Проблема художньої творчості 4 страница

Як же слід розуміти зображуваність і виразність? Стосовно дитячого малюнка, за визначенням Г. Лабунської. зображуваність — це елементарні вміння і навички в галузі реалістичного малюнка. Виразність — це посильне розкриття дітьми деяких характерних сторін предмета чи явища дійсності й передача активного емоційного ставлення до нього.

У дослідженнях проблем художньої творчості (Н. Ветлугіна, І. Дзер- жинська, В. Єзикеєва, Т. Казакова) були розкриті засоби художньої виразності, користуючись якими діти здатні передавати художній образ в малюнку. Н. Ветлугіна обґрунтовує показники оцінки якості продукту дитячої художньої творчості: а) знаходження адекватних виразно-зображувальних засобів для втілення образів у малюнках; б) індивідуальний почерк дитячої продукції; в) відповідність дитячої продукції елементарним художнім вимогам.

Вивчаючи становлення образу в малюванні дітей раннього і молодшого дошкільного віку, Т. Казакова з’ясувала, шо діти півтора-двохроків під час зображення явиш навколишньої дійсності здатні оволодіти елементарними виразними засобами: ритмом, кольором, лінією, формою. Різноманітність окреслень форм, їхніх лінійних контурів, краса колірних поєднань відповідно до тла паперу колірними плямами загалом надають виразності малюнкам дітей. Вони навчаються способів зображення, характерних для реалістичного малюнка.

У низці психологічних досліджень дається характеристика процесу малювання у дошкільнят. Так, М. Волков розглядає у своїх дослідженнях проблеми сприймання предмета і малюнка, кольору, композиції в діяльності дорослого художника та дитини. В. Кирієнко та Б. Сазонтьєв основну увагу у своїх дослідженнях приділяють проблемі розвитку зображувальних здібностей, вивченню особливостей їхнього формування. Найповніше дошкільний вік розглядається Є. Ігнатьєвим з погляду вдосконалення деяких сторін малювання в умовах певним чином побудованого навчання, спостереження за процесом поетапного створення дитиною зображення предметів методом зрізів.

Генезис зображувальної діяльності дитини (на матеріалі малюнка) найповніше вивчений В. Мухіною. Вона розглядає малювання як форму засвоєння дитиною соціального досвіду. Автора цікавить психологічний аспект зображувальної діяльності дитини (розвиток малюнка як специфічного знака, зображувальні засоби, якими користується дитина для вираження свого ставлення до намальованого).

Т. Лазарь вивчала специфіку виразних засобів у різних видах малювання. Групуючи засоби, дослідниця виокремлює один із них як домінантний у кожному виді малювання. Так, у предметному малюванні головним вважає лінію, за допомогою якої створюється форма, різноманітність цих форм (круглих, прямокутних, їхнє поєднання), у сюжетному — композицію; в декоративному — колір. Таке виокремлення засобів виразності може бути умовним, оскільки в кожному виді малювання всі засоби перебувають у єдності.

Розвиток у дітей старшого дошкільного віку відчуття кольору як одного з найвиразніших засобів у малюванні та декоративно-ужитковій діяльності найповніше розкрито в дослідженнях Л. Пантелєєвої, Р. Смирнової.

Якщо в дослідженні Є. Васильєвої колір розглядався у вузько-дидактичному плані під час навчання дітей декоративного малювання, то Л. Пан- телєєва ставить завдання ознайомити дітей з художніми властивостями кольору та його поєднань, їхньою образною виразністю. Естетичні функції кольору розглядаються в різних видах діяльності (у декоративному малюванні, художньому конструюванні). На основі експериментальної роботи вводяться елементи дизайну, розробляється система настільно-друкова- них ігор з розвитку у дітей відчуття кольору, що розширює можливості зображувальної діяльності дошкільняти.

Композиція як один з основних засобів виразності в малюванні дітей вивчалася Г. Підкурганною. Вона розробила прийоми розвитку композиційних здібностей дітей у предметному і сюжетному малюванні.

Отже, короткий аналіз досліджень з дитячого малювання показав, що цей вид образотворчої діяльності привертає найбільшу увагу художників, психологів, педагогів і має різні аспекти вивчення. Психологи переважно розглядають малювання з погляду розвитку у дитини логічного мислення, сенсорних здібностей, засвоєння соціального досвіду. Дослідження педагогів спрямовані на вивчення окремих видів малювання (предметного, сюжетного, декоративного), навчання дітей засобів художньої виразності малюнка.

Багато дослідників підтверджують положення проте, що ряд виразних засобів, які використовує художник у живопису, графіці, до певної міри доступний дошкільняті. Дитина оволодіває олівцем, фарбами і з їхньою допомогою створює реальні образи. Лінія, форма, колір, композиція — це засоби виразності, доступні дітям у малюванні. Зображення дитина створює частинами, використовуючи різноманітні форми. Виразність досягається за допомогою характерних деталей, рис. При цьому іноді виразність з являється випадково, неочікувано для дитини. Хоч образу малюнку буває примітивний, він близький дитині і сприймається нею як «живий», особливо привабливий для неї самої.

У малюнку вона часто використовує його декоративність, намагаючись зробити зображення ошатнішим, яскравішим, при цьому прагне до конкретності кольорів. Колір викликає у дітей емоційне ставлення до образу (добрий, злий, страшний) — як реалістичного, так і казкового. Дитина може порушувати пропорції частин, виділяти окремі деталі, виражати рухи поворотами або нахилом фігури. Передача руху в малюнку найскладніша для дошкільняти.

Композиція малюнка організується ритмом, який врівноважує всі частини, предмети, фігури, колірні контрасти. У процесі навчання діти починають засвоювати різні композиційні прийоми, у деяких дітей з’являється композиція по діагоналі, по кругу, закривання одних предметів іншими.

Виразність малюнка залежить від того, чи розвинуті у дитини уява, образне сприймання, від тих умінь і навичок, яких вона набула в процесі навчання, —володіння олівцем, пензлем, кольоровою крейдою, фломастерами, пастеллю, сангіною.

У більшості досліджень виокремлено такі види малювання: предметне, сюжетне, декоративне. Відповідно кожен з них має свої виражальні засоби. Основними виражальними засобами предметного малювання є ритм, форма, лінія; сюжетного — ритм, колір, композиція; декоративного — ритм, симетрія, колірний стрій.

Спробуйте знайти в методичній літературі класифікацію видів дитячого малювання за способами створення образів у малюнку. Скористайтеся для цього роботою: Дяченко Н. Т. Малювання в дитячому садку. — К., 1980.

Ліплення. На відміну від малювання, в якому зображення створюється на площині аркуша, своєрідність ліплення полягає в об’ємному способі зображення.

Ліплення є різновидом скульптури, яка передбачає роботу не лише з м’якими матеріалами, а й зтвердими (мармур, граніт та інше). Основним виразним засобом ліплення є пластичність. Завдяки пластичності матеріалу дитина передає динаміку рухів, оскільки під впливом пальців форма змінює свої окреслення, фігурка набуває різних поз, поворотів, нахилів тошо. Реальність об’єму, відчуття його долонями, кінчиками пальців сприяють активним діям дитини з виліпленою фігуркою. Вона легко пересуває її у просторі (ближче, далі від себе), оглядає, обстежує її з усіх боків.

Діти ліплять різні предмети, фігурки людей, тварин. Яків малюванні, у ліпленні важіиве місце посідає сюжет (створення композицій з кількох фігурок із певним композиційним центром). Виліплений предмет, фігурка для дитини (особливо молодшого дошкільного віку) часто стає іграшкою, з якою вона поводиться як із живою істотою. У процесі цієї гри дитина взаємодіє з нею як в реальній життєвій ситуації. Якщо в малюванні колір є одним із яскравих виражальних засобів, то в ліпленні його роль обмежена. Колір використовується переважно в декоративному ліпленні під час розфарбування виліплених із глини фігурок (найчастіше за мотивами народних іграшок).

Пластичність матеріалу та об’ємність зображуваної форми дають змогу дошкільняті оволодіти деякими технічними прийомами в ліпленні швидше, ніж у малюванні. Наприклад, передача руху в малюнку — складне завдання, яке потребує довготривалого навчання, у ліпленні вирішення цього завдання полегшується. Дитина спочатку ліпить предмет у статичному положенні, а пізніше

згинає його частини відповідно до задуму.

Передача просторових співвідношень предметів у ліпленні також спрощується — об’єкти, яку реальному житті, розставляються один за одним, ближче і далі від центру композиції. Питання перспективи в ліпленні знімається.

Основним виражальним засобом в ліпленні є передача об’ємної форми.

У теорії образотворчої діяльності порівняно з малюванням особливості ліплення вивчені недостатньо.

Надані проспецифікудитячоїтворчості вліпленні вперше натрапляємо в роботах О. Бакушинського. Він розглядає ліплення дітей як своєрідне мистецтво. Підкреслює особливості пластичного образу, специфіку матеріалу, який під руками дитини легко видозмінюється.

Є. Фльоріна встановлює своєрідність ліплення в генезисі, визначає, що сприймання дітьми форми є основним у процесі створення образу. При цьому велику увагу приділяє образно-емоційній мові вихователя, яка допомагає викликати у дитини асоціації з предметами, фігурами. Більш детально Є. Фльоріна розкриває ці питання, аналізуючи ставлення до ліплен ни дітей молодшого дошкільного віку. Про ліплення дітей старшого віку, де найповніше виявляється виразність образу, розкриваються його специфічні особливості, автор говорить лише в загальних рисах.

У 60-ті роки XX ст. з огляду на дослідження проблеми сенсорного виховання (Н. Сакуліна, Є. Корзакова, Н. Курочкіна) ставилося питання про сенсорні основи зображувальної діяльності. Дослідники відзначали роль перцептивних дій, обстеження, сенсорної культури під час навчання дітей ліплення. Вони також говорили і про створення ліпного образу. Так, Є. Корзакова правильно ставить питання про те, що навчання дітей у дитячому садку прийомів ліплення через розкочування і сплющення веде до спрощеного зображення. За такого навчання діти засвоюють лише конструктивний спосіб ліплення, тоді як створення виразного образу потребує оволодіння прийомами скульптурного ліплення (з цілого шматка). Це дає можливість бачити образ в цілому, передавати рух, позу, виражати своє емоційне ставлення до зображуваного.

Найповніше проблема художньо-образного начала в ліпленні дітей старшого дошкільного віку розкрита в дослідженні Н. Халезової. Вона також наголошує, що діти використовують багато засобів виразності, якими володіє скульптор, хоча їхнє використання залежить від особливостей психічного і фізичного розвитку дітей. Н. Халезова стверджує, шо зображення руху в ліпному образі є основним засобом виразності.

Дослідження Н. Халезової, Ю. Максимова, Г. Вишньової розкрили можливості ліплення в художньому розвитку старших дошкільнят. Ліплен - ня передбачає виготовлення фігурок за мотивами народних іграшок, має місце також створення рельєфних і барельєфних зображень. Тому тут справедливою є думка Т. Казакової, що декоративне ліплення в системі занять із зображувальної діяльності в дитячому садку слід виокремити.

Отже, аналіз досліджень показує, що ліплення як вид образотворчої діяльності ділиться на предметне, сюжетне і декоративне. Кожен з цих підвидів має свої специфічні виразні засоби, за допомогою яких дитина може створювати виразний образ, скульптурні композиції.

Основними засобами виразності в предметному ліпленні є форма та об’єм; у сюжетному — ритм, композиція, силует; у декоративному — ритм, симетрія, колір (див. кольор. вкл., мал. 48—52).

Знайдіть у науково-методичній літературі дані про спільні та відмінні риси між скульптурою і дитячим ліпленням. Скористайтеся книжкою: Халезова Н. Б., Пантюхина Г. В., Курочкина Н. Лепка в детском саду. — М., 1986.

Аплікація — один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, який використовується для художнього оформлення різних предметів за допомогою прикріплення до основного тла вирізаних декоративних чи предметних форм (див. кольор. вкл., мал. 53—55).

Своєрідність аплікації полягає як в характері зображення, так і втехніці ії виконання. Зображення в аплікації, порівняно з іншими видами площинного зображення — малюнком, живописом, більш умовне. Це кон- гурно-силуетне зображення на площині. Форма більш узагальнена, майже без деталей. Як засіб художнього оформлення, аплікація створює своєрідний декоративний ефект. Іноді вирізані форми використовують для оформлення приміщення. Аплікаційні вирізки із тканини, хутра та шкіри використовують в оформленні одягу, виконанні панно.

Процес виконання аплікації має два етапи: вирізування або обривання окремих форм і прикріплення їх до тла. Іноді вирізані частини прикріплюються до тла не повністю, і аплікація виходить частково об’ємною (наприклад, пелюстки квітки). Це надає зображенню більшої виразності.

Через свою узагальненість, декоративність аплікація особливо доступна дітям дошкільного віку. Створення силуетних зображень потребує великої роботи думки та уяви, оскільки у силуеті відсутні деталі, які інколи є основними ознаками предмета.

На відміну від малювання та ліплення, аплікація як вид образотворчої діяльності вивчалася дослідниками переважно в аспекті формування сенсорних процесів, оволодіння технічними вміннями та навичками. У дослідженні, яке було проведене І. Гусаровою ще в 50-ті роки XX ст., детально розкривалася послідовність навчання дітей навичок вирізування і наклеювання: різання по прямій, заокруглення кутів, вирізування із паперу, складеного вдвоє, у кілька разів, силуетність вирізування і таке інше. На основі дослідження було сформульовано програмові завдання для кожної вікової групи, визначено зміст занять з аплікації в дитячому садку. Це пояснювалося тим. що в методиці зображувальної діяльності необхідно було визначити вміння і навички з аплікації для кожної вікової групи і методи роботи з дітьми на заняттях. Однак певна однобічність підходів до вивчення призвела до того, що в «Програмі виховання в дитячому садку» основне місце посіли технічні навички та вміння, тоді як художньому аспекту цієї діяльності зовсім не приділялося уваги. Цей аспект був розкритий у роботі 3. Богатєєвої, яка розглядає аплікацію як вид декоративно- ужиткового мистецтва, як засіб естетичного розвитку дошкільняти. Основну увагу вона зупиняє на орнаменті і виокремлює його художні особливості: колір, ритм, лінію, своєрідність композиції. Спостереження з дітьми навколишньої природи, навчання їх уміння бачити в рослинних формах симетричність, яскравість, гармонійність колірних поєднань є основою цієї роботи. Автор розглядає технічні прийоми декоративної аплікації для складання візерунка із рослинних та геометричних елементів, доступні старшим дошкільнятам.

♦ Ознайомтеся з роботою: Богатеева 3. Мотивьі народних орнаментов в детских аппликациях. — М., 1986. Зверніть увагу, як мотиви орнаментів різних народів трансформуються автором у зразки декоративних аплікацій для дітей.

Декоративний аспект аплікації представлений і в роботах Л. Скидано- вої та Л. Сірченко. Автори використовують українські мотиви в аплікаційних орнаментах.

Інший естетичний аспект розкрито у дослідженні Г. Пантелєєва підчас вивчення аплікації як декоративно-оформлювальної діяльності. У роботі розглядаються питання морально-естетичного виховання дошкільнят засобами оформлювального мистецтва. Велику увагу приділено художньо- образній темі оформлення свята, навколо якого групуються різні види художньої діяльності. Основною святковою композицією виступає великоформатна аплікація, яка з’являється у процесі спільної творчості педагога та дітей. У дослідженні показано нові форми колективних робіт з аплікації з метою художнього розвитку дітей, залучення їх до художньо-офор- мл ювальної діяльності.

Аналіз аплікації як виду образотворчої діяльності показав, що, які малювання та ліплення, аплікація поділяється на предметну, сюжетну, декоративну. Кожен з підвидів має свої засоби виразності. У предметній аплікації — це силует і колір, у сюжетній — ритм, композиція, у декоративній — ритм, симетрія, колір, гармонія (див. кольор. вкл., мал. 53—58).

♦ Розгляньте схему 3 на с. 163 «Взаємозв’язок видів образотворчої діяльності». Зверніть увагу на провідні засоби виразності у кожному виді образотворчої діяльності, на їхню схожість і відмінність.

Отже, аналіз таких видів образотворчої діяльності, як малювання, ліплення, аплікація, показав, що кожен з них має підвиди: у малюванні, ліпленні, аплікації діти зображають предмети, сюжет, створюють декоративно-орнаментальні композиції. Предметний та сюжетний зміст близькі між собою, оскільки, зображуючи предмет у малюнку, ліпленні, аплікації, дитина не абстрагується від навколищньоїдійсності. Як вважає Т. Казакова, аналіз образотворчої діяльності розкриває також її художньо-образну основу, яка об’єднує всі вили. Проте одночасно передавання образу в кожному виді образотворчої діяльності досягається різними засобами і залежить від художніх матеріалів, за допомогою яких цей процес удосконалюється.

Під час розгляду специфіки образотворчого мистецтва спостерігаються подібні до зображувальної діяльності дітей риси, підтверджується положення про необхідність впливу мистецтва на розвиток художньо-образного начала в малюнку, ліпленні, аплікації. Чимало дослідників розглядають різні аспекти цього впливу(Є. Фльоріна, Н. Сакуліна, В. Єзикеєва,

Н. Зубарева, В. Кіонова, Р. Мірошкінатаін.). Вони зазначають, що процес образотворчості тісно пов’язаний зі сприйманням мистецтва, яке за правильного педагогічного спрямування сприяє художньому розвиткові дітей, формуванню виразності в малюнку, ліпленні, аплікації.

Конструювання — це особливий вид образотворчої діяльності. Воно більше від інших пов’язане із грою. Гра часто супроводжує процес конструювання, виконані дітьми вироби використовуються в іграх.

Термін «конструювання» (від лат. сопвігиеге) означає приведення у певне взаєморозміщення різних предметів, частин, елементів.

Конструктивна діяльність — це практична діяльність, спрямована на одержання певного, заздалегідь задуманого реального продукту відповідно до його функціонального призначення. Це продуктивний вид діяльності, в якій відбувається різнобічний розвиток дитини.

Під дитячим конструюванням прийнято розуміти різноманітні будівлі з будівельного матеріалу, виготовлення виробів та іграшок із паперу, картону, дерева й інших матеріалів (див. кольор. вкл., мал. 59—62). За своїм характером воно, так само, як і зображувальна діяльність та гра, віддзеркалює навколишню дійсність. Будівлі і вироби дітей слугують для практичного використання, тому повинні відповідати своєму призначенню.

Дитяче конструювання вчені (В. Космінська, 3. Ліштван, Л. Парамонова, М. Поддьяков та ін.) розуміють як творчу діяльність, якій притаманні ті ж самі етапи, що й діяльності дорослих. Рівень дитячого конструювання, на думку вчених, залежить від рівня розвитку образотворчого та просторового мислення, аналітико-синтетичної діяльності дитини, ступеня обізнаності з особливостями конструкторської діяльності, уявлень про сенсорні властивості предмета, способи його створення. Дитяче конструювання може бути як образотворчим, так і технічним, кожен з цих видів має свої особливості.

Залежно від того, з якого матеріалу діти створюють конструкції, розрізняють такі види конструювання: з будівельного матеріалу та конструкторів; з паперу та картону; викидного та природного матеріалів.

Конструювання як вид продуктивної діяльності вчені досліджували в різних напрямах: психологічний аспект умов і форм організації конструювання: види конструювання; особливості мислення дитини в процесі конструювання, розвиток творчості в конструктивній діяльності.

Питанням вивчення дитячої творчості в конструюванні з різних матеріалів присвячено дослідження В. Нечаєвої, 3. Ліштван, М. Поддьякова, А. Давидчук.

3. Ліштван розглядає виховне значення ігор і занять з будівельним матеріалом, встановлює закономірності творчого розвитку дітей у цьому виді конструювання та розкриває методи і прийоми його педагогічної організації.

Конструктивна творчість дітей як один із засобів розумового розвитку вивчалася М. Поддьяковим, А. Давидчук, Л. Парамоновою. Питання художньої праці в дитячому садку розкрито в роботах Л. Пантелєєвої, Л. Ку- цакової.Л. Гоман, Л. Калуськоїта інших. Зокрема, різні способи конструювання з кольорового паперу за допомогою традиційних прийомів мистецтва оригамі як засіб активізації уяви, фантазії, розвитку просторового мислення дітей розглянуто в роботах 3. Богатєєвої і Т. Тарабаріної.

Особливості конструювання з природного матеріалу розкрили дослідники Е. Гульянц та І. Базик, які представили зразки і методику виготовлення іграшок в умовах дитячого садка і сім’ї.

У багатьох дослідженнях дається характеристика видів конструювання за способом створення образів: конструювання за зразком (3. Ліштван, В. Не- чаєва) відбувається на основі дій, що повторюються; конструювання за моделлю, каркасом (О. Лурія, А. Міренова, М. Поддьяков) з елементами проблемного навчання; конструювання за умовами (А. Давидчук, Л. Парамонова, М. Поддьяков); конструювання за найпростішим кресленням і наочними схемами (С. Леона Лоренсо, В. Холмовська); конструювання за задумом (М. Поддьяков, Л. Парамонова). Останній — найбільш творчий вид діяльності, в процесі якого дитина виявляє свою самостійність. ♦ Ознайомтеся з книжкою Лиштван 3. Конструирование. — М., 1980. Проаналізуйте ілюстративний матеріал цього видання з позиції представлених

у ньому різних видів конструювання.

Виокремлюється також художнє конструювання, пов’язане зі створенням художнього образу майбутнього виробу з паперу, природних та утилізованих матеріалів (Л. Парамонова). Йому притаманна єдність утилітарного та естетичного (корисність, доцільність, економічність та художня виразність речі не існуютьізольовано). Художнє конструювання — це ство-

рення принципово нових конструктивних і композиційних підходів та рішень, воно залучає особистість до перетворювальної діяльності стосовно засвоєння об єктів конструкторської творчості. Під час художнього конструювання формується проектно-художній образ майбутнього виробу, шо створюється на основі проектно-художніх уявлень людини (А. Івер- шинь).

Коротка характеристика різних видів конструювання в дитячому садку показує, що кожен із них має свою специфіку. Проте основи діяльності єдині: в кожному виді дитина відтворює предмети навколишнього світу, створює матеріальний продукт, результат діяльності призначається переважно для практичного застосування (гри, подарунків, прикрашання).

Отож види образотворчої діяльності дітей дошкільного віку можна класифікувати за технологією: малювання, ліплення, конструювання, аплікація, плетіння, вишивка та ін.; за матеріалом: робота з папером, фарбами, тканиною, деревом та ін. Одним із варіантів може стати класифікація за видами художньої практики в мистецтві. Наприклад, малювання (живопис, графіка), скульптура, архітектурна діяльність (макетування, моделювання, проектування), декоративна діяльність (наприклад, розпис, ліплення, аплікація, плетіння, вишивка, оригамі).

Така класифікація формує уявлення дітей про засоби мистецтва, по- в язує їх із загальними уявленнями про їхню роль для створення образу в мистецтві. Тобто всі засоби мистецтва (матеріали, виражальні засоби, мова) є засобами вираження художнього образу. За словами Б. Йєменського, «Людина зображає, будує і прикрашає саме заради вираження свого ставлення до об’єкта, до життя» [Неменский Б. М. Мудрость красоты: О проблемах эстетического воспитания. — М., 1987. - С. 90]. За цією класифікацією образотворча діяльність постає як цілісна система видів художньої практики дитини.

Взаємозв’язок видів образотворчої діяльності

Взаємозв’язок видів образотворчої діяльності є важливою психолого- педагогічною проблемою. Розуміння її педагогом і дитиною зумовлює успішність реалізації мети і завдань образотворчої діяльності, яка визнається чинником та середовищем цілісного розвитку особистості в періоддо- 1Ц кілля.

♦ Пригадайте зміст Модуля 1. Його головна теза — це визнання культури, мистецтва й освіти взаємовпливовими чинниками цілісного розвитку особистості.

Розробка особистісно-орієнтованої концепції педагогічного процесу відкриває нові можливості для вдосконалення вже досягнутого, адже пропонує інші принципи об’єднання процесів освіти і виховання, орієнтує на духовне становлення особистості. Актуальними для осмислення педагогом стають поняття інтеграція, цілісність, комплексність, взаємодія мистецтв, синтез мистецтв.

У контексті Базового компонента дошкільної освіти образотворча діяльність як сфера освіти дитини має забезпечувати їй формування світогляду, розвиток цілісної наукової картини світу, категоріальне світосприймання.

♦ доповніть цей перелік, проаналізувавши Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук ред. О. Л. Кононко. — К., 2003. —

С. 14-17.

Реалізація принципу взаємозв’язку видів образотворчої діяльності допомагає дитині осягнути всі сторони та зв’язки предмета, об’єкта, явища. Вихідним є положення про «тріаду основ художнього мислення», обґрунтоване Б. Йєменським у книжці «Мудрість краси». Головні форми (сфери) художньої діяльності дітей в період дошкілля виникають у повсякденній життєдіяльності і не усвідомлюються ними як суто художня діяльність. Кожна дитина в процесі своїх ігор обов’язково щось будує (курінь, замок з піску, будинки і міста з ігрового будівельного матеріалу). Це її перші архітектурні спроби, експерименти. Кожна дитина щось малює, щось зображає (не тільки на папері, а й паличкою на піску, цвяшком чи крейдою на стіні або асфальті) і діє як живописець чи графік. Створені об’ємні зображення і глини, пластиліну, снігу — це скульптурні форми, близькі до технології скульпгури. Ці спонтанні занятгяє найулюбленішими в дитинстві.

І. зрештою, кожна дитина прикрашає себе (вінком, стрічками, намистом, пір'ям у грі), свої іграшки і свій куточок, свою маму. При цьому діє як декоратор, дизайнер. Ідеться про започаткування декоративної діяльності.

Саме ці звичні дитячі заняття — будування, зображання, прикрашання (заняітя, до речі, відомі й кожному первісному народові) — і є формою вияву трьох елементів (сфер) художнього мислення: конструктивного, зображального і декоративного. Ці три елементи художньої діяльності допомагають педагогу в залученні дітей до мистецтва як форми життєдіяльності. Вони є життєво-функціональні. Терміни «будування», «зображення», «прикрашання» передбачають єдність діяльності (процесу), її мети і продукту. Наприклад, намисто створюють для прикрашання (мета), в процесі прикрашання (діяльність) і воно є кінцевим продуктом — прикрасою. Малюнок з натури створюють для зображення, в процесі зображання і сам він є зображенням. Дитина отримує «модель», за допомогою якої можна різнопланово «програвати» всі реальні зв’язки мистецтва з життям, всю художню діяльність. Ця тріада є простою і доступною дитині.

Три форми художнього мислення (конструктивна, зображальна й декоративна) майже ніколи не існують відокремлено. Вони становлять «три серця мистецтва» (Б. Йєменський), які б’ються одночасно. Різниця лише в тому, що в кожному творі, виді або на кожному історичному витку мистецтва їхня діяльність не є рівнозначною. Одне з цих «сердець» б’ється сильніше і визначає головну тенденцію, характер виду чи напряму.

Як зазначав М. Скаткін, у розробці інтегрованих моделей організації та супроводження образотворчої діяльності педагог може діяти за принципом об'єднання матеріалу навколо ключових наукових ідей. Така інтеграція можлива у галузі художньої

культури. Вона є актуальною в системі естетичного виховання дошкільнят.

Наприкінці 70-х років XX ст. Н. Ветлугіна розробила ідею комплексних занять, які допомагали встановити зв’язок малювання, музики, художнього слова з метою знаходження найвиразніших засобів для зображення дитиною життєвих явищ. Щоб інтегрувати види художньої діяльності, спочатку треба провести чітку диференціацію. Тобто на заняттях з музики, художньої літератури діти засвоюють практичні навички й уміння з тим, щоб скористатися ними на комплексних заняттях. Принципи побудови комплексних занять визначалися темою, добором провідних виражальних засобів, які об’єднують усі види мистецтва (наприклад, ритм, композиція, форма). У педагогічному процесі комплексні заняття посідають провідне місце, якщо спираються на художній досвід, отриманий дітьми під час навчання на музичних, художньо-мовленнєвих заняттях та заняттях з образотворчої діяльності.

Розглянемо погляди дослідників на проблему взаємозв’язку видів образотворчої діял ьності.

У роботі «Дитячий малюнок» Є. Фльоріна підкреслила важливість найповнішого відображення дітьми навколишнього життя. Пізніше, у 30-ті роки XX ст. вона визначила послідовність добору життєвого змісту для передавання його в малюнку, ліпленні, аплікації: від зображення окремих предметів до широкої тематики. Головне в доборі змісту — зв’язок з навколишнім життям. Принцип життєвості об’єднував усі види зображувальної діяльності, хоча чіткої, послідовної системи знань, способів зображення, які діти мали отримати на заняттях, іще не було. Запропоновані Є. Фльо- ріноютеми для малювання, ліплення, аплікації стали обов’язковими й утворили головний зміст зображувальної діяльності в дитячому садку.

У 40-ві роки XX ст. О. Усова почала розробляти теоретичні основи навчання у дитячому садку, а Є. Фльоріна ввела елементи навчання зображення предметів, явищ навколишнього світу на заняттях. Крім обов’язкових занять, вона запропонувала заняття за вибором, на яких дітям надавалася можливість самостійно, за власним бажанням обирати улюблений вид діяльності, матеріали для реалізації своїх задумів. Є. Фльоріна приділяла увагу не лише змісту, а й технічним навичкам. Запропоновані нею теми предметно-сюжетного характеру стали першим етапом розробки завдань навчання дітей зображення. Кожне завдання опрацьовувалося дітьми окремо.