Елементи технології уроку-діалогу

Розмову про те, на яких засадах будується урок-діалог, почнімо з ознайомлення з досвідом роботи відомого педагога-майстра, вченого, літератора — вчительки середньої школи № 53 м. Львова Ю. Львової. Серед її набутку є невеличке оповідання «Наодинці з собою»¹, де описано ситуацію з її шкільної практики.

Після проведення відкритого уроку для педагогів міста і області вчителька залишається сама у класі і, пригадуючи свій урок, добрі відгу­ки колег, відчуває задоволення. На уроці все відбувалося чітко за пла­ном: спрацьовували технічні засоби навчання, своєчасно з'являлося на дошці все, що мало з'явитися, був гарний темп роботи. Раптом вона ло­вить себе на думці, що зовсім не знає, як сприймали її урок окремі учні, і взагалі, чи всі її зрозуміли. Вона, заклопотана тим, чи встигне викона ти передбачене планом, не бачила їхніх облич, очей. «Я їх не відчувала! Я їх загубила, я не знаю міри їхнього інтересу, причетності кожного з них до роботи - урок... не відбувся. Урок задля уроку, урок з дітьми _не для дітей. Урок в нікуди... я втратила відчуття стану учнів, не зібрала свою увагу навколо кожного з них. Я в буквальному розумінні слова відірвалася від них і долала передбачувані труднощі навчання поза конкретним реальним подоланням їх кожним учнем. Ось убивчий пара­докс: «Я готувала урок з думкою про них і їх не бачила».

Цей тонкий аналіз уроку свідчить про те, як нестандартно глибоко сприймає педагог сутність педагогічної творчості, розуміє її законо­мірності, складники успіху. Це не безпорадна саморефлексія і не само­бичування, а намагання зрозуміти причини своєї помилки з тим, щоб її не повторити.

Проте розглянута ситуація наштовхує й на роздуми, як побудувати урок, щоб він став справжнім діалогом учителя з учнями. З яких еле­ментів складається його технологія? Для відповіді на ці запитання про­аналізуймо п'ять, на наш погляд, головних технологічних елементів органі­зації навчання на уроці:

1)мета уроку, її спрямування;

2)завдання і професійна позиція вчителя;

3)головний механізм педагогічного керівництва навчанням;

4)характер пізнавальної діяльності й позиція учнів у навчанні;

5)оцінювання навчання.

Аналізуючи кожний із цих елементів з двох позицій, поміркуймо, що стверджує і що заперечує при цьому ідея організації уроку як діалогу вчителя з учнями.

Відмінності в організації уроку за моделями «урок-діалог» і «урок-монолог»

Варіант організації навчання в моделі «урок-монолог» традиційний і типовий для масової школи. На перший погляд, він технологічно про­стіший, не потребує від учителя майстерного володіння засобами педа­гогічної техніки, орієнтує його на здобуття результату, який можна зра­зу побачити й оцінити в конкретних балах — учень знає (або не знає), володіє вмінням (або не володіє).

Може здатися привабливою і позиція, що відводиться на уроці учневі, — уважно слухати вчителя і відтворювати почуте. Крім того, вчителеві не потрібно ламати голову над тим, як забезпечити високий рівень мотивації навчання учнів, розвиток їхнього мислення, уяви, емоційно-вольової сфери. Важливо тільки вміти опитати їх на уроці, встановити належну дис­ципліну в класі, домогтися старанності у виконанні домашніх завдань.

Проте чому ж тоді урок-монолог такий нецікавий для учнів, чому під час його проведення постає багато проблем — з дисципліною, успіш­ністю, стосунками з учителем? Чи не тому, що учень не відчуває себе суб'єктом навчально-пізнавальної діяльності, особистістю, яка прийшла до вчителя, щоб разом з ним, з його допомогою долати своє незнання, природні чи набуті вади розвитку, зростати, дорослішати? ^> Досвід шкільних учителів засвідчує справедливість цього висновку. Найкращі педагоги сучасної школи будують навчання на ґрунті діало­гічної взаємодії з учнями, яка забезпечує школярам активну позицію у навчальному діалозі з учителем, дає змогу відчути і виразити себе як особистість. Звичайно, технологія уроку-діалогу потребує від учителя високого рівня володіння розвивальними методиками навчання, роз­витку гуманістичної спрямованості його особистості, вміння сприймати, слухати, розуміти своїх таких різних учнів, прогнозувати їхнє зростан­ня. Проте й педагогічна ефективність таких уроків справді значуща і очевидна. Якими ж є її показники?

1. Високий рівень мотивації навчання учнів. їм цікаво вчитися; вони помічають, що вчителю також цікаво їх навчати. На уроці панує творча атмосфера пізнання, спільного пошуку. Урок — це час спільної праці, спільного життя вчителя та учнів.

2. Взаєморозуміння між учителем і учнями. Довіра до вчителя як до фахівця — його сприймають як авторитетне джерело знань; повага до нього як до особистості. Вимоги вчителя справедливі, учні сприймають їх спокійно. Є контакт, взаємне бажання працювати разом.

3. Високий рівень пізнавальної активності учнів. їхня думка розкута,
вони не бояться помилитися під час розв'язання нової задачі. Мож­ливість творчо працювати стимулює їхню активність. Вони бачать реальну зацікавленість учителя в їхніх відповідях, роздумах, висновках.

4. Взаємна задоволеність учителя і учнів спільною працею на уроці:
учні збагатилися новою цікавою Інформацією, виявили свої здібності,
здобули визнання у класі; вчитель задоволений співпрацею з учнями,
тим, що віддав їм часточку свого інтелектуального, духовного надбання,
переконався, що його робота дала позитивні результати.

Педагог має право на вільний вибір будь-якої моделі організації уроку, але при цьому він мусить пам'ятати, що бере на себе і відпові­дальність за результати навчання. Прогностичним результатом навчання для моделі «урок-діалог» є формування знань учнів як власної цінності, вмінь, духовного надбання, яке сприяє особистісному зростанню, входжен­ню у непростий світ взаємин з оточенням. У ситуації «урок-монолог» процес навчання зводиться до виконання вчителем формальних функцій, ігнорується особистість учня як суб'єкта навчання. Він отримує знання, але вони формальні, як і стосунки з учителем, який не вплинув пози­тивно на формування особистості свого учня, не став для нього справжнім порадником.

А тепер повернімося до початку нашої розмови. Гадаємо, ви зможете самостійно визначити мотиви тривоги вчительки з наведеної ситуації шкільного уроку. Вона вболіває за те, що урок не став для її учнів часом реального духовного спілкування з нею (а так цього хотілося!). Головне для неї — залучення дітей до спільної праці на уроці, духовне злиття з ними, відчуття єдності переживань, спрямованості думок. Інакше кажу­чи, вчителька зорієнтована на діалогічну взаємодію з учнями в процесі навчання. Однак у намаганні виконати свої функціональні обов'язки вона не помітила, як випустила з поля зору головну дійову особу уро­ку - учня. Урок відбувся, знання і вміння учнів формувалися, було вчительське натхнення і... зосередженість на власних завданнях уроку. Саме в зосередженості на собі І виявилася функціонально-рольова пози­ція вчительки на цьому уроці. Справжнього внутрішнього діалогу між нею і учнями не відбулося. Отже, було порушено умови технології уро­ку-діалогу.

 

Список літератури

1. Буяльский Б.А. Курс на мастерство. – К., 1974. – С. 37-39.

2. Василенко Ю. С. О голосе педагога // Сов. Педагогика. – 1972. - № 7.- С. 86-92.

3. Габдреева Г.Ш. Самоуправление психическим состоянием. – Казань, 1981. – С. 21-24.

4. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М., 1988. – С.41-122, 164-226.

5. Кан-Калик В.А. Учителю с педагогическом общении. – М., 1987. – С. 46-61, 101-105.

6. Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. – М., 1989. – С. 367-383, 403-436.

7. Ладыженская Т.А. Живое слово. Устная речь как средство и предмет обучения. – М., 1986. – С. 6-52, 96-108.

8. Леви В. Искусство быть другим. – М., 1986. – С. 83-93.

9. Мова тіла вчителя на уроці // Шкільний світ. – 1998. - № 22. – С. 2-3.

10. Ни кольская С.Т. Техника речи. – М., 1978. – С. 9-14.

11. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. І.А. Зязюна. – К., 1997. – С. 27-44.

12. Педагогічність майстерність: Тексти. – Полтава, 2001. – С. 51-82.

13. Пиз А. Язык телодвижений: Как читать мысли людей по их жестам. – Н. Новгород, 1992. – 262 с.

14. Синиця І.О. Педагогічний такт і майстерність учителя. – К., 1981. – С. 18-115.

15. Словник термінології з педагогічної майстерності. – Полтава, 1995. – 64 с.

16. Станиславский К.С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. – М., 1954. – Т.2. – С. 332-347.

17. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976. – Т. 2. – С. 206-208, 296-306, 399-402, 414-416.

18. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання // Твори: В 6 т. – К., 1952. – Т. 4. – С. 43-45, 47.

19. Чихачев В.П. Культура и техника речи учителя // Учителю о педагогической технике. – М., 1987. – С. 73-84.

20. Юсупов И.М. Психологи взаимопонимания. – Казань, 1991. – С.15-25, 81-84.