) використовується під час звукозапису в студії.

При відео- і телезйомках просто неба використовується захист т. зв. «дохла кішка» і «дохле кошеня». «Дохла кішка» закриває стереомікрофон DSLR-камери. Поліуретановий захист застосовується переважно в закритих приміщеннях, де немає вітру.

 

Для зниження звукових вад від дихання людини застосовують фільтри для мікрофона – поп-фільтри, котрі ще й захищають мікрофон від слини, яка містить солі, шкідливі для обладнання, тим самим продовжуючи термін експлуатації обладнання. Типовий поп-фільтр складається з одного або декількох шарів акустично напівпрозорих матеріалів, таких як нейлон, напнутих на круглу рамку. У металевих поп-фільтрах використовують тонке металеве сито замість нейлону. Імпровізований поп-фільтр можна створити, наприклад, з колготок, напнутих на ситечко. Найважливіше, щоб поп-фільтр не торкався мікрофона, бо вібрації від нього будуть безпосередньо передаватися на прилад.

Серед сценічних мікрофонів можна виділити два основних їх типи за спрямованістю дії капсулів – ненаправлені і односпрямовані^[3]. Спрямованість мікрофона означає його можливе розташування стосовно джерел звуку. Односпрямовані капсулі мають максимальну чутливість в напрямі промовця або співака (уздовж осі мікрофона), вони відтинають зайві звуки, тому їх використовують при високому рівні фонових шумів. Однак і ненаправлені капсулі мають свій спектр застосування – гарнітура наближає мікрофон близько до рота, і для деяких співаків і артистів розмовного жанру звуки «Т, Б і П» можуть стати проблемою, адже вони належать до уривчастих і вибухових звуків, які можуть занадто явно наголошуватися. Використання капсуля дає звукові можливість зусібіч проникати в мікрофон і одночасно знижує чутливість системи до уривчастих і вибухових звуків. Мікрофони з односпрямованим капсулем отримали назву мікрофон-гармата (мікрофон типу «гармата»). Гармати бувають короткі і довгі: коротка забезпечує найкращу якість звуку, за винятком використання в лунких приміщеннях, а довга вловлює звук з довшої дистанції, проте передбачає ефект значних коливань рівня звуку, якщо промовець відхилятиметься від осі мікрофона в різні боки.

Окремо стоїть питання про так звані бек-лайни^[4] – додаткове звукове обладнання: монітори, комбіки, призначені для того, щоб артисти на сцені могли чути себе і партнерів. Музиканти на сцені слухають саме звук зі своїх комбіків – це і є звук від їхніх інструментів, вони за ним орієнтуються. Фактично ці підсилювачі-колонки (комбіки) музикантів є частиною їх електроінструментів. Кожен музикант стоїть неподалік від свого комбіка, щоб чути свою музичну партію. Але комбіки мають так налаштовуватися, щоб їхнє звучання співвідносилося з гучністю барабанів та інших інструментів. Інших учасників виконавець чує завдяки моніторам.

Сценічні монітори – частину загальної моніторингової системи – використовують для створення у сценічному просторі або його окремій частині додаткового звукового поля, характеристики якого не залежать від характеристик основного звукового поля. Створення додаткового звукового поля потрібне виконавцям для моніторингу музичного звучання незалежно від балансу, що вибудовується звукооператором в основній системі звуковідтворення.

Сценічний монітор.

 

До найпоширеніших видів сценічних моніторів належать похилі (підлогові) сценічні монітори. Їх застосовують для передачі звуку до виконавця з мінімальними спотвореннями і високим рівнем потужності. Похилі монітори мають косокутну форму корпусу, що дає змогу розташовувати їх під різними кутами нахилу.

Бічні сценічні монітори застосовують для підвищення загальної гучності звучання моніторингової системи на сцені. Зазвичай вони розташовані ліворуч та праворуч від переднього краю сцени. Як бічні сценічні монітори зазвичай використовують звичайні акустичні системи, котрідосить поширені в концертній діяльності. Бічні сценічні монітори на сленгу часто називають «прострілами».

Вушні монітори (навушники) переважно використовують вокалісти й ударники.

 

Перший підлоговий монітор був використаний на концерті Бітлз (The Beatles) на стадіоні в Атланті у 1965 році. Так почалася ера підлогових моніторів, які тримали монополію до 80-х років, поки були розроблені перші вушні монітори – звичайні навушники, в які музикант чує свій персональний мікс. Поступово вушні монітори почали витісняти стандартні підлогові монітори на сценічних майданчиках, але боротьба між ними триває. Розглянемо плюси і мінуси моніторів вушних і класичних підлогових.

Перший плюс вушних моніторів – зроблені на замовлення «затички», працюють, як беруші, захищаючи слух (у тому разі, звичайно, якщо правильно стежити за рівнем гучності в навушниках). По-друге, користувач отримуєте готовий мікс, який залишатиметься однаковим незалежно від того, в якому місці сцени чи зали знаходиться суб’єкт. По-третє, якщо доводиться часто гастролювати або змінювати репетиційне приміщення на концертний майданчик, то за наявності незмінної мікшерної консолі (мікшерного пульта) звук в навушниках не змінюватиметься, адже вушні монітори ізолюватимуть виконавця від акустичного оточення, яке змінюється від майданчика до майданчика. Таким чином, саундчек^[5] практично відсутній, що неможливо у використанні класичних моніторів. Крім того, співати з вушними моніторами значно легше. Більшість музикантів не так сильно напружують голосові зв’язки і чистіше потрапляють у ноти.

З іншого боку, навушники можуть дещо дратувати гітаристів, оскільки такі монітори ізолюють від звуку на сцені, а багато хто з музикантів звик чути свої підсилювачі. Натомість з вушними моніторами слід цілком покладатися на звукорежисера. До того ж, звук, знятий мікрофоном – це не зовсім те саме, що звук підсилювача на сцені. Мікс також стає вадою, якщо в якийсь момент вокалістові чи гітаристу необхідно закцентувати увагу на певному інструментальному супроводі, наприклад, ударників, адже скорегувати потужність подачі звуку, відійти, умовно кажучи, від його джерела неможливо. Крім того, навушники ізолюють користувача від інших музикантів та глядачів, що ускладнює спілкування з колегами під час заходу і спотворює відчуття від виконання як «живого». Слід також пам’ятати, що при використанні вушних моніторів для збереження слуху рекомендується використовувати лімітер. Тому у більшості ресиверів лімітер^[6] уже вбудований. Використання емулятора гітарного кабінету, такого як, наприклад, Two Notes Torpedo C.A.B^[7], теж сприятиме збереженню знайденого звуку від виступу до виступу.

Музиканти продовжують широко застосовувати традиційні підлогові монітори. Право цих приладів на життя зумовлене багатьма перевагами: налаштування і саундчек зазвичай легші, звук гітарного підсилювача, який чують музиканти, більш натуральний, можна спілкуватися з іншими музикантами на сцені, завжди вільно відчувається зв’язок із слухачами, що підвищує якість виступу артистів. З іншого боку, підлогові монітори все ж таки звучать досить гучно, що може спричинити конфлікт з основною системою підсилення звуку. Крім того, звук із системи підсилення плине з невеликою затримкою, таким чином завжди варто переконатися, що у всіх моніторах досить барабанів і гітар, аби усі учасники могли чітко тримати ритм. При цьому, безперечно, слід намагатися на сцені тримати якомога нижчу гучність.

Сценічний майданчик, обладнаний системою звукового забезпечення.

 

Лінією моніторів називається умовна звукова межа, яка відокремлює музиканта і надає можливість організувати унікальний необхідний йому баланс між звучанням тих чи інших інструментів – комусь потрібно більше чути вокал, хтось просить зробити акцент на барабанах тощо. В ідеалі цих ліній має бути стільки само, скільки музикантів стоїть на сцені, але на практиці, особливо на гастролях, їх буває всього дві. Тоді одну лінію надають барабанщикові, а інші музиканти змушені задовольнятися усередненою другою лінією, баланс якої нікого власне не влаштовує. Отже, в ідеалі музикант на сцені чує: власний комбік, комбіки колег, акустичний гуркіт барабанів, свої монітори, в які йому підмішують звучання тих інструментів, які він погано чує або на які йому потрібно звертати особливу увагу.

Під час виступу під «мінусову» фонограму на середній за розмірами сцені артистам буде достатньо двох-трьох моніторів. Для живого виконання моніторів буде потрібно більше. Без використання бек-лайну неможливо досягти ансамблевості у виконанні.

Midas Pro X-CC-IP – цифровий концертний мікшер.

 

Мікшерний пульт (мікшер, мікшерна консоль, пульт звукорежисера) – це пристрій, що дає змогу скласти електричні сигнали від декількох джерел звуку в один, уникаючи взаємного впливу і проникнення сигналів, для чого всі вхідні сигнали обробляються спочатку операційними підсилювачами. Мікшери застосовуються у всіх сферах звукового підсилення – студії звукозапису, концертне обладнання, трансляційне обладнання, радіостанції і т. д. Мікшерні пульти на масових заходах використовуються для зведення в єдину звукову картину всіх звукових сигналів – як мікрофонних і сигналів від електроінструментів, так і задіяних у постановці джерел фонограм. Існують мікшерні пульти з вбудованими підсилювачами потужності – т. зв. активні мікшери, які підходять для компактних і мобільних звукових комплектів. Деякі професійні студійні і концертні мікшерні консолі оснащуються електронною моторикою всіх регуляторів, що дає можливість управляти ними з комп’ютера, при цьому сама консоль залишається аналоговою.

Загалом є аналогові та цифрові мікшерні пульти, обидва види мають свої очевидні переваги і недоліки. Також мікшерні пульти розрізняються за кількістю входів і виходів. Існує окремий клас мікшерів, призначених для роботи діджея. Основна відмінність DJ-пульта полягає в меншій кількості вхідних каналів (наприклад, один мікрофонний і два стереоканали), наявності блоку спеціальних звукових ефектів та кросфейдера. За допомогою кросфейдера діджей плавно нівелює сигнали вхідних каналів, таким чином регулюючи баланс гучності між треками, у крайніх положеннях звучить лише один якийсь трек.

Сьогодні найбільш популярні пульти від компаній Mackie, Allen&Heath, Alesis, Soundcraft. Вони випускають як цифрові, так і аналогові мікшерні пульти.

На ринку користуються попитом прилади обробки звуку виробництва компаній Shure, ClearOne, Digisynthetic, Sennheiser, Yamaha.

 

Не можна обійти увагою і прилади обробки звуку. Вони застосовуються в системах звукового забезпечення у складних з акустичної точки зору приміщеннях для поліпшення чіткості й якості звуку, пригнічення акустичного зворотного відлуння звуку та інших спотворень. Пригнічувачі зворотного зв’язку потрібні, коли система з колонками і мікрофоном, починає «свистіти», видавати непотрібний фоновий звук.

Найбільш відомі і популярні мультиканальні системні процесори, пригнічувачі зворотного зв’язку та цифрові аудіоплатформи, що виконують декілька функцій.

Акустичний процесор – це електронний пристрій або програмний комплекс, призначений для управління багатокомпонентними звукопідсилювальними системами. Поява на споживацькому ринку таких приладів пов’язана з досягненнями в розвитку техніки звукопідсилення, де застосовується велика кількість пристроїв для коректної маршрутизації сигналу, поділу його за частотними смугами й іншої обробки відповідно до застосованих акустичних компонентів системи і навколишніх умов. Сучасні акустичні процесори, як правило, мають всі необхідні для цього функції, об’єднані в один цифровий прилад. Виходячи з цього, акустичні процесори мають суттєву перевагу перед стеком^[8] з аналогових приладів, оскільки складні настройки всіх блоків можна зберегти в пам'яті приладу у вигляді пресетів^[9].

До приладів обробки звуку також належить еквалайзер (темброблок) – радіоелектронний пристрій, що дає змогу вибірково коригувати амплітуду сигналу залежно від частотних характеристик (висоти, тембру звуку). Сьогодні еквалайзер є потужним засобом для отримання різноманітних тембрів звуку (тобто різних відтінків звучання). Багато електромузичних інструментів, інструментальних комбо-підсилювачів і педалей ефектів оснащуються еквалайзером.

Підсилювальні каскади («підсилювач») підсилюють і передають звук на акустичні системи. Серед цих підсилювачів на вітчизняному ринку користуються популярністю прилади виробництва компаній: Yamaha, Tannoy, Behringer, Martin Audio, Carvin, Peavey. Серед акустичних систем можна відзначити: JBL, MediaWorks, Alesis, Boway, Carvin, Peavey, Dynacord, Yamaha, Wharfedale.

Звукопідсилювальні каскади складаються з власне систем посилення, з’єднуючих кабелів і акустичних систем. Акустична система – це пристрій або система пристроїв для відтворення звуку шляхом перетворення електричних коливань у звукові; це, власне, звукова колонка (лінійний масив), що складається з великої кількості вертикально розташованих однакових гучномовців, розташованих у корпусі (акустичному оформленні). Така вертикальна звукова колонка дає можливість домогтися досить вузької діаграми спрямованості у вертикальній площині, що потрібно для озвучування відкритих майданчиків, а іноді і великих закритих приміщень.

Акустичні системи за сферою їх застосування можна розділити на побутові, студійні, концертні, інструментальні та інші. За розташуванням акустичні системи поділяються на підлогові, настінні і стельові. Також акустичні системи класифікуються за їх номінальною потужністю, акустичним опором, формою корпусу і багатьма іншими характеристиками. За робочим частотним діапазоном акустичні системи поділяються на сабвуфери^[10] і широкосмугові акустичні системи^[11].

Двосмугова пасивна акустична система.

 

Відтворення високих і низьких частот звуку має свої особливості, саме тому для ефективного і якісного відтворення широкосмугового сигналу використовується або дво-, або трисмугові акустичні системи. Двосмугова акустична система складається з одного динаміка для відтворення середніх і низьких частот (12 або 15 дюймів) і одного – для високих частот (1-2 дюйми). Динаміки в акустичних системах мають спеціальні назви: драйвер – динамік, який відтворює середні частоти, твітер, або пищалка – високі частоти і вуфер – низькі. Також в акустичних системах використовуються спеціальні пристрої – кросовери, які пропускають для кожного динаміка потрібну смугу частот, а всі інші послаблюють. У двосмуговій системі на низькочастотний динамік подається низькочастотний сигнал, а на високочастотний динамік – високочастотний сигнал. Частота поділу для драйвера – десь у районі 1,5 кГц, а для твітера трохи вище – близько 7 кГц. Тобто все, що знаходиться вище частоти поділу, відтворюється високочастотним динаміком, а все, що нижче, – низькочастотним динаміком.

Часто двосмугові акустичні системи мають два динаміки – 12 або 15 дюймів. При цьому низькочастотний сигнал розділяється вбудованим кросовером на дві частини так, що вуфер (верхній динамік) працює з верхньою частиною низькочастотного діапазону, а нижній тільки з нижньою частиною низькочастотного діапазону. Вона надає можливість не використовувати окремий сабвуфер, завдяки чому значно спрощується процес встановлення звукового обладнання.

Триполосна акустична система використовує 3 динаміки, які відтворюють високочастотні (ВЧ), середньочастотні (СЧ) і низькочастотні (НЧ) сигнали відповідно. Вибір трисмугової акустичної системи обґрунтований тоді, коли потрібна чітка розбірливість звуку, наприклад, у приміщеннях з хорошою акустикою. Але й коштує така акустична система дорожче, а у практичному застосуванні цілком достатньо двосмугової.

Сабвуфер.

 

Сабвуфером називається акустична система, що складається з одного або декількох низькочастотних динаміків, розміром 15, 18 і більше дюймів, які використовуються там, де потрібно отримати потужний низькочастотний сигнал, наприклад, на дискотеках. Оскільки близько 80% потужності зосереджено в низькочастотному діапазоні до 300–500 Гц, то для роботи в цьому діапазоні найкраще використовувати активний чи пасивний сабвуфер. Для середніх і високих частот (від 300–500 ГЦ до 20 кГц) використовується широкосмугова акустична система, яка має потужність у 2-3 рази меншу в порівнянні з потужністю сабвуфера. Наявність сабвуфера в звуковій системі ускладнює її налаштування, але завдяки йому відтворення широкосмугового сигналу справляє набагато більший ефект.

На верхній частині сабвуфера часто є спеціальне поглиблення для кріплення штатива, на який встановлюється сателіт – СЧ/ВЧ акустична система. Але частіше сателіти встановлюють на штативах-триногах, що усуває наслідки від їх взаємодії.

Активна акустична система.

 

Акустичні системи поділяються на активні й пасивні. Основною відмінністю між ними є те, що в корпус активної акустичної системи вмонтований підсилювач, тоді як у пасивній акустичній системі його немає. Разом з пасивною акустичною системою використовується зовнішній підсилювач потужності. Перевагою активної акустичної системи є компактність, мобільність і те, що вона не потребує зайвої комутації. Але коли вона виходить з ладу, втрачаються відразу два пристрої – і підсилювач потужності, й акустична система. Також з активною акустикою виникають складнощі при нарощуванні потужності.

У більшості випадків активна звуковідтворювальна система включає в себе дві активні акустичні системи, а пасивна звуковідтворювальна система складається з підсилювача та двох пасивних акустичних систем.

При виборі акустичної системи насамперед слід врахувати, де і яким чином вона буде використовуватися. Так, при використанні акустичних систем просто неба, варто обирати їх з корпусом, який захищатиме пристрої, що знаходяться всередині, від крапель дощу, пилу, вітру та ін. У приміщенні такий захист не потрібен.

Залежно від призначення акустичні системи поділяються на портали і монітори. Як зазначалось вище, монітори, ці бек-лайн джерела передбачені для виконавців і призначені виключно для них. Глядачеві ж належить слухати портали – акустичні системи, призначені для виведення звуку в зал – для слухачів.

Акустичні портали – це гігантські колонки з підсилювачами, звернені до залу, що розміщуються праворуч і ліворуч від сцени. Всі звуки, що їх видають комбіки та знімають мікрофони з їхніх динаміків або шнури безпосередньо з їх підсилювачів (в цьому разі звук власне комбіка чує лише сам музикант на сцені, так часто знімають бас), звуки барабанів, зняті прикріпленим спеціальним мікрофоном, тарілок, зняті двома розташованими над барабанною установкою оверхедами (мікрофонами), надходять в пульт, за яким сидить звукооператор. Пульт має розташовуватися в середині залу, адже оператор налаштовує звук для публіки в залі, і повинен чути те, що чує публіка.

Оператор, отримавши на пульт сигнали комбіків, барабанів, тарілок, «пропускає» їх крізь прилади обробки звуку – чистить, тисне, посилює слабке звучання, прибирає шуми і т.п. Тобто налаштовує всі інструменти за гучністю, регулює на кожному інструменті потрібні частоти, щоб усі їх було чутно і щоб вони не заважали один одному. А потім розподіляє звук у портали – саме цей відкоригований звук і повинна чути публіка.

Отже, на сцені, наприклад, рок-концерту перебувають музиканти, за спиною музикантів – їх комбіки, на підлозі перед музикантами – їх монітори, збоку від музикантів, невидимі нам, розташовані простріли, а обабіч сцени, призначені для слухачів, підвішені портали. У центрі залу – пульт звукорежисера.

Підбір і розташування систем звукового забезпечення багато в чому залежить від індивідуальних акустичних особливостей зали або відкритого майданчика, на якому відбувається захід. Розглянемо деякі питання особливостей їх використання.

Коли йдеться про закрите приміщення, зал, такі характеристики, як розміри, матеріали внутрішнього оздоблення, наявність колон, можуть істотно вплинути на звучання обладнання. Звук – це хвиля. Від довжини хвилі залежить висота звуку, який ми чуємо. Довгі хвилі – це низькі звуки, баси, а короткі хвилі – високі звуки. Звукові хвилі здатні відбиватися від твердих поверхонь. У будь-якому приміщенні завжди є вікна, двері, стіни, підлога і стеля, які відбивають спрямований до слухача звук. Це називається реверберацією^[12]. Реверберація справляє значний вплив на сприйняття людиною музики і мови: слухачі чують не лише прямий звук, а й фоновий, що виник внаслідок численних віддзеркалень звукових хвиль. Приміщенням з хорошою акустикою вважається таке, в якому звук добре поширюється, але відбивається лише незначною мірою (повна відсутність реверберації призводить до ефекту виконання музики «в чистому полі»).

Якщо в приміщенні немає достатнього поглинання середніх і коротких хвиль, то це спричиниться до розмивання звучання, затушовування деталей за рахунок наповнення простору звуками відбитих сигналів, що зависли в приміщенні. Якщо ж вони поглинаються, а довгі хвилі продовжують «гуляти», то вухо чутиме сумарний вплив прямих і відбитих басів, що створюватиме враження значного переважання низьких звуків (ефект «бубоніння»).

Якщо різкий плеск у долоні створює виразні відбиття (луна), то потрібно зайнятися «заглушкою» приміщення. Кубічний зал з голими стінами – найгірший варіант. Картини на стінах, гардини, драпірування, покриття для підлоги забезпечують звукове поглинання, розсіюють шкідливі відображення і зменшують реверберацію. Скло добре відбиває звук, тому вікна слід завісити гардинами чи портьєрами.

Звукопоглинальні панелі

Звукопоглинальні бокси

 

Найпростішим і рентабельним способом досягнення комфортного звукового середовища є установка звукопоглинальних панелей – вони поглинають зайвий звук і роблять звучання прозорим. За своїми акустичними властивостями найкращий результат дають пористі натуральні або синтетичні структури. Якщо дозволяють розміри приміщення, то проблемні ділянки, які псують загальне звучання, можна прикрити спеціальними пересувними панелями з пористого звукопоглинального матеріалу. Облицьовуватись звукопоглинальними панелями можуть спеціальні приміщення для звукозапису – звукопоглинальні бокси (кабіни).

«Паті-бас».

 

Прикладом вдалого застосування звукопоглинальних матеріалів для облаштування альтернативного клубного приміщення може слугувати «паті-бас». На вулицях багатьох міст України з’явилася справжня дискотека, яка розташовується в салоні автобуса, де можна потусити на колесах. Тут можна насолоджуватися музикою в стильному інтер’єрі і з хорошою компанією, постійно рухаючись. Дискотека на колесах обладнується всім необхідним для проведення вечірки, паті або дня народження: бар, діджейська стійка, 12 колонок і 2 сабвуфери, кондиціонери, туалет. Облаштовується дискотека на колесах на базі автобуса «MAN». Гучна музика з салону не проривається з салону на вулицю – автобус обладнаний звукопоглинальними матеріалами. Водієві також не заважають гучні звуки – його кабіна відокремлена від салону перегородкою. Останнім часом такі «паті-баси» мають і освітньо-просвітницьке призначення.

Особливі вимоги стосовно звуку висуваються до відкритих майданчиків. Комплект звуку, що використовувався в залі на 100 осіб, буде неприйнятним на вулиці з тією ж кількістю глядачів. Потужність на вулиці має бути більшою. Потужність звуку, як правило, здійснюється з розрахунком 10 Вт на людину, проте слід зробити поправку на розмір і характеристики майданчика. Наприклад, якщо для корпоративного свята передбачається майданчик розміром 1000 м², і очікується приблизно 100 гостей, розрахунок слід робити, виходячи з розмірів майданчика. При попередньому підрахунку виходить, що для 100 людей досить 1,5 кВт звуку, але, враховуючи розміри майданчика, можна припустити, що тим, хто перебуватиме віддалік сцени, чутно буде погано. Отже, потужність звуку варто довести до 2,5–3 кВт.

Окремо хочеться зупинитися на унікальній в своєму роді системі бездротового звукозабезпечення, яка була застосована в серпні 2015 року під час виступу популярної канадської виконавиці Серени Райдер у Національному парку Фанді, розташованому на східному кордоні Канади. Про on-line трансляцію концерту в навушники йшлося в російському фаховому журналі про техніку для звукорежисерів, художників зі світла, віджеїв, діджеїв, продюсерів і музикантів «Шоу-мастер» (стаття «В гармонії з природою: бездротове обладнання Sennheiser в парку Фанді»).

Концерт Серени Райдер на «дні» бухти Херрінг-Ков (Оселедець, Herring Cove), Канада.

 

Місце для концерту обрали не випадково – по-перше, парк є одним з найкрасивіших і найпопулярніших серед туристів місць у світі; по-друге, це місце славиться своїми рекордними відливами і припливами: різниця між припливом і відпливом сягає 9-ти м. Ідея серії концертів полягала в тому, щоб виконувати живу музику в найбільш несподіваних куточках Канади, зберігаючи первозданність природи. Захід, що проходив у межах проекту Quitest.Concert.Ever («Найтихіший концерт»), відбувався на «океанському дні» під час відпливу. На концерті були присутні понад 1000 глядачів, які використовували бездротові навушники Sennheiser. Завдяки бездротовій технології Sennheiser виступ Серени транслювався безпосередньо в навушники кожного з присутніх, а унікальні мальовничі краєвиди посилювали враження від виступу музикантів.

Формування тимчасового простору для виступу на «дні» бухти Оселедець (Herring Cove) стало унікальним завданням для компанії CBCMusic. «Проміжок між відпливом і припливом становить приблизно шість годин, таким чином, у нас було саме стільки часу на проведення всього заходу. Проект вимагав надійної бездротової технології, яка гарантує високу якість звуку і здатна забезпечити трансляцію потокового аудіо більш ніж тисячі слухачів. Моніторинг компаній, що володіють подібною технологією і готових взятися за цей проект, показав, що Sennheiser поза конкуренцією» [пер. наш К.Ю.-Р. ], – розповів виробничий консультант Стів Глассман. Портативність бездротового обладнання Sennheiser стала величезною перевагою для технічної команди, яка мала доставити в бухту вертольотом всю техніку для концерту. «Наш сумарний вантаж складався з двадцяти місць вагою у 360 кг кожен»[пер. наш К. Ю.-Р. ], – сказав Глассман, який був дуже задоволений відсутністю важких і громіздких акустичних систем. Команда CBCMusic швидко встановила сцену й інструменти і проклала кабелі в день заходу. Безпосередньо під час виступу передача звуку транслювалася з вантажівки, припаркованій у найвищій точці Herring Cove, звідки сигнал доставлявся на розташований в бухті передавач Sennheiser, який, в свою чергу, транслював звук у навушники слухачів.

Бездротові навушники Sennheiser.

 

Після прибуття автобусами у бухту Herring Cove, кожен із глядачів перед спуском 170-ступінчастими сходами на дно висохлого басейну отримав пару бездротових навушників Sennheiser серії RS. Незвичайні емоції від прослуховування були зумовлені враженнями від неперевершеного виступу Серени Райдер, що посилювалися завдяки неймовірному пейзажу і винятково якісному, чистому звуку, що надходив у навушники. Серена Райдер гастролює з бездротовим обладнанням Sennheiser з початку 2013 року.

«Обладнання Sennheiser відіграло основну роль у загальній концепції цієї серії концертів» [пер. наш К. Ю.-Р. ], – заявив Бен Ейлсворт, виконавчий продюсер CBC. Після годинного прослуховування чарівної музики в оточенні незвичайних пейзажів глядачі піднялися сходами і повернулися до своїх автобусів, переповнені незабутніми враженнями. Тим часом сцену й обладнання швидко згорнули^[13].

Таким чином, можна стверджувати про появу технологій, які забезпечують звук і жодним чином не залежать від акустичних характеристик концертного приміщення.

Одним із найбільш проблемних аспектів у застосуванні звукозабезпечувальної апаратури є використання фонограм під час проведення театрально-видовищних заходів, особливо естрадних концертів. Ця тема – одна із найболючіших для обговорення у вітчизняному і зарубіжному шоу-бізнесі, оскільки в ній зачіпається питання етичності взаємин виконавців і глядачів.

Зазвичай фонограмами користуються виконавці жанру легкої поп-музики, виступи яких і належать до естрадно-масових видовищ. Саме факт складності постановки таких шоу артисти та їхні продюсери вважають головним аргументом на користь використання фонограм. Адже у видовищних постановках, на їхню думку, на перший план виходять відеоряд, костюми, танці, динаміка видовища і його драматургія, а не вокально-музична складова. В контексті цієї проблеми, слід згадати скандал, що вибухнув наприкінці минулого століття в США. Поп-дует з Німеччини «Milli Vanilli», що завоював у 1990 році «Греммі» в номінації «Найкращий новий виконавець», попався на тому, що на концертах співаки просто механічно ворушили губами (на одному з виступів стався феноменальний казус: підступна апаратура видала 80 раз одну й ту саму фразу з пісні, записану на «фанеру»). Більше того, з’ясувалося, що вокальні партії, використані в треках, взагалі не належать учасникам групи. У результаті скандалу дует позбавили премії «Греммі». Наступний альбом, пісні якого учасники «Milli Vanilli» виконували самі, а не підставні особи, з тріском провалився, що й не було дивно.

Треба сказати, що на Заході не в пошані навіть «мінусові» фонограми – на них записна лише інструментальна частина, а вокаліст працює «наживо».

Якщо в 80-х–90-х роках ХХ ст. по СРСР гастролювали одночасно кілька складів груп «Міраж» і «Ласковый май», які виступали під ту саму фонограму (у випадку з «Міражем», на сцені виступали співачки, яких не було у фонограмі), то тепер уявити собі таку практику майже неможливо. Проте в нашій країні випадки «обриву» або «заїдання» фонограми відбуваються значно частіше, ніж за кордоном, і деякі з них зазна ю ть суспільного осуду та уваги преси.

Також мало переконливим аргументом на захист використання виконавцями фонограм є паралельний запис концерту для телебачення або пряма його трансляція, адже телевізійні технології переважно диктують використання фонограм (що, втім, не заважає найбільшим естрадним і рок-артистам рангу Вена Моррісона, Тоні Беннетта, Девіда Боуї та Еріка Клептона, які виступають на одному з найпопулярніших британських ТВ-шоу «Later... with Jools Holland», співати виключно «наживо»).

Варіант застосування фонограм, який більш-менш позитивно сприймається публікою – це використання записів для створення на сцені звукових спецефектів. Раніш для звукового супроводу театральних вистав та інших театралізованих заходів використовувались різні механічні прилади, наприклад, «грім-машини» – розкати грому імітувалися катанням кам’яних куль по дошках чи жолобах над сценою; або за лаштунками підвішували на спеціальну раму залізний чи мідний тонкий гнучкий лист завдовжки 1,5 м і шириною 70–80 см, по якому в потрібний момент ударяли; шум і завивання вітру створювали за допомогою швидкого обертання тонкої лінійки на довгому шнурі тощо. Згодом сценічні шуми, створені механічними приладами, почали за допомогою мікрофонів і звукопідсилювальної апаратури подавати в зал. При цьому, наприклад, глядачі чули скрипіння кроків по снігу в лютий мороз – за сценою «шумовики» щосили розминали крохмаль. Сьогодні створення сценічних звукових спецефектів успішніше вирішують за допомогою цифрових звукових технологій. Різні фірми пропонують у формі комплектів аудіо-компакт-дисків спеціальні звукові бібліотеки спецефектів. Їх можна знайти і в Інтернеті. Однак найбільш творчо мислячі звукорежисери-професіонали збирають власні бібліотеки. Хоча слід зауважити, що при всій зручності користування звуковими цифровими спецефектами, вони не можуть повністю витіснити механічні сценічні шумові прилади. Сценічне мистецтво – за своєю природою мистецтво «живого» виконання, тому і «живий звук» на сцені у більшості випадків більш доречний, ніж фонограма.

Так чи інакше, питання використання фонограми – одне із найбільш дискусійних сьогодні, і режисери-постановники разом із звукорежисерами прагнуть зробити все, щоб необхідність у використанні фонограм була мінімальною.

Запитання для самоконтролю

1. Чому неможливо досягти якісного ансамблевого виконання без використання бек-лайну?

2. Де повинен розташовуватися пульт звукорежисера під час проведення концертів?

Завдання для самостійної роботи

1. Порівняти переваги і недоліки дротових та радіомікрофонів.

2. Проаналізувати можливі поліпшення якості акустики в приміщенні для організації концертів.

3. Підрахувати необхідну потужність звуку для обраного на Ваш вибір приміщення та прогнозованої кількості відвідувачів.

 

Тести

1. Як називається перетворювач звукових коливань на електричні коливання такої самої частоти, що застосовується в телефонії, радіомовленні та звукозаписі?

а. Фонограф.

б. Мікрофон.

в. Мікшерний пульт.

г. Акустична система.

2. Як називається прилад, що перетворює звукові коливання в радіохвилі для передачі інформації на відстані за допомогою приймально-передавальних пристроїв?

а. Мікшерний пульт.

б. Радіомікрофон.

в. Підсилювальний каскад.

г. Бек-лайн обладнання.

3. Який з висловів неправильний?

а. Загальна схема радіомікрофона складається з самого мікрофона (він сприймає звукові коливання і перетворює їх в електромагнітні хвилі), передавача (часто мікрофон і передавач становлять одне ціле) і приймача (він перетворює, електромагнітні хвилі назад в аудіосигнал і відправляє його на підсилювач або мікшерний пульт звукової системи). Крім перелічених елементів, до системи зазвичай входять антени і кабель для з’єднання антени і приймача, якщо буде потрібно розділити їх у просторі.

б. Принцип роботи мікрофона полягає в тому, що тиск звукових коливань повітря, води або твердої речовини діє на тонку мембрану мікрофона. У свою чергу, коливання мембрани збуджують електричні коливання.

в. Мікрофон з гарнітурою для кріплення на голові характерний тим, що, якщо повернути голову, частина звуку йтиме повз мембрани і рівень звуку весь час змінюватиметься.

г. Мікрофони з гарнітурою для кріплення на голові передають значно менший рівень шуму, ніж мікрофони на лацкані, але вони затемнюють частину обличчя, до того ж ускладнюють передачу почуттів та емоцій за допомогою міміки.

4. Як називається пристрій, що дає можливість скласти електричні сигнали від декількох джерел звуку в один, уникаючи взаємного впливу і проникнення сигналів, для чого всі вхідні сигнали обробляються операційними підсилювачами?

а. Мікрофон.

б. Мікшерний пульт.

в. Комбік.

г. Підсилювальний каскад.

5. Як називається прилад, що використовується на масових заходах для зведення в єдину звукову картину всіх звукових сигналів – як мікрофонних та сигналів від електроінструментів, так і задіяних у постановці джерел фонограм (міні-дискових програвачів, рекордерів HDD-CD-програвачів і т.д.)?

а. Комбік.

б. Мікшерний пульт.

в. Акустична система.

г. Підсилювальний каскад.

6. Що зображено на малюнку?

а. Акустична система.

б. Мікшерний пульт.

в. Підсилювальний каскад.

г. Мікрофон.

7. Як називається прилад, який під час виступу артистів на сцені під «мінусову» фонограму або у «живому» музичному супроводі дає можливість вокалістам і музикантам «чути себе»?

а. Беруші (БЕРегите УШИ).

б. Бек-лайн монітор.

в. Звукопоглинальна панель.

г. Мікрофон.

8. Який з висловів неправильний?

а. Застосування глядачами технології бездротових навушників, що забезпечують звук, дає змогу під час організації заходів не зважати на акустичні можливості концертного майданчика.

б. Кубічний зал з голими стінами – найкращий варіант приміщення щодо поглинання реверберації звуків.

в. Картини на стінах, гардини, драпірування, покриття для підлоги забезпечують звукове поглинання, розсіюють шкідливі відображення і зменшують реверберацію; скло та інші тверді матеріали добре відбивають звук.

г. Найпростішим і рентабельним способом досягнення комфортного звукового середовища є установка звукопоглинальних панелей.

9. Який з висловів неправильний?

а. Поп-дует з Німеччини «Milli Vanilli», який завоював в 1990 році «Греммі» в номінації «Найкращий новий виконавець», попався на тому, що на концертах музиканти просто механічно ворушили губами. Більше того, з’ясувалося, що вокальні партії, використані в треках, взагалі не належать учасникам групи. У результаті скандалу дует позбавили премії «Греммі».

б. «Мінусовими» фонограми називають записи інструментальної частини твору для музичного супроводу виступів вокалістів «наживо».

в. Постановники естрадних шоу прагнуть зробити все, щоб використання фонограм у концертах поширювалось та було високоякісним – ідеально синхронізованим, емоційно відтвореним, хореографічно підтриманим.

г. Сьогодні звукові спецефекти можуть створюватися як за допомогою цифрових технологій, так і механічним способом звукотворення.

Відповіді: 1. б; 2. б; 3. в; 4. б; 5. б; 6. б; 7. б; 8. б; 9. в.

 

 

[1]За принципом дії розрізняють такі типи мікрофонів: динамічний (котушковий, стрічковий), конденсаторний (електретний), вугільний, п’єзомікрофон, оптоакустичний мікрофон.

[2]Фантомне живлення – одночасна передача одними дротами живлення і постійного струму, й інформаційних сигналів.

 

[3]Є ще двосторонні мікрофони, зручні для запису, скажімо, розмови двох співрозмовників, що сидять один навпроти одного.

[4]Бек-лайн – «задня лінія» (англ.).

[5]Саундчек – процес налаштування звукового обладнання і апаратури, а також перевірка звуку перед початком заходу.

[6]Лімітер – обмежувач динамічного діапазону звукового сигналу. У більшості випадків використовується для запобігання перевантаження і придушення короткочасних сплесків рівня (піків) при вирівнюванні динаміки сигналу.

[7]Torpedo «cabinets in a box», speaker-cabinet simulator, stompbox style [Electronic resource] / two notes: audio engineering [Official site]. – Mode of access: www.two-notes.com. – Title from the screen.

 

[8]Стек (стос, стіс) в інформатиці та програмуванні – різновид лінійного списку, структура даних, яка працює за принципом «останнім прийшов – першим пішов».

[9]Персет – у музичному обладнанні і програмному забезпеченні – набори попередніх налаштувань звучання електронного інструмента.

[10]Сабвуфер (англ. Subwoofer) – акустична система, що відтворює тільки звуки низьких частот (до 800 Гц), у тому числі інфразвук. Сабвуфер зазвичай застосовується в системах, розрахованих на перегляд сучасних, насичених спецефектами, фільмів і прослуховування сучасної музики (особливо електронної) – у них важлива домінантна передача низьких частот.

[11]Широкосмугові акустичні системи застосовуються для відтворення частот від 40-60 Гц до 20 кГц

[12]Реверберація, відлуння – процес поширення звукових хвиль після відключення джерела звуку.

[13]В гармонии с природой: беспроводное оборудование Sennheiser в парке Фанди [о трансляции напрямую в наушники «Самого тихого концерта» Серены Райдер] [Текст] // Шоу-мастер. – 2015. – № 83.