Основні концепції розв.особист.

Особливе розуміння розвитку дитини запропонувала педологія, представники якої вважали, що психічний розвиток дитини — це дозрівання здібностей, рис характеру, інтересів, нахилів, задатків, з якими вона народилася. Вирішальним чинником розвитку дитини, на їхній погляд, є спадковість. Головною особливістю мислення дитини, прихованою інтелектуальною позицією Ж. Піаже вважав егоцентризм (лат. ego — я, centrum — центр) — погляд на себе як на центр Всесвіту. тільки індивіди, які вважають один одного рівноправними, можуть здійснювати розвивальну взаємодію. Такі стосунки з'являються з моменту встановлення кооперації (співпраці, рівноправної взаємодії) серед дітей. Співробітництво дитини з ровесниками якісно відрізняється від співробітництва з дорослими. Воно є важливою умовою її психічного розвитку. У стосунках дитини і дорослого необхідний розподіл функцій, згідно з яким дорослий ставить мету, контролює та оцінює дії дитини. З віком під впливом оточення дитина навчається вгамовувати своє почуття та послаблювати тривогу, намагаючись стати схожою на одного з батьків її статі. приблизно від 6 до 12 років. У цей період дитина товаришує переважно з ровесниками своєї статі й зосереджена на набутті знань, оволодінні уміннями та навичками. Завершує розвиток особистості, за Фройдом, генітальна стадія, яка починається в підлітковому віці. На цій стадії відбувається становлення дорослої сексуальності, зрілого балансу між любов'ю і працею.

Сенситивні та критичні періоди розв.Вікові кризи. Як зазначалось вище, особистість людини розвивається нерівномірно у часі. На одних вікових етапах одні психічні проце­си чи властивості прискорюють свій темп, інші — уповільнюють. Крім того, одні й ті самі процеси чи властивості в одному віці роз­виваються надзвичайно швидко, а інші — значно повільніше. На­приклад, у 7-11 років особливо інтенсивно розвивається пам'ять дитини, а такі процеси як уява чи увага — значно повільніше; в 11-15 років прискорено розвивається абстрактне мислення, роз­виток же пам'яті, уваги та інших психічних процесів дещо уповільнюється. Така нерівномірність пов'язана з сенситивними і критичними періодами розвитку.

Сенситивні періоди — це такі періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Це періоди оптимальних строків роз­витку певної психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлен­ня такий період триває від 1 до 3 років, рухових навичок — від 7 до 11 років, математичних здібностей — від 14 до 15 років, чутливості до подразників — близько 25 років тощо. Якщо відповідну психічну функцію починають засвоювати занадто рано чи з запізненням, то її розвиток відбувається недостатньо ефективно.

Критичні періоди є найменш сприятливими періодами психічного розвитку людини, коли знижується темп просу­вання, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою». Такі періоди можуть бути пов'язані з кризами особис­тості, сімейними та віковими кризами тощо. Спільним у всіх віко­вих кризах є зміна ставлення людини до середовища, яка виникає у зв'язку з появою нових потреб та мотивів поведінки. Перебудова потреб та мотивів, переоцінка цінностей роблять кризу внутріш­ньо детермінованою.

У психології описано дві великі та чотири малі вікові кризи. До великих належать кризи трьох і 13-ти років. До малих — кризи но­вонародженого (0 — 1 місяць), першого, сьомого і 16-ти років. Напевно, можна говорити і про кризу середини життя (40-45 ро­ків). Однак, симптоматика цієї кризи ще недостатньо вивчена.

Підходи довікової періодизації пс.розв. Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також Конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості.. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи. Криза (грец. krisis — рішення, перелом) — нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах. Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї — виникненням новоутворень. У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.2. Натальний період — пологи.3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців.4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:— молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).8. Дорослішання:— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років.9. Дорослість:— рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років.10. Старість — після 60 років.У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.

Критерії вікової періодизації розв.особ. Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, які виникають на кожному етапі розвитку людини. Вони зумовлюються виникненням у індивіда нових потреб, змінами взаємин з оточуючими людьми, появою нового статусу в суспільстві. Зовнішні суперечності розгортаються між індивідом та вимогами соціуму, наприклад, очікування батьків конфліктують з бажаннями дитини. Внутрішні суперечності спричинюють активність індивіда, спрямовану на розв'язання цих суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяльності. Подолання одних суперечностей викликає формування нових. По мірі дорослішання індивід неначе переростає свій образ життя, що зумовлює пошуки нових способів самореалізації і стимулює особистісне зростання. Соціальна ситуація розвитку - особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників певного вікового періоду. соціальна ситуація індивіда виражається через:соціальний статус - специфічне становище людини у соціумі, що визначає її права та обов'язки; по мірі дорослішання людини її статус ускладнюється,систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема, спілкування з дорослими - батьками, вихователями, педагогами, також з ровесниками - своєї та протилежної статі, адаптацію індивіда до нових соціальних умов - відвідування дитячого садка, навчання в школі та ВНЗ. Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень, відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Психічні новоутворення - прогресивні надбання психіки, що є узагальненим результатом психічного розвитку індивіда у певному віковому періоді. Почуття дорослості є особистісним новоутворенням підлітка, а здатність до абстрактного мислення - його пізнавальним новоутворенням мають такі різновиди, як особистісні, що відображають зміни емоцій, почуттів, волі, характеру, самосвідомості, мотивації, та пізнавальні (пізнавальні процеси, увага, інтелектуальні здібності).

Етапи розв.дит.у пренатальному стані Пренатальний розвиток — дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу. Розвиток дитячого організму проходить протягом цього часу термінальну ембріональнуі фетальну фази. Гермінальна фаза. Починається вона з моменту запліднення яйцеклітини і триває приблизно 2 тижні, протягом яких відбувається швидкий ріст і первинна диференціація клітин. Ембріональна фаза. Вона охоплює період від 2-х тижнів до 3-го місяця, коли відбувається структурний розвиток зародка. формуються центральна і периферична нервові системи, кора головного мозку, утворюються епітелій — чуттєва покривна тканина вух, носа та очей, а також шкірний покрив, волосся і нігті. Фетальна фаза. Вона настає на третьому місяці від запліднення і триває до народження дитини. На пальцях з'являються нігті, голова випрямляється і окреслюється шия. Очі закриваються завдяки зрощеним повікам. До кінця цього місяця обличчя плода стає схоже на людське. За зовнішніми статевими органами можна легко визначити, хлопчик це чи дівчинка. До кінця шостого місяця формуються усі нейрони головного мозку, очі стають чутливими до світла, появляється реакція на звук. Плід здатний здійснювати хапальні рухи, морщитися, водити очима. В останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні (чуттєві) й емоційні аспекти.

Вплив зов.сер. На розв. Дитини Протягом пренатального періоду всі життєві потреби плода забезпечує організм матері, який здійснює його зв'язок із зовнішнім середовищем. Уже на цьому етапі розвитку дитячого організму проявляються рефлекторні акти і рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено наявність у нього зачатків тактильної, температурної, больової, звукової, смакової, нюхової чутливості. При повторенні одного й того самого подразника реакції плода згасають, що свідчить про рефлекторну їх природу, виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку.В останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні (чуттєві) й емоційні аспекти. Постійне читання вголос одного і того самого тексту, програвання музичного твору зумовлюють зниження сердечного ритму, а вперше почута музика — його підвищення. Плід відрізняє звернену до нього мову матері від її мови, зверненої до іншої людини. Він відчуває рухи матері, її ласки, смак спожитої нею їжі, фізіологічні зміни, пов'язані з материнськими емоціями.

Псих, соціальний, мор, дух розвиток дитини раннього і дошкільного віку.1-3... Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї.. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів, оволодіння “діалогом” із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку, формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: “дитина — предмет — дорослий”. Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Для розвитку малюка особливе значення має гра — діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності. Ігрова діяльність малюка є основою формування майбутніх умінь і навичок, розумових дій.. На завершенні другого року життя діти вводять у гру замість себе іграшку, активно використовуючи її в ігрових сюжетах: можуть давати пити ляльці, підносити телефонну трубку до її вуха тощо. Наслідування зумовлене прагненням дитини до соціального утвердження, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти певної мети. Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:— називання свого імені в різних варіантах; здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби (“Я хочу”, “Я буду”); (“Я гарний”); ДОШК: Істотною особливістю дошкільного віку є виникнення різноманітних стосунків дитини з однолітками, утворення дитячого згрупування. У грі вона пізнає світ, стосунки, ролі, поведінку людей, моделює міжособистісні стосунки в ньому, вчиться орієнтуватися в різних сферах людської життєдіяльності, оволодіває правилами та нормами життя. У грі відбувається самопізнання, усвідомлення свого внутрішнього світу. У психічному розвитку дитини грі належить особливо важлива роль. Вона формує її здатність до довільної діяльності й поведінки, символічних замін, саморегуляції, тренує пам'ять, розвиває сприймання, мислення, фантазію, здатність до спілкування. Переважає праця, пов'язана із самообслуговуванням, виконанням доручень дорослих, посильна допомога дорослим, виготовлення саморобок. У старшому дошкільному віці діти виявляють здібності до розумових і вольових зусиль. їх уже не захоплюють прості ігри та іграшки, у них підвищуються допитливість, інтерес до знань і розумової діяльності, з'являється вимогливість до себе та інших, засвоюють мову дуже швидко.Психічний розвит.- використанні мови як засобу спілкування. Основними показниками розумового розвитку дошкільників є розвиток мислення, уваги, пам'яті, уяви.. У дошкільному віці дитина починає спрямовувати свою психічну діяльність на предмети і явища, які мають для неї важливе значення, цікавлять її. Особливу роль у розвитку особистості дитини в дошкільний період відіграють люди, що її оточують, передусім батьки. Дошкільник стає самостійнішим, більш незалежним, ніж раніше, від дорослих, розширюються та ускладнюються його взаємини з оточенням. У дошкільному віці активно розвивається спонукальна сфера дитини, свідченням чого є формування мотивів — спонукань до діяльності, пов'язаних із задоволенням потреб людини. Глибшими стають у цьому віці почуття гордості та самоповаги, які є основою самооцінки дитини.

МОЛ ШК 7-11,ПІДЛІТОК Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці пов'язаний з навчанням. Протягом молодшого шкільного віку продовжується ріст і розвиток організму дитини, змінюються пропорції тіла. Зростає роль мови, У дітей добре розвинені всі органи чуття. зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини. Пізнавальний інтерес школярів — виразна інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості. Важливою умовою гармонійного розвитку молодшого школяра є прилучення його до праці. Найчастіше нею є самообслуговування і виготовлення іграшок-саморобок.. В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань як узагальнених, тобто найбільш усвідомлених, намірів. У зв'язку з розвитком пізнавальної потреби, під впливом нової провідної діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними. Молодший шкільний вік особливо сприятливий для розвитку мотивації досягнення успіхів у навчальній, трудовій, ігровій діяльності дітей. У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.Розвиток сприймання молодшого школяра. Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Молодші школярі краще запам'ятовують незвичний матеріал, створюючи на його основі мислений образ.. Основними ознаками розвитку інтелекту молодшого школяра є якість знань, уміння застосовувати їх на практиці, орієнтування в матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу, міцність запам'ятовування. Підлітковий вік 11-15характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки.. Саме в цьому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням ідеалу, життєвої перспективи, професійних намірів і самосвідомості. Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні.. У нього виникає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою належність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Підліток намагається долучитися до життя і діяльності дорослих шляхом наслідування. З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов'язана провідна для нього потреба в самостійності і незалежності. Підліток ставить перед собою віддаленіші цілі, формує перші життєві плани (вибір професії), ідеали, прагне бути на когось схожим, набути певні риси характеру, моральні переконання. Потреба в самостійності реалізується у намаганні діяти без сторонньої допомоги й опіки, в здатності приймати рішення і відстоювати власні погляди, в умінні досягати поставленої мети, поводитися під впливом власних спонукань. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. У підлітків виникає інтерес до себе, якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими, розібратися у своїх почуттях іпереживаннях.Самоств. У підлітків виникає інтерес до себе, якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими, розібратися у своїх почуттях і переживаннях. Суттєво впливають на поведінку підлітка виконання обов'язків і доручень, очікуване ним ставлення до себе.

Юнацький вік15-20. Соціальна ситуація розвитку в старшому шкільному віці зумовлена особливостями перебування учня на порозі самостійного життя, необхідністю особистісного і професійного самовизначення, вибору життєвого шляху.Самовизначеня: Обумовлюється воно не стільки системою засвоєних знань, скільки готовністю до прийняття рішень, самостійних і відповідальних дій у нових ситуаціях. Важливою особливістю психічного розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є становлення самосвідомості, яке відбувається як відкриття учнем свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе.. У старшому шкільному віці учень спочатку усвідомлює та оцінює особливості свого тіла, власну привабливість, а пізніше — духовні, морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. Важлива роль при цьому належить особистісній рефлекси — заглибленню у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю. Важливою ознакою самосвідомості особистості у ранній Юності є самоповага — узагальнене ставлення людини до себе, міра прийняття чи неприйняття себе як особистості, яка виявляється у задоволенні собою, почутті власної гідності, позитивному ставленні до себе. Юнаки і дівчата із заниженою самоповагою часто відчувають труднощі у спілкуванні. Чим нижча самоповага людини, тим вірогіднішим є виникнення відчуття самотності. Низька самоповага зумовлює невисокий рівень соціальних домагань особистості, спонукає її ухилятися від діяльності, в якій наявний елемент змагання. Загалом, розвиток самосвідомості старшокласників передбачає відкриття ними свого внутрішнього світу, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе, виникнення самоповаги, що свідчить про становлення особистості.. Старшокласники здатні зважувати зовнішні і внутрішні обставини процесів, ситуацій, що дає змогу приймати достатньо усвідомлені рішення. Критично оцінюючи свій життєвий шлях і свої стосунки зі світом, юнак відчуває себе суб'єктом життєдіяльності, здатним самостійно діяти і приймати рішення на основі свідомо поставленої мети і попередніх рішень. Провідна роль у світогляді старшокласників належить ідеалам. Основною умовою спілкування з дорослими є довіра. Мислення в ранній юності стає системнішим і продуктивнішим. Активно розвивається самоспостереження — спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя. Воно є елементом самопізнання, сприяє самовдосконаленню, самовихованню. Психічне життя юнацтва охоплене мріями про майбутнє (участь у суспільному житті, родинне життя, групову діяльність). Формування інтересу старшокласників до певних наук і видів діяльності зумовлює посилення вибірковості уваги. Професійне самовизначення відбувається з урахуванням життєвих цінностей особистості.. Суттєвою складовою особистісного розвитку юнака є становлення його самосвідомості. Пов'язане воно як із продовженням розумового розвитку, так і з появою нових ситуацій, кутів зору, під якими він себе розглядає. самооцінка стає незалежною від зовнішніх оцінок. На завершення етапу зрілої юності у молодої людини уже сформовані важливі особистісні структури (самосвідомість, спонукальна та емоційно-вольова сфери), загальні властивості особистості (характер, здібності), індивідуальність, інтелект. Юнаки і дівчата досягають значного рівня соціального розвитку, про що свідчить їхня активна участь у різних сферах суспільного життя.

Методи педагог. психології У педагогічній психології є такі методи: Психолого-педагогічне спостереження. Вчитель (як дослідник) повинен не тільки бачити все важливе у поведінці учня, але й уміти входити в його становище, імітувати міркування, передбачати можливі труднощі в діях, розуміти, як він сприймає конкретну ситуацію. Педагогічне спостереження є джерелом, завдяки якому вчитель може одержати необхідні факти, аналізувати їх причини.. Близнюковий метод. Суть його полягає у порівняльному вивченні умов розвитку, навчання і виховання близнюків. Лонгітюдний (продовжений) метод. Він передбачає дослідження навчальної діяльності, інтелекту, мовлення, процесу виховання, особистісного розвитку людей у різні моменти їхнього життя. Метод поперечних зрізів. Використання методу полягає у порівнянні різних вікових груп досліджуваних (наприклад, вивчення мотивів навчання, самовиховання, саморегулювання поведінки молодшими школярами, підлітками і старшокласниками). Особливим видом моделювання є розумовий експеримент — встановлення співвідношення між теоретичними та експериментальними даними з моделлю, яка імітує освітні ситуації, що могли б виникнути за реального експериментування. Це дає змогу виявити найсуттєвіші властивості, зв'язки і відношення в об'єкті, пояснити і конкретизувати наявні чинники і механізми. За умовами здійснення експерименти поділяють на лабораторний і прир. За метою природний експеримент може бути констатувальний (з'ясування закономірностей перебігу процесів навчання, виховання і розвитку учня) і формувальний (формування психічних та особистісних властивостей школярів, створення умов для їх прояву і розвитку, вироблення стилю навчання). Педагогічна психологія володіє широким арсеналом наукових методів для вивчення психологічних характеристик освітніх явищ, закономірностей їх прояву, пізнання механізмів та умов розвитку, навчання і виховання учнів.

Знання педаг. Психології

Педагогічна діяльність - це професійна активність учителя, в якій за допомогою різних засобів впливу на учнів реалізуються задачі навчання й виховання (А. Маркова). У загальному вигляді педагогічна діяльність - це особливий, багатогранний і багатоплановий вид діяльності, пов'язаний з навчанням і вихованням.Види педагогічної діяльності: навчальна, виховна, організаторська, пропагандистська, управлінська, консультативна й самоосвітня.Психологічна структура педагогічної діяльності включає:

· Мотиваційно-орієнтовну ланку - готовність до діяльності та постановка вчителем цілей і задач.

· Виконавську ланку - вибір і застосування засобів впливу на учнів.

· Контрольно-оцінну ланку - контроль та оцінка своїх власних педагогічних впливів, тобто педагогічний самоаналіз.

СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОЇ СДІЯЛЬНОСТІ. Психологічна наука розглядає педагогічну діяльність як складну багаторівневу динамічну систему, яка містить такі структурні елементи: 1. Мета професійної педагогічної діяльності. Вона полягає у вихованні особистості в гармонії із собою, соціумом і природою, залученні людини до цінностей культури. 2. Зміст викладацької діяльності. Він охоплює процес організації навчальної діяльності учнів, спрямованої на засвоєння ними предметного соціокультурного досвіду як основи і умови розвитку; 3. Засоби діяльності вчителя. До них належать наукові (теоретичні та емпіричні) знання; тексти підручників і результати самостійних спостережень учнів як носії знань; допоміжні засоби (технічні, графічні, комп'ютерні тощо). 4. Результат викладацької діяльності. Ним є розвиток учня, його особистісне, інтелектуальне удосконалення, становлення його як особистості, суб'єкта навчальної діяльності. 5. Суб'єкт педагогічної діяльності. Це учитель, інструменти впливу якого - його особистість, знання, уміння, почуття, воля.6. Об'єкт педагогічної діяльності. педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості, викорінюючи інші. Професія вчителя має особливе значення для розвитку суспільства. В процесі педагогічної діяльності вчитель виконує наступні функції: навчальну, виховну, розвивальну, громадсько-педагогічну. Кожна з цих функцій є важливою і відображає різні сфери діяльності вчителя. Професійно-педагогічна діяльність – це діяльність учителя, змістом якої є таке керівництво діяльністю учнів у навчально-виховному процесі, яке забезпечує розвиток головних сфер їх особистості. Основним критерієм оцінки результативності професійно-педагогічної діяльності вчителя є показники сформованості відповідної регуляторної основи діяльності учня, котрі (показники) визначають здатність учня до самостійного керування власною діяльністю, собою, як її суб’єктом. Важливу роль у досягненні цих результатів відіграє особистість педагога. Професійна характеристика педагога має обов’язково включати такі якості: гуманізм, знання свого предмету, моральні якості, вольові якості, емоційність, талант. Таким чином, вчитель повинен володіти певною системою професійних якостей, щоб ефективно виконувати свої функції. Ці якості необхідно формувати і розвивати у вузі, в системі підвищення кваліфікації, а також самостійно, оскільки самовиховання є важливим фактором становлення особистості вчителя.

С ТИЛЬ ПЕДАГ.ДІЯЛЬН.-стійка індивідуально- специфічна система психологічних засобів прийомів засобів методів і способів здійсненя педаг.діяльн.Формув.стилів пед..діяльн. залежить від багатьох чинників,найважлив.:індивідуально-психолог.Особлив.вчителя,особ.діяльн,особ.учнів.1.Демократичний стиль.За такого стлю пед..діяльн.вчитель розглядає учня як рівноправного партнера у спілкуванні.2 авторитарний.вчмтель яки й є носієм цього стилю вбачає в учневі об’єкт пед.. впливу а не рівнопр.партнера.3ліберальний.учитель з таким стилем роботи уникає прийняття рішень,передає ініціативу учням і колегам. Оптимізація - процес вибору найкращого варіанту з безлічі можливих. В якості основного критерію оптимізації навчально-виховного процесу застосовується у взаємозв'язку два показники:1) отримання максимально можливих (реально досяжних) у даних умовах результатів у вихованні і розвитку учнів;2) дотримання встановлених нормативів витрат часу на класну і домашню роботу учнів даного віку і Вчителів.

Учитель-субєкт пед..діяльн. Особливості педагогічної діяльності, її творчий характер, складність структури і різноманіття завдань, які доводиться вирішувати педагогу, зумовлюють необхідність і висувають вимогу до вчителя як суб'єкту педагогічної діяльності. Категорія суб'єктності традиційно характеризується в наступних термінах: активність, самостійність, ініціативність, усвідомленість. Категорія суб'єктності традиційно характеризується в наступних термінах: активність, самостійність, ініціативність, усвідомленість. Виступаючи ж у якості суб'єкта діяльності, людина активно орієнтується у професійній діяльності, усвідомлює її структуру, особливості, самостійно планує і організовує її, усвідомлює свої труднощі і активно шукає шляхи їх подолання, постійно націлений на професійний саморозвиток. Таким чином, вчитель як суб'єкт педагогічної діяльності - це педагог, здатний не тільки освоїти діяльність, але й творчо її перетворити, а також самореалізуватися в ній. Іншими словами, коли "людина з об'єкта, на який впливають обставини, перетворюється на суб'єкта," пануючого "над ними". Ідеальний педагог мусить володіти такими якостями: Спеціаліст –знання педагогічної теорії, володіння педагогічною майстерністю, знання психології, володіння технологіями навчання і виховання, уміння раціонально організувати працю, любов до справи, любов до учнів, віра в людину, педагогічні здібності, загальна ерудиція, терплячість, оптимізм, емпатія, витримка, винахідливість, швидкість і точність реакції, душевна щедрість, емоційна врівноваженість, розуміння дітей, бажання працювати з дітьми, ясність і переконливість мови, вимогливість,тактовність,самовладання, справедливість, організаторські уміння, товариськість,умінняслухати. Працівник – уміння визначати мету і досягнути її, розподіляти час, систематичне і планомірне підвищення кваліфікації, спрямованість на підвищення продуктивності праці, здібності до творчості, всебічна освіченість, розумний оптимізм, помірний скептицизм, бажання трудитися, відданість справі, уміння працювати в колективі,наполегливість,дисциплінованість, відповідальність, активність, орієнтація у виробничих ситуаціях, уміння розподіляти працю, готовність нести відповідальність. Людина – високі моральні якості, активна участь у громадському житті, активна життєва позиція, особистий приклад у сім'ї в усьому, повага до законів держави, національна гідність, патріотизм, готовність до захисту України, міцне здоров'я, здоровий образ життя, гуманізм, духовність, релігійність, потреба в спілкуванні, відкритість, моральність, критичне ставлення до своєї дії.

ПРОГРАМА ПРОФ.САМОВ.ВЧИТ.

1.Вихов.проф-значущих рис і якостей.2.Сасоосвіта(оволодіння досягненнями наук)3.вивчення і узагальнення передового пед..досвіту 4.науково-методична робота.5.Зміни в особистості(особистісне зростання,гармонізаціяособист.)5.Застосування знань у практичній роботі (застосування на практиці досягнень науки; упровадження передового пед..досвіду;застосуув результатів науково-пед.роботи. Самовиховання – це цілеспрямована свідома, систематична діяльність особистості з метою вироблення в собі бажаних духовних, інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних та інших позитивних рис й усунення негативних. Для реалізації програми самовиховання використовують такі методи: самоспостереження, самоаналіз, самотестування, порівняння себе з іншими людьми та ін.; самостимулювання; самопрограмування; методи і прийоми самовпливу (самонаказ, самоконтроль, самозаохочення, самопокарання, самозаборона, самозауваження, самопереконання, самопідбадьорення, самонавіювання, аутотренінг, самозвіт, ведення щоденника самовиховання тощо). Самосхвалення - це своєрідне "погладжування" самого себе, висловлювання задоволення собою від досягнутого успіху зробленого.Самозаохочення є нагородженням самого себе за досягнутий успіх Самоконтроль - це свідоме самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонукань на основі виявлення відхилень від загальноприйнятих вимог у думках, вчинках, діях..

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ВЧИТЕЛЯ з успішністю професійної соціалізації вчителів найбільше зв'язаним є ступінь узгодженості (когерентності) в індивідуальній системі суб'єктивних ставлень таких особистісних інтенцій як: встановлення близьких стосунків з оточенням (скорочено: “дружелюбність”) і готовність спиратись на внутрішні оціночні стандарти (“автономія”). Успішність професійної соціалізації вчителя найбільшою мірою зв'язана з достатнім і збалансованим розвитком таких сфер особистісних ставлень досліджуваних як “готовність встановлювати позитивні стосунки” і “готовність спиратись на внутрішні стандарти самооцінки”. Оптимізація професійної соціалізації вчителя є неможливою без подолання неконструктивних самообмежень, що існують на рівні Я-концепції особистості, оскільки переконаність людини в своїй некомпетентності розв'язувати певні життєві задачі викликає страх цих ситуацій, призводить до неуспіху в їх розв'язанні і до прагнення їх уникати. Захисна стратегія уникання суб'єктивно складних життєвих ситуацій знижує можливості особистості перевіряти і оновлювати свої уявлення про себе і світ, а отже перешкоджає успішній соціалізації дорослого .Адаптація.1;корекція хибних очікувань і типових ілюзій щодо роботи.2підвищення мотивації проф.діяльн.3.знаходження оптимальних моделей поведінки в педагог. Серед.4добір оптимальної стратегії проф.діяльн.

 

 

 

.